Міміка і жест як компоненти виразності

Виразність мовлення − це ознака його культури, ознака етики мовця. Культура слова − це мистецтво, оволодіти яким може той, хто зуміє органічно поєднати текст (матеріальне вираження думки) з почуттями, переданими ним, тобто оволодіє мовною системою, механізмом інтонування (мелодією, наголосом, темпом, паузами) та позамовними засобами увиразнення, підсилення емоційності: мімікою і жестом.

Міміка − це рухи м’язів обличчя, які виражають внутрішній душевний стан людини; один із важливих елементів акторського мистецтва. Жест − рух тіла чи рух, який супроводжує людську мову або замінює її. Так теоретично, а практично – мовлення людини було б схоже на роботу хоч досконалого, та все ж механізму, якби не відзначалося мелодикою і не оживлювалося мімікою та жестом. Тому ніякий записуючий пристрій не замінить живого спілкування, "споглядання" співбесідника. Мовець (лектор, викладач, читець) існує не сам по собі − він невіддільний від предмета мовлення, підпорядковує слово задумові − підтекстові, задля якого почав говорити. У зв’язку з цим мовець повинен вільно володіти текстом, знати його напам’ять, щоб очі й руки були вільними. Ось що писав М.Ломоносов: „Стосовно положення частин тіла, то під час звичайного слова, де не зображуються ніякі пристрасті, стоять обдаровані ритори прямо і майже ні до яких рухів не вдаються, але коли щось сильними доказами доводять і як стрімкі чи ніжні фігури мовлення своє пропонують, тоді зображують його одночасно руками, очима, головою і плечима...”

Розрізняють жести рук, жести голови і жести тулуба. Жести бувають умовні – застосовувані у певних народів, груп людей (наприклад, кивнути головою зверху вниз у східних слов’ян означає „так”, а у болгар – „ні”; жести ці механічні: потиск рук при зустрічі, тупання ногою від злості, капризуючи і под.), і неумовні – прийняті всіма без попередніх пояснень. Жести вертикальні стверджують, горизонтальні – заперечують. Серед неумовних жестів виділяють: вказівні (вказують на предмет); описуючі (вимовив „кавун” – і описав рукою коло; сказав „ душею відчуваю” – і поклав руку на серце); зображуючі (моління, благання, жести пантоміми та ін.); емоційні (передають різноманітні почуття: гнів, розпач, розгубленість, безпорадність, радість і т. д.); ці жести вважають психологічними – вони подвоюють смисл, тісніше пов’язані з підтекстом, аніж із текстом; ритмічні (зливаються з ритмікою звука, слова, підкреслюють не окремі моменти мовлення, а весь його ритм – відбивання такту маршового тексту, жест – диригент при скандуванні слів та ін.). Жести повинні бути естетичними, вони – елемент загальної культури людини.

Міміку також уважають жестом. Узагалі вона ще не описана як засіб виразності звукового мовлення, можливо, через те, що важко чітко розмежувати жести і міміку. Крім того, жест і міміка, як правило, працюють у парі.

Досягнення виразності педагогічної техніки – лише одна зі сходинок до педагогічної майстерності. Наведені техніки спілкування, схарактеризовані прийоми – це лише ключі для розкриття студентів до взаємодії. Потрібний ключ слід ще підібрати, треба бути творчими педагогами!

Дата добавления: 2014-11-06