Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Характеристика окремих принципів кримінального процесу 2 страница




Початок традиції визнання презумпції невинуватості одним з найважливіших прав людини заклала Декларація прав людини та громадянина, проголошена Національними зборами Франції 26 серпня 1789 p., стаття 9 якої проголошує: «Оскільки кожен є невинним, доки не буде встановлено інше, то в разі затримання особи надмірна суворість, не викликана необхідністю з метою забезпечення його затримання, повинна суворо каратися законом»1.

Згодом цей принцип було законодавчо закріплено в Статуті кримінального судочинства Російської імперії 20 листопада 1864 р. у вигляді системи логічних норм2. Прогресивне положення Статуту відмінило правило, згідно з яким обвинувачений зобов'язаний був сам довести свою невинуватість. У тексті Короткого відображення процесів чи судових тяжб 1715 p., що діяв до прийняття Статуту, прямо зазначалося: «Повинен відповідач невинність свою доказом, коли буде потрібно, виправдати», а власне визнання особи, в тому числі отримане внаслідок катувань, є «літучим свідченням всього світу»3.

Цю традицію було продовжено в міжнародно-правових документах, присвячених правам людини та громадянина. У ст. 11 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., проголошується: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, доки її винність

1 Див.: Декларация прав человека и гражданина. Принята национальным Собранием Франции 26 августа 1789 г. // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — М., 1984. — С. 207.

2 Див: Устав уголовного судопроизводства // Российское законодательство 10—20 веков. — М., 1991. — Т. 8. — С. 120—384.

3 Див: Краткое изображение процессов или судебных тяжб. Март 1715 г. // Российское законодательство 10—20 веков. — М-, 1986. — Т. 4. — С. 414.


е встановлена в законному порядку шляхом при-НЄ ото судового розгляду, при якому їй забезпечують люди ості дЛЯ захисту»1. У статті 14 Міжнародного

про громадянські і політичні права, прийнятого?аКеральяою Асамблеею ООН 10 грудня 1966 р. та рати-!iv ованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 p., проголошується: «Кожен об-вачений у кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом»2.

у цих самих документах як найважливіші права людини проголошені свобода від самообвинувачення та свавільного арешту, а також від жорстокого, нелюдського ставлення. Зокрема, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права людини зазначено, що кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним (ст. 14); нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою; кожному, хто позбавлений волі внаслідок арешту чи тримання під вартою, має право на розгляд його справи в суді, щоб цей суд міг невідкладно винести постанову щодо законності його затримання і розпорядитися про його звільнення, якщо затримання є незаконним (ст. 9); нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ст. 7). У статті 15 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 січня 1987 р. № 3484-11, зазначається: «Кожна держава-сторона забезпечує невикористання будь-якої заяви, що, як встановлено, була зроблена під час катування, як доказу в ході будь-якого судового розгляду, за винятком випадків, коли вона використовується проти особи, звинуваченої у

Див.: Общая декларация прав человека. Принята Генеральной Ассамблеей ООН 10 декабря 1948 г. // Права человека. Сборник международных документов. — М., 1998. — С. 24.

Див.: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Рати-^088™* Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня

p. Ms 2148-08.


здійсненні катувань, як доказ того, що таку заяву бул0 зроблено»1.

Аналіз чинного законодавства свідчить, що у наш час під терміном «презумпція невинуватості» розуміють пра-вило, згідно з яким особу не може бути визнано винною у вчиненні злочину, а також притягнуто до кримінальної відповідальності, інакше як за рішенням суду і відповід. но до закону (ч. 2 ст. 15 КПК України).

У Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Вер. ховної Ради України, принципу презумпції невинуватості було відведено важливе місце; досить чітко висвітлено його зміст у ст. 62: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням».

Сформульовані в цій статті положення грунтуються на принципі презумпції невинуватості людини, відображеному в ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де зазначається, що кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинуватим, поки винуватість його не буде доведено згідно із законом.

Презумпція невинуватості в кримінальному судочинстві має значення як правова гарантія встановлення істини у справі, що має бути конкретизовано в новому КПК України.

За змістом частин 1—3 ст. 62 Конституції України дія презумпції невинуватості пов'язується не лише з визнанням особи винною вироком, що набрав законної сили. Вона

1 Див.: Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26 січня 1987 р. № 3484-11 // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1989. — № 13. — Ст. 108.


юється й на осіб, чия причетність до вчинення зло-пошир ся пчас судового провадження, зокрема

чину 3»°"°J яа підозрюваних.

Чгідно з ч. З цієї статті обвинувачення не може грунтува-на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також ^припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи ачаться на її користь. Цим конкретизується положення презумпцію невинуватості й водночас встановлюється оантія її дії до набрання вироком законної сили. Положення ч. 1 зазначеної статті покладає на органи досудового слідства, прокурора і суд обов'язок вважати кожного, хто підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, невинуватим до остаточного встановлення конкретної вини обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

У кримінальному судочинстві принцип презумпції невинуватості діє як система нормативних правил, що реалізується в його стадіях, в окремих процесуальних діях і відповідних правовідносинах учасників, юридичний зміст якого встановлюють такі правила:

а) обов'язок доказувати винність обвинуваченого лежить на слідчих органах, прокурорі, а в справах приватного обвинувачення - на потерпілому або його представникові;

б) обвинувачений не повинен доводити свою невинуватість або меншу вину, а також наявність обставин, що виключають його кримінальну відповідальність;

в) усі сумніви, які неможливо усунути, мають тлумачитися на користь обвинуваченого, а не доведена вина обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його повну невинуватість;

г) висновок про винність обвинуваченого у вчиненні злочину не може грунтуватися на припущеннях;

д) притягнення особи до участі у справі як підозрюваного або обвинуваченого, застосування до неї арешту чи іншого запобіжного заходу не повинні розцінюватись як доказ її вини, як покарання винного;

е) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з обвинуваченим не можна поводитись як з винним, а також публічно, в засобах масової інформації і в якихось Офіційних документах твердити, що він є злочинцем.

Презумпція невинуватості означає, що закон вважає винуваченого невинним поки ті, хто вважає обвинува-

3 *~*s 65


ченого винним, не докажуть, що він дійсно винний і його винність буде встановлено вироком суду, що вступив у законну силу. Це об'єктивне правове положення визначає і спрямовує діяльність посадових осіб, що ведуть провадження по кримінальній справі, органів досудового слідства, прокуратури і суду, їх відношення до обвинуваченого. Який би не був стан зібраних по справі доказів, яка б не була думка, впевненість того чи іншого суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності щодо винності обвинуваченого, по будь-якій кримінальній справі повинно бути забезпечено неухильне додержання і виконання вимог ст. 22 КПК про всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи. І яким би не було переконання особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора про винність обвинуваченого, вони не мають права залишити жодного виправдовуючого елементу без перевірки, жодного доказу, що свідчить на користь обвинуваченого.

Презумпція невинуватості в правильному її розумінні та застосуванні виключає односторонній обвинувальний підхід при розслідуванні та вирішенні кримінальних справ, вона не допускає швидких, необдуманих безпідставних рішень про притягнення громадян як підозрюваних і обвинувачених. Вона допомагає тому, щоб кримінальні покарання застосовувалися тільки до тих, хто порушує закон, шкодить суспільству і правопорядку.

Спеціальні (міжгалузеві) принципи кримінального процесу України

Спеціальні (міжгалузеві) принципи закріплені в КПК України і мають на меті регулювати процесуальну діяльність при розкритті, розслідуванні та вирішенні кримінальних справ. Ці принципи не суперечать Конституції, а отже, і конституційним принципам. Розглянемо найважливіший серед них: принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи.

Згідно зі ст. 22 КПК України суд, прокурор, слідчий та особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи, виявити обставини, як обвинувальні, так і виправдувальні, щодо обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують його відповідальність.


досудового є важ-

Суворе виконання органами дізнання, досу

• ства, прокурором і судом вимог цього Закону СЛ1Д ю передумовою для встановлення по кожній справі ""Активної істини, виконання загальних завдань кримі-' ного Судочинства: швидкого і повного розкриття зло-Н нів викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був справедливо покараний і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений (ст. 2 КПК України).

Для виконання цих вимог закону необхідно слідчому та суду суворо додержуватися принципу всебічного, повного та об'єктивного дослідження справи, що передбачає встановлення всіх обставин, які підлягають дослідженню при розслідуванні кримінальної справи; обставин, які характеризують подію злочину, винність обвинуваченого, коло співучасників, мотив та мету злочинної діяльності; межі дослідження особи обвинуваченого; обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; обсягу заподіяної злочином шкоди та дослідження і встановлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину.

Всебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин справи є основним напрямом, вихідним моментом першочергових гарантій встановлення істини при проведенні досудового слідства, необхідним фактом, що забезпечує досягнення мети розслідування. Навіть незначне відхилення від цього принципу тягне за собою неможливість встановлення об'єктивної істини, як наслідок — унеможливлюється здійснення передбачених законом завдань кримінального судочинства. Тому очевидно, що при розслідуванні кримінальної справи слідчий повинен будувати всю свою діяльність зі збирання та дослідження доказів виходячи з цієї вимоги закону1.

Поняття всебічності, повноти та об'єктивності дослідження тісно пов'язані між собою. Всебічне дослідження обставин кримінальної справи неможливе без його повноти та об'єктивності й навпаки.

> йвдеио Є. Г., ТЪетяр М. М. Принцип всебічного, повного та стивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та // Науковий вісник НАВСУ. — 1996. — № 1. — С. 244—250.


Під всебічністю дослідження розуміють з'ясування всіх обставин по справі, як викривальних, так і виправдувальних, а також обставин, що пом'якшують та обтяжують відповідальність обвинуваченого. Крім цього, кримінальна справа вважається всебічно розслідуваною тоді, коли проведено як загальне дослідження, так і дослідження за окремими версіями.

Як слідчий, так і суд повинні досліджувати всі об'єктивно можливі слідчі версії, що виникають у процесі досудо-вого і судового слідства, а не тільки ті, що підтверджують одержані достовірні дані. Якщо всі об'єктивно можливі версії, висунені слідчим або судом по кримінальній справі, не досліджені (не перевірені), розслідування не може вважатися закінченим.

Як свідчить практика, однобічність дослідження обставин вчиненого злочину тягне за собою повернення кримінальної справи на додаткове розслідування або відміну винесеного по такій справі вироку. Тому справу може бути визнано повністю розслідуваною і направлено до суду тільки в тому разі, якщо в підсумку всієї проведеної слідчим роботи, перевірки всіх можливих версій залишиться тільки та, яка з точки зору органу розслідування вже є не версією, а достовірним висновком. Однак з погляду суду цей висновок є версією обвинувачення, що потребує перевірки в умовах судового розгляду. Ця версія буде вихідною при розгляді справи в суді, вона є основою для проведення судового слідства. У цих випадках суд не може бути зв'язаний тільки з версією обвинувачення, він, як орган правосуддя, повинен обов'язково розслідувати і протилежну версію, тобто припущення про невинність підсудної особи. Суд може вийти за межі доказів, зібраних не досудовому слідстві, вимагати і розглядати нові докази, що означає: суд має право висувати такі версії, які не перевірялися на досудовому слідстві. При поверненні судом справи на додаткове розслідування всі його версії підлягають обов'язковій перевірці1.

Розглядаючи питання про співвідношення судової та слідчої версії, Л. Є. Ароцкер правильно зазначив: «Поклавши в основу додаткового розслідування версію суду»

1 Соловьев А. Д. Всесторонность, полнота и объективность предварительного следствия. — К., 1969. — С. 9.


и досудового слідства і дізнання можуть збирати до-°Рга аи\ підтверджують або спростовують обвинувачен-У першому випадку суд, прийнявши справу до свого НЯ адження, виходитиме з цієї ж версії, яка була ним ПР°ута... у протилежному випадку, якщо судова версія ВИ підтверджується, а для висунення інших обгрунтованих версій немає підстави, суд може висунути як судову версію обвинувачення, щодо правдивості якої раніше він мав сумніви»1.

Дуже важливо, щоб у процесі перевірки версії слідчий і суд критично ставились до отриманої ними інформації, що підтверджує або заперечує ту чи іншу версію. Недопустимо «притягувати» ті чи інші дані до версії, яка, на думку слідчого чи суду, є найбільш правдоподібною. Така однобічність досудового чи судового слідства є причиною серйозних слідчих та судових помилок, а інколи може призвести до притягнення до відповідальності невинної особи і навпаки — безкарності щодо винного у вчиненні злочину.

Найбільш поширеними причинами, через які має місце однобічність розслідування або судового розгляду, є недоліки планування досудового або судового слідства при висуненні та перевірці версій, а також перебільшення доказового значення визначення обвинуваченим або підсудним своєї вини. Визначення обвинуваченим або підсудним своєї вини ще не дає підстав стверджувати, що він здійснив той чи інший інкримінований йому злочин. Таке визнання має бути уважно перевірено.

Повнота дослідження закріплюється з'ясуванням усіх обставин, що підлягають встановленню по кримінальній справі, всіх фактів злочинної діяльності обвинуваченого, а також залученням до справи такої кількості доказів, яка дозволить виконати це завдання. Повнота дослідження характеризує обсяг та межі доказування, вимагає дослідження і використання такої кількості доказів, що необхідна для прийняття законного й обгрунтованого рішення.

Отже, відмінність між всебічністю і повнотою полягає в якісно-кількісній характеристиці дослідження, оскільки поняття всебічності охоплює тільки з'ясування обста-1ИН) які підлягають доказуванню, а поняття повноти —

q 42ПЄ°РИЯ доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. —


дослідження доказів, необхідних і достатніх для встановлення цих обставин1. Тому всебічно повинні досліджуватися як обставини, так і докази.

З доказуванням тісно пов'язані інші поняття, що також є інструментом оцінки всебічності, повноти, об'єктивності дослідження обставин кримінальної справи. Йдеться про такі межі, що забезпечують повне та правдиве встановлення всіх обставин, які можуть мати значення для справи. Отже, межі доказування - це необхідна і достатня сукупність доказів, що зібрана по справі та забезпечує правильне її' розв'язання шляхом установлення шуканого комплексу обставин, який підлягає доказуванню. Поняття предмета і меж доказування взаємозв'язані та взаємозалежні: перше виражає мету, друге — засіб її досягнення2.

Поняття меж доказування, з одного боку, містить вимоги забезпечення необхідної та достатньої повноти пізнання важливих явищ та їх зв'язків, з іншого - виражає вимогу щодо надійності результатів пізнання. Інакше кажучи, межі доказування передбачають таку ухвалу по конкретній справі, щоб зібрана сукупність доказів з якісного боку забезпечувала встановлення кожного елемента предмета доказування, а з кількісного — гарантувала достовірність встановлення цих обставин для адресата доказування і всіх осіб, до яких звернені виховні та попереджувальні дії судочинства. Таким чином вирішується загальне для теорії інформації завдання створення надійних систем з використанням порівняно надійних елементів перетворення можливих знань у достовірні. Йдеться як про докази, змістом яких є фактичні дані про елементи предмета доказування, так і про проміжні та інші допоміжні факти3.

Межі доказування залежать передусім від предмета доказування. Тому на цій основі розглядаються всі фактичні дані, які стосуються справи та повинні бути зібрані, перевірені, оцінені. Ось чому всі процесуальні дії слід проводити.

1 Ароцкер Л. Е. Использование данных криминалистики в судебном разбирательстве. — М., 1964. — С. 59, 60.

2 Николайчик В., Матвиенко Е. Всесторонность, полнота и объективность предварительного расследования. — Минск, 1969. — С. 26, 27.

8 Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С. 186, 187.


об'єктивність як категорія, що правильно відображає ьЯу дійсність, ухвалює такий підхід до дослідження, Реодяаково враховує всі обставини, що свідчать як «за», і «проти» обвинувачуваного. Це веде до формування висновків по справі.

авд

Об'єктивність — правова та моральна вимога, що вису-

ється до кримінально-процесуального доказування і є В «упередженою та сумлінною у ставленні органів держа- Вц до фактичного матеріалу і такою, що виключає з їх боку суб'єктивізм, який веде до обвинувального або виправдувального нахилу.

Посадові особи, на яких покладено обов'язки здійснювати процес доказування, не повинні викликати ніяких сумнівів в упередженні щодо кінцевого результату справи. Слідчий, прокурор, суддя та інші учасники кримінального процесу, якщо вони особисто або їх родичі, безпосередньо або побічно, заінтересовані в результаті справи, не можуть брати участь у розслідуванні або розгляді кримінальної справи і підлягають відводу (статті 54, 56, 58, 60, 61 КПК України).

Об'єктивність сприяє достовірності знання як необхідній умові перетворення його у факт, тоді як необ'єктивність, упереджене ставлення до обвинувачуваного або інших учасників процесу сприяють прийняттю необгрунтованих рішень, що не відображають дійсного стану речей.

Принцип всебічності, повноти та об'єктивності, як один з основних у системі загальних і спеціальних принципів кримінального процесу, може мати різний ступінь втілення при дослідженні фактичних даних, обставин та доказів залежно від того, чи визнані вони законом як обов'язкові по кримінальній справі, чи такими не є.

До обставин, що підлягають обов'язковому встановленню по кримінальній справі, належать такі, що входять у предмет доказування (ст. 64 КПК України).

Дослідженню та доказуванню по кримінальній справі підлягають передусім факти, обставини, які відповідають описаним у законі як елементи складу злочину ознакам. Однобічне та неповне дослідження свідчить про невста-новлення істини по справі й тягне за собою направлення 1 на додаткове розслідування або відміну вищестоящим. сУДом винесеного вироку.

Дослідженню підлягають усі обставини, як у позитивному, так і в негативному відображенні: наявність —


відсутність події злочину; винність — невинність обвинувачуваного. Тому не можна інтерпретувати ст. 64 КПК України в тому розумінні, що в межах предмета доказування з'ясуванню підлягають тільки винність обвинувачуваного, а його невинність не доказується, а презюмуєть-ся, встановлюється від протилежного, у формі так званого аналогічного доказування1.

Доказування однієї лише винності обвинувачуваного та презумпування його невинності внесло б у дослідження елементи однобічності та неповноти. Проти цього і спрямоване правило про тлумачення сумнівів, що, як справедливо зазначив В. М. Савицький, є додатковим стимулом для органу обвинувачення та суду в їх цілеспрямованості максимально повно і точно з'ясувати всі обставини справи, усунути будь-які можливі сумніви в правильності висновків, до яких вони дійшли, тобто однаково досліджувати обставини, що викривають або виправдовують обвинувачуваного2.

Крім обставин, що належать до предмета доказування, всебічному, повному та об'єктивному дослідженню підлягають й інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 та ін. КПК України). Про них у законі сказано узагальнено, тому що всі юридично значущі обставини передбачити неможливо. Тому, досліджуючи справу під кутом зору ст. 22 КПК, необхідно кожного разу зважувати питому вагу та значення цих обставин, враховуючи їх зв'язок з іншими обставинами, у першу чергу з тими, що становлять предмет доказування, брати до уваги те, якою мірою вони можуть впливати на загальний висновок і до яких наслідків можуть призвести обставини, що їх не буде розслідувано.

Важливо при цьому враховувати, що судово-слідча практика систематизувала цілу низку таких допоміжних обставин, виявлення яких, як правило, впливає на обгрунтованість кінцевих висновків по справі. До них відносять дані

1 О. М. Ларін розглядає межі доказування як сукупність допоміжних фактів на відміну від предмета доказування як сукупності обставин, що підлягають доказуванню. Див.: Расследование по уголовному делу. — М., 1970. — С. 64.

2 Савицкий В. М. Государственное обвинение в суде. — М., 1971; Горский І'. Ф., Кокорев Л. Д., Элькивд П. С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе уголовном процессе. — Воронеж, 1978.


собу потерпілого, його взаємовідносини з обвинувачу- особливо у справах про вбивства; обставини, які ваЯ ^ть на схожість способів вчинення злочинів, що доз-

Ка

«є припустити їх здійснення однією особою; відомості,. свідчать про те, що обвинувачений схиляв свідків до чі неправдивих показань, роз'яснив родичам, як потрібно яснювати ті чи інші обставини тощо. Недослідженість обставин обумовлює ті самі наслідки, що й недо-ідженість обставин, які входять у предмет доказування1.

д

Тому не можна погодитися з думкою про те, що на правильність вирішення справи впливає тільки встановлення обставин, що складають предмет доказування2.

Достовірність встановлення обставин досягається за умови притягнення до справи необхідної сукупності доказів і їх всебічної та об'єктивної перевірки й оцінки. Невиправдане звуження обсягу доказів обмежує обсяг доказування, призводить до недослідженостї обставин. Усі докази, які сприяють виявленню значущих по справі обставин, повинні бути особливо ретельно досліджені, перевірені й оцінені.

Які саме докази повинні бути досліджені, залежить від змісту тієї інформації, що в них міститься, та її значення для справи. З цієї причини закон не визначає істотності того чи іншого доказу, не ставить відносність доказів у залежність від їх видів, надаючи суду, прокурору, слідчому можливість самим вирішувати ці питання, виходячи з того, яке значення вони мають для встановлення обставин, що підлягають доказуванню, до яких наслідків може привести відмова від їх дослідження3.

Отже, принцип всебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи є надійним засобом досягнення об'єктивної істини по кримінальній справі, який діє на всіх стадіях кримінального процесу і є необхідним засобом прийняття законних і обгрунтованих рішень при провадженні дізнання, досудового і судового слідства.

1 Савицкий В. М. Зазнач, праця.

2 Тыричев И. В. Принципы советского уголовного процесса. — М., 1983. -_ с. 37.

8 Воробьев Ю. А. Неполнота следствия как процессуальное основание возвращения уголовного дела на дополнительное расследование // Проблемы предварительного следствия в уголовном судопроизводстве, — М., 1980. — С. 129.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-06; Просмотров: 628; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.063 сек.