Питання №2 . Методи емпіричного й теоретичного рівня досліджень

Моделі – це такі аналоги, які суттєво подібні до оригіналу, а розбіжність – несуттєва. Метод моделювання зарекомендував себе як ефективний засіб виявлення суттєвих ознак явищ та процесів за допомогою моделі (статичні, динамічні, аналітичні, алгоритмічні, математичні, концептуальні, графічні, фізичні, тощо).

Наприклад: „Всі метали мають ковкість. Мідь – метал. Отже, мідь має ковкісь”.

Наведемо приклад де застосуємометод індукції: „Міль – метал, має ковкість, Олово – метал, має ковкість. Отже всі, метами мають ковкість”.

Індукція нерозривно пов’язана з дедукцією. Вони взаємопротилежні методи пізнання.

Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ (висновок щодо одного елементу множини робиться на підставі знання властивостей всієї множини).

Наведіть приклад стосовно методу дедукція – оперуючи поняттями першого приладу

4. Аналогія. Суттєвою особливістю цього методу пізнання вважають конструювання висновків про можливу подібність предметів за одними ознаками на підставі їх подібності за іншими ознаками.

Аналогія (грец. – відповідність, подібність, схожість) – метод пізнання, заснований на перенесенні однієї або кількох характеристик із відомого явища на невідоме.

Наприклад: якщо А і В мають спільні риси, водночас А має рису С, тоі В має рису С. Аналогія є своєрідним випадком індукції. Вона важлива при висуванні припущень, при отриманні нового знання.

Більшість відкриттів у політичній економії було зроблено за аналогією. Ф. Кене, наприклад, запропонував цікаву аналогію між кровообігом у людському організмі та рухом товарних і грошових потоків у соціальному організмі.

Це дало йому змогу сформулювати першу макроекономічну модель відтворення.

Вивчення механічної рівноваги підказало А. Курно ідею економічної рівноваги.

Усе це свідчить, що аналогія відіграє значну роль у народження нових ідей і формулювання гіпотез. Вона полегшує розуміння складних процесів, виступаючи основою наукового моделювання.

5. Моделювання – метод, котрий ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи

Моделювання(франц. – ліпити, формувати) – метод пізнання явищ і процесів, який ґрунтується на заміні, теоретичній або експериментальній, об’єкта досліджень (оригінала) подібним на нього (моделлю)

Метод моделювання має таку структуру:

q постановка завдання;

q створення або вибір моделі;

q дослідження моделі;

q перенесення знань із моделі на оригінал.

Використання цього методу дає змогу пізнавати начебто недоступні процеси і явища, зриміше уявляти, „наближувати” їх до дослідника. Наука послуговується ним ще з часів Галілео Галілея й Ісаака Ньютон.”

У науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний

Вони відрізняються:

– глибиною, повнотою, всебічністю осягнення об’єкта;

– цілями, методами досягнення та способами вираження знань;

– ступенем значимості в них чуттєвого та раціонального моментів.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об’єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв’язки між окремими явищами. (Приклад: ще античні філософи здійснювали наукові пізнання на емпіричному рівні)

На теоретичному рівні створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв’язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності.

Тобто, розрізняють методи теоретичних і емпіричних досліджень. Такий розподіл методів завжди умовний, оскільки з розвитком пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.

Загальні методи наукового пізнання поділяються на три великі групи: Емпіричні методи дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

1. Методи, які використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.);

2. Методи теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, системний, гіпотетико-дедуктивний методи, прогнозування, структурно-діяльнісний підхід, дисперсний аналіз).

Розглянемо першу групу – емпіричні методи дослідження.

1. Перший із них – є спостереження, це активний пізнавальний процес, що спирається насамперед на роботу органів чуттів людини, таких як відчуття, сприйняття, уявлення предметів і явищ дійсності та його предметну матеріальну діяльність.

Спостереження – метод пізнання дійсності, який ґрунтується на безпосередньому сприйнятті процесів, явищ, об’єктів за допомогою органів чуття, без втручання в їх буття дослідника.

Використання цього методу збагачує науку фактами безпосередньої дійсності, він використовується всіма науковими дисциплінами, починаючи ще з часів античного періоду.

Спостереження дає знання про зовнішні аспекти і властивості об’єкта. Пізнавальними результатами спостереження є опис мовними засобами предметів і явищ, а також схеми, таблиці, графіки, рисунки, діаграми.

Результати спостережень виражають за допомогою якісних і порівняльних понять. Якісні поняття („гарячий”, „жовтий”, „великий” тощо) характеризують різні властивості предметів, завдяки яким їх залучають до певного класу.

(Приклад: Зверніть увагу на картинку, відносно якого предмета чи явища можна провести спостереження?)

Для того щоб бути плідним методом пізнання, спостереження має задовольнити низку вимог, найважливішими з яких є:

q задуманість заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чіткого поставленого завдання);

q планомірність (спостереження виконується за планом, складеним відповідно до завдання);

q цілеспрямування (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

q активність (спостерігач активно шукає потрібні об’єкти, риси явища);

q систематичність (спостереження ведеться безперервно або за певною системою, повторюваність – пов’язано з тим, що одне спостереження не дасть істинних знань).

Варто пам’ятати, що спостереження як засіб пізнання дає первинну інформацію про світ.

2. Порівняння – один із найбільш поширених методів пізнання, який дає змогу встановити подібність і розходження предметів та явищ дійсності.

У результаті порівняння встановлюється те загальне, яке властиве двом або кільком об’єктам, а виявлення загального, що повторюється в явищах, як відомо, є сходинкою до пізнання законів і закономірностей.

Порівняння– метод пізнання дійсності, покликаний встановлювати спільні й відмінні параметри між процесами, явищами, об’єктами.

-

Приклад: – Чи можемо порівняти предмети на малюнках, за якими спільними рисами? – Назвіть відмінності цих предметів?

Методом порівняння навіть користуються діти, порівнюючи іграшки, речі.

Для того, щоб порівняння було плідним. Воно має задовольняти певним основним вимогам:

– по-перше, порівнювати слід лише ті явища, між якими може існувати визначена об’єктивна спільність;

– по-друге, для пізнання об’єктів їх порівняння має здійснюватись за найбільш важливими, суттєвими (у плані конкретного пізнавального завдання) рисами.

Приклад: – Визначте об’єктивну спільність того що зображено на картинах

– Порівняйте за найбільш важливими рисами.

Інформацію про об’єкт можна отримати двома шляхами: Це -

1. безпосередній результат порівняння (первинна інформація);

2. результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація).

Широко використовують порівняння для систематизації й класифікації понять, адже це дає змогу співвіднести невідоме з відомим, пояснити нове через вже наявні поняття і категорії.

Але, роль порівняння в пізнанні не варто переоцінювати, оскільки воно, як правило, має поверховий характер, відображаючи лише перші етапи дослідження. Водночас порівняння є передумовою для проведення аналогії ( це теоретичний метод, який ми розглянемо далі ).

У ХІХ ст. Було сформовано порівняльно-історичний метод, який головну увагу звертав на історичні аспекти (походження, розвиток) схожих та неоднакових ознак.

Об’єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об’єктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (наприклад: більше – менше, вище - нижче).

Порівняння ж об’єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики.

Такі порівняння називають вимірюванням – це є наступний метод.

3. Як сказав відомий вчений Д.І. Менделєєв: “Наука починається відтоді, як починаються вимірювання”. І це є важливим для точних наук.

Вимірювання, на відміну від порівняння, є більш точним пізнавальним засобом, що являє собою процедуру визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру (еталона).

При вимірюванні повинні бути такі основні елементи: об’єкт вимірювання; еталони; вимірювальні прилади; методи вимірювання. ПРИКЛАД: людина, машина

Цінність вимірювання в тому, що воно дає точну, кількісно визначену інформацію про навколишній світ. У розвитку емпіричного пізнання вимірювання є його вищим і досконалішим способом. Перехід від спостереження до вимірювання вимагає відповідних приладів та інструментарію, нових понять і припущень.

Окремим випадком спостереження є експеримент – метод наукового дослідження, який пов’язаний з активним і цілеспрямованим втручанням дослідника в природні умови існування предметів і явищ або створення штучних умов, необхідних для виявлення його відповідної властивості.

– (подать на аркуші)

Експеримент(лат. – проба, дослід) – метод пізнання об’єктивної дійсності завдяки науково організаційному досліду, ініціюванню процесів, явищ.

Експериментальне вивчення об’єктів порівняно зі спостереженням має ряд переваг:

q у процесі експерименту можна вивчити явище “у чистому вигляді”, звільнившись від побічних факторів, які затінюють основний процес;

q експеримент дає змогу досліджувати властивості об’єктів в екстремальних умовах;

q забезпечує достатню повторюваність для того, щоб відокремити суттєві риси та визначити зв’язки (тобто є можливість проводити дослід стільки разів, скільки це потрібно).

ПРИКЛАДИ: – спостереження за затемненням сонця.

– експеримент з пацюком – виробити певний рефлекс – щоб у відповідний час у нього виникала потреба в їжі.

Дослідження об’єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання.

Етапи експериментального дослідження

На етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації

Використовують:

1. Метод опитування поділяється на два види (анкетування, інтерв’ювання).

Опитування – дає змогу отримати як фактичну інформацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або писемній формі.

При створенні анкети або плану інтерв’ю важливо сформулювати питання так, щоб вони відповідали поставленій меті.

Анкета може включати декілька блоків питань, пов’язаних не лише за рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об’єкта дослідження.

Різновидом вибіркового опитування – є тестування.

Тестування проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об’єкта, засобів його функціонування, використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливе.

Тестування інколи проводиться двічі:

- на початковому етапі дослідження, де воно виконує діагностичну функцію;

- і при завершенні дослідження, де воно виконує верифікаційну функцію.

Тести складають так, щоб однозначно виявити ті чи інші властивості опитуваних.

2. Лабораторні експерименти – це (спостереження за документними джерелами інформації, тестування).

3. Польові експерименти – це(відсторонене і приховане спостереження, а також “включене” – співучасть у дослідженні)

На другому етапі дослідження, методи, що використовують мають інше цільове призначення:

- обробку отриманих даних;

- встановлення залежності кількісних та якісних показників аналізу;

- інтерпретацію їхнього змісту.

Вибір і послідовність використання методів визначається послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи статистичного аналізу:

1. Кореляційний аналіз – це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними.

2. Факторний аналіз.

3. Метод імплікаційних шкал.

4. Контент – аналіз.

5. Метод експертних оцінок с.р.

Дата добавления: 2014-11-06