Святкові і неробочі дні встановлені статтею 73 КЗпП

Святкові дні -

1 січня - Новий рік.

8 березня - Міжнародний жіночий день.

1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих.

9 травня - День Перемоги.

28 червня - День Конституції України.

24 серпня - День незалежності України.

Дні релігійних свят -

7 січня - Різдво Христово

- один день (неділя) - Великдень

- один день (неділя) - Трійця.

Якщо святкові дні збігаються з вихідними, вихідний день переноситься на наступний після святкового (стаття 67 КЗпП). Якщо в зазначені святкові і неробочі дні неможливо призупинити виробничу діяльність підприємства, робота в ці дні компенсується у відповідності зі статтею 107 КЗпП.

У залежності від основної ознаки (кількості праці або часу) розрізняють дві форми оплати праці:

- відрядну, коли в основу розрахунку заробітної плати береться кількість виконаної роботи;

- погодинну, при якій відповідно до тарифної ставки за годину роботи або окладу оплачується витрачений на підприємстві час.

Вибір тієї або іншої форми оплати праці визначається особливостями технологічного процесу, характером застосовуваних засобів праці і формами його організації і вимогами до якості виробленої продукції або виконуваної роботи. Застосування відрядної форми оплати праці доцільно там, де можливо технічно обґрунтоване нормування виробітку і точне визначення кількості й оплати праці за виготовлену продукцію (виконані роботи, послуги).

Погодинна форма оплати праці застосовується для оплати праці тих категорій працівників, праця яких не піддається точному облікові і нормуванню, або коли відрядна оплата праці не забезпечує ріст продуктивності праці (наприклад, на ділянках з регламентованим режимом роботи, для оплати праці керівників, фахівців, молодшого обслуговуючого персоналу й ін.).

Кожна з цих форм має різновиди (системи). Під системою оплати праці розуміється спосіб установлення співвідношень між мірою праці і розміром винагороди за працю. Так, відрядна форма оплати праці має системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна.

При прямій відряднійсистемі оплата праці здійснюється за кожну одиницю виробленої продукції по незмінній відрядній розцінці. Відрядно-преміальна система характеризується тим, що робітникам, крім основного заробітку, нараховують премії (за виконання і перевиконання норм виробітку, економію матеріалів, палива, підвищення якості продукції і т.д.). Ця система стимулює поліпшення кількісних і якісних показників роботи, а тому широко застосовується на підприємствах. При відрядно-прогресивній системі виконані роботи оплачуються в межах норми - за твердими розцінками, поверх норми - по підвищеним прогресивно зростаючим розцінкам. Ця система має обмежене застосування (на найбільш важливих ділянках господарської діяльності), оскільки при її застосуванні ріст заробітної плати може випереджати ріст продуктивності праці, що може викликати перевитрату фонду оплати праці і підвищення собівартості продукції. При акордній системі оплати праці норма і розцінка встановлюються на весь комплекс виконуваних робіт з урахуванням терміну їхнього виконання (зібраний вузол, відремонтований об'єкт і т.п.).

Погодинна форма оплати праці має дві системи: проста погодинна і погодинно-преміальна. При простій погодинній системі праця працівників оплачується виходячи тільки з кількості відпрацьованого часу і тарифної ставки (посадового окла ду) відповідно до їх кваліфікації. При погодинно-преміальній системі до погодинної ставки для посилення матеріального стимулювання за досягнення встановлених показників працівникам виплачується премія.

В Україні діє тарифна система, яка складається з тарифної ставки, тарифної сітки і тарифно-кваліфікаційного довідника. Тарифна ставка являє погодинну або місячну зарплату, в основному, для визначення оплати праці або розцінки за одиницю продукції. Тарифна сітка – це шкала співвідношення в оплаті праці різних груп робітників залежно від складності робіт і рівня кваліфікації виконавців, складається з тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів. Тарифно-кваліфікаційний довідник виконує роль інструмента тарифної системи, що визначає характеристику робіт за їх складністю та вимогами для одержання відповідного розряду.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їхньої складності, а працівників – залежно від кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

В умовах ринкової економіки існують певні проблеми організації заробітної плати а саме узгодження номінальної заробітної плати з реальною.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку працівник одержує за годину, день, місяць.

Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Рух реальної заробітної плати можна визначити за такою формулою:

Ір = Ін / Іц, (16.1)

де Ір, Ін, Іц – індекси відповідно реальної та грошової (номінальної) заробітної плати, а також цін на товари і послуги.

У відповідності зі статтею 2 Закону України “Про оплату праці” і Інструкцією зі статистики заробітної плати № 323 витрати на оплату праці складаються з:

1) фонду основної заробітної плати;

2) фонду додаткової заробітної плати;

3) інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Додаткова частина заробітної плати враховує індивідуальні результати тих працівників, які завдяки особистим здібностям досягли особистих успіхів. Формами винагороди за таку працює: оплата робітників, що працюють за відрядною системою, за перевиконання норм виробітку; доплати за сумісництво професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт. Крім того, встановлюються надбавки робітникам за професійну майстерність, інженерно-технічним працівникам - за високі досягнення у праці.

Додаткова частина заробітної плати враховує колективні результати праці. Вона виступає переважно у вигляді премій та інших видів винагороди з фонду матеріального заохочення. Премія – це не звичайна надбавка до заробітної плати, а особлива форма винагороди за творчі успіхи в роботі, за виконання завдань особливого значення.

І нарешті, є види додаткової заробітної плати, які не пов’язані зі створенням додаткового продукту. Це надбавки за особливі, наприклад, шкідливі для здоров’я умови праці.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Нарахування заробітної плати здійснюється в грошовому вираженні, незалежно від того, у якій формі (грошовій або натуральній) передбачається здійснювати її виплату. Витрати підприємства на оплату праці є одним з головних елементів витрат операційної діяльності підприємства. Вони пов'язані практично з усіма видами діяльності підприємства, тому при їхньому відображенні варто керуватися нормами П(С)БО.

Преміювання є одним з найбільш ефективних способів мотивації і заохочення працівників підприємства. При розробці Положення про преміювання варто враховувати специфіку діяльності підприємства. Так, преміювання може здійснюватись за виконання і перевиконання виробничих завдань; підвищення продуктивності праці, виробітки; економію сировини, матеріалів, інструментів і інших матеріальних цінностей; зменшення простоїв устаткування й інших якісних показників у роботі підприємства; сприяння винахідництву і раціоналізації й ін. Розміри премій установлюються диференційовано по професіях і групам робітників та службовців у залежності від значимості і складності виконуваних робіт. Підставою для нарахування премії є дані бухгалтерського обліку і звітності, оперативного обліку і лабораторного контролю.

Право на відпустку гарантовано працівникові Конституцією України, КЗпП, Законом України “Про відпустки”, іншими законами. Гарантія полягає в наданні відпустки встановленої тривалості зі збереженням на його період місця роботи, а в передбачених законодавством випадках – і заробітної плати (допомоги).

По видах відпустки умовно розділяють на:

- щорічні (основні відпустки, порядок їхнього надання визначений статтею 6 Закону України “Про відпустки”, додаткові (статті 7,8 Закону України “Про відпустки”);

- додаткові відпустки в зв'язку з навчанням (статті 13,14 і 15 Закону України “Про відпустки”);

- творчі відпустки (стаття 16 Закону України “Про відпустки”);

- соціальні відпустки;

- відпустка в зв'язку з вагітністю і родами (стаття 17 Закону України “Про відпустки”);

- відпустка по догляду за дитиною до досягнення їм трирічного віку (стаття 18 Закону України “Про відпустки”);

- додаткова відпустка працівникам, що мають дітей (стаття 19 Закону України “Про відпустки”);

- відпустки без збереження заробітної плати (статті 25,26 Закону України “Про відпустки”).

Цим же Законом за підприємством закріплене право встановлювати й інші види відпусток. Відповідно до статті 115 КЗпП і статті 21 Закону України “Про відпустки” відпускні повинні бути виплачені працівникові за увесь час відпустки не пізніше, ніж за три дні до його початку.

Розрахунок середньої заробітної плати для нарахування відпускних здійснюється виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцеві надання відпустки або виплаті компенсації за невикористану відпустку. Якщо працівник відробив на підприємстві менш року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (з 1-го числа місяця після оформлення на роботу до 1-го числа місяця, у якому надається відпустка або виплачується компенсація).

Для нарахування відпускних можна скористатись формулою:

Від = Д: (Кг – С) х Квід, (16.2)

де Від – сума відпускних;

Д – сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період);

Кг – відповідна кількість календарних днів року (або меншого відпрацьованого періоду);

С – святкові і неробочі дні, встановлені статтею 73 КЗпП, що припадають на розрахунковий період;

Квід – число календарних днів відпустки, що надається працівнику.

Необхідно враховувати, що святкові і неробочі дні, що приходяться на час відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються (стаття 5 Закону України “Про відпустки”).

Розрахунок розміру допомоги з тимчасової непрацездатності здійснюється виходячи із середньої заробітної плати, обчислюваної на підставі норм Постанови № 1266 “Про обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат із загальнообов’язкового державного соціального страхування”.

Для визначення суми допомоги за основу береться середня заробітна плата працівника за останні шість календарних місяців (з 1-го по 1-ше число), що передують місяцю, в якому настає страховий випадок.

Якщо працівник підприємства працював і за нього оплачувались страхові внески: менш шести календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьовані календарні місяці, за які оплачувались страхові внески; менш календарного місяця, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку. Середня заробітна плата обчислюється виходячи з основної і додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Для розрахунку страхових виплат застосовується середньоденна заробітна плата. Середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати, із якої оплачувались страхові внески, на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді. Оплата перших п’яти днів непрацездатності внаслідок хвороби або травми найманого робітника, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця. За весь наступний період, аж до відтворення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності, допомога виплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності. Якщо працівник представить лікарняний листок по догляду за хворою дитиною, то перші п’ять календарних днів, як і всі останні дні, оплачуються за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності. При стажі до 5 років допомога складатиме 60% від середньої заробітної плати, до 8 років – 80%, понад 8 років – 100%.

Сума страхових виплат і оплати перших п’яти днів розраховується шляхом помноження денної заробітної плати (з урахуванням страхового стажу) на кількість днів, що належать оплаті. Розрахунок допомоги з тимчасової непрацездатності здійснюється на зворотній стороні лікарняного листка. Сума, яка нарахована працівнику за виконану роботу, і сума, яка належить до виплати відрізняються одна від одної на суму проведених утримань із оплати праці.

Утримання із заробітної плати можуть бути:

1) обов’язкові - ті, які можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України (податок на доходи фізичних осіб, у тримання єдиного соціального внеску, утримання за рішенням суду на користь юридичних та фізичних осіб);

2) утримання, які здійснюються за ініціативою підприємства (для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або на господарські потреби; при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству та ін.).

Основним видом утримань є податок на доходи фізичних осіб. Податок за правилами Податкового кодексу утримується з заробітної плати, з якої вже відрахований єдиний соціальний внесок за ставкою 3,6%. Об’єктом оподаткування є сукупний місячний оподатковуваний дохід. При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються всі доходи, одержані у натуральній і грошових формах. В сукупний оподатковуваний дохід не включається сума державної допомоги, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій, нагород і страхових виплат, що отримуються платником податків з бюджетів, єдиного соціального внеску. Сукупний оподатковуваний дохід зменшується на суму соціальної пільги. Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, що отримується як заробітна плата на протязі податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатних громадян, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помножена на 1,4 і округленої до найближчих 10 грн. Розмір соціальної податкової пільги у складає 50% одної мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного року. Базова ставка податку на доходи – 15%. Для платників податку із числа одиноких матерів, осіб, що мають трьох і більше дітей у віці до 18 років, що постраждали вслід Чорнобильської катастрофи 1 або 2 категорії податкова пільга дорівнює 150% соціальної податкової пільги.

З процесом нарахування і виплати заробітної плати пов'язана необхідність нарахувань відповідних сум, що підприємство розраховує виходячи з загального розміру виплат відповідних категорій працівників і самостійно перераховує у виді податків і зборів (внесків) у соціальні фонди (так названі нарахування на заробітну плату). У даний час підприємства проводять відрахування єдиного соціального внеску за прогресивною шкалою відповідно до класу ризику підприємства. Платниками внесків на страхування є підприємства, установи й організації, а також філії або представництва, що використовують найману працю. Єдиний внесок перераховується до Пенсійного фонду, який потім розподіляє отримані кошти між іншими соціальними фондами.

Дата добавления: 2014-11-06