Соціальна настанова як параметр, що регулює взаємини людей

Тема 7. Етнічна установка та етнічні стереотипи.

1.Теорія установки та її застосування в етнічній психології.

2.Основні функції етнічних установок у регуляції соціальної поведінки та діяльності представників етносу.

3.Сутність етнічних стереотипів.

4.Психологічні механізми засвоєння соціотипової поведінки (соціалізація, наслідування, ідентифікація).

Література

Основна: 3

3. Гнатенко П. И., Павленко В. Н. Этнические установки и этничес-

кие стереотипы. — Днепропетровск, 1995.

Додаткова:

6. Соціальна робота //Соціальна педагогіка (понятійно-термінологічний словник) /під заг. ред. І.Д.Звєрєвої. -Київ: Етносфера, 1994. –120 с.

Аналіз понять теорії особистості: соціальна настанова, соціальна установка, атитюд

В основу запропонованої нами регулятивно-детерміністської парадигми покладено ідею про представлення особистості комплексом параметрів (властивостей), частина яких притаманна будь-якому соціальному суб’єкту (особистості, організації), а інша частина є специфічною саме для особистості. Застосування методології системного підходу до пізнання соціальних суб’єктів, дозволило встановити, що інваріантними для них є детермінуючий і регулюючий параметри, що відображено в назві парадигми. В адаптації до особистості детермінуючому параметру відповідають природжені (біогенні) і набуті (соціогенні) потреби, а регулюючому – соціальні настанови (морально-правові регламенти). За визначенням потреби бувають лише в спряжених з ними матеріальних та інформаційно-ідеальних (духовних) цінностях натурального і соціального середовища (тобто, за цим визначенням, „потреби” в спілкуванні, повазі, приналежності, дружбі тощо не вважаються потребами). Комплекс неінваріантних (специфічних) параметрів особистості включає риси характеру, компетентність, гендерні властивості й інші.

При обговоренні понятійного апарату теорії особистості виявилися труднощі у виборі терміна для позначення регулюючого параметра діяльності особистості, пов’язані з розбіжностями в тлумаченні термінів „соціальна настанова”, „соціальна установка”, „атитюд”. Дискусії точаться навколо понять і термінів „соціальна установка” і „атитюд”, пов’язаних з детермінуючим і регулюючим параметрами особистості. Саме з’ясування сутності регулюючого параметра особистості „соціальна настанова” та аналіз суперечностей і розбіжностей у тлумаченні понять „соціальна установка” і „атитюд” є предметом обговорення у цій статті.

Виокремивши інваріантні характеристики соціальних суб’єктів різних видів і рівнів, будь-яке регламентуюче положення формального чи неформального характеру позначимо терміном „соціальна настанова”, зміст якого становить „морально-правова настанова”, заломлена щодо певної сфери діяльності за соціальними інституціями, наприклад, регулюючі сімейні, трудові, політичні й інші взаємини є нормами моральними (зауважимо, що правова норма розглядається як інституційована моральна норма, скажімо: одна із заповідей християнської моралі „не крадь” одночасно є правовою нормою карного кодексу). Внутрішня смислова соціальна настанова розглядається як суб’єктивне заломлення зовнішньої регламентуючої моральної чи правової настанови, яка актуалізується при появі домінантної потреби і наявності відповідної матеріальної чи інформаційно-ідеальної цінності-блага для її задоволення. Соціальна настанова відображає різні за формою регламенти – принципи, взірці, ціннісні орієнтири, права і обов’язки тощо, тобто вона є родовим поняттям щодо останніх як видових. Безліч конкретних соціальних настанов класифіковані за соціальними інституціями й стратифіковані за статусом (наприклад, права і обов’язки працівників установ або підприємств, членів громадських або політичних організацій, аматорських студій тощо).

Виходячи з моделі „особистість «ціннісне соціальне середовище”, кожну моральну норму, формалізовану (наприклад, окремі положення правових кодексів) чи неформалізовану (наприклад, окремі народні звичаї, традиції), розглядаємо як елементарну ідеальну (тобто у формі інформаційно викладеної ідеї) цінність-регламент соціального середовища. Регулюючий параметр діяльності особистості є результатом інтеріоризації саме регламентуючих положень морально-правового змісту. Фактично внутрішні соціальні настанови є проекціями зовнішніх смислових моральних (в тому числі правових, етичних), а також чуттєвих естетичних настанов, які інтеріоризуються індивідом в процесі соціалізації. Інтеріоризовані моральні принципи становлять совість людини, якою вона керується в стосунках з іншими особами, зазнаючи при цьому стан психічного переживання.

Часто повторювані в різних життєвих ситуаціях, добре усвідомлені й засвоєні морально-правові норми в стосунках з іншими людьми виконуються на підсвідомому рівні без роздумувань, майже автоматично.

Механізм інтеріоризації вказує на те, що внутрішня смислова соціальна настанова або просто соціальна настанова спряжена з зовнішньою соціальною настановою, яку розглядаємо як цінність-регламент. Отже, субстратом натурального і соціального середовища є цінності-блага, спряжені з потребами людини, і цінності-регламенти, спряжені з її соціальними настановами.

Соціальні настанови особи як смислові моральні й правові принципи інтеріоризовані та ієрархізовані відповідно до її статусу у кожній із соціальних інституцій, які охоплюють усі царини життя людини. Соціальні настанови, які відображають норми сімейного, трудового, політичного, релігійного тощо виховання, є моральними (правовими) нормами. Якщо говорять про сімейне, трудове, політичне, релігійне та інше виховання, то мають на увазі моральне виховання в контактних групах відповідних соціальних інституцій. Засвоєння цих моральних настанов, особливо у формі прав і обов’язків, відбувається протягом життя людини, спочатку для забезпечення задоволення біогенних потреб цивілізованим шляхом в соціальному середовищі, а потім різних соціогенних потреб в міру їх формування, актуалізації й реалізації.

Для гармонійного включення індивіда в систему соціальних відносин суб’єктів різних рівнів, які реалізують плани і програми щодо задоволення своїх потреб, певна особа має засвоїти систему зовнішніх морально-правових настанов-регламентів для забезпечення координації й субординації своїх дій у взаємодії з різними суб’єктами в процесі задоволення власних потреб.

Під час задоволення потреб діюча особа керується в стосунках з партнерами і конкурентами цими регулюючими настановами, уникаючи негативних і домагаючись позитивних емоцій. Але оскільки спроектована у сферу свідомості людини система зовнішніх соціальних настанов заломлюється нею суб’єктивно, то в реальному житті існує розбіжність між зовнішньою системою настанов певної соціальної інституції і внутрішньою системою соціальних настанов особистості. Існують розбіжності і між системами соціальних настанов окремих особистостей. Така розбіжність, поза іншим, свідчить про індивідуальність кожної особистості. Соціальні настанови – це інтеріоризовані правила поведінки певної особи, якими вона керується в мережі впливів на її діяльність щодо задоволення своїх потреб численних сторонніх осіб у процесі реалізації їх біо- і соціогенних потреб.

За цією логікою можна дати таке визначення регулюючого параметра особистості: соціальна настанова, або внутрішня смислова соціальна настанова, – параметр особистості як відображення зовнішньої соціальної настанови, яка стала її внутрішнім особистісним моральним принципом (у формі інтеріоризованих формальних і неформальних норм, прав, обов’язків, регламентів, правил, звичаїв тощо) регуляції ставлень до себе, до інших об’єктів і суб’єктів в процесі задоволення її біо- і соціогенних потреб матеріальними та інформаційно-ідеальними цінностями натурального і соціального середовища.

Кожна особистість керується заздалегідь засвоєним власним комплексом морально-правових принципів. Формуються вони на основі численних норм, правил, регламентів, традицій, зокрема правами і обов’язками громадян, відображеними в статутах організацій різних соціальних інституцій. Особливий перелік головних з них подано в Декларації прав людини.

Дата добавления: 2014-01-14