Запобігання подвійному інкримінуванню при кваліфікації злочинів, склади яких виділено за ступенем суспільної небезпеки

Кваліфікація коли норма, яка є кваліфікуючою ознакою, сама містить іншу кваліфікуючу ознаку

Кваліфікація у випадках, коли кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки самостійними злочинами

Ознаки, з використанням яких диференційовано кримінальну відповідальність, можуть бути самостійним злочином. Тобто в таких випадках кваліфікований або особливо кваліфікований вид злочину становить собою складений злочини – враховану законодавцем в окремій кримінально-правовій нормі сукупність злочинів, яка містить:

1) простий вид злочину;

2) інший злочин, який відіграє роль кваліфікуючої чи особливо кваліфікуючої ознаки.

Тому кваліфікуючу, особливо кваліфікуючу ознаку, яку передбачено як самостійний злочин, окремо не оцінюють. Все скоєне потрібно кваліфікувати за статтею, яка містить такий злочин, що відіграє роль ознаки, з урахуванням якої диференційовано відповідальність.

Окремо слід зупинитися на випадках, коли самостійний злочин, який за умови, виступає як кваліфікуюча ознака, сам має кваліфіковані види. У чинному КК така ситуація має місце щодо кваліфікуючої ознаки, яка полягає в заподіянні тяжкого тілесного ушкодження. Видається, що:

1) при заподіянні смерті чи тяжкого тілесного ушкодження під час вчинення інших злочинів, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю;

2) якщо такі наслідки передбачено як кваліфікуючу ознаку, то їх охоплює відповідна частина статті про „основний” злочин;

3) кваліфікуючі ознаки тяжкого тілесного ушкодження (вказані в ч.2 ст.121 КК) у будь-якому разі не охоплюються кваліфікованими чи особливо кваліфікованими видами злочинів.

Якщо скоєне кваліфікувати за статтею, яка передбачає кваліфікований або особливо кваліфікований склад злочину, та статтею, яка встановлює відповідальність за інше самостійне посягання (більш небезпечне, ніж те, яке відіграє роль ознаки складу першого злочину), то одні й ті ж діяння буде враховано при кваліфікації двічі.

При цьому кваліфікований або особливо кваліфікований вид злочину інкримінують у зв’язку з ознаками, які „перекриває” стаття, яку застосовують за сукупністю.

Видається, що при кримінально-правовій оцінці аналізованих посягань потрібно керуватися такими правилами:

1) скоєне слід кваліфікувати за статтею про простий вид злочину та за сукупністю – за статтею про посягання, яке „виходить” за межі кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак;

2) статтю про кваліфікований чи особливо кваліфікований вид злочину в сукупності зі статтею про інший злочин слід застосовувати у випадку, коли є інші ознаки, з урахуванням яких диференційовано відповідальність.

Кваліфікація у випадках, коли спеціальна норма передбачає не во кваліфікуючих ознак, які містить загальна норма

Можна сформулювати правила, відповідно до яких:

1) за відсутності в спеціальній нормі кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак, передбачених загальною нормою, скоєне все одно кваліфікують за спеціальною нормою, навіть якщо фактично ці ознаки й були;

2) якщо такі ознаки є самостійними складами злочинів, то скоєне кваліфікують за сукупністю спеціальної норми та норм, які передбачають такі склади злочинів;

3) ознаки, які не передбачено як кваліфікуючі в спеціальній нормі і які не є самостійними складами злочинів, кваліфікуючого значення не мають.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Послідовно відбуваються три етапи:

4) спочатку законодавець диференціює відповідальність – встановлює кілька норм, які передбачають відповідальність за однорідне посягання;

5) на підставі диференційованих норм відбувається кваліфікація скоєного.

Без проведення кримінально-правової кваліфікації:

- диференціацію відповідальності не можна реалізувати, вона існує лише потенційно, як правова можливість;

- не може відбутися індивідуалізація відповідальності, оскільки яка саме з багатьох норм підлягає застосуванню встановлюють через проведення кваліфікації;

6) на підставі кваліфікації скоєного, за певною статтею Особливої частини КК, відбувається диференціація кримінальної відповідальності в межах санкції цієї статті чи через використання інших інститутів Загальної частини КК.

Можна виділити такі правові засоби диференціації кримінальної відповідальності:

1) використання в диспозиціях статей Особливої частини КК кваліфікуючих чи привілеюючих ознак, і відповідно, виділення різних видів складів злочину за ступенем суспільної небезпеки;

2) встановлення підстав для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з позитивною посткримінальною поведінкою;

3) визначення змісту малозначності як обставини, за якої певні діяння не визнають злочином.

За ступенем суспільної небезпеки склади злочинів прийнято поділяти на:

1) прості;

2) кваліфіковані;

3) особливо кваліфіковані;

4) привілейовані.

Так званий основний (або, як його ще називають, простий, або ж вчинений без кваліфікуючих та привілеюючих ознак) склад злочину – це склад, який містить мінімальну кількість ознак, достатніх для того, щоб визнати діяння злочином. Кваліфікований склад злочину – це склад, який містить ознаки основного складу і одну чи кілька додаткових ознак, які підвищують суспільну небезпеку посягання. Ці ознаки можуть бути альтернативними або ж становити собою обов’язкове поєднання (комбінацію) кількох ознак.

Особливо кваліфікований склад злочину передбачає наявність ознак, обов’язкових для основного чи кваліфікованого складу злочину та особливо кваліфікуючих ознак.

Привілейований склад злочину звичайно утворюється за рахунок додавання ознак, які зменшують суспільну небезпеку злочину, порівняно з небезпекою основного складу, а тим більше кваліфікованого чи особливо кваліфікованого.

Між складами злочину – основним, кваліфікованим, особливо кваліфікованим, привілейованим – існує співвідношення частини і цілого. При цьому основний склад злочину є „частиною” для кваліфікованого; основний або кваліфікований становлять частину особливо кваліфікованого; основний, кваліфікований або особливо кваліфікований становлять собою частину стосовно привілейованого складу злочину.

При кваліфікації злочинів вказане співвідношення потрібно враховувати так:

1) злочини, які мають основний та кваліфікований, особливо кваліфікований, привілейований склади не можуть утворювати ідеальну сукупність. Злочини, передбачені різними частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини, можуть утворювати таку сукупність, якщо вони передбачають склади різних злочинів;

2) при конкуренції між вказаними видами злочинів пріоритет мають норми, які передбачають такі склади:

- кваліфікований – перед основним;

- особливо кваліфікований – перед основним і кваліфікованим;

- привілейований – перед основним, кваліфікованим і особливо кваліфікованим;

4) якщо в діянні встановлена наявність кількох кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак одного і того ж складу злочину, які альтернативно передбачені в одній і тій же частині статті чи окремій статті Особливої частини, або різних частинах статті, то має місце не сукупність злочинів, а один злочин з кваліфікованим, особливо кваліфікованим складом.

У формулі кваліфікації посилання роблять:

1) на частину статті, яка містить наявні ознаки, з урахуванням яких диференційовано кримінальну відповідальність – якщо всі такі ознаки передбачено однією і тією ж частиною;

2) якщо кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки передбачено різними частинами статті, то скоєне кваліфікують за частиною статті, яка передбачає найбільш тяжкий вид злочину.

Неприпустимо кваліфікувати один злочин, вчинений при кваліфікуючих ознаках, передбачених різними частинами статті КК, за їх сукупністю.

Конкуренція ознак, з урахуванням яких диференційовано кримінальну відповідальність існує у кількох формах:

1. Конкуренція кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак з одного блоку і привілеюючих – з іншого. Якщо діяння одночасно вчинено при ознаках, з урахуванням яких відповідальність посилюється, і при ознаках, наявність яких веде до пом’якшення відповідальності, то перевага віддається останнім, скоєне кваліфікують за нормою про привілейований вид злочину.

2. Конкуренція привілеюючих ознак між собою. Перевагу слід віддати статті, яка встановлює найбільш привілейований вид злочину.

3. Кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак між собою. Кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки конкурують між собою тоді, коли вони:

- виключають одна одну. Це, зокрема, має місце при конкуренції мотивів. У такому випадку виникає конкуренція частини і цілого, а скоєне кваліфікують за нормою, яка передбачає ознаку ширшу за змістом;

- поглинають одна одну. При цьому виникає конкуренція норм, одна з яких передбачає загальну, а інша – спеціальну ознаку. Скоєне належить кваліфікувати за нормою, яка передбачає кваліфікуючу або особливо кваліфікуючу ознаку вужчу за змістом, але ширшу за обсягом.

Дата добавления: 2014-01-14