Наркотики

Наркотична речовина – це лікарський препарат, який виявляє стимулювальну, галюциногенну та іншу специфічну дію на центральну нервову систему. Наркотичні речовини, до постійного вживання яких виробляється пристрасть, називають наркотиками. Число наркотичних речовин невпинно зростає. Ще в 1972 р. налічувалося понад 200 лікарських препаратів, застосування яких може сприяти формуванню у хворих нестримного хворобливого прагнення до їх уживання. До цих речовин належать похідні опіуму, кокаїн, індійська конопля, психостимулятори, галюциногенні та гіпногенні речовини, героїн, деякі засоби побутової хімії тощо.

Наркотики можуть бути у вигляді розчинів, порошків, таблеток і входити до складу цигарок. Частіше наркотики вводять в організм за допомогою шприців в умовах, які не завжди забезпечують стерильність. Якщо «колються» в компанії, то здебільшого користуються одним шприцом. У результаті крапля чужої крові потрапляє в організм іншого наркомана і стає причиною зараження інфекційними хворобами, в тому числі й СНІДом.

Наркоманія, токсикоманія та алкоголізм належать до класу наркологічних захворювань, в основі яких лежить спільна ознака – формування хворобливої психічної та фізичної залежності. Наркоманія й токсикоманія за загальними закономірностями формування, клінічним перебігом і прогнозом являють собою єдину хворобу. Ці наркологічні хвороби, як і алкоголізм, мають на меті полегшити життя шляхом уживання речовин, що змінюють свідомість, викликають почуття комфорту, задоволення і навіть ейфорії – «кайфу» на жаргоні наркоманів. Разом з тим наркоманія і токсикоманія, на відміну від алкоголізму, характеризуються надзвичайно швидким формуванням залежності від певної речовини та стрімким перебігом захворювання. Зловживання алкогольними напоями і формування пияцтва відбувається роками. Формування наркоманії й токсикоманії до появи наркозалежності вимірюється тижнями й днями, а героїн зумовлює залежність навіть після однієї-двох ін’єкцій.

Наркоманія, токсикоманія та алкоголізм поширюються в усьому світі надзвичайно високими темпами. Як зазначають американські дослідники, тільки впродовж п’яти років (1965-1969 рр.) кількість людей, що зловживали наркотиками, збільшилася в 5 разів. У 1971 р. президент США Р. Ніксон заявив: «Якщо ми не зруйнуємо наступ наркотиків, то наркотики зруйнують нас». У 1969 р. в США нелегально завозили 900 кг кокаїну, а в 1985 р. ця цифра зросла до 35 т. Вживання маріхуани в країні досягло нині 15 тис. т. Аналогічна ситуація склалася і в інших індустріально

розвинених країнах. Так, у Франції в 1986 р. конфісковано 15 т наркотичних речовин, що вдвічі більше, ніж у 1985 р.

Наркоманія значно поширюється і в Україні. Кількість тільки офіційно зареєстрованих наркоманів за п’ять останніх років зросла майже вдвічі, а кількість вилучених міліцією наркотичних засобів з 1988 р. по 1994 р. зросла в 10 разів. У 1994 р. в стані наркотичного сп’яніння скоєно 7638 злочинів, померла внаслідок уживання наркотиків 731 людина.

Наркоманія і токсикоманія особливо поширені серед молоді. До сьомого класу школи з наркотиками й токсичними речовинами ознайомлюється від 5 до 15 % учнів, а серед старшокласників – 20 %. У московських навчальних закладах ці речовини куштували 22 % учнів ФЗУ і 15 % студентів. Експерти ВООЗ зазначають, що на потяг до вживання наркотиків діє один або кілька мотивів, зокрема:

1. задоволення цікавості відносно дії наркотичного чи іншого одурманювального засобу;

2. наслідування «авторитетам» або «випробування відчуття» належності до певної групи;

3. стимулювання психічних і творчих процесів, досягнення «особливої» ясності міркувань, «творчого натхнення», уміння по-особливому сприйняти музику, живопис тощо;

4. вплив певної «моди» на наркотики в колі молодих людей. Спільним для стану наркотичного сп’яніння, незалежно від уживаних

засобів, є зміна ясності свідомості, поліпшення настрою і розлад фізичних функцій. Наркоман безпричинно посміхається, здійснює безладні рухи. У разі глибшої зміни свідомості настає малорухливість, розслабленість, спонтанна балаканина, зникає реакція на звичайні зовнішні подразники. Зміна настрою та балакучість супроводжуються руховою активністю. Вони швидко змінюються роздратуванням, нудьгою або злісною гнівливістю. Порушення фізичних функцій виявляється почервонінням або зблідненням обличчя, потовиділенням. Очі мають особливий блиск. Зіниці розширені або звужені. Рухи, як правило, розмашисті, хода нестійка, з хитанням. Мова нерозбірлива й плутана.

Характерним проявом хвороби є регулярність уживання наркотиків. Починаючи з першого разу, інтенсивність наркотичного дурману поступово спадає, оскільки організм адаптується до нього. Для досягнення початкових відчуттів наркоман чи токсикоман збільшує частоту приймання і дозу наркотичної речовини. При цьому стійкість організму хворого до дії наркотика зростає. У результаті він здатен уживати дози, які значно перевищують смертельні. Виникають захисні фізіологічні реакції на приймання наркотика: нудота, шкірний свербіж, почервоніння обличчя, зміна пульсу та артеріального тиску.

Перехід у розгорнуту стадію захворювання характеризують такі зміни. Настає нездоланне психічне прагнення до наркотиків. Без них хворий відчуває постійний дискомфорт, що супроводжується тяжкими фізичними розладами – від депресивного стану, тривожного неспокою, страху до сильного емоційного й рухового збудження. Виникають гнів, злобливість та агресивність щодо оточуючих. До психічних розладів додаються порушення функціональної діяльності внутрішніх органів і систем: розлади сну, діяльності травного каналу, сильне потовиділення тощо.

У інших хворих найтиповішими фізичними проявами абстиненції є сильні болі в ділянці великих суглобів (коліна, ліктя, плеча). М’язи тіла значно напружуються. Відбуваються судомні напади з втратою свідомості. Хворий корчиться в судомах, наче під час епілептичного нападу. Якщо йому своєчасно не надати допомогу, може настати смерть. Варто зауважити, що кожний наркотик має свої характерні симптоми абстиненції. У наркоманів чи токсикоманів відмічаються такі ускладнення, як гострі психози, деградація особи, хронічні захворювання внутрішніх органів і нервової системи. На цьому етапі захворювання хворі часто роблять спроби самогубства.

Часто використовують сурогати опію, в яких містяться морфін, кодеїн та інші алкалоїди. Вживання опіатів спричинює тромбофлебіти, серцево-судинну недостатність, дихальну аритмію тощо. Дуже небезпечними наркотиками є барбітурати – похідні барбітурової кислоти, які в клінічній практиці застосовують як снодійний засіб. У разі передозування цих препаратів порушується свідомість, з’являється дихальна аритмія, гіпотермія і гіпорефлексія, погіршується серцево-судинна діяльність.

Останнім часом значного поширення набули різні транквілізатори – психоактивні речовини, здатні зменшувати страх, тривогу і психологічне напруження (мепробамат, триоксазин, радедорм та ін.). Так, у США транквілізатори вживає майже 50 % дорослого населення. Небезпечним є такий транквілізатор, як радедорм. Він спричинює сп’яніння, подібне до алкогольного, і супроводжується загальмованістю, сонливістю та м’язовою релаксацією. Після приймання препарату виникає запаморочення, легкий шум у голові, утруднюється переорієнтування уваги і помітно знижується швидкість реакції. Настає нервовий розлад.

Наприкінці 70-х років значного поширення набула ефедринова токсикоманія, пов’язана з уживанням поза призначенням таких психостимуляторів, як кофеїн, кокаїн, фенамін, ефедрин та ін. Передозування цих препаратів супроводжується підвищеною балакучістю, руховою активністю, порушенням свідомості, зоровими галюцинаціями. Симптомами отруєння є збліднення кінцівок, підвищення артеріального тиску, сухість шкіри, розширення зіниць, тахікардія. Особливо небезпечними є ефедрин та його похідні, що мають виразний кардіотоксичний ефект. При введенні у вену великих доз виникають тяжкі психози і може настати зупинка серця.

Останніми роками токсикоманія поширилася внаслідок уживання хімічних летких сполук та виробів з них, що являють собою інгаляційні психореактивні речовини. До них належать бензин, етиловий ефір, ацетон, хлороформ, полівінілхлоридна плівка, клеї БФ-6 і «Момент» та ін. Ці речовини вводять інгаляційним шляхом або вдихають продукти їх горіння. При цьому виникають запаморочення, нудота, дзвін у вухах, ілюзорні видіння, слухові галюцинації тощо.

Лікування наркоманії й токсикоманії слід проводити в спеціалізованих психіатричних закладах. Дуже часто при цьому потрібен психіатричний нагляд, оскільки ймовірне скоєння кримінальних дій. У стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння скоюється багато соціально небезпечних злочинів (бійки, крадіжки, зґвалтування, вбивства тощо). Це завдає значної шкоди суспільству.

За злочини, пов’язані з уживанням наркотиків, у колишньому СРСР було засуджено понад 26 тис. людей. На обліку в органах охорони здоров’я і внутрішніх справ перебувало понад 130 тис. людей, які вживали наркотики, серед них – 52 тис. з діагнозом «наркоманія». Переважно це були молоді люди віком до 30 років.

Кримінальним кодексом України (ст. 208 КК) передбачається суворе покарання (позбавлення волі строком до 10 років) за зберігання, перевезення та реалізацію наркотичних речовин. Передбачається також відповідальність за втягнення неповнолітніх у цю злочинну діяльність (покарання – позбавлення волі строком до 5 років). У боротьбі з наркоманією передбачені й адміністративно-правові заходи. Громадяни, хворі на наркоманію, повинні лікуватися в лікувально-профілактичних закладах органів охорони здоров’я. Тих, хто уникає такого лікування, направляють за рішенням суду в лікувально-трудові профілакторії для примусового лікування.

Треба всім нам пам’ятати, що наркоманія і алкоголізм – дуже тяжкі й небезпечні хвороби як для самих наркоманів і алкоголіків, так і для всього суспільства. Вживання наркотиків є дуже небезпечним для нинішнього та прийдешніх поколінь. Наркоманія поширюється як епідемія. Вона швидко втягує в свої брудні тенета все нові й нові жертви. Тому необхідно широко проводити профілактичну роботу. Потрібно заповнювати дозвілля різними культурними заходами та спортом. Особливо це стосується молоді. До цієї роботи мають бути залучені вихователі вищих навчальних закладів і в першу чергу батьки.

Синдром набутої імунної недостатності (СНІД)

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – це тяжке інфекційне захворювання з летальним наслідком. Патогенетичним механізмом СНІДу є ураження і руйнування імунної системи вірусом імунодефіциту людини – ВІЛ (англ. HIV – Human immunodeficity virus). Вірус імунодефіциту людини належить до групи ретровірусів, які паразитують усередині клітини організму людини.

Імунітет – це складна багатокомпонентна система захисту організму від ушкоджувальних факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ. Механізм імунітету дає змогу зберігати й підтримувати стабільність внутрішнього середовища організму, що забезпечує нормальне функціонування всіх систем та органів. Отже, імунітет – засіб захисту організму від живих тіл і речовин, які несуть ознаки генетичної чужорідності (мікроорганізми та інші живі патогени – віруси, найпростіші та ін.) та хвороб, що викликаються ними. Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) призводить до порушення й пригнічення імунної системи. Внаслідок цього людський організм стає беззахисним, не здатним протистояти так званим супутнім інфекціям (тобто хворобам, які можуть виникнути через те, що ослаблена імунна система не в змозі протистояти розвитку в організмі патогенної мікрофлори). Люди, хворі на СНІД, здебільшого вмирають саме з цієї причини.

Вперше ВІЛ був ідентифікований у 1983 р. французькими вченими на чолі з Л. Монтеньє в Пастерівському інституті (Париж) та американськими вченими з Національного інституту здоров’я на чолі з Р. Галло. За даними ВООЗ, на 7 вересня 1996 р. в світі було заражено вірусом імунодефіциту 25 млн людей, захворіло на СНІД понад 8 млн, половина з яких уже померли. Щохвилини в світі заражається СНІДом 3 людини. Експерти ВООЗ стверджують, що на початку XXI ст. кількість інфікованих ВІЛ в усьому світі досягне 40 млн осіб, частина з яких (близько 5 млн) загине.

Епідеміологічна обстановка зі СНІДу в Україні різко погіршилася в 1995-1996 рр. у зв’язку зі збільшенням кількості наркоманів. У 1994 р. в Україні перебувало на обліку 47 798 осіб, які вживали наркотики. Якщо врахувати неповноту реєстрації, то ця цифра може збільшитись у 5-14 разів і становитиме близько 400 тис, а через 10 років досягне 2-2,5 млн. Отже, й кількість інфікованих ВІЛ-інфекцією людей істотно зросте.

Перенесення вірусу СНІДу від однієї людини до іншої може здійснюватися кількома шляхами:

1) під час статевого контакту з інфікованою людиною, незалежно від його способу;

2) під час переливання крові зараженого ВІЛ-інфекцією донора, трансплантації його органів і тканин (нирки, рогівка, кістковий мозок та ін.);

3) у разі застосування забруднених голок і шприців наркоманами, проколювання вух, нанесення татуювань, використання нестерильних інструментів (крапельниць, катетерів тощо) або чужих лез для гоління, зубних щіток, на яких можуть бути краплі засохлої крові носія вірусу СНІДу;

4) у разі випадкового ушкодження шкірних покривів або слизових оболонок медичними інструментами, забрудненими ВІЛ-інфекцією після контакту з інфікованим;

5) від інфікованої матері плоду під час вагітності, пологів або годування грудним молоком.

Будь-яким із цих шляхів вірус проникає в організм з інфікованих біологічних рідин: крові, сперми, слизових виділень з вагіни та материнського молока. Вірус не передається побутовим шляхом: при поцілунках, обіймах, рукостисканнях, через постільну білизну, страви, мило, посуд, гроші, дверні ручки, спортивне знаряддя, іграшки, а також через воду, повітря, укуси комарів, кліщів тощо.

На початку захворювання на СНІД людина відчуває себе практично здоровою. Надалі з’являються різні ознаки захворювання. Найхарактернішими симптомами захворювання на СНІД є:

1. збільшення лімфатичних вузлів до розмірів 1-2 см у діаметрі, водночас у кількох місцях (в паху, на шиї), яке триває 2-3 міс. за відсутності якогось певного захворювання;

2. сухий, тривалий кашель, пов’язаний з пневмоніями, збудниками яких можуть бути різні мікроорганізми (пневмококи, стрептококи, мікобактерії, віруси, гриби та ін.);

3. швидка втомлюваність, іноді біль у м’язах і суглобах;

4. часті проноси, викликані різними мікроорганізмами (найпростіші, герпес-віруси, міксобактерії тощо);

5. надмірне нічне потовиділення, не пов’язане з температурою в кімнаті;

6. втрата апетиту;

7. швидка втрата маси тіла за нормального режиму харчування;

8. постійні інфекційні захворювання;

9. багрові горбки на шкірі, що нагадують полуницю (саркома Капоші);

10. зменшення кількості Т-хелперів (СД4) – клітин, що виділяють ряд

лімфокінів, до 200 і менше на 1 мл крові (замість 1000).

Найчастіше до СНІДу приєднуються такі хвороби, як саркома Капоші, кістозна пневмонія, кандидоз, менінгіт, енцефаліт та ін.

Серед населення існують групи підвищеного ризику зараження ВІЛ-інфекцією. До них належать гомосексуалісти, бісексуали, повії, наркомани, які вводять наркотики внутрішньовенно. До цієї групи належать також новонароджені, матері яких є носіями ВІЛ-інфекції або хворіють на СНІД.

Вакцини проти ВІЛ-інфекції поки що не розроблено. Лікування хворих на СНІД здійснюють такими препаратами, як анцикловір, інтерферон, фоскарнетта ін. Проте вони малоефективні й можуть у кращому разі лише подовжити життя хворого. Найефективнішим препаратом є азидо-тимідин, який пригнічує ферменти вірусу СНІДу, що беруть участь у внутрішньоклітинній реплікації. При цьому кількість вірусів в організмі зменшується майже на 40 %. У разі спільного застосування препарату індинавір (криксікан) разом з азидотимідином (АЗТ), що використовуються в США, вміст вірусу знижується на 98-99 %.

Зараження СНІДом відбувається за умови, якщо в організм потрапляє багато ВІЛу. Тому розбавляння концентрації вірусу може бути засобом зниження його інфекційності. ВІЛ – відносно нестійкий вірус, що інактивується багатьма хімічними речовинами та фізичними впливами. Він швидко інактивується кип’ятінням, обробленням 50-70 %-м етиловим або ізопропіловим спиртом, 2 %-м розчином фенольних сполук, 10 %-м формаліном (4 %-й формальдегід), розчином пероксиду гідрогену тощо.

Щоб зменшити вірогідність зараження ВІЛ-інфекцією і не захворіти на СНІД, слід дотримуватися правил безпечної поведінки:

† не вживати наркотиків;

>• не вступати у випадкові статеві контакти; під час статевих контактів

користуватися запобіжними засобами; > ін’єкції лікарських засобів робити одноразовими шприцами.

Отже, як бачимо, зловживання нікотином, алкоголем та вживання наркотиків призводять до появи різних небезпечних хвороб, у тому числі й СНІДу, скорочення тривалості життя на 10-30 років, нерідко до раптової смерті. Наслідками свого впливу ці речовини завдають людству шкоди, яку можна порівняти хіба що з ядерною бомбою сповільненої дії. Вдаючись до вживання тютюну, алкоголю і наркотиків та випадкових статевих контактів, на хвилинку замисліться: чи варто так ризикувати заради тимчасового й примарного задоволення?

Опрацювавши цей розділ, ви повинні вміти:

1) дати визначення предмета «екологія людини» і сформулювати його завдання;

1) проаналізувати, як впливає навколишнє природне середовище на здоров’я людини;

2) схарактеризувати забруднення харчової сировини і продуктів;

3) пояснити сутність формування якості харчових продуктів;

4) назвати ознаки екологічно безпечних харчових продуктів;

5) накреслити шляхи запобігання забрудненню організму людини радіонуклідами;

6) пояснити сутність раціонального здорового харчування;

7) назвати способи виведення шкідливих речовин з організму людини;

8) проаналізувати, в чому полягає шкода для здоров’я людини паління тютюну, вживання алкоголю й наркотиків;

9) пояснити, що таке СНІД, як відбувається зараження ВІЛ-вірусом і яка профілактика цього захворювання.

Дата добавления: 2014-11-06