Історія геологічного розвитку. Альпійська геосинкліналь виникла на роздробленому і перекритому карбонатним тріасом герцинському фундаменті в процесі розтягання і розсуву континентальної

Геологічна будова.

Альпійська геосинкліналь виникла на роздробленому і перекритому карбонатним тріасом герцинському фундаменті в процесі розтягання і розсуву континентальної кори, що призвело наприкінці тріасу — початку юри до утворення басейну з корою океанічного типу, що на даний час виступає в складі офіолітових покривів. Утворення останніх почалося наприкінці юри, з першими імпульсами стиску, і продовжувалося в наступні епохи деформацій, аж до міоцену, а місцями і пізніше. У результаті альпійські споруди набули дуже складної шар’яжної структури, з насувами в Альпах, Карпатах і Балканах на північ, в Апеннінах і Динаридах — у бік Адріатичного моря, у Піренеях — на північ і південь. Перед складчасто-покривними спорудами утворилися передові прогини — Передпіренейський, Передальпійський, Передкарпатський та ін., а в їх тилу - міжгірські прогини, з яких найбільш великий — Панонський, загальний для Карпат і Динарид. Усі вони виповнені потужними уламковими (моласовими) товщами олігоцен-неогенового віку. До олігоцену-міоцену відноситься й утворення більшості западин, що складають на даний час Середземне море — Алжиро-Прованської, Тиренської, Адріатичної, Егейської, що поглинули окремі частини альпійських споруд. У цей же час виникла Західноєвропейська рифтова система, що включає Рейнський і Ронський грабени. Одночасно відбувся спалах вулканічної діяльності, що торкнулася не тільки альпійського поясу, але і епігерцинської платформи (Центральний, Французький і Чеський масиви, Рейнський і Ронський грабени та ін.).

Альпійсько-Гімалайська складчаста геосинклінальна область, до складу якої входять вищевказані гірські споруди, — наймолодша частина Середземноморського геосинклінального поясу, що активно розвивалася в мезозої і кайнозої, рухома ділянка земної кори між континентальними плитами Євразії, Північної Африки, Аравії і Індостану, що спочатку складали Гондвану. Розвитку області передувало відмирання палеозойського океанічного басейну — Палеотетісу у пізньому палеозої з утворенням герцинського складчастого поясу. Наприкінці пермі і в тріасі вирівняна поверхня герцинського складчастого комплексу була покрита дрібним, епіконтинентальним морем; лише на сході, можливо, збереглися релікти Палеотетісу. Наприкінці тріасу почалися розколювання континентальної кори і рифтоутворення, що призвело до утворення нового глибокого басейну з океанічною корою — Неотетісу, чи власне Тетісу. Відносно Палеотетісу Неотетіс виявився зміщеним на південь і частково накладеним на байкальське обрамлення Гондвани. З кінця юри почалося скорочення площі Неотетісу в результаті зближення Африки — Аравії, а потім і Індостану з Євразією; наприкінці еоцену континентальні брили Африки-Аравії і Індостану прийшли в пряме зіткнення з Євразією. Цей процес супроводжувався інтенсивними складчастими і насувними деформаціями з утворенням великих тектонічних покривів (шар’яжів), зміщених в основному до периферії області. В олігоцені — міоцені в деформацію були втягнуті і глибокі горизонти кори з утворенням сучасних альпійських гірських споруд (Піренеї, Малий Атлас, Апенніни, Альпи і Карпати, Динарські гори, Балкани, Кавказ; гори Туреччини й Ірану, Південного Афганістану, Пакистану; Гімалаї). Найбільш інтенсивний підйом цих гірських хребтів почався в пізньому міоцені і продовжується понині. Одночасно відбувалося формування глибоководних басейнів Середземного, Чорного і Каспійського (південна частина) морів, а також більш дрібних морів — Адріатичного, Егейського, Азовського, Каспійського (північна частина) та ін., передгірських і міжгірських прогинів, на даний час заповнених продуктами руйнування гірських споруд і зайнятих алювіальними рівнинами. Новітні підняття супроводжувалися вулканічною діяльністю, особливо активною в Середземномор'ї (включаючи Апенніни), в Анатолії, на Малому Кавказі і на території Ірану.

Дата добавления: 2014-11-06