Системне мислення в сучасних соціально-економічних умовах

Системні дослідження виникли як відповідь на ускладнення світу, заснованого на широкому використанні техніки і досягнень науково-технічного прогресу, що породжує зрослу активність суб'єктів і відбиває об'єктивних законів природного об'єкта, але в той же час перетворюючого його. Для орієнтації в цьому світі взаємодії штучного і природного необхідні нові прийоми, відмінні від прийомів пізнання ситуації чисто природного походження. Тому в даний час сформувалися деякі загальні методологічні принципи і прийоми, що відрізняють системні дослідження від інших видів наукової діяльності.

У самому загальному виді систему прийнято розуміти як комплекс взаємозалежних елементів, що утворять деяку цілісність. При такім розумінні системи не накладається ніяких обмежень ні на характер вхідних у неї елементів (вони можуть бути матеріальними чи об'єктами ідеальними конструкціями), ні на тип утвореною системою цілісності (яка може варіювати від механічної суми зовнішнім образом зв'язаних матеріальних об'єктів до органічної цілісності типу цілісності живих істот, людського мозку, організаційної структури великого промислового підприємства, соціальної структури суспільства). Аналіз і конструювання систем різного типу і керування природними системами — основна задача системних досліджень. При цьому надзвичайно важливо розрізняти системи як об'єкти дослідження, конструювання і керування і системи як інструменти, створювані для дозволу проблем, властивих системі-об'єкту й істотних для суб'єкта (дослідника).

Системний підхід, загальна теорія систем і системний аналіз являють собою визначені аспекти, чи сторони, сучасних системних досліджень. Мається ряд загальних властивостей, властивим усім названим системним областям, і специфічні особливості, що відрізняють кожну з них від інших. До числа загальних їхніх властивостей відносяться:

1) теоретико-методологічна функція — кожна з них виступає як визначена форма теоретичного тлумачення системних досліджень, покликана на своїй спеціальній мові узагальнити досвід конкретних системних розробок і служити як методологічний інструмент для проведення наступних системних досліджень;

2) загальнонаукова, міждисциплінарна природа — по своїх задачах і системний підхід, і загальна теорія систем, і системний аналіз виходять за рамки існуючого сьогодні дисциплінарного членування науки і техніки й одержувані в їхніх рамках результати застосовані до цілих комплексів наукових, технічних і економічних дисциплін.

Важливою рисою обґрунтування системних досліджень служить діалектична єдність принципу системності і принципу розвитку. У цьому плані система виступає не просто як структурована сукупність елементів, а як стає динамічно організована цілісність. Цілком зрозуміло, що ця діалектична єдність системності і розвитку не може не бути суперечливим. Це є дійсним джерело закономірного розвитку різного роду систем. Шляхом раціонального впливаючи на це джерело можна здійснювати керування системним процесом. Облік єдності системності і розвитку допомагає, зокрема, зрозуміти, що прогнозування як метод не може орієнтуватися тільки на прямолінійну екстраполяцію в часі нинішнього стану системи. Залежності характеристик самої системи і її зв'язків із середовищем міняються в часі по діалектичних законах поступального розвитку, що уможливлює керування як науково-технічним прогресом, так і всім процесом соціально-економічного розвитку. Коротше кажучи, корінна відмінність діалектичного підходу складається в його чітко обґрунтованій орієнтації на об'єктивну тенденцію зміни системних об'єктів.

Крім цього є ще і методологічна проблема, зв'язана, зокрема, з розкриттям ролі системних методів дослідження для рішення проблеми інтеграції сучасного наукового і технічного знання. Проблема інтеграції знання в різних формах ставиться на різних етапах прогресу науки. Так, наприклад, пропонувалися спроби вирішувати проблему синтезу знань на основі виділення лідируючої наукової дисципліни, при цьому як лідера — інтегратора всієї науки висувалася механіка, фізика, біологія, кібернетика. Дослідження такого плану, звичайно, будуть продовжуватися незважаючи на їхню неминучу однобічність, що не дозволяє досягти справжньої інтеграції, але часом вони дуже влучно схоплюють аспекти спільності в методології різних наукових дисциплін. У той же час варто особливо підкреслити важливість методів інтеграції знань, зв'язаних із системним підходом і системним аналізом. На цьому шляху спеціальні науки зберігають свою самостійність і якісну специфічність, не зводяться одна до інший, але їхня фактична дана і теоретична побудови поєднуються навколо системних способів дослідження як загального методу, що інтегрує наукове знання з метою підвищення його практичної ефективності

В основі комплексного, міждисциплінарного системного підходу лежать глибокі, якісні зміни в практиці науково-технічного і соціально економічного розвитку суспільства. При цьому при рішенні задач керування цим розвитком об'єкти керування стають гігантськими по своїх масштабах і складності, у рамках кожного об'єкта підсилюється взаємозв'язок якісно різнорідних факторів — економічних, соціальних, екологічних, технічних, зростає взаємозалежність різних рівнів структури об'єктів, прискорюються темпи процесів, що протікають у них, у зв'язку з цим різко віз стануть вимоги до якості й ефективності керування. Немаловажну роль у становленні і розвитку системного підходу зіграли об'єктивні тенденції зближення природних і суспільних дисциплін, потреба в більш точному описі соціально-економічних процесів.

У практичній спрямованості системного підходу відбивається зміна ролі і характеру наукової теорії в епоху науково технічної революції. Системний аналіз і системні дослідження в цілому, зберігаючи зв'язок з віковою традицією раціонального пізнання світу, дають відповіді на принципово нові по своїй масштабності питання, поставлені сучасною епохою.

Дата добавления: 2014-11-06