Сутність державного регулювання ринку фінансових послуг та його напрями

Перелік рекомендованої літератури: 1 – 8, 48

Тема 12. Державне регулювання та саморегулювання ринку фінансових послуг

ПИТАННЯ ДО САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

1. Національна депозитарна система складається з:

а) двох рівнів;

б) трьох рівнів;

в) чотирьох рівнів;

г) п’яти рівнів.

2. Юридична особа, яка прова­дить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів - це:

а) кліринговий депозитарій;

б) депозитарна установа;

в) організатори торгівлі цінними паперами;

г) банк.

3. Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює:

а) Наці­ональний банк України;

б) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

в) Міністерство фінансів України;

г) спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері регулювання ринку фінансових послуг.

4. Сукупність організацій, які здійснюють облік власників, зберігання та електронних обіг цінних паперів має назву:

а) кредитна система;

б) банківська система;

в) депозитарна система;

г) валютна система.

5. Рахунки, що ведуться депозитарними установами для власників цінних паперів та депозитаріями для зберігачів щодо обслуговування операцій з цінними паперами мають назву:

а) поточні рахунки;

б) рахунки у цінних паперах;

в) металеві рахунки;

г) кореспондентські рахунки.

12.1 Сутність державного регулювання ринку фінансових послуг та його напрямки.

12.2 Органи державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні.

12.3 Саморегулювання ринку фінансових послуг

Понятійний апарат

Державне регулювання, адміністративне регулювання, економічне регулювання, напрями державного регулювання, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, уповноважений орган, саморегулівна організація

Сучасний розвиток ринкових відносин у вітчизняній економіці передбачає активну участь держави як регулюючого і управляючого органа. Держава виступає суб'єктом регулювання і управління економічної системи в особі окремих органів, наділених відповідними повноваженнями.

Регулювання в цілому можна розглядати як функцію управління, що забезпечує функціонування управляємих процесів у рамках заданих параметрів.

У цілому державного регулювання складається з:

- регламентації господарського життя, що утворює звід правил, кодекс поводження суб'єктів господарювання, визначення їх прав і обов'язків, міри взаємної відповідальності, у тому числі і введення визначених заборон, націлених на недопущення збитків суб'єктами ринку;

- формування організаційно-економічних структур, що забезпечують суворий контроль за дотриманням норм регламентації господарської поведінки суб'єктів ринку;

- розробка соціально-економічної політики, визначення і результативне застосування механізмів її реалізації.

В економіці України роль і місце державного регулювання визначаються низкою основних факторів.

По-перше, перехід від адміністративної економіки до ринкової припускає неминуче і різке зниження рівня державного регулювання. У той же час в Україні роль держави в соціально-економічних процесах традиційно перебільшена. Крім того, сама якість перехідності задає додатковий компонент у державному впливі на економічні і політичні процеси. Також сильними є історичні традиції, що підтримують схильність до централізованого управління процесами в країні. На сучасному етапі це виражається в максимально можливій централізації фінансових ресурсів у бюджетній системі, що об'єктивно ставить виробників у залежність від держави як власника грошового капіталу.

По-друге, в умовах будь-якої кризи роль держави як стабілізуючого фактора неминуче зростає, а в період реформування суспільства саме держава повинна виконувати системовідтворювальну функцію, визначаючи параметри майбутньої соціально-економічної системи, темпи і напрямок перетворень.

По-третє, в умовах реструктуризації господарського механізму, що супроводжується зникненням старих і формуванням нових інститутів і/чи суб'єктів ринку, що не володіють достатнім ступенем довіри, рівень ризику по будь-якій економічній операції перевищує припустиму межу, тому тільки особиста участь держави у всіх сферах економічного життя може забезпечити хоча б мінімальну стабільність.

По-четверте, деякі інститути, що притаманні високорозвиненій ринковій економіці, в умовах перебудови вітчизняної економіки були створені вольовим рішенням «зверху» і, відповідно, знаходилися під постійним контролем держави, оскільки не мали можливості ефективно діяти і розвиватися без її підтримки.

По-п'яте, нерозвиненість фінансової інфраструктури, особливо в частині інфраструктурного оснащення відносин на периферії привела до виникнення дистанції в рівні економічного і соціального розвитку між регіонами - «донорами» і іншою частиною країни.

Спираючись на світовий досвід дослідження державного регулювання економічних процесів і визначення ведучих вітчизняних і закордонних економістів, визначимо сутність державного регулювання ринку фінансових послуг в теоретичному і практичному аспектах.

З погляду теорії державне регулювання ринку фінансових послуг – це сукупність економічних відносин суб'єктів господарювання, що забезпечують цілісність, збалансованість і стійкість ринку, а також найбільш ефективний перерозподіл економічних ресурсів. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правового забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, а також правового забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі.

Практична реалізація державного регулювання ринку фінансових послуг являє собою вплив держави в особі державних органів на сукупність економічних відносин, законів і закономірностей їх розвитку системою мір законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру.

Цілеспрямований вплив держави на ринок фінансових послуг здійснюється прямими (адміністративними) і непрямими (економічними) методами.

Пряме (адміністративне) державне регулювання реалізується за допомогою встановлення обов'язкових вимог, що пропонуються учасникам ринку, ліцензування професійної діяльності на ринку, забезпечення гласності і рівної інформованості його учасників, підтримки правопорядку.

Таким чином, пряме регулювання існує у виді системи правових норм і державних органів, що забезпечують їх виконання.

Засобом економічного регулювання виступає фінансово-кредитна політика країни. Непряме державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється такими методами, як проведення встановленої податкової, грошової політики, політики в області формування і використання коштів державного бюджету, управління державною власністю і т. ін.

Адміністративно-правова і економічна складові регулювання ринку фінансових послуг тісно пов'язані між собою, тому що в основі розробки будь-яких законодавчих актів чи адміністративних заходів впливу завжди лежать економічні закономірності, на які держава прагне вплинути тим чи іншим способом. І навпаки, для використання фінансово-кредитних важелів регулювання держава робить на них вплив, закріплений у правових нормах.

В Україні постійно вдосконалюються правові основи функціонування ринку фінансових послуг. Стаття 8 Конституції України вказує на те, що «в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй». Виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (стаття 92 Конституції України).

Відповідно до Законів України Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 117 Конституції України).

Отже, щорічно Національний Банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, інші органи, що регулюють діяльність ринку фінансових послуг видають постанови, накази, рішення, пояснення, інструкції з питань обігу цінних паперів, діяльності фінансових посередників, здійснення операцій на ринку фінансових послуг тощо.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» всі фінансові послуги надаються суб'єктам підприємницької діяльності на підставі договору. Цей договір повинен містити:

1. назву документа;

2. назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності;

3. прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;

4. найменування, місцезнаходження юридичної особи;

5. найменування фінансової операції;

6. розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;

7. строк дії договору;

8. порядок зміни і припинення дії договору;

9. права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

10. інші умови за згодою сторін;

11. підписи сторін.

Уповноваженим органом можуть бути встановлені додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом. При укладенні договору юридична або фізична особа мають право вимагати у суб'єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансове становище, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також бізнес-план, якщо інше не передбачено законодавством України.

Підстави, порядок та правові наслідки припинення дії договорів про надання фінансових послуг визначаються цивільним законодавством, законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а також укладеними відповідно до них договорами. На рис. 12.1 представлена схема правового регулювання ринку фінансових послуг, що дозволяє простежити логіку субординації юридичних документів.

Дата добавления: 2014-10-15