Аналіз рентабельності капіталу

Резервний капітал формується згідно із встановленим законом порядком за рахунок прибутку підприємства і має суворо цільове призначення. Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу, що призначена для внутрішнього страхування господарської діяльності підприємства.

Залучення позикових коштів у оборот підприємства — явище нормальне. Це сприяє тимчасовому поліпшенню фінансового стану за умови, що вони не відволікаються з обороту на тривалий час і своєчасно повертаються. У противному разі може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що в кінцевому підсумку призведе до сплати штрафів та погіршення фінансового стану. Тому в процесі аналізу необхідно вивчити склад, дату, умови виникнення кредиторської заборгованості, строки її погашення, наявність та причини виникнення простроченої кредиторської заборгованості, визначити період прострочення та суму сплачених за це штрафів. Окремо вивчають середню тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємства. Її розраховують за формулою

,

де Д — кількість днів досліджуваного періоду; Кр.З — середні залишки кредиторської заборгованості; С/В — повна собівартість виробництва.

Коефіцієнти рентабельності капіталу характеризують його здатність генерувати необхідний прибуток у процесі господарського використання та визначають загальну ефективність формування капіталу підприємства. Для здійснення оцінки використовують такі основні показники:

1) коефіцієнт рентабельності інвестованого капіталу;

2) коефіцієнт рентабельності власного капіталу.

Перший показник характеризує рівень валового прибутку, що генерується сукупним капіталом підприємства. Його розраховують за формулою

,

де ВП — загальна сума валового прибутку; — величина інвестованого (загального) капіталу.

Другий показник характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство і визначається за формулою

,

де ЧП — загальна величина чистого прибутку; ВК — величина власного капіталу.

Неважко помітити, що рентабельність власного капіталу та рентабельність сукупного капіталу тісно пов’язані між собою:

.

Такий взаємозв’язок відображує залежність між ступенем фінансового ризику та прибутковістю власного капіталу. Очевидно, що в міру зниження рентабельності сукупного капіталу підприємство має збільшувати ступінь фінансового ризику, щоб забезпечити бажаний рівень дохідності власного капіталу.

Розширити факторну модель рентабельності власного капіталу можна за рахунок розкладу на складові частини показника рен­табельності сукупного капіталу, тобто

.

Перший фактор — рентабельність продажу характеризує ефективність управління витратами і ціновою політикою підприємства.

Другий фактор — коефіцієнт оборотності капіталу відображає інтенсивність його використання та ділову активність підприємства.

Третій фактор — фінансова структура підприємства проявляє обрану підприємством політику в галузі фінансування. Чим вищий його рівень, тим вищий ступінь ризику банкрутст-
ва підприємства, але разом з тим вища дохідність власного капіталу.

Розглянемо взаємозв’язок між рентабельністю власного капіталу й названими коефіцієнтами.

Для того щоб привести алгоритм розрахунку цих трьох показників у залежність від одних величин, здійснимо деякі перетворення:

1. Коефіцієнт поточної ліквідності розраховується за формулою

,

де ОА — оборотні активи; КП — короткострокові пасиви.

Враховуючи його орієнтовне нормативне значення (1,5—2,0), запишемо:

;

ОА = 2 (1,5) КП.

2. Рентабельність власного капіталу:

;

ВК = ОА + НА – КП – ДЗ,

де НА — необоротні активи; ДЗ — довгострокові зобов’язання.

Тоді вихідна формула набуде такого вигляду:

.

Якщо врахувати результати попередніх перетворень (ОА = 2 (1,5) КП), то

.

3. Коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами

,

де ВОК — власні оборотні кошти.

Враховуючи алгоритм розрахунку величини власних оборотних коштів

ВОК = ОА – КП,

формулу визначення коефіцієнта подамо в такому вигляді та здійснимо деякі перетворення

.

.

Для того щоб кількісно визначити, на скільки відсотків підвищиться рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикового, використовують модель ефекту фінансового важеля:

,

де PIK (1 – K _oп) — рентабельність інвестованого капіталу після сплати податків; K _оп — коефіцієнт оподаткування (відношення суми податків до величини валового прибутку); СВ — ставка відсотка за кредит (відношення величини загальної суми витрат, пов’язаних з обслуговуванням боргів, до їх середньорічної суми).

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

1) різниці між рентабельністю інвестованого капіталу та ставкою відсотків за кредит

[PIK (1 – K _оп) – CB];

2) плеча фінансового важеля ЗК / ВК.

Позитивний ефект фінансового важеля виникає в тому разі, якщо [ PIK (1 – K _oп) – CB] > 0. У цьому випадку різниця між економічною рентабельністю та ставкою відсотків за кредит вказує на доцільність збільшення плеча фінансового важеля, тобто частки позикового капіталу, оскільки це приводить до підвищення рентабельності власного капіталу. Якщо [PIK (1 – K _оп) – CB] < 0, створюється від’ємний ефект фінансового важеля, у результаті чого відбувається «проїдання» власного капіталу, що може стати причиною банкрутства підприємства.

Ситуація з ефектом фінансового важеля дещо змінюється, якщо при розрахунку оподатковуваного прибутку враховуються фінансові витрати по обслуговуванню боргу. Тоді за рахунок податкової економії реальна ставка відсотка за кредит зменшується порівняно з розрахованим рівнем. Вона дорівнюватиме СВ (1 – Коn).

У таких випадках ефект фінансового важеля рекомендується розраховувати так:

.

Дата добавления: 2014-11-06