Принципи або правила складання тестових завдань, формати 5 страница

У процесі розроблення ЕРІ було обстежено ЗО тис. осіб: екстравертів та інтровертів, нейротиків та емоційно врівноважених. На основі отриманих даних визначили дискримінативну можливість кожного питання; встановили, що екстраверсія є чинником вищого порядку, отже, у питаннях повинні бути однаково представлені фактори нижчого порядку, насамперед виділені Г.-Ю. Айзенком компоненти екстраверсії - імпульсивність і товариськість.

Коефіцієнти надійності ретестової ЕРІ для фактора екстраверсії - інтроверсії становлять 0,82-0,85, нейротизму - 0,81-0,84, надійності методом розщеплення - 0,74-0,91. Висновки зарубіжних психологів про валідність ЕРІ суперечливі. У цьому питальнику змінилося значення коефіцієнта в інтеркореляції між шкалами (від +0,12 до -0,16), що відповідало теоретичним припущенням Г.-Ю. Айзенка. Запропоновано скорочений варіант ЕРІ, що складається з 12 питань. Показники кореляції з повним варіантом за шкалою екстраверсії - інтроверсії - 0,81, нейротизму - 0,79. Створено варіанти ЕРІ для обстеження дітей і підлітків. Питальник широко використовують у вітчизняних дослідженнях, однак адаптація цієї методики не завершена.

У1969 р. Г.-Ю. Айзенк і С. Айзенк опублікували новий питальник - "Особистісний запитальник Айзенка" (ЕР(^), призначений для діагностування нейротизму, екстраверсії - інтроверсії і психотизму. Як і ЕРІ, він містив "шкалу неправди". Питальник складався з 90 питань (за шкалою нейротизму - 23, екстраверсії - інтроверсії - 21, психотизму - 25, "неправди" - 21). Однак зазвичай використовують варіант із 101 питання (з них 11 питань - "буферні", відповіді на які не враховують). За шкалою психотизму пропонують питання: "Чи будете Ви вживати наркотичні препарати, здатні зробити непередбачений чи небезпечний вплив?", "Чи відчуваєте Ви жаль до тварини, що потрапила в пастку?".

Валідність особистісного виміру "психотизм" вивчали через пошук його експериментальних корелятів, порівняння результатів різних груп здорових і хворих. Отримані дані піддавали сумніву. Коефіцієнти ретестової надійності (місячний інтервал) питальника в різних групах за шкалою психотизму становлять 0,51-0,86, екстраверсії - інтроверсії - 0,8-0,92, нейротизму - 0,74-0,92, "неправди" - 0,61-0,9. Розроблено варіант питальника для обстеження дітей і підлітків (від 7 до 15 років).

Багато дослідників аргументовано доводить, що запровадження особистісного виміру психотизму не має наукового обґрунтування, експериментальні дані суперечливі, а використання шкали психотизму на практиці може сприяти появі помилкових діагностичних орієнтирів.

Перевагою опитувальників Айзенка є простота процедури проведення та інтерпретації даних, можливість охопити з їх допомогою широкий спектр соціально-психологічних умов життя і особливостей особистості досліджуваного. Водночас з огляду на великий набір наявних опитувальних методів слід обережно підбирати їх для проведення обстеження. Потрібно чітко формулювати мету і завдання дослідження для знаходження най адекватніших діагностичних прийомів.

ест ММРІ, багатофакторний опитувальник особистості, розроблений американськими психологами С. Хатуей та Дж. Мак-Кінлі у 1940 р. в межах теорії рис особистості" призначений для дослідження індивідуально-психологічних особливостей особистості, типових способів поведінки і змісту переживань у значущих ситуаціях, адаптивних і компенсаторних можливостей в умовах стресу. Тест стимулював розроблення різноманітних його модифікацій і версій. Він потребував адаптації і стандартизації відповідно до соціокультурних особливостей досліджуваної спільноти, тому згодом було розроблено кілька його варіантів російською мовою: адаптація і модифікація опитувальника ММРІ лабораторією медичної психології Ленінградського науково-дослідного психоневрологічного інституту ім. В. Бехтєрева (1974), варіант Ф. Березіна. Мирошни-кова (1969, 1976), розробка ММРІ, здійснена Л. Собчик (1971), - "Стандартизований метод дослідження особистості" (СМДО). Іноді для дослідження використовують лише одну зі шкал опитувальника ММРІ. Це дає змогу скоротити дослідження і спрямувати його на певний аспект (за втрати загальної оцінки особистості обстежуваного). Прикладом є використання особистісної шкали проявів тривоги.

Неодноразово вчені пропонували скорочені варіанти питальника. Один із найвідоміших - "Опитувальник Mini-Mult", що складається із 71 твердження, відібраного на основі факторного аналізу. Російською мовою тест адаптований В. Зайцевим (1981). Ця методика теж відома під назвою СМДО, її використовують у різних галузях клінічної і профілактичної медицини.

"Опитувальник Mini-Muit" і ММРІ різняться не лише певною кількістю завдань з однієї і тієї самої шкали, а й відмінностями в діагностичній цінності тверджень, включених у ці питальники. Запропонована В. Зайцевим методика СМДО, окрім інших суттєвих відмінностей, має власний стандарт, що дає змогу визначити показники тестування в Т-балах на основі розподілу відповідей досліджуваних на твердження. Це виключає ситуацію, за якої результати тестування, отримані з допомогою одного набору тверджень (Mini-Mult), суттєво екстраполюються у показник, що стосується іншого набору тверджень (ММРІ). Тому В. Зайцев вважає некоректним ототожнення СМДО з Mini-Mult.

У 1989 p. опитувальник ММРІ був перероблений і опублікований під назвою ММРІ-2 (Дж. Бучер, В. Далстром, Дж. Грехем, А. Телліджен і Б. Кеммер) у звичайній та комп'ютерній версіях. Нова його редакція містить 567 тверджень, з яких 394 взяті з попереднього варіанта, 66 модифіковані і 107 розроблені заново. ММРІ-2 містить 3 контрольні шкали і 10 клінічних шкал (твердження 1-370). Нові шкали розробили спеціально для ММРІ-2. З їх допомогою оцінюють такі властивості, як тривожність (1), схильність до страхів (2), обсесивність (3), депресивність (4), турбота про здоров'я (5), химерність, неординарність мислення (6), гнівливість (7), цинічність (8), схильність до антисоціальних вчинків (9), близькість типу А особистості (10), низька самооцінка (11), сімейні проблеми (12), соціальний дискомфорт (13), перешкоди в роботі (14), негативні індикатори для лікування (15). ММРІ-2 містить і 3 нові контрольні шкали (Fb, VRIN і TRIN). Перша шкала складається з рідкопідтверджуваних положень. Друга і третя - шкали несумісності відповідей, за допомогою яких оцінюють ступінь вираженості в обстежуваного тенденції відповідати в суперечливій манері. Нові нормативні дані ґрунтуються на вибірці, що складається з 1138 чоловіків і 1462 жінок віком від 18 до 84 років. Також розроблений варіант для обстеження осіб молодших 18 років - ММРІ-А. Українською мовою тест ММРІ-2 в Україні не видавали.

Методика ММРІ є однією з найчастіше використовуваних. Спочатку її створювали для оцінювання в умовах психіатричного обстеження іпохондрії, депресії, істероїдних змін, психопатичних відхилень, мужності/жіночності, параної, психастенії, шизофренії і маніакальних станів. Пізніше до неї додали показники соціальної інтроверсії і чотири шкали для валідизації. Тож за ММРІ можна інтерпретувати багато патернів (конфігурацію) показників.

Після оброблення отриманих за всіма шкалами результатів і переведення цих показників із "сирих" балів у стандартизовані Т-бали зображують профіль, який характеризує структуру особистісних особливостей, вираження різних тенденцій або симптомів.

При інтерпретації результатів враховують окремі піки на профілі, його висоту, домінування лівої (невротичної) або правої (психотичної) частини, поєднання показників за певними шкалами.

Умовна норма профілю особистості за ММРІ перебуває в межах ЗО-70 Т-балів. Середні дані за нормативною групою відповідають 50 Т-балам. Деякі вчені розглядають показники, розташовані між 60 і 70 Т-ба лами, як вияв особисті сної акцентуації (Ф. Березін та ін.).

Часто для отримання інформації про конструктну валідність особистісні питальники піддають факторному аналізу за типом дослідження "простої структури" Терстоуна. Це дослідження спрямоване на виявлення незалежних шкал. Профіль будують на основі показників за цими незалежними особистісними рисами. Індивідуальний профіль можна порівняти із середніми груповими нормами. Іноді пояснення профілів ускладнюють відмінності між двома шкальними показниками. Відмінність показників зменшує надійність, а значення показника за одним фактором має різне пояснення залежно від результату за іншим. Така форма інтерпретації неприйнятна, поки не підтверджена емпіричним доказом. Те саме стосується валідності інтерпретації, яку надає психолог, прагнучи пояснити патерн у профілі досліджуваного. Отже, профіль слід інтерпретувати як просту структуру, інші форми інтерпретації вимагають нового дослідження.

Профіль оцінюють як ціле, а не сукупність незалежних шкал. Результати, отримані за однією зі шкал, не можна оцінювати ізольовано від результатів за іншими шкалами. Особливе значення має відношення рівня профілю на кожній шкалі до середнього рівня і до сусідніх шкал. Профіль характеризує особливості особистості, психічний стан у момент тестування, відображаючи наявні психологічні установки на обстеження, іноді - прагнення виглядати перед експериментом якомога краще. Результати обстеження можуть залежати від попереднього ознайомлення з описом тесту.

Деякі клінічні шкали, створені на основі обстеження контингенту психічно хворих, не підтверджують результатів, отриманих при обстеженні психічно здорових або людей, які перебувають на межі нервово-психічних розладів. Тому було розроблено психологічні позначення шкал.

Низькорозташований профіль особистості найчастіше спостерігають при спробі обстежуваного зарекомендувати себе кращим, ніж він є насправді. Часто йому відповідають високі показники за шкалами "брехні" та корекції. Деякі хворі демонструють профіль, що є варіантом норми, хоча клініка свідчить про психічні розлади. Наприклад, у хворих на шизофренію у стадії вираження психічного дефекту цей профіль свідчить про яскраво виявлену емоційну площинність.

Важливе значення має нахил профілю. Позитивний нахил, тобто наявність високих показників за шкалами психотичної тетради (4, 6, 8 і 9), є ознакою психотичного стану (порушення контактів із дійсністю, дезорієнтованість, розгубленість). Негативний нахил, тобто переважання високих показників за шкалами невротичної тріади (1, 2 і 3), за наявності загального високого підйому всього профілю вказує на гострі афектні порушення. ММРІ не дає нозологічно-діагностичної оцінки. Профіль особистості, одержуваний при дослідженні з допомогою цієї методики, характеризує лише особливості особистості у момент дослідження. Проте отримана при такому дослідженні характеристика особистісних властивостей хворого доповнює картину патопсихологічного регістр-синдрому. Так, код, що характеризується піднесенням показників за шкалами 6 і 8 (параноїдне мислення), спостерігали не тільки при параноїдальній шизофренії, а й при інших маревних психозах, зокрема при скроневій епілепсії, що протікає з хронічним маревним (шизоформ-ним) синдромом. Одержувані за допомогою ММРІ дані слід постійно зіставляти з клінічною симптоматикою, матеріалами спостереження патопсихолога щодо особливостей виконання обстежуваним завдань за методиками, спрямованими на дослідження пізнавальної діяльності, з результатами дослідження з допомогою інших особистісних методик.

Основою ММРІ є 3 оцінні і 10 базисних (клінічних) шкал.

Наприкінці 80-х років XX ст. у межах лексичної моделі, що розвиває напрацювання Г. Олпорта, Р.-Б. Кеттела, Л.-Л. Терстоуна, було здійснено ще одну спробу обґрунтувати факторну теорію рис особистості. Основна її ідея полягає в тому, що всі суттєві психологічні і поведінкові відмінності обов'язково фіксують у мові, тому побутові і літературні висловлювання, що характеризують людську зовнішність, відображають системоутворювальне ядро особистості.

П'яти факторна модель, або модель "Великої п'ятірки" (РРМ), була підтверджена і психометричними дослідженнями. Виокремлені фактори мають високу конвергентну валідність, виявляються в різних підходах.

Ґрунтовну роботу щодо змісту "Великої п'ятірки" провели дослідники П. Коста та Р. Мак-Крей, Л. Голдберг,

В. Норман, які намагалися визначити найважливіші для людей риси.

Модель заснована на змінних, найширше представлених у мові. При цьому за основу було взято твердження, що "мовну особистість" формують:

- екстраверсія (втягнутість): товариськість, напористість або спокій, пасивність;

- доброзичливість (приємність): доброта, довіра, теплота або ворожість, егоїзм, недовіра;

- сумлінність (надійність): організованість, ґрунтовність, надійність або безтурботність, недбалість, ненадійність;

- емоційна стабільність: розслаблення, урівноваженість, стійкість або нейротизм - нервозність, пригніченість, дратівливість, невротизм;

- культурність, відкритість до досвіду: спонтанність, креативність або обмеженість, пересічність, вузькість інтересів.

Фактори "великої п'ятірки" у дослідженнях можуть позначати по-різному, однак загальний зміст моделі досить стабільний.

П'яти фактор на теорія рис особистості ґрунтується на таких постулатах:

- всі дорослі люди можуть бути охарактеризовані специфічною комбінацією особистісних рис, що впливають на думки, відчуття і поведінку (про індивідуальність);

- риси особистості, що вивчаються, є ендогенними базовими тенденціями (про походження);

- риси розвиваються в дитинстві, остаточно формуються в дорослому віці і зберігають свою незмінність у адаптованих суб'єктів (про розвиток);

- риси організовані ієрархічно, від вузьких і специфічних до широких, узагальнених диспозицій (про структуру).

Описані моделі близькі до теорії індивідуальності. Теорії рис є проміжними між типологічним та ідіографічним (клінічним) підходами до вивчення індивідуальності. Однак за її використання важко визначити співвідношення між собою різних характеристик без запровадження "вертикального" і "горизонтального" вимірів, які були основою ієрархії усередині системи особистості. Трактування риси як ситуаційного стійкого вияву теж породжує сумніви. Однак це не забороняє вченим використовувати можливості виокремлення і прогнозування рис особистості.

Перевагами проективної діагностики є можливість виявлення за її допомогою неусвідомлюваних або мало-усвідомлюваних психічних феноменів, прихованих від спостереження аспектів особистості. Опосередковане вивчення особистісних особливостей усуває психологічні захисні механізми, які можуть спотворити картину внутрішнього світу. Відсутність чіткої регламентованості дослідницької ситуації передбачає різні поведінкові реакції, що майже не зазнають стороннього тиску, адекватні вияви індивідуальних особливостей особистості. Це досягається завдяки характерним для проективних методів ознакам: 1) неструктурованість, невизначеність стимульного матеріалу, що припускає можливість використання або тлумачення його найрізноманітнішими способами; 2)стисле, узагальнене формулювання інструкцій, що передбачають самовираження і фантазію; 3) створення атмосфери доброзичливості за відсутності оцінних суджень дослідника; 4) не інформованість досліджуваного про діагностичне значення його дій і слів, що дає змогу уникнути навмисних чи мимовільних перекручень при проекції особистості. Проективні методики не мають уніфікованих процедур: дослідник по-різному себе поводить із товариськими, активними, упевненими досліджуваними, чи з боязкими, замкнутими, стривоженими. Однак досвід і кваліфікація дослідника, його належність до певного соціокультурного середовища, особливості особистісного розвитку зумовлюють суб'єктивні судження. Суб'єктивність спричинює також вторинна проекція: перебуваючи під впливом власних внутрішніх проблем, дослідник може спотворити інтерпретацію. Положення про те, що актуалізація психічних елементів (сприймань, уявлень) за певних умов спричинює появу інших елементів, доповнило вчення про несвідоме, яке спочатку уявляли як приховану рушійну силу особистості, сукупність нереалізованих потягів. Завдяки проективним методикам знаходили зв'язки між свідомістю однієї людини і несвідомим іншої. Отже, проективні методики є неоднорідною групою психодіагностичних прийомів прогнозування індивідуального стилю поведінки, переживання й афективного реагування у значущих або конфліктних ситуаціях, виявлення неусвідомлюваних аспектів та аномалій особистості. Першим у 1904-1905 рр. застосував проективні методики (тест словесних асоціацій) К.-Г. Юнг. Цей метод був відомий у психології із праць В. Вундта і Ф. Гальтона, однак Юнг відкрив і довів феномен, що є основою всіх проективних методик, виявивши можливість за допомогою непрямого впливу на сферу переживань і поведінки людини (комплекси) викликати пертурбації (переструктурування) в експериментальній діяльності. Він довів, що об'єктивна діагностика здатна розтлумачити несвідомі переживання особистості. Згодом різні варіанти асоціативного тесту застосовували для виявлення почуття провини (детектори брехні М. Вертгаймера та О. Лурії), асоціальних витиснутих потягів (Дж. Брунер, Р. Лазарус, Л. Постмен, Ч. Бріксон та ін.), для відмежування норми від патології (Г. Кеят і А. Розанов). Вважають, що тести незакінчених речень і розповідей походять від асоціативного тесту Юнга. Важливого значення набула проективна діагностика з появою в 1921 р. праці "Психодіагностика" Г. Роршаха, опублікованої в Берні німецькою мовою. Автор, який раніше був художником, висловив припущення, що основою естетичного сприйняття дійсності є властива всім людям здатність одухотворювати навколишній предметний світ. Наприклад, Леонардо да Вінчі тренував свою уяву, довго розглядаючи й інтерпретуючи вигадливі конфігурації хмар на небі тощо. Г. Роршах висунув гіпотезу, що у мріях і фантазіях поряд із зоровими образами фігурує пам'ять про пережиті рухи - кінестетичні образи, що складаються в особливий спосіб мислення. Згодом він припустив, що чорнильні плями, адресовані зоровій уяві, розгальмовують, оживлюють моторні фантазії. Він довів зв'язок образів фантазії з основними рисами і властивостями особистості. Надалі ідеї Г. Роршаха розвивали американські (теоретично обґрунтовують тест через ідеї "нового погляду" і психології Я, прагнення до більш формалізованого уявлення й аналізу емпіричних результатів) та європейські (дотримуються оригінальної версії Роршаха, розвиваючи і доповнюючи її в межах ортодоксального психоаналізу) психологи. Після виходу "Психодіагностики" Роршаха з'явилися методики, подібні до його тесту. Найпоширенішими з них є тести Бона - Роршаха ("Беро"), Цуллігера і Хольцмана. "Беро-тест" створили Г. Роршах і його співробітник як серію, що доповнила оригінальний набір таблиць. Роботу над ним закінчив Г. Цуллігер, який працював разом із Роршахом. Цуллігеру вдалося довести, що за основними показниками тесту (загальна кількість відповідей, кількість цілісних відповідей, відповіді на білий простір, відповіді за участю кольору і руху) "Беро-тест" еквівалентний оригінальному набору таблиць. У 1948 р. запропонував власний варіант тесту - "Z-тест", що складався з трьох таблиць - чорно-білої, поліхромної і чорно-червоної (оброблення включає відсутні у фінальній версії показники; головна відмінність тесту - стислість, формалізова-ність аналізу результатів). Подібна до тесту Роршаха методика чорнильних плям Хольцмана (HIT) ще більш стандартизована і схематизована. Вона складається з двох однакових серій таблиць по 4 5 карток у кожній, на кожну картку досліджуваний повинен дати одну відповідь. Перевагою НІГ є його краща валідність і надійність порівняно з методикою Роршаха, наявність нормативів і процентильних показників з основних категорій шифрування відповідей. У вітчизняній психології почали застосовувати тест Роршаха у 20-30-ті роки XX ст. для виявлення аномалій особистості при діагностуванні неврозів і психопатій, дослідженні хворих на епілепсію. У 60-ті роки XX ст. тест Роршаха був упроваджений у дослідницьку і клініко-діагностичну роботу. У 1935 p. К. Моргай і Г.-А. Мюррей розробили "Тематичний апперцептивний тест" (ТАТ) як методику експериментального вивчення фантазії. На перший погляд, ТАТ простіший і очевидніший за ідею Г. Роршаха. Розповіді за сюжетними картинками, спеціально підібраними для досліджуваного контингенту, згідно з твердженнями психологів і психіатрів, виявляють схильності, інтереси і хворобливі стани психіки. Учені досі дискутують стосовно прогностичності ТАТ. Дослідження у 30-50-ті роки XX ст., здійснені відповідно до ідей "нового погляду", підтвердили положення Мюррея про відображення у розповідях ТАТ фрустрованих або заперечуваних і неприйнятих Я-потреб. Позбавлення сну, харчова, сексуальна депривація (позбавлення вражень), яким передують успіхи або невдачі, позначаються на відповідях ТАТ. У цих експериментах виявили, що "сила" потреби і її відображення у ТАТ пов'язані не лінійною, а ІІ-подібною залежністю: безпосередньо у розповідях виявляються потреби помірної інтенсивності; дуже сильна депривація зумовлює витіснення або перекручування відповідних образів фантазії. Компенсаторний принцип діє і стосовно латентних або соціально несхвалюваних потреб, наприклад агресії або гомосексуалізму. Бріксон з Лазарус довели, що особи, які страждають прихованим гомосексуалізмом, на провокативні питання таблиці ТАТ дають нейтральні відповіді. Складнішим є співвідношення розповідей і реальної поведінки. За Мюрреєм, латентні потреби не усвідомлюються, їх не можна трактувати за поведінкою об'єкта, вони виявляються тільки у фантазіях, мріях тощо. Експерименти підтвердили гіпотезу: якщо потреба (явна або латентна) не має моторної розрядки, фруструється у відкритій соціальній поведінці, то вона компенсується у відповідях ТАТ. Особи, які скоїли особливо тяжкі злочини, можуть продукувати нейтральні або підкреслено просоціальні теми. Істотною детермінантою відповіді є ситуація обстеження. Якщо її досліджуваний сприймає як експертну, то прояви агресії строго контролюються. Отже, прогнозувати реальну поведінку на основі прямого ототожнення героя твору і обстежуваного можна тільки для окремих особистісних рис і тенденцій. Наприклад, варіант ТАТ Д. Мак Клелланда і Дж. Аткінсона виявився високовалідним стосовно мотивації досягнення. Основні принципи проективної психології сформулював Л. Франк. Найістотнішою ознакою проективних методик він вважав невизначеність стимульних умов, що дають змогу досліджуваному проектувати свій спосіб бачення життя, думки і почуття. Чим неструктурованішим є "стимульне поле", тим більше його структурування індивідом буде подібне до структури його реального життєвого простору. Проективні методики спрямовані на розкриття внутрішнього світу особистості, світу суб'єктивних переживань, почуттів, думок, очікувань, а не на експрес-діагностування реальної поведінки. Вони допомагають проникнути в унікальний світ людських почуттів і внутрішню логіку його побудови. Праці Франка зумовили появу багатьох експериментальних досліджень, передусім вивчення ролі стимулу у проекції особистісно-значущого матеріалу і вивчення феномену проекції як психологічного механізму, що є основою дієвості цієї групи методів. Тест Роршаха і ТАТ є прикладами двох типів стимульної невизначеності - структурної і змістово-значеннєвої. Невизначеною є для людини і ситуація обстеження, що не обмежує її дії стандартами і нормативними оцінками, але сприяє максимальному вибору способів поведінки. Дж. Брунер також припускав, що невизначеність або неоднозначність, " зашумленість" є необхідними стимульними умовами для надання пріоритету особистісним суб'єктивним факторам у детермінації сприйняття та інших видів пізнавальної активності. Акцентування на невизначеності стимульних умов сприяло узгодженню проективних методів із психоаналітичним стилем клінічного мислення. Чим невизначеніші умови (менший тиск реальності), тим більше психічна активність наближається до "первинних" психічних процесів (уяви, галюцинації). Американські клінічні психологи на чолі з Д. Рапапортом, проаналізувавши дослідження "нового погляду", особливо галузі, що вивчала когнітивний стиль, по-новому визначили специфіку процесів, що детермінують проективну відповідь. Проективну продукцію вони розглядають як результат складної пізнавальної діяльності, в якій поєднані когнітивні моменти й афективно-особистісні фактори - побічні мотиви, індивідуальні способи контролю і захисту. Праці Д. Рапапорта і його колег інтенсифікували дослідження ролі стимульних факторів у характеристиці проективних відповідей. Результати дослідження супутного значення стимульних характеристик таблиць Роршаха методом семантичного диференціалу засвідчили їх емоційне забарвлення: таблиці І - брудний, жорстокий, грубий, активний; П - щасливий, сильний, активний, швидкий; III - гарний, чистий, щасливий, легкий, активний, швидкий; IV - поганий, брудний, жорстокий, сильний, мужній; V - легкий, активний; VI - великий за розміром; VІІ - гарний, красивий, чистий, тендітний, ніжний, жіночний; VIII чистий, активний; IX - сильний, активний, гарячий; X - гарний, красивий, чистий, щасливий, легкий, активний, швидкий. На основі клінічних спостережень автори приписували таблицям символічні значення. Так, IV і VI таблиці вважали "чоловічими", VII- "жіночою". Нині використовують багато варіантів і модифікацій ТАТ із таблицями, "значення" яких підібрані заздалегідь з урахуванням діагностичних задач. Найпоширенішими є серії Д. Мак-Клелланда і Дж. Аткінсона для діагностування мотивації досягнення, ТАТ для дітей і людей похилого віку, ТАТ для підлітків, ТАТ для дослідження сімейних установок, ТАТ для національних меншин. Оптимальним для проекції глибинних пластів особистості є помірний рівень неоднозначності стимульного матеріалу. Індивідуальні варіації відповідей на стандартні значення стимулів при цьому мають більше діагностичне значення і виявляють не стільки афективні стани й актуальну силу потреби, скільки стійкі особистісні характеристики, вт. ч. аномалії. Тест Роршаха і ТАТ доповнюють один одного, оскільки дають змогу виявити формальний аспект особистості - індивідуальний когнітивний стиль, способи афективного реагування, контролювання, а також змістовий аспект - структуру потреб, зміст конфліктних переживань, апперцепцію Я і свого соціального оточення. Проективними або квазіпроективними вважають методики діагностування інтелекту і пізнавальних процесів загалом. Тлумачення інтелектуальних тестів як проективних вимагає залучення клінічних психологів до розв'язання інтелектуальних завдань, їх якісного аналізу, що відповідає специфіці клінічної діагностики. Д. Рапапорт і його співробітники в Меннінгерській клініці трактували як проективну методику якісний аналіз виконання досліджуваним інтелектуальних проб, однак насправді йшлося про феномени, у яких виявляється вплив особистісних і афективно-мотиваційних факторів на пізнавальні процеси. Наприклад, аналізуючи процес мислення на основі методики Виготського - Сахарова, Д. Рапапорт використав її з метою диференціального діагностування при дослідженні психічно хворих різних нозологій, а також виокремив п'ять категорій "особистісних форм мислення", які Б. Зейгарник описав як феномени порушення мотиваційного компонента мислення. Депресивні тенденції при виконанні методики проявляються в загальній інертності, небажанні маніпулювати фігурками, нездатності відмовлятися від сформульованої помилкової гіпотези, а реакція на фрустрацію, невдачу, ускладнення - в автоагресії, дискредитації завдання, порушенні планування, наполяганні на незвичайних ідеях. Отже, один і той самий симптом може по-різному виявлятися у різних людей, що дає змогу констатувати індивідуальний стиль пізнавальної активності. Аналогічно індивідуальні стратегії виконання певного перцептивного тесту доводять існування відповідних індивідуально-типологічних особливостей особистості (полезалежності/поленезалежності). Інший напрям у розвитку проективних методів пов'язаний з активним розробленням проблем міжособистісного сприйняття і взаємодії та дослідженням Я-образу. Поширена думка, Що проективні методики виявляють неусвідомлюваний компонент соціальної перцепції і Я-образу. Оригінальними методиками вивчення цього компонента е ТАТ і тест Роршаха. ТАТ висвітлює реальні міжособистісні відносини обстежуваного, його апперцепцію, тобто емоційне ставлення й упереджене бачення цих відносин. Зображені на картинках фігури, крім буквальних значень, мають і символічний зміст. Так, фігура літнього чоловіка - уособлення батька, начальника, влади, чоловічого начала. У цьому разі інтерпретація теми розповіді залежно від загального контексту "звужується" до аналізу внутрісімейних відносин або розширюється і розглядається як відображення відносин обстежуваного із соціальним оточенням, ставленням до нормативів суспільства і його цінностей. Тест Роршаха також інформує про загальну сприятливу чи несприятливу афективну установку обстежуваного стосовно інших людей - від ворожо-захисної до афілятивно відкритої; виявляє формальні характеристики Я-образу - самоконтроль, самооцінку, самореалізацію, а також спеціальну модифікацію тесту для діагностування фізичного Я-образу, меж образу фізичного Я. Недостатня валідність і надійність проективних методик зумовлюють пошук нових діагностичних парадигм. До них належить включення у проективні процедури психометричних принципів, наприклад варіант ТАТ В. Сталіна і М. Кальвіньйо, методики непрямого дослідження системи самооцінок Є. Соколової і Є. Федотової. Продуктивні також створення процедур керованої проекції - дослідження ставлення до себе у структурі самосвідомості. Загалом проективні методики суттєво відрізняються від стандартизованих методів особливостями стимульного матеріалу, поставленого перед респондентом завдання; обробленням та інтерпретуванням результатів. їх насамперед характеризує якісний підхід до дослідження особистості, а не кількісний, властивий психометричним тестам. Тому дотепер не розроблені адекватні методи перевірки їх надійності і надання їм валідності. Для забезпечення точності отриманих результатів за допомогою проективних методик їх слід зіставляти з даними, отриманими за допомогою інших методів.

Самосвідомість особистості досліджують теоретично, однак це питання має і важливе практичне значення. Не всі складові феномену самосвідомості піддаються вимірюванню, крім того, навіть аспекти дослідження, що вважають складовими самосвідомості, не завжди є такими. Тому при вивченні самосвідомості найефективнішими є "прозорі", неформалізовані методи дослідження.