Відмінність причетності до злочину від співучасті у злочині

Поняття та ознаки причетності до злочину

Кваліфікація причетності до злочину

Кваліфікація ексцесу співучасника

Кваліфікація дій співвиконавця злочину зі спеціальним суб’єктом

Відомо, що особа, яка не може бути виконавцем певного злочину (у зв’язку з відсутністю ознак його суб’єкта) не може бути і співвиконавцем цього посягання.

З огляду на це, дії особи, яка виконує частину об’єктивної сторони злочину зі спеціальним суб’єктом чи навіть всю об’єктивну сторону, кваліфікують як пособництво відповідному злочину.

У злочинах, об’єктивна сторона яких включає кілька діянь, частину з яких може виконати загальний суб’єкт, дії загального суб’єкта кваліфікують як співвиконавство злочину. При цьому потрібне посилання на ч.2 ст.27 КК та статтю Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений іншим співвиконавцем – спеціальним суб’єктом.

При ексцесі одного чи кількох співучасників інші співучасники несуть відповідальність у межах змови – їх діяння кваліфікують як співучасть у тому злочині, вчинення якого було передбачено змовою. Діяння особи, яка допустила ексцес, кваліфікують за статтею, що передбачає фактично вчинений злочин.

Чинний КК поняття причетності до злочину (на відміну від поняття співучасті в ньому) не містить. Видається, що причетність до злочину характеризують такі риси:

1) це діяння передбачене Особливою частиною КК. Тобто причетність має власну об’єктивну сторону, це конкретні діяння, описані в КК;

2) існує у формах, передбачених Особливою частиною КК. Причетність не є якимось одним злочином. Це збірне поняття, яке охоплює низку посягань, кожне з яких передбачає окрема кримінально-правова норма;

3) вона пов’язана зі злочином, вчиненим іншою особою (його ще називають предикатним). Тому не можна бути причетним до „власного” злочину – того, який вчинила особа, або в якому вона виступає одним зі співучасників. Отже, причетність передбачає вчинення принаймні двох злочинів – один із них „основний”, щодо якого має місце причетність, та інший – у вчиненні якого й полягає діяння причетної особи;

4) злочин, щодо якого має місце причетність, вже вчинила інша особа, або є достовірно відомим підготовлюваним або вчинюваним. Його вчиняють без сприяння причетної особи – відсутній причиновий зв’язок між діяльністю учасників предикатного злочину і поведінкою причетної особи. Або, інакше кажучи, предикатний злочин вже вчинено чи буде вчинено і тоді, коли причетності не було б.

Поряд зі спільними ознаками співучасті і причетності, мають місце і розбіжності між цими правовими інститутами.

Таблиця 5. Відмінність між співучастю у злочині та причетністю до злочину

Розмежувальна ознака	Характерно для співучасті	Характерно для причетності
Протиправність діяння	Вчиняють діяння, які не описано в статті Особливої частини КК	Визначено статтями Особливої частини КК
Перелік діянь	Не обмежений	Обмежений
Кількість злочинів	Один – єдиний для всіх співучасників	Щонайменше два – предикатний, та який становить собою причетність
На якій стадії вчинення злочину можлива	До моменту закінчення злочину	Щодо вже закінчених злочинів, а також щодо злочинів, про які відомо, ідо їх готують або вчиняють
Зв’язок зі злочинним результатом	Причиновий	Непричиновий
Роль суб’єкта в злочинній діяльності	Участь у власному злочині	Відношення до злочину іншої особи

Форми причетності до злочину

Традиційно було прийнято вважати, що причетність до злочину існує у формах переховування злочину, потурання злочину, неповідомлення про злочин.

У КК 2001 р. немає окремої статті про відповідальність за недонесення про злочин. В Особливій частині змінено умови кримінальної відповідальності за приховування злочину, з’явилися нові кримінально-правові норми, які інколи оцінюють як такі, що передбачають причетність до злочину. У зв’язку зі змінами в кримінальному законодавстві науковці уточнюють щодо позиції виділення форм причетності.

Є підстави вважати, що вилучення з КК окремої статті про недонесення (ст.187 КК України 1960 р.) не означає повної декриміналізації такого роду діянь, оскільки:

- службова особа підлягає відповідальності за неповідомлення про злочин, вчинений підлеглими чи підконтрольними їй особами. Такі діяння кваліфікують за статтями про злочини у сфері службової діяльності;

- завідомо неправдиве показання (ст.384 КК) може полягати в наданні показань, спрямованих на приховування відомостей про злочин іншої особи;

- відмова давати показання (ст.385 КК) охоплює собою діяння, які вчиняють для того, щоб не повідомляти про злочин, вчинений іншою особою;

- перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови давати показання чи висновок (ст.386 КК) зазвичай мають на меті добитися, щоб вказані учасники процесу не надали інформації про злочини, вчинені іншими особами.

Аналіз положень нового КК дає змогу виділити ще один вид причетності до злочину – заздалегідь не обіцяне сприяння вчиненню злочину.

Отже, можна констатувати, що чинне кримінальне законодавство передбачає причетність до злочинів, які вчиняють інші особи у формах заздалегідь не обіцяного:

1) потурання;

2) приховування;

3) неповідомлення;

4) сприяння.

Дата добавления: 2014-01-14