Леонтьев Д.А. 4 страница

Р_к=Р_п + З_пл х К-ПК,

де Р_к - величина резерву катастроф на кінець звітного періоду;

Р_п - величина резерву катастроф на початок звітного періоду;

З_пл - зароблені страхові премії на початок звітного періоду;

К - відрахування у резерв катастроф у розмірі не меншому за 80 % загальної суми зароблених у звітному періоді страхових премій;

ПК - сума повернень з резерву катастроф.

Відрахування до резерву катастроф здійснюється до досягнення величини, рівної обсягу відповідальності кожного страховика - члена Пулу, визначеного загальними зборами Пулу.

3.3. Управління формуванням додаткових резервів з ризикових видів страхування

Редакцією Закону України "Про страхування' страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку кален­дарного року згідно з встановленою Уповноваженим органом методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя (окрім резерву катастроф, який вже було розглянуто):

Ø резерв заявлених, але не виплачених збитків;

Ø резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

Ø резерв коливань збитковості.

Страховики зобов'язані письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування і ведення обліку зазначе­них технічних резервів за видами страхування, іншими ніж стра­хування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарно­го року.

Резерв ризиків, які ще не минули, формується як додаток до резерву незароблених премій, щоб компенсувати можливість за­ниження тарифу.

Резерв коливань збитковості дозволяє страховикам компен­сувати перевищення своїх витрат, що пов'язані з відшкодуван­ням збитків, у випадках, коли фактична збитковість страхової суми за видом страхування на звітний період перевищує очіку­ваний рівень збитковості, який узято за основу при розрахунку тарифної ставки за цим видом страхування. У роки успішної діяль­ності страховика цей резерв поповнюється за рахунок отрима­них у результаті страхової діяльності надлишків, у збиткові - з нього вилучаються кошти для покриття збитків, що пов'язані зі здійсненням страхових операцій.

Резерв коливань збитковості і резерв катастроф особливе зна­чення мають в діяльності перестраховиків. Це пояснюється са­мою природою їх діяльності, підверженістю їх великим збиткам. Тому перестраховики повинні підходити до формування цих ре­зервів з великою увагою.

Резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, формуєть­ся для забезпечення зобов'язань, які пов'язані з урегулюванням збитків за страховими випадками, про настання яких в обумов­леному порядку було заявлено страховикові. При цьому резерв є сумою таких елементів:

Ø невизначених збитків, які розраховуються в розмірі 5 % від сум надходжень страхових премій;

Ø заявлених, але ще не врегульованих збитків, тобто збитків, за якими ще не складений розрахунок страхового відшкодування;

Ø урегульованих, але ще не сплачених збитків, тобто збитків, які заявлені страхувальником і зафіксовані в регістрах обліку страховиком та за якими складений розрахунок страхового від­шкодування, але відшкодування ще не надане.

Величина резерву збитків, що заявлені, але ще не врегульо­вані. визначається за кожною неврегульованою заявою від стра­хувальника. Якщо збиток заявлений, але розмір збитку не вста­новлений, для розрахунку береться максимально можлива вели­чина збитку, яка не перевищує страхової суми.

Резерв збитків, що сталися, але ще не відомі, формується у зв'язку з випадками, які сталися, але про факт настання яких страховикові не було повідомлено на звітну дату і зобов'язання за якими будуть виконані в наступному звітному періоді.

Розглянемо існуючі методики створення додаткових техніч­них резервів компанії (закордонний досвід).

Далі розглянемо резерв збитків, що відбулися, але ще не заяв­лені. Економічна сутність даного резерву полягає в тому, що від часу настання страхової події до повідомлення й оформлення претензії, проходить певний проміжок часу.

Використання засобів цього резерву носить ймовірностний характер, що і визначає механізм його формування. Даний ре­зерв формується не за окремими договорами, а за усією сукупні­стю договорів страхових компаній, укладених за певний період.

За розповсюдженими методиками величина даного резерву обчислюється:

> або у розмірі 10 % від суми базової страхової премії, що наді­йшла в звітному періоді, якщо звітним періодом вважається рік;

> або у розмірі 10 % від суми базової страхової премії, що наді­йшла в звітному періоді, і трьом періодам, що передують звітно­му, якщо звітним періодом вважається квартал.

Інколи наводяться значення даного резерву у розмірі 5 %. Більш оптимальним можна назвати середнє значення між максималь­ним і мінімальним, тобто показник у розмірі 7,5 %.

Резерв катастроф призначений для покриття надзвичайного збитку, що з'явився наслідком нездоланної сили чи великомасш­табної аварії і потягнув за собою необхідність здійснення стра­хових виплат по великому числу договорів страхування.

Резерв коливань збитковості формується по наступним видах страхування: добровільне медичне; засобів повітряного транспор­ту; засобів водяного транспорту; вантажів; фінансових ризиків; цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів; цивільної відповідальності підприємств - джерел підвищеної не­безпеки; відповідальності за невиконання зобов'язань; професій­ної відповідальності.

Розрахунок відрахувань у резерв коливань збитковості здійс­нюється за наступною методикою. Фактична збитковість стра­хової суми по виду страхування за звітний рік розраховується як відношення сум, фактично виплачених страхувальникам по страхових випадках, передбаченим умовами договору страху­вання, і суми резервів збитків за станом на звітну дату до сукуп­ної страхової суми по договорах страхування, укладеним протя­гом звітного року, за формулою:

С_в + Р_зз + Р_внз

Ф_з = -----------------------,

С_с

де Ф₃ - показник фактичного рівня збитковості страхової суми по виду страхування за звітний рік;

С_в - зроблені виплати по страхових випадках за звітний період;

Р_зз - резерв заявлених збитків;

Р_внз - резерв збитків, які відбулися, але ще не заявлені;

С_с - сукупна страхова сума по договорах страхування, які були укладені протягом звітного року.

На формування РКЗ направляється не більше ніж 50 % суми, обчисленої як добуток заробленої страхової премії за звітний рік на величину відхилення фактичного рівня збитковості за звітний рік від очікуваного рівня збитковості за формулою:

Р_кз = (П_з – Ф_з) х З_сп х k,

де П₃ - показник планової збитковості за видами страхування, обчислений при розрахунку страхового тарифу;

Ф₃ - показник фактичної збитковості;

З_сn - зароблена страхова премія;

k - коефіцієнт ризику (коливається в межах від 0,1 до 0,5).

Розмір резерву коливань збитковості по виду страхування не може перевищувати сукупний розмір страхової суми по догово­рах страхування, що діє за станом на звітну дату.

Слід зазначити, що в докризовому періоді переважна більшість страховиків не формували додаткових технічних резервів, оск­ільки не бачили в цьому потреби.

3.4. Формування резервів зі страхування життя

За договором страхування життя страхувальник отримує стра­хову суму в будь-якому випадку, крайній термін при цьому - зцкінчення дії договору. При загальних же видах страхування страхове відшкодування виплачується лише за настання неспри­ятливих подій, обумовлених в договорі страхування. Якщо стра­ховий випадок не настав, страхове відшкодування не виплачуєть­ся і кошти залишаються в компанії. Відповідно прибуток страхо- ника за цих видів діяльності формується по різному: у першому випадку лише за рахунок інвестиційної діяльності, у другому - від долі навантаження в структурі нетто-ставки та за рахунок інвестиційної діяльності.

Базовим принципом регулювання страхових резервів є той принцип, що страхові резерви зі страхування життя і медичного страхування обліковуються окремо від страхових резервів з за­гальних видів страхування. Цей принцип виходить з того, що в країнах ЄС, Україні, Росії і Балтії страхові компанії не можуть одночасно займатися і страхуванням життя і ризиковими видами страхування.

Формування резервів зі страхування життя здійснюється від­рахуванням частини страхової премії, яка передбачена для за­безпечення страхових виплат (нетто-премії), та частини інвести­ційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів стра­ховика.

Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви); резерви на­лежних виплат страхових сум.

Резерви довгострокових зобов'язань складаються з резерву нетто-премій, резерву витрат на ведення справи, резерву бонусів.

Головними чинниками, що впливають на розмір величини ма­тематичних резервів (в нормативних документах визначається як базис прогнозу розрахунку математичних резервів), є:

Ø демографічні показники тривалості життя;

Ø імовірність настання нещасного випадку або хвороби;

Ø річна ставка інвестиційного доходу.

Резерви належних виплат складаються з резерву заявлених, але не виплачених збитків, та резерву збитків, що виникли, але не заявлені.

Розрахунок резерву заявлених, але не виплачених збитків, здійс­нюється за кожним чинним на звітну дату договором окремо. Розрахунок резерву збитків, що виникли, але не заявлені, здійс­нюється за сукупністю договорів в цілому. Загальна величина резерву належних виплат страхових сум дорівнює сумі зазначе­них резервів.

Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно. окремо за кожним договором за методикою форму­вання резервів зі страхування життя.

Досвід фінансово-економічної кризи. Більшу половину надход­ження страхових премій зі страхування життя забезпечують ком­панії, які на страховому ринку України позиціонуються як ком­панії з іноземним капіталом. Це дозволяло їм формувати стра­хові резерви за технологіями своїх закордонних материнських структур, зокрема, індексувати їх розмір на рівень інфляції. Але більшість страхових компаній зі страхування життя зіткнувшись з кризою, і як її наслідком, зменшенням кількості укладених до­говорів страхування та надходженням страхових премій стали діяти неадекватно. Йдеться про політику винагороди фінансо­вим консультантам, які займаються укладанням договорів стра­хування життя, яка зворотно корелює з політикою формування резервів (чим більше винагорода, тим менший рівень резервів, і навпаки). І в докризовому періоді рівень комісійних винагород в українських компаніях зі страхування життя був високим.

4. Управління розміщенням страхових резервів

Отримання коштів від страхувальників авансом надає страхо­вим компаніям можливість займатися інвестиційною діяльністю.

Під інвестиційною діяльністю компанії слід розуміти прид­бання і реалізацію необоротних активів, а також фінансо­вих інвестицій, які не являються складовою часткою екві­валентів грошових коштів.

Страхові компанії, які здійснюють ризикове страхування, за українським законодавством, можуть інвестувати кошти в не­рухомість, акції, облігації, цінні папери, що емітуються держа­вою, економіку України за напрямками, визначеними Кабінетом Міністрів України, банківські метали. Страхові компанії, які здійс­нюють страхування життя, окрім цього можуть надавати кредити страхувальникам громадянам, які уклали договори страхуван­ня життя, а також кредитувати житлове будівництво.

Інвестиційна діяльність страховиків базується на імовірнісно­му характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від моменту надходження премій страхувальників на рахунки страховика до їх виплати в якості страхов

ого відшко­дування проходить певний період часу.

Активи страховика повинні розміщуватися з врахуванням принципів безпечності, ліквідності, прибутковості. При цьому диверсифікованість є засобом забезпечення реалізації даних прин­ципів.

Принципи управління активами страхової компанії повинні застосовуватися з врахуванням специфіки страхової діяльності, а саме:

Ø економічною основою фінансової стійкості інвестиційної діяльності страхової організації с збалансований інвестиційний портфель. Його ознаками є гарантована зворотність коштів, ліквідність і прибутковість, а методом формування - диверси­фікованість;

Ø стратегія і тактика інвестування страхової компанії, пе­реважна її орієнтація па ліквідність чи рентабельність визнача­ються, по-перше, структурою страхового портфеля, і тільки по-друге - кон'юнктурою ринку інвестицій;

Ø основна увага при регулюванні вкладення активів страхо­вої організації приділяється тим коштам, що призначені для ви­конання зобов'язань перед страхувальниками;

Ø регулювання вкладення активів йде по наступним напрям­ках: дотримання так називаного принципу конгруентності, відповідно до якого зобов'язання перед страхувальниками у виз­наченій валюті повинні покриватися активами в тій же валюті чи в такій, котра може бути легко перетворена в ту ж валю­ту; регулювання структури і складу інвестиційного портфеля іиляхом установлення мінімуму і максимуму по видах вкладень; контроль за станом інвестиційного портфеля, регламентуван­ня процесу інформації органів страхового нагляду про його зміни.

Виникнення потреби час від часу здійснювати виплати по стра­ховим претензіям обумовлює необхідність збалансовувати інве­стиційний портфель страховика, який забезпечує додатковий дохід, сумою грошових коштів і їх еквівалентів. І компанії ризи- кового страхування, і компанії страхування життя повинні мати на своїх балансах грошові кошти та їх еквіваленти (грошові кош­ти на поточному рахунку, готівка в касі, валютні вкладення згідно з валютою страхування, банківські вклади). Співвідношен­ня між інвестиційним портфелем страховика і сумою грошових коштів і їх еквівалентів в компаніях може бути різним і залежа­тиме від обраної політики управління активами (суб'єктивний фактор) і страхового портфеля компанії (об'єктивний фактор). Під страховим портфелем можна розуміти структуру видів стра­хування, якими займається страхова компанія, в розрізі її клієн­тів- фізичних і юридичних осіб. Суттєве значення для прийняття рішень щодо утримання на балансі необхідної кількості грошо­вих коштів і їх еквівалентів матимуть терміни дії договорів і види страхування.

Таким чином, можна виділити наступні фактори, що вплива­ють на інвестиційну політику страхової організації:

Ø характер розподілу ризику, що визначає можливість стра­ховика з достатнім ступенем точності визначити потреби в засобах на виплату страхового відшкодування і страхових сум у той чи інший період часу;

Ø термін страхування;

Ø обсяг грошових ресурсів, що акумулюються;

Ø потреба в інвестиційному доході.

Приведені фактори мають внутрішній характер. На них суб'єк­тивно може впливати менеджмент компаній. Але є фактори зов­нішнього впливу, на який менеджмент впливати не може, але які можуть впливати на структуру і динаміку активів страховика. Це такі фактори, як зміна державних норм забезпечення плато­спроможності страхової компанії, зміна умов інвестування на рин­ку, зміна податкової політики, рівень ділової активності, інші. Отже, розробляючи політику управління активами страхових компаній, необхідно зважати як на внутрішні, так і на зовнішні фактори впливу і враховувати можливий зв'язок між ними.

На управління активами страхової компанії значний вплив матиме і те, до якої сфери діяльності належить страхова компа­нія - до страхування життя чи до ризикового страхування.

Страхові премії за договорами страхування життя сплачують­ся, як правило, одноразово у певному відсотку від страхової суми. Вони не накопичуються, тобто не розглядаються страхувальни­ками як інвестиції і не повертаються страхувальникам, якщо стра­хова подія не сталася. Договори загального страхування, таким чином, забезпечують лише компенсацію збитків і ці договори укладаються на невеликий термін.

Страхові компанії, що проводять ризикові види страхування, як правило, мають справу з терміном страхування не більш року; обсяг грошових ресурсів, що акумулюються, тут менше, ніж у страхуванні життя, тому що немає накопичувальної частини внеску; потреба в інвестиційному доході може бути різною в за­лежності від стану ринку. Головна турбота таких організацій - це ліквідність активів, потреба в якій обумовлена характером ризику, що може акумулюватися або бути катастрофічним. У зв'язку з цим, страхові організації, що проводять ризикові види страхування, вкладають кошти в основному в короткострокові високоліквідні інвестиції. Значну частку портфеля цінних паперів таких організацій займають звичайно цінні папери з фіксованим доходом, що забезпечують страховику швидку реалізацію у ви­падку великих збитків.

Можна виділити наступні фактори, які впливають на вибір політики розміщення страхових резервів компаніями, що здійсню­ють ризикове страхування:

Ø розміри резервів по відношенню до страхових премій знач­но менші, чим при страхуванні життя;

Ø в періоди економічних ускладнень страхове відшкодування мас тенденцію до зростання;

Ø несприятливі фактори часто мають більше значення, чим при страхуванні життя;

Ø незважаючи на перестрахування, можлива реалізація ка­тастрофічного ризику, що потребує великих термінових виплат.

Деякі принципи інвестиційної політики страховиків, які здійснюють ризикове страхування, співпадають з тими, що ха­рактерні для страхування життя, але існують і додаткові:

Ø першорядне значення має наявність грошових коштів для ви­плати страхового відшкодування. Це потребує, щоб інвестування здійснювалося на порівняно короткий термін або щоб інвестиції було легко перетворити па грошові кошти. Наприклад, інвесту­вання в товарно-матеріальні цінності для цього непридатне;

Ø окремі страхові зобов'язання, наприклад, зобов'язання зі страхування відповідальності, можуть па протязі тривалого часу залишатися неоплаченими повністю. У зв'язку з цим, кошти можуть залишатися в компанії, але вони повинні зберігати свою реальну вартість і приносити доход, який би накопичувався для наступної остаточної виплати;

Ø катастрофічний ризик також викликає необхідність ут­римання в портфелі короткострокових цінних паперів, курс яких мало підвернений коливанням, що зменшує ймовірність втрати капіталу.

Українські реалії не завжди роблять можливим використання закордонного досвіду. Так, раніше наведені дані вказують на те, що компанії, які здійснюють ризикове страхування життя в Ук­раїні, не мають можливості придбавати в достатніх обсягах ко­роткострокові цінні папери, оскільки відповідний сегмент фінан­сового ринку ще просто не працює.

Основне правило інвестування коштів страхових резервів страховими компаніями полягає в тому, що страховики, які обра­ли напрямок загального страхування, мають можливість здійснюва­ти більше короткострокові ліквідні вкладення, в той час як компа­нії страхування життя опираються на довгострокове інвестування.

В компаніях, які займаються страхуванням життя, доход стра­ховика може формуватися за рахунок розміщення коштів стра­хувальників і власних коштів компанії. Але існує відмінність в управлінні даними коштами.

Кошти резервів зі страхування життя не є власністю страхо­вика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страхо­вик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік. Кошти ре­зервів із страхування життя не можуть використовуватися стра­ховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відпо­відають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхуваль­ника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахо­ваній особі.

Страховики, що займаються страхуванням життя, акумулю­ють значні ресурси на тривалі терміни. Потреба в засобах на виплату визначається за допомогою демографічної статистики й актуарних розрахунків з великою точністю. Потреба в інвес­тиційному доході висока, оскільки, по-перше, тариф є дисконто­ваним; по-друге, по багатьом видам страхування життя в умо­вах страхування передбачається участь страхувальників у при­бутках страховика. Звідси страхові організації, що проводять страхування життя, виробляючи інвестиційну стратегію, основ­ну увагу приділяють прибутковості активів, ліквідність же їх цікавить менше. Тому інвестиції в нерухомість і іпотеку здійсню­ються в основному компаніями, що проводять страхування життя.

Можна вказати на наступні особливості здійснення інвестицій компаніями, які займаються страхуванням життя:

Ø через довгостроковість контрактів (терміном дії до 60 років) страхові резерви зазвичай розміщують в довгострокових цінних паперах;

Ø оскільки доходи компаній зі страхування життя, як прави­ло, перевищують їх витрати, а усі страхові відшкодування та витрати можуть бути оплачені із доходів від премій та інвес­тицій, то відсутня необхідність розміщувати страхові резерви страхування життя в короткострокових цінних паперах;

Ø досвід актуаріїв доводить, що найбільш прийнятною полі­тикою для компаній зі страхування життя є узгодження термінів закінчення дії договорів страхування з термінами закін­чення дії угод в інвестиційному портфелі;

Ø більшість інвестицій фондів страхування життя здійсню­ється на середні і довгострокові терміни, а вкладення до пенсій­них фондів - тільки на довгострокові.

Однією з відмінностей інвестиційної політики українських ком­паній зі страхування життя закріпленою законодавчо є те, що вони мають можливість проводити окремі кредитні операції. Зок­рема, компанії зі страхування життя можуть надавати кредити страхувальникам-громадянам, які уклали договори страхуван­ня життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності дого­вором страхування, та на строк, який перевищує період, що за­лишився до закінчення дії договору страхування.

Кошти резервів із страхування життя можуть використову­ватися для довгострокового кредитування житлового будівниц­тва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, виз­наченому Кабінетом Міністрів України.

ТЕМА 10. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ В СТРАХОВИХ КОМПАНІЯХ

1. Сутність, причини і наслідки фінансової кризи в страховій компанії

2. Процес реорганізації, санації і ліквідації страхової компанії

3. Державний контроль за платоспроможністю страхової компанії, засоби впливу і реагування на фінансові порушення страховиків

4. Організація антикризового управління в страхових компаніях

1. Сутність, причини і наслідки фінансової кризи в страховій компанії

Страховий ринок України вже пережив дві фінансово-еконо­мічні кризи (1998 - 1999 рр. та 2008 - 2009 рр.). При цьому вплив цих криз на розвиток ринку був різним. Головна відмінність по­лягала в тому, що в 1998 р. страховий ринок України лише почи­нав розвиватися. Тому падіння ринку було не дуже відчутним, зважаючи на низький рівень його розвитку в докризовому періо­ді. У зв'язку з цим же відновився ринок достатньо швидко і вже на кінець 1999 р. головні фінансові показники компаній перейшли докризовий рівень. Іншою відмінністю є те, що в 1998 - 1999 рр. переважна більшість страхових послуг реалізовувалася юридич­ним особам (менша кількість страхувальників обумовила мен­шу кількість страхових претензій, судових позовів за невиконан­ня страховиками своїх зобов'язань). В 2000 - 2008 рр. страховий ринок розвивався дуже активно, збільшувалися основні фінан­сові показники компаній, а головне швидкими темпами стало зростати страхування фізичних осіб. Саме за цей сегмент між провідними компаніями розгорнулася основна конкурентна бо­ротьба, страховики часто вдавалися до неякісної конкуренції (на­приклад, демпінгували при формуванні страхових тарифів, ук­ладали договори без франшизи), формували свої ринкові і фінан­сові стратегії на основі "планової збитковості". Завдяки дуже ризикованій ринковій і фінансовій політиці переважна більшість страхових компаній виявилися непідготовленими до фінансово- економічної кризи. Втрати страхового ринку в фінансовій кризі 2008 - 2009 рр. виявилися більш суттєвими, ніж в кризі 1998 - 1999 рр. Відповідно і відновлення ринку потребуватиме значно більшого часу.

Зважаючи на сучасні теорії антикризового фінансового управ­ління підприємством, надамо визначення фінансової кризи в страховій компанії. Під фінансовою кризою страхової компанії слід вважати ситуацію незбалансованості її фінансових показ­ників впродовж достатньо тривалого часу (три місяці і більше), що супроводжується обмеженим впливом менеджменту на фінан­сові відносини, що формуються в процесі управління.

Відповідно до українського страхового законодавства, кри­зовим визнається такий стан компанії, коли вона затримує роз­рахунки зі страхувальниками більше трьох місяців. Але такий підхід з метою практичного управління можна вважати дуже спро­щеним. По-перше, три місяці - це дуже великий термін: немож­ливість компанії виконати умови договору впродовж більш ніж місяця вже можна вважати ознакою її кризового стану. По-дру­ге, окрім розрахунків зі страхувальниками у компанії є і інші кредитори (банки, покупці її облігацій, інші суб'єкти господарю­вання), і неможливість розраховуватися з ними також є ознакою фінансово-економічної кризи.

На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінан­сового менеджменту страхової компанії її кризовий стан полягає в нездатності здійснювати фінансове забезпечення страхових виплат і виплат по іншим (нестраховим) зобов'язанням.

Імовірнісний характер діяльності страховика часто генерує можливість непередбачуваних великих фінансових втрат (як пра­вило, через виникнення більших за очікувані страхових виплат).

Як правило, до фінансової кризи в страховій компанії призво­дять наступні чинники, які наочно відображені на рис. 10.1.

  Рис. 10.1. Чинники, що формують втрату фінансової рівноваги страховою компанією

Достатньо загрозливою ситуація може стати у випадку, якщо одночасно діє не один, а декілька чинників формування фінансо­вої кризи. В будь-якому випадку ідентифікація причин настання фінансової кризи має проводитися за усіма вказаними напрямками.

Ознаками можливості настання фінансової кризи в страховій компанії можуть бути:

Ø зменшення надходження страхових премій на протязі три­валого часу (особливо небезпечно, якщо це супроводжуватиметь­ся одночасним зростанням страхових виплат);

Ø затримки зі здійсненням страхових виплат (це можна про­слідкувати при надмірному рівні кредиторської заборгованості по розрахунках зі страхувальниками);

Ø зростання вкладень коштів в недостатньо ліквідні активи (наприклад, в нерухомість);

Ø зростання витрат на обслуговування страхових операцій при відсутності адекватного зростання надходжень страхо­вих премій;

Ø не обґрунтоване зростання дебіторської заборгованості.

Банкрутство та ліквідація страхової компанії внаслідок вик­ладених вище причин залишає без страхового захисту її клієнтів, що має негативні наслідки для бізнесу і соціальної сфери. Особ­ливо при цьому слід зважати на те, що кошти клієнти виплачу­ють наперед і повернути їх при реалізації фінансової кризи часто буває неможливо.

Для того щоб визначити ознаки фінансової кризи в страховій компанії часто буває достатньо проаналізувати її фінансову звітність за два останні роки (фінансова звітність компаній опри­люднюється в Інтернеті, в газеті "Україна-Бізнес", що є офіцій­ним виданням Ліги страхових організацій України) та вивчити матеріали відкритих видань. Але часто криза може мати прихо­ваний характер (так, виникнення криз в таких відомих закордон­них страхових компаніях як AIG, ING, Fortis не спромоглися спрог- нозувати і відомі рейтингові агенції").

Го­ловні екзогенні фактори фінансової кризи до діяльності страхо­вої компанії, то ними можуть бути:

Ø спад кон'юнктури в економіці в цілому;

Ø зменшення купівельної спроможності населення і підприєм­ницького сектору (вплив цього фактору може бути вирішаль­ним, зважаючи на те, що страхова послуга є послугою пасивно­го попиту);

Дата добавления: 2014-11-07