Чистий прибуток 5 страница

г) Вимоги часу.

Насамперед, працівник редакції повинен відзначатися високою загальною культурою та грамотністю. Малокультурна людина, яка розгублюється у ситуації, що постійно змінюється, невміло володіє словом, нечітко висловлює власні думки – не має шансів втриматися на журналістській бистрині. Постійне ускладнення процесів життя суспільства, зростання ролі науки і техніки вимагають дальшої інтелектуалізації журналістської діяльності. Зростають вимоги до журналістської професійної майстерності. І справа не лише в оволодінні жанрами публіцистики, а у вмінні сумістити оперативність з масштабним та глибоким аналізом зібраної інформації. Важливо не тільки поєднувати універсальність журналіста з його спеціалізацією у якійсь галузі економіки чи культури. Сучасний газетяр повинен освоїти декілька спеціальностей: фоторепортера, оператора комп’ютерного набору, газетного дизайнера. Важливо бути також фізично та психічно здоровим, особливо в умовах інтенсифікації журналістської праці, яка викликана ощадливістю власників видань у сучасних ринкових умовах.

ґ) Особистий план роботи.

Оскільки кожен журналіст є творчою людиною і особливістю його газетярської діяльності в колективі теж є творче начало в особистому плані поєднуються персональні професійні цілі з проблематикою відділу. А.А. Грабельников індивідуальний творчий план вважає частиною складної системи редакційного планування. На його творення впливають такі фактори:

— спеціалізація журналіста (тематична, жанрова, регіональна);

— особисте досьє;

— загальний план відділу;

— кон’юнктура ринку інформації;

— читацька пошта;

— матеріали авторського активу;

— особисті завдання редактора, завідувача відділу.

В особистий план роботи журналіст повинен включати всі види діяльності в редакції – літературну, редакторську, організаційну працю. Слід зауважити, що в процесі виконання плану можливе внесення до нього змін з боку завідувача чи головного редактора, а також – секретаріату. В індивідуальний творчий план бажано включати такі компоненти: основні теми виступів упродовж певного періоду (тижня, місяця, кварталу), жанри, терміни написання матеріалів, дані авторів замовлених публікацій, приблизний обсяг у рядках, географію виступів, форми подачі матеріалів (окрема публікація, добірка, тематична сторінка і т.д.).

Слід підкреслити, що особистий план роботи журналіста належить до оперативного і середньотермінового планування. На його зміст мають суттєвий вплив події, що відбуваються в суспільно-політичному житті країни, регіону, а також кон’юнктура ринку періодичних видань.

д) Жінка в журналістиці.

Журналістика вважається традиційно чоловічою професією саме з тих причин, що вимагає напругу великих фізичних і нервових зусиль, витривалості, пов’язана з постійними відрядженнями. На початку і всередині минулого століття поодинокі жінки проявили себе на українській журналістській ниві, а серед них Олена Пчілка, Наталя Кобринська, Олена Теліга... Вони залишили помітний слід в історії журналістики.

У часи тоталітарного суспільства жінки у редакціях газет становили дуже низький процент, працюючи на посадах коректорів, обліковців листів, а лише окремі забезпечували такі тематичні напрямки, як освіта, наука, культура. За роки української незалежності співвідношення різко замінилося: сьогодні в структурах українських ЗМІ жінки становлять 50 і більше відсотків. Стають „жіночими” і редакції газет. Один із найвдаліших проектів у сфері друкованих ЗМІ – газету „День” очолює головний редактор Лариса Івашина. Головним редактором львівського „Високого замку” є Наталія Балюк, яка постійно підтверджує свій високий професійний рівень публікаціями на теми політики, економіки, культури. Неможливо уявити собі нині тематичну палітру тижневика „Дзеркало тижня” без вдумливих розважливих публікацій Юлії Мостової. І таких прикладів чимало. Фемінізація сфери журналістики в Україні має ще ширші перспективи: сьогодні 80-90% студентів факультетів і відділень журналістики – жінки. Дівчата, що обирають цей нелегкий фах, насамперед прагнуть реалізувати свій творчий потенціал і здібності: комунікабельність, емоційність, інтуїтивність, гуманістичне спрямування, адаптивність. Жінки, виконуючи свій професійний обов’язок, мають ряд переваг перед чоловіками: вони легше „добираються” до знаменитостей, володіють особливим даром передбачення, особливе жіноче чуття дозволяє їм з більшою вірогідністю викласти найдрібніші деталі того, що відбувається, помітити те, що часом не зауважують досвідчені чоловіки-журналісти.

Рекомендована література

1. Ольгерд Іполит Бочковський, Степан Сірополко. Українська журналістика на тлі доби. – Мюнхен. – 1993. – С.138-152.

2. Грабельников А.А. Работа журналиста в прессе. – Москва: изд-во „РИП-холдинг” – 2001. – С.110-161.

3. Гуревич С.М. Экономика средств массовой информации. – Москва: изд-во „РИП-холдинг” – 2001. – С.172-181.

4. Свитич Л.Г. Профессия: журналист. – Москва: изд-во „Аспект Пресс”. – 2003. – С.4-104.

Питання для самоконтролю

1. Яким вимогам повинен відповідати журналіст? (За Е. Довіфатом, Степаном Сірополком?

2. Як ви розумієте рису „готовність до праці”?

3. Якими стимулами керується журналіст при виборі місця праці?

4. Назвіть особливості журналістської праці в сучасних умовах.

5. Які фактори впливають на творення індивідуального творчого плану?

6. Що включає особистий творчий план журналіста?

7. Яких ви знаєте жінок-журналістів?

8. Які переваги мають жінки-журналісти над чоловіками?

IХ. Масова робота редакції газети

Ключові терміни і поняття: Маси, масова робота, читацька аудиторія, портрет читачів газети, організаційні заходи редакції, позаштатний автор, інформатор, позаштатний оглядач, консультант, позаштатний відділ, позаштатний кореспондентський пункт, авторська рада, громадська редколегія, фотоклуб, літературна студія, школа юнкорів, „круглий стіл”, інформаційне спонсорство, добірка листів, огляд редакційної пошти, лист з коментарем, за листами читачів.

а) Вступні зауваги.

Нині, коли термінологія у багатьох сферах діяльності англоамериканізується була спокуса „масову роботу редакції” замінити тепер звичним „паблик рилейшнз” (зв’язки з громадськістю). Адже мета цього чину одна і та ж – залучати читачів до процесу збору інформації та встановлювати зв’язки, які вибудовують надійний міст між газетою і суспільством. Але означення „масова робота” – точніше, професійніше. У цьому ще раз переконує нас проф. В.В. Різун, який зауважує: „Якщо ми маємо справу з масовою комунікацією, то результатом масового спілкування можуть бути тільки масоподібні речі. Від масової комунікації не може народитися немасова культура і немасова свідомість, інакше масова комунікація тоді не буде масовою” (В.В. Різун. Маси. – Київ. – 2003. – С.14-15). Далі цей же автор твердить, що масова комунікація розглядається як природне середовище масифікації людей, тобто втягування їх в масову культуру через прищеплення певних стереотипів масової поведінки, формування масових настроїв.

Правильною є думка про те, що газета успішно розвивається тоді, коли стає незамінною для читачів, а це трапляється у тому випадку, коли читацька маса бачить своє відображення на шпальтах газети, коли знаходить публікації з проблем, що її хвилюють, коли для неї створюються умови безпосередніх зв’язків з редакцією (газетою), коли індивід, що є частиною маси, має можливість спілкуватися з нею через посередництво періодичного друкованого видання. Тому кожна редакція визначає власну систему співпраці з численною аудиторією.

б) Засоби боротьби за читача.

Саме так можна окреслити систему організаційно-масової роботи редакції газети. Звісно, кожне видання, яке хоче досягти успіху на ринку інформаційних послуг і благополуччя для колективу, зобов’язане, насамперед, добре уявляти власну аудиторію. З цією метою редакції і в минулі роки, і тепер практикують ряд заходів, які дозволяють створити об’єктивний портрет читацької маси. Журналісти з допомогою соціологів організовують опитування репрезентативних груп читачів, проводять анкетування, прямі телефонні лінії тощо. Таким чином редакція володіє інформацією про те, скільки насправді людей читає газету, яка частина з них передплачує видання, а яка – купує вроздріб, вимальовуються і соціальні особливості читацької аудиторії – національність, освіта, стать, вік, професія тощо. На основі цих даних вибудовується оптимальна модель газети.

У нових ринкових умовах важливо використати досвід масової, а точніше – організаційно-масової роботи, який накопичений у минулі роки. Під масовою роботою розуміють систему організаційних заходів, мета яких – встановлення і зміцнення зв’язків періодичного видання і його редакції з читачами. Варто пам’ятати, що зі становленням ринку періодичних видань не зменшилося значення читацької підтримки. Навпаки – воно конечне. Намагання деяких керівників випускати газету тільки руками і розумом професіоналів, тобто працівників редакції, як свідчить практика, неухильно веде до зниження рівня видання. Це, ніби, зрозуміло: навіть жодне велике видання не висвітлить усіх важливих подій, що відбуваються у віддалених містах чи селах регіону розповсюдження. І жоден професійний журналіст ніколи не зможе бути повністю компетентним, приміром, у галузі політики, культури, економіки настільки, як працюючий там спеціаліст. Тому дуже важливо створювати та плекати власний актив та організовувати роботу з ним. Декілька десятків людей, що постійно підтримують зв’язок із редакцією, – дуже суттєва допомога. Невеликі колективи зобов’язані плекати позаштатний актив.

в) Редакційний актив.

Кого найвигідніше залучати до співпраці з редакцією газети? Який спектр друзів, авторів, прихильників періодичного видання?

Найважливішу частину активу складають потенційні позаштатні автори. До них можуть звернутися співробітники редакції з проханням написати оперативне повідомлення чи статтю на актуальну тему, взяти участь у редакційній акції – обговоренні редакційної проблеми. Зрозуміло, що цю групу творять компетентні у своїй галузі люди, які достатньо добре володіють пером.

Кожен із журналістів газети, який веде конкретні тематичні напрями і рубрики, має свій власний актив, підтримуючи постійні контакти зі своїми підопічними, які виступають в ролі авторів, з інформаторами і консультантами. І чим дружніше їх коло, тим ширші можливості отримувати актуальну інформацію і готувати цікаві виступи.

До кола активістів редакції співробітники підбирають людей, завдяки яким ліквідовують недоліки у структурі редакції. Особливо про це повинні дбати колективи місцевих газет, які не мають власних кореспондентів. Пошук ініціативного автора – важлива функція всієї редакції. Актив мусить бути ознайомленим із планом видання, з рубриками і розділами, більше того позаштатний автор може відповідати за ведення якоїсь рубрики чи розділу. За відповідну плату – гонорар. З найціннішими для редакції людьми можна укладати угоди, контракти. У редакціях навіть великих газет завжди бракує засобів для утримання штатних оглядачів – політичних, економічних, спортивних та ін. А потреба в аналітичних оглядах, проблемних статтях, коментарях є. Підготовка таких матеріалів потребує багато часу, різносторонніх та глибоких знань. Тому варто залучати до роботи позаштатних громадських оглядачів. Їх треба шукати серед спеціалістів – економістів, політиків, тренерів, викладачів вузів, використвувати потенціал енергійних пенсіонерів.

Певну частину активу складають інформатори. Ці люди завжди готові повідомити журналістів про новини, які цікавлять газету. Своїх інформаторів редакції мають у державних органах того регіону, який вони обслуговують, у правоохоронних структурах, у громадських організаціях, на підприємствах і на біржах, в культурних центрах і університетах – всюди, де можуть відбуватися події, які цікавлять читачів. Інформатор сам може і не писати – його завдання полягає в тому, щоб повідомити. Це може бути усне повідомлення, надання якогось документа – працівник редакції потім надає отриманій інфомації належної літературної форми. Послуги інформатора платні – редакція купує у нього товар у вигляді інформації.

На шпальтах газети така інформація супроводжується зворотами „як стало відомо з достовірних джерел”, „як стало відомо від осіб, наближених до...”, „відомий фахівець, який не бажав назвати свого прізвища, повідомив...” і т.д.

До активу редакції належать консультанти. Як правило це провідні спеціалісти – вчені, правознавці, фінансисти, інженери, медики та ін, до яких завжди можна звернутися за порадою чи для консультації. Якщо в редакцію, приміром, надійшла стаття, яка викликає сумніви, консультант підкаже, чи варто публікувати її, чи дасть вона позитивний ефект.

г) Форми і методи роботи з активом.

Для того, щоб успішно функціонував редакційний інститут позаштатного співробітництва, його треба підтримувати, заохочувати, спрямовувати. Багато з практики газет тоталітарного суспільства відійшло у минуле: робсількорівські пости і рейди, громадські приймальні, виїзні редакції, бюро із розслідування скарг трудящих тощо. Але низка попередніх форм зберігається у редакційній практиці донині, більше того – появляються нові ефективні форми праці з активом.

Заслуговує, приміром, уваги досвід окремих газет, які створюють при галузевих відділах авторські ради, які допомагають журналістам у плануванні, на спільних засіданнях обговорюються актуальні проблеми галузі. Функціонують в редакційній структурі позаштатні відділи, що складаються із найактивніших авторів, спеціалістів. Їх діяльність поглиблює певну проблематику. Позаштатний кореспондентський пункт створюється, як правило, у населеному пункті, не охопленому власним кореспондентом. Позаштатні кореспонденти виконують завдання редакції, приймають відвідувачів, перевіряють факти, викладені у листах. При редакторові районної, міської газети може бути створена громадська редколегія, пропозиції і думки якої враховуються у роботі редакції газети на ближчу і дальшу перспективи. Редакції можуть створювати фотоклуби і літературні студії. Оправданою формою роботи з молодими авторами є створення шкіл (студій) юних кореспондентів, особливо при редакціях дитячих і молодіжних газет. Журналісти таким чином виховують, плекають майбутніх авторів, а також допомагають молоді підготуватися до навчання в університетах.

Бажаним при кожній редакції є позаштатний соціологічний відділ чи сектор. Кілька професійних соціологів – авторів газети, що входять до нього, можуть прислужитися редакції при вивченні читацької аудиторії.

Для того, щоб успішно функціонувала система позаштатного активу – треба докласти багато зусиль та енергії всій редакції. Але справа цього вартує. Вона окупиться і збільшенням тиражу видання і підвищенням його рейтингу серед читачів.

ґ) Масова робота редакції: шляхи вдосконалення.

З метою зацікавлення читачів газетою, зміцнення обопільних зв’язків практикується низка ефективних заходів.

Одна з російський газет, приміром, в кінці кожної проблемної публікації друкує номер телефону, щоб читач мав змогу подзвонити і більше довідатися про той чи інший предмет, висловити незадоволення чи запропонувати якісь нові ідеї. Щоб привабити рекламодавця Мішель А. Картер і Гілліан Кей у брошурі „Як керувати газетою” пропонують запитати своїх читачів, чи використовують вони комп’ютери на роботі та чи збираються придбати їх для офісу. Якщо ви повідомите зацікавлену фірму, що 25% читачів користуються комп’ютерами, а 15% – планує придбати їх найближчим часом, це може спонукати її власника розмістити на сторінках газети рекламу.

Однією з найпоширеніших форм масової роботи редакції є організація т.зв. „круглих столів”. Тобто, у редакції відбувається зустріч представників якоїсь однієї соціальної групи чи професії – підприємців, політиків, директорів середніх державних та приватних шкіл, фермерів чи священнослужителів різних конфесій тощо. Такий захід готує, як правило, редакційний працівник, він керує ним, він же і пише. Редакція отримує у результаті різносторонню інформацію, яка не вся подається одразу читачеві, теми зачеплені під час „круглого столу” пізніше дістають розвиток в окремих публікаціях.

Залучити читача до газети можна, оголосивши конкурс, наприклад, на кращу фотоілюстрацію, карикатуру, малюнок, нарис чи репортаж. Звісно, перед тим необхідно надрукувати його умови, дати поради учасникам, визначити терміни. Таким чином можна вирішити питання браку матеріалів, знайти потрібних для редакції людей. У нинішніх умовах з’являються нові форми масової робот: „гаряча лінія”, експрес-опитування, інформаційне спонсорство (фестиваль, спортивні змагання, актуальна конференція), свято газети тощо. Кожна редакція визначає найдоцільніші форми масової роботи.

д) Робота з листами читачів.

Є багато показників популярності, визнання газети. Одним із них завжди була читацька пошта. У недавні радянські часи кількість листів завищувалася, створювалися різні штучні умови для накопичення пошти (відповіді на кросворди, загадки, ребуси, надумане анкетування тощо). Але було чимало листів по суті, що стосувалися різних негараздів у суспільстві – редакція газети виконувала роль важливої інстанції полагодження якоїсь конкретної господарської чи приватної справи. Потоки відгуків викликали різні публікації, особливо на моральні теми. Уважно ставилися до скарги, реагування на яку було обов’язковим атрибутом. Працівники редакції витрачали дуже багато дорогоцінного часу на розслідування, вивчення пошти і т.д. Нині кількість листів до редакцій газет різко зменшилася. Причин тут кілька – читачі вже не ставляться до газети як до інстанції, яка мала великі можливості. З другого боку, більшість редакцій відмовляються листуватися з читачами, не зобов’язуються відповідати на листи і друкують лише те, що замовляють. Таке право передбачене відповідним законодавством. Чи є від цього користь редакціям? З одного боку, у журналістів зменшилося рутинної роботи. Але водночас почало щезати важливе джерело інформації: бо у листах, навіть анонімних, писалося інколи таке, що не отримає жодним іншим способом. Як свідчить світовий досвід – до листів слід ставитися уважно і періодично використовувати їх на газетних сторінках. Вони збагачують „ансамбль” виступів газети, роблять її жанрову палітру до певної міри „інтимною”. У кожній редакції мусить існувати власна система використання пошти, з якою повинна бути ознайомлена якнайширша читацька аудиторія. Насамперед, слід визначити частину рубрик за листами, періодичність їх появи. Можливості використання листа величезні: це лист з коментарем спеціаліста чи журналіста, тематична добірка листів, аналітичні огляди редакційної пошти, листування з читачами як пряме, так і на сторінках газети. Лист може стати основою журналістського розслідування, основною формою полеміки в газеті. Дуже багато у цій справі залежить від професійної майстерності, відповідальності та ініціативи журналістів. Звісно, насамперед, від тих, хто вирішує найголовніші проблеми редакційного менеджменту.

Рекомендована література

1. Грабельников А.А. Работа журналиста в прессе. – Москва: изд-во „РИП-холдинг” – 2001. – С.167-201.

2. Григораш Д.С. Методичні вказівки щодо вивчення організації роботи редакції газети для студентів факультету журналістики. – Львів. – 1983. – 41 с.

3. Гуревич С.М. Основы редакционного менеджмента. – Москва. – 1994. – 86 с.

4. Мішель А. Картер, Гілліан Кей. Як керувати редакцією газети. – IREX Про Медіа. – 2002. – С. 13-20.

5. Різун В.В. Маси. – К.: ВПЦ „Київський університет”. – 2003. – С.5-58.

Питання для самоконтролю

— Хто такі маси?

— Від чого залежить успіх газети на ринку інформації?

— Як ви розумієте словосполучення „масова робота редакції”?

— Окресліть склад активу редакції газети?

— Як редакції організовують роботу з позаштатними кореспондентами?

— Які ви знаєте форми масової роботи редакції газети?

— Організація і наслідки „круглого столу” в редакції.

— Як використовуються листи читачів на сторінках газети?

Х. Фінансова діяльність періодичних видань

Ключові терміни і поняття: Державна підтримка ЗМІ, статутний фонд, основні фонди, обігові фонди, дотація, спонсорська підтримка, загальноредакційні видатки, видавничі видатки, прибуток, структура тиражу, реклама, комерційна діяльність, прихована реклама, інфляція, ціна номера, маркетингові дослідження, дефіцит, банківський кредит, дивіденд.

а) Вступні зауваги.

Кожна редакція газети організовує власну фінансову діяльність, кінцева мета якої – отримання якнайбільших прибутків. Між тим українські ЗМІ функціонують у правовому полі держави і можуть розраховувати на її фінансово-економічну підтримку. У статті 4 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” вказується, що підтримка ЗМІ здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, надання фінансової допомоги.

Визначені для фінансової допомоги кошти використовуються насамперед для відшкодування різниці між розрахунковим (за собівартістю) та фіксованим (стаття 9 цього Закону) тарифом на доставку друкованих засобів масової інформації передплатникам. Кошти, що залишаються після цього, використовуються для надання:

2.6.додаткової економічної підтримки (дотації) районним, міським та міськрайонним газетам, районному, міському та міськрайонному телерадіомовленню;

2.7.фінансової допомоги засобам масової інформації для дітей та юнацтва і спеціалізованим науковим виданням, що видаються науковими установами та навчальними закладами не нижче третього рівня акредитації;

2.8.економічної підтримки телерадіоцентрам та поліграфічним підприємствам і підприємствам зв’язку відповідно до вимог статті 2 цього Закону.

Не застосовуються норми державної підтримки до засобів масової інформації:

2.9.рекламного характеру;

2.10.еротичного характеру;

2.11.заснованих за участю юридичних або фізичних осіб, до сфери діяльності яких входять виробництво та постачання паперу, поліграфічного обладнання, технічних засобів мовлення;

2.12.заснованих в Україні міжнародними організаціями або за участю юридичних чи фізичних осіб інших держав, осіб без громадянства;

2.13.у яких понад 50 відсотків загального обсягу випуску становлять матеріали зарубіжних засобів масової інформації.

Отже, не кожна газета може скористатися державною підтримкою. Тому варто, враховуючи всі „примхи” українського інформаційного ринку, вибудовувати власну фінансову базу, яка б забезпечувала надійне функціонування редакції та її газети, відкривала перспективи розвитку.

б) Фінансова основа редакції.

Фінансова політика редакції газети – багатоаспектна. Її мета – створення фінансової основи видання, її зміцнення та розширення. Досягнути цього можна лише завдяки зменшенню видатків, пов’язаних з випуском видання, збільшенням прибутків від його реалізації. Фінансову політику видання визначає засновник, який одночасно може бути власником і головним редактором. За її втілення відповідає фінансовий менеджер редакції, який працює під безпосереднім керівництвом і контролем головного редактора. Він постійно стежить за перебігом фінансової діяльності і пропонує заходи для розрахунку балансу і видатків редакції, узгоджує рух її матеріальних і фінансових ресурсів. Фінансова основа видання забезпечується статутним фондом редакції газети. Статутний фонд (в акціонерних товариствах його називають статутним капіталом) – це сукупність вкладів (в їх грошовому вимірі) засновників чи власників видання в майно редакції. До статутного фонду входять основні і обігові фонди, грошові засоби, нематеріальні і фінансові активи. Таким чином, основні фонди редакції можуть складатися із нерухомості (споруд), устаткування, технічних, транспортних засобів. Обігові фонди редакції (у грошовому вимірі обігові засоби) представлені запасами матеріалів – паперу, фарби і т.д., які необхідні для виробництва готової, але ще не реалізованої продукції. В обігові засоби входить і зарплата співробітників редакції, і всі грошові затрати, пов’язані з функціонуванням, підготовкою і випуском видання.

Для створення статутного фонду редакції засновники спочатку забезпечують її діяльність і випуск перших номерів, надаючи з цією метою стартовий капітал. Далі в процесі нормальної роботи редакції формується її обіговий капітал, необхідний для загальноредакційних і видавничих видатків.

Отже, основним джерелом капіталу для заснування і випуску періодичного видання є засоби, вкладені його засновниками у статутний фонд редакції газети. Далі до них приєднується і прибуток, що накопичується від реалізації видання, а також у результаті інших видів редакційної діяльності. Але: в умовах політичної і економічної нестабільності, загострення конкурентної боротьби на інформаційному ринку багато видань не можуть самостійно існувати. Щоб уникнути банкрутства, керівники редакцій змушені шукати додаткові джерела для існування. Намагаються отримати дотацію чи спонсорську підтримку. Дотація – це фінансова підтримка періодичного видання, яка надається регулярно. Спонсорська підтримка, як фінансове джерело, відрізняється від дотації нерегулярністю або навіть одноразовістю (вища плата за рекламу, передача нових технічних засобів і т.д.).

в) Бюджет редакції газет.

Бюджет редакції газети – важливий документ, який визначає форму утворення і використання її фінансових засобів. Його розробленням керує фінансовий менеджер під контролем керівника редакції чи засновника редакції. На основі редакційного бюджету визначається баланс – бухгалтерські працівники зводять його за всіма статтями видатків і прибутків.

Редакційний бюджет і баланс складається з двох частин – видаткової і прибуткової. Їх співвідношення і визначає фінансову базу видання. Видаткова частина бюджету включає статті, які забезпечують функціонування редакції, випуск видання і його розповсюдження. Всі видатки редакції діляться на дві частини –загальноредакційні і видавничі.

Загальноредакційні видатки включають оплату праці, матеріальне заохочення, соціальний розвиток. До них приєднуються засоби на забезпечення діяльності редакції, бюджет маркетингу, відрахування засновникові і видавцеві, оплата оренди приміщень редакції та ін. Частину видатків складають відрахування у загальноукраїнський чи регіональний бюджети: сплата податків – з доданої вартості, з реклами, з прибутку і т.д., перерахунок у фонд соціального страхування, (може додаватися страхування життя журналістів), видатки на реалізацію проектів, пов’язаних з видавничою і комерційною діяльністю, а також відрахування у фонди розвитку видання та резервний.

Видавничі видатки складаються з оплати гонорарів, коштів на придбання паперу, відрахувань на поліграфічні роботи, видатків, пов’язаних з розповсюдженням видання і придбанням інформації, необхідної для випуску газети.

г) Прибуткова частина бюджету. Реалізація тиражу. Реклама. Видавнича і комерційна діяльність.

Прибуток складає другу, не менш важливу частину бюджету. У ній значно менше статей, ніж у видатковій, але кожна має доленосне значення. Це виторг від реалізації тиражу, від публікації реклами і приватних оголошень, прибуток від видавничої і комерційної діяльності редакції.

Кожна редакція газети дбає про тираж видання, якісні зміни у ньому, встановлює його структуру. При визначенні оптимального тиражу нема стандартів. Неможливо рекомендувати середній тираж для міських чи районних газет, спеціалізованих чи літературно-художніх видань. Можна лише з більшою чи меншою вірогідністю визначити його верхню і нижню границі, враховуючи кількість цільової аудиторії видання, регіон розповсюдження та інші фактори.

У більшості газет і журналів тираж складається з двох частин – передплати і роздрібу (тобто за двома основними методами розповсюдження друкованих видань). Вони і сприяють отриманню основної частини прибутку від реалізації. Помітна тенденція щодо зростання роздрібу у структурі тиражу більшості періодичних видань. За кордоном більша частина масових газет і журналів розповсюджується саме у роздрібній торгівлі. Та й у нас передплата ускладнюється через економічні негаразди, чимало соціальних груп, які хочуть читати – студенти, пенсіонери, інваліди – на межі бідності. Інфляція сприяє зменшенню числа передплатників. Тому кошти, отримані від реклами – важлива стаття прибуткової частини редакційного бюджету. Вона нині займає до 40% площі номера нерекламного видання. Кожна редакція визначає і реалізовує власну рекламну політику: встановлює вартість реклами, систему її публікації, забезпечує надходження реклами до редакції, яка пропонує і форму, і розміщення, приміром, рекламна сторінка чи блок; одночасно вирішується питання про характер публікації реклами – універсальна чи спеціалізована. Відділ реклами забезпечує її надходження до газети, підтримує контакти з приватними рекламодавцями, агентствами. Крім звичайної відкритої реклами практикується і прихована. Використовуються при цьому форми і жанри газетно-журнальної публіцистики.

Дата добавления: 2014-11-06