ВВЕДЕНИЕ 3 страница. І. Ринкові механізми розв’язання фундаментальних проблем економіки

Самуельсон П., Нордхауз В. Макроекономіка – Київ: “Основи”, 1995 – Розділ 12, с. 52-53.

І. Ринкові механізми розв’язання фундаментальних проблем економіки

В третій темі визначено, що будь яка економічна система розв’язує п’ять фундаментальних проблем притаманними їй економічними механізмами. Згадаймо ці проблеми:

1. Скільки виробляти всіх благ і кожного окремо?

2. Що виробляти, щоб найповніше задовольнити потреби суспільства?

3. Як виробляти необхідну суспільству продукцію? Які технології, ресурси, організацію застосовувати для досягнення мети?

4. Як розподілити вироблену продукцію між споживачами?

5. Як забезпечити високу ступінь і позитивний напрямок реагування економіки на зміни смаків споживачів, технологій, організаційних можливостей.

Ці п’ять питань не мали б сенсу, коли б не існувало дилеми “безмежність потреб – обмеженість ресурсів”, що відображає крива виробничих можливостей?

Які ж механізми ринкової економіки забезпечують вирішення фундаментальних проблем? Наскільки ефективно?

Механізм розв’язання проблеми, скільки виробляти буде детально розглядатися в курсі “Макроекономіка”, а на рівні окремих фірм-в курсі “Мікроекономіка”. В цій темі з'ясуємо дію ринкових механізмів по розв’язанню чотирьох фундаментальних проблем.

1) Визначення того, що треба виробляти. Як з'ясовано в темі 4, в ринковій економіці ціни на продукти і ресурси встановлюються конкуруючими покупцями і продавцями на відповідних ринках. При цьому підприємства керуються мотивами одержання прибутку. Тому, зрозуміло, вироблятись будуть тільки ті товари, виробництво яких може принести прибуток. Ті ж товари, які приносять збитки, вироблятися не будуть.

Отримання прибутку визначається:

а) Загальним доходом, який підприємство отримує від продажу свого продукту (виторг).

б) Загальними витратами його виробництва.

Загальний доход розраховується як добуток ціни продукту на кількість проданого продукту.

Загальні витрати розраховуються помноженням ціни кожного ресурсу на його кількість і підсумком цих результатів.

Різницю між загальним доходом (виторгом) і загальними витратами називають чистим, або економічним прибутком.

Існує ще нормальний прибуток. Для визначення його потрібне розуміння витрат.

Економічні витрати – це платежі, які потрібно зробити, щоб придбати і утримати в своєму розпорядженні необхідну для виробництва кількість економічних ресурсів.

Платежі, або витрати на підприємницькі здібності як на ресурс є нормальним прибутком. Це така величина доходу, яка спонукає людину займатися підприємництвом і утримує її у цій сфері діяльності.

Розглянемо це на прикладі. Фірма прийняла рішення виробляти 20 одн. продукту А по ціні 2 грн. Припустимо, що найкраща комбінація ресурсів для виробництва 20 одн. продукту А складає 2 одн. землі по 3 грн; 3 одн. капіталу по ціні 4 грн; 2 одн. праці по ціні 5 грн; 1 одн. підприємницьких здібностей по ціні 7 грн. Який чистий прибуток отримає фірма? Загальний доход складає 20*2=40 грн. Загальні витрати: 2*3+3*4+2*5+1*7= 35 грн. Чистий прибуток 40-35=5 грн. Нормальний прибуток дорівнює 1*7=7 грн. Фірма буде виробляти продукт А, тому що його виробляти прибутково.

Але чистий (економічний) прибуток в 5 грн. приваблює фірми з інших галузей, які мають збитки, чи мають тільки нормальний прибуток, або мають чистий прибуток, менший за 5 грн. Ці фірми будуть переходити на виробництво продукту А. Пропозиція його зростатиме відносно попиту, що знизить ціну продукту, наприклад, до 1 грн. 75к. В цьому разі загальний доход складе 20*1,75=35. чистий прибуток дорівнюватиме 35-35=0. Буде досягнуто рівноважного обсягу виробництва. Тепер вже фірми в галузь не переходять.

Співвідношення ринкового попиту і ринкової пропозиції, за якого досягається рівноважний обсяг продукту (чистий прибуток дорівнює нулю), визначає,, яку кількість продукту А треба виробляти.

Але може бути ситуація, коли ціна продукту А 1,5 грн. Така ціна робить фірму збитковою. В цьому випадку загальний доход від продажу 20 одн. продукту дорівнюватиме 20*1,5=30 грн. Витрати на виробництво 20 одн. продукту, як було вище підраховано, складають 35 грн. Отже 30-35=-5. Це– збитки. Тому частина фірм з цієї галузі буде переходити в інші – прибуткові. Пропозиція зменшиться щодо ринкового попиту, ціна збільшиться до 1 грн 75к. Знову встановлюється рівноважний обсяг продукту і досягається виробництво необхідного в цих умовах продукту А.

Важливу роль у визначенні видів і кількості товарів, які виробляються, відіграє споживчий попит. Споживачі, які мають свободу вибору і доход від реалізації ресурсів певного обсягу, витрачають цей доход на ті товари та послуги, які найкраще задовольняють їх потреби. Ці витрати є не що інше, як “голосування грошима” за виробництво, чи збільшення виробництва, чи зменшення виробництва, або припинення виробництва конкретних товарів та послуг.

“Грошові голоси” виконують ключову роль в розв’язанні фундаментальної проблеми, що виробляти. Ринкова система характеризується суверенітетом споживача. Споживач виконує стратегічну роль у визначенні видів і кількості продуктів, що виробляються.

Підприємства мають обмежену свободу вибору, що виробляти. Фірми повинні узгоджувати свій вибір з вибором споживачів. Якщо вони цього не роблять, то зазнають збитків і банкрутств. Це справедливо і відносно постачальників ресурсів. Попит на ресурси є похідним від попиту на товари і послуги, які виробляються з цих ресурсів.

Ринкова система передає бажання споживачів підприємствам і постачальникам ресурсів і вони вимушені діяти у відповідності до цих бажань.

2) Організація виробництва. Як виробляти товари та послуги? Ця фундаментальна проблема складається з трьох питань:

а) Як потрібно розподілити ресурси між окремими галузями?

б) Які саме фірми будуть здійснювати виробництво в кожній галузі?

в) Які комбінації ресурсів, яку технологію кожна фірма повинна застосовувати?

Відповідь на перше питання отримано у попередньому пункті, коли з'ясовувалося, що повинні виробляти фірми. Виробники прибуткових галузей будуть збільшувати закупівлю ресурсів, а збиткових – скорочувати, або зовсім відмовлятися від їх використання.

Друге і трете питання тісно взаємопов’язані. В конкурентній ринковій економіці виробництво здійснюється тільки тими фірмами, які спроможні застосовувати економічно найбільш ефективні технології виробництва. Це залежить:

A. Від наявних технологій, тобто альтернативних комбінацій ресурсів, які можуть забезпечувати певний обсяг продукції.

B. Від цін на ресурси.

Економічна ефективність може бути сформульована як отримання найбільшого обсягу продукту за найменших витрат в грошовому вимірі.

Приклад. Складемо таблицю, в якій є три комбінації ресурсів для виробництва продукту А, чи три технології виробництва цього продукту.

	Ціна ресурсу	Технологія 1	Технологія 2	Технології 3
Праця
Земля
Капітал
Підприємницькі здібності
Загальні витрати на виробництво продукту вартістю 30 грн.

Застосування першої технології дає чистий прибуток 9 грн. (30-21), друга технологія дає прибуток 1 грн. (30-29), а третя призводе до збитків –3 грн. (30-33). Безумовно, виробник вибере першу технологію, бо вона забезпечує найвищій прибуток.

3) Розподіл загального обсягу виробництва. Будь-який продукт в ринковій економіці розподіляється між споживачами в залежності від їхнього бажання і спроможності заплатити за нього відповідну ціну. Бажання купити залежить від смаків і потреб споживачів. А спроможність купити залежить від доходу споживача і ціни товарів та послуг. В свою чергу, доход споживача (домогосподарств) визначається кількістю проданих ресурсів і їх цінами.

4) Пристосування до змін. Як забезпечується висока ступінь гнучкості економіки? В індустріальних суспільствах швидко змінюються смаки споживачів, технології виробництва, структура ресурсів. Економіці потрібно швидко пристосовуватись до цих змін, щоб не втрачати ефективність використання ресурсів і задоволення потреб суспільства.

Ринкова економіка цю проблему розв’язує з використанням орієнтувальної функції ціни. Якщо смаки покупців змінились сприятливо відносно товару А, то попит на цей товар збільшується. Це провокує ріст ціни цього товару. Прибутковість виробництва товару А збільшиться. В галузь прийдуть нові фірми. Пропозиція товару буде зростати, а ціни знижуватись. І цей процес буде продовжуватись поки не зникне економічний прибуток.

Навпаки, якщо смаки покупців стали несприятливі для товару А, то попит на нього зменшиться, ціни впадуть, прибутковість знизиться. Для частини фірм прибутковість товару А стане збитковим. Ці фірми перейдуть на виробництво інших товарів. Пропозиція товару А зменшиться, а ціни збільшаться. Цей процес буде продовжуватись, поки ціна не встановиться на рівні беззбитковості.

У відповідності зі змінами цін на товари будуть змінюватись і ціни на ресурси, і їх перерозподіл. Таким чином, за допомогою орієнтувальної функції ціни ринкова економіка здатна передавати зміну смаків споживачів до відома виробників продуктів і постачальників ресурсів і пристосовуватись до цих змін.

Ринкова економіка також має механізми, що забезпечують технологічний прогрес і накопичення капіталу. Фірми, які першими застосовують більш ефективну нову технологію, збільшать прибутки. Передаючи споживачеві частину економії від зниження витрат у формі зниження ціни продукту, ці фірми значно збільшать обсяг продажу товару і обсяг економічного прибутку. Це спонукає нові фірми до застосування нових технологій. Це, в свою чергу, призведе до розширення інноваційного процесу. Накопичуються більш досконалі засоби виробництва. Виробничі можливості економіки збільшуються і це відображається на графіку зміщенням кривої виробничих можливостей вправо. Задоволення потреб суспільства підіймається на більш високий рівень.

ІІ. Основна роль конкуренції в розв’язанні фундаментальних проблем економіки

Як вже зазначалося, організаційними механізмами в ринковій економіці є система ринків і цін. Але у ефективному функціонуванні її механізмів по розв’язанню фундаментальних проблем перша роль належить конкуренції. Ринковий механізм пропозиції і попиту передає бажання споживачів (суспільства) підприємствам, а через них- і постачальникам ресурсів. Але саме конкуренція примушує підприємства та постачальників ресурсів належним чином задовольняти ці бажання.

Як це відбувається? По-перше, ми вже знаємо, що збільшення споживчого попиту на будь-який продукт підвищує ціну цього товару над витратами на його виробництво (що включає в себе заробітну плату, ренту, відсоток і нормальний прибуток).

Виникає економічний прибуток, що є сигналом для виробників про те, що суспільство вимагає більшої кількості цього продукту. Саме конкуренція – особливо здатність нових фірм вступати в цю галузь – одночасно викликає розширення виробництва і зниження ціни продукту до рівня витрат на його продукування.

Якщо в галузі відсутня конкуренція і в ній панує одна велика фірма (монополія), вона в змозі перешкодити вступу в галузь потенційних конкурентів. Така фірма не дає можливості розширювати галузь і забезпечує собі монопольне одержання економічного прибутку.

По-друге, саме конкуренція примушує фірми переходити на найбільш ефективні технології виробництва. На конкурентному ринку нездатність деяких фірм використовувати ефективну технологію виробництва в кінцевому результаті призведе до їх витіснення з галузі конкуруючими фірмами, які застосовують нові технології. Конкуренція створює значний тиск на фірми в напрямку технологічного прогресу.

По-третє, конкуренція створює незвичайну і важливу тотожність – тотожність особистих і суспільних інтересів. Фірми і постачальники ресурсів, діючи в напрямку збільшення власної вигоди в умовах гостро конкурентної боротьби, забезпечують реалізацію суспільних інтересів. Існуюче конкурентне середовище примушує фірми застосовувати найефективнішу комбінацію ресурсів для виробництва певного обсягу продукції, і це відповідає і приватній вигоді. По-іншому вони діяти не можуть, бо це призведе до втрати прибутку, а може і до банкрутства. Використання обмежених ресурсів з найменшими витратами (найбільш ефективним методом) відповідає й інтересам суспільства. Зростання витрат зменшить виробництво альтернативних товарів, які дійсно потрібні суспільству. Саме особиста вигода, яку направляє конкурентна ринкова система, стимулює певне реагування на зміни в потребах суспільства. Підприємства, що спрямовують свої зусилля на отримання високого прибутку, з одного боку, і постачальники ресурсів, що спрямовують свої зусилля на отримання якомога більшого доходу за продані ресурси -з іншого, домовляються між собою про здійснення змін в розподілі ресурсів, а отже і змін в структурі продукції, якої потребує суспільство.

Сила конкуренції контролює і спрямовує мотив особистої вигоди таким чином, що він автоматично і мимовільно сприяє найкращому задоволенню інтересів суспільства. Коли фірми максимізують свій прибуток, суспільний продукт також максимізується. Але ринкова конкуренція не всі проблеми суспільства вирішує ідеально. Це буде розглянуто в наступному параграфі.

ІІІ. Переваги і недоліки ринкової системи досконалої конкуренції

А) Переваги. Аналіз функціонування ринкової системи дозволяє виявити такі її переваги:

– ефективність розподілу і використання ресурсів;

– свобода.

Ефективність розподілу і використання ресурсів. Як уже з’ясовано в попередньому тексті, конкурентна ринкова система спрямовує ресурси на виробництво тих товарів та послуг, які суспільству більше всього потрібні, а це визначається голосуванням споживачів грошима.

Ринкова економіка змушує фірми розробляти і використовувати найефективніші технології з метою мінімізації витрат. Вона індукує матеріальні стимули як власників ресурсів, так і їх використувачів зберігати, примножувати, ефективно використовувати економічні ресурси суспільства.

Свобода. Ринкова економіка спирається на особисту свободу. Одна із фундаментальних проблем організації суспільства: як координувати економічну діяльність великої кількості індивідів і підприємств. Існує два способи здійснення такої координації: 1) централізоване управління і використання для цього примусу; 2) добровільне співробітництво через ринкову систему. Тільки ринкова система здатна координувати економічну діяльність без примусу. В ринковій системі економічні суб’єкти вільно досягають особистої вигоди з урахуванням винагород і покарань (втрат), які вони одержують від самої ринкової системи.

Б) Але ринкова система має і певні недоліки:

Згасання конкуренції. Існує два основних джерела ослаблення конкуренції як контрольного механізму. По-перше, конкуренція заважає виробнику панувати на ринку свого продукту. Підприємці намагаються позбутися конкуренції шляхом злиття фірм, таємними змовами фірм про ціни, обсяги виробництва.

По-друге, сам технічний прогрес, який ринкова система заохочує, як правило. потребує: а) використання великої кількості капіталу; б) великих ринків; в) комплексного, централізованого і значно інтегрованого ринку; г) багатих і надійних джерел сировини. За цих умов досягнення максимальної ефективності виробництва потребує існування невеликої кількості відносно великих фірм, а не великої кількості малих.

В умовах монополізації втрачається суверенітет споживача, ринкова система зменшує здатність розподіляти ресурси у відповідності до бажань споживачів. Економічна влада концентрується в руках виробника.

Неефективне виробництво. 1) Ринкова система не розподіляє доходи рівномірно. Відбувається розшарування суспільства на багатих і бідних. Багаті мають більше грошових голосів. Вони трансформують виробництво в бік збільшення продуктів розкоші. Виробництво продуктів для бідних скорочується, тому що на їх виробництво недорозподіляються ресурси.

2) В економіці існує ефект переливу ресурсів. Суть його в тому, що там, де попит і пропозиція не відображають точно всі вигоди і витрати виробництва, певні суб’єкти економіки можуть одержувати вигоди чи нести витрати від виробництва продукту, не купуючи і не продаючи його; розподіл ресурсів відбувається не кращим чином.

3) Окрім індивідуальних благ існують суспільні блага. Ринкова система не включає їх в сферу виробництва, тому і ресурси на їх виробництво ринковий механізм не виділяє.

4) Нестійкість. Ринкова система не є досконалим механізмом забезпечення повної зайнятості і стабільного рівня цін. В ній періодично виникають проблеми не зайнятості і інфляції.

Тема 6. Домогосподарства, ділові підприємства і закордон

Мета вивчення теми: вияснити сутність, первинну роль і значення домогосподарств і ділових підприємств як суб’єктів приватного сектору

Головні питання теми

1. Сутність домогосподарства. Домогосподарство – суб’єкт постачання ресурсів і одержання доходу.

2. Домогосподарство – суб’єкт витрачання доходу.

3. Диференціація доходів домогосподарств. Крива Лоренца.

4. Сутність підприємств. Класифікація підприємств за розмірами і їх функції.

5. Класифікація підприємств за формами власності.

6. Закордон як суб’єкт економічної діяльності.

Джерела інформації для самостійного вивчення

Макконнелл К. Р., Брю С. П. Экономикс: принципы, проблемы, политика. М.:Республіка, 1992, том 1, глава 7. С. 105-115; Том 2, глава 37,с 276-285.

Менкью Н. Грегори. Принципы экономикс. Санкт – Петербург – Москва – Харьков – Минск, 1999. Гл. 1. Принцип 8, с. 38-39.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. За редакцією докторів економічних наук, професорів Климка Г. Н., Нестеренка В. П. Розділ 20, с. 259-273; розділ 21, с. 273-286.

Ковальчук В. М. Загальна теорія економіки. Тернопіль: “Астон”, 1998, гл. 11,с. 115-125; гл. 12,с. 125-137.

В попередній темі були з’ясовані найхарактерніші риси ринкової економіки і розв’язання фундаментальних економічних проблем. Зроблено висновок, що ринковий механізм розподіляє ресурси у відповідності до структури потреб і формує економічну базу свободи людей. Головними суб’єктами економічної діяльності, що забезпечують дію ринкового механізму, є домогосподарства і підприємства.

Третім суб’єктом економіки є закордон. Четвертим – держава. Економічні функції держави будуть розглядатися у наступній темі. В цій темі з’ясовується суть і роль перших трьох суб’єктів.

І. Сутність домогосподарств. Домогосподарства як одержувачі доходів

А) Сутність домогосподарств.

У “Стратегії подолання бідності в Україні”, що затверджена указом Президента України від 15 серпня 2001р., так визначається сутність домогосподарства:

“Домогосподарство – сукупність осіб, які проживають в одному житловому будинку (приміщенні) та ведуть спільне господарство (мають спільні витрати з утримання житла, харчування тощо)”.

Поняття “домогосподарство і сім’я” дуже близькі, в більшості випадків вони співпадають. Домогосподарство може складатися і з однієї людини.

З економічної точки зору домогосподарство створюється добровільно для задоволення потреб його членів. Воно є носієм цих потреб. Його основна функція – споживання.

Друга функція домогосподарств – постачання економічних ресурсів виробникам. Домогосподарства є власниками ресурсів.

В ринковій економіці в умовах спеціалізації домогосподарства продають економічні ресурси і одержують грошовий доход. Його використовують для купівлі споживчих благ.

Таким чином, домогосподарства виконують подвійну роль:

– вони є основними постачальниками всіх економічних ресурсів;

– вони є основною витрачальною групою свого доходу, а тому утворюють попит на споживчі блага.

Б) Домогосподарства як одержувачі доходів.

З точки зору створення всієї маси доходу суспільства, вирішальне значення мають механізми, через які доходи формуються: через здачу в оренду землі – це рента або орендна плата; через реалізацію капіталу – це процент; через продаж послуг праці – заробітну плату; використання підприємницьких здібностей – прибуток. Потік доходу по цим каналам називають функціональним розподілом доходу.

Такий розподіл доходу є пов’язаним зі способом, яким грошовий доход приймає певні форми: заробітної плати, ренти, процента, прибутоку. В цьому разі розподіл доходу відбувається в зв’язку з виконанням його одержувачем певної економічної функції.

Другий спосіб розподілу доходу – особистий розподіл – є пов’язаним з формуванням доходу кожного домогосподарства. Доход окремого домогосподарства може складатися із вище зазначених форм: заробітної плати, ренти, процента, прибутоку, в яких отримують його члени домогосподарства.

Найбільшим джерелом доходу домогосподарств є заробітна плата. В економічно розвинених країнах ця частина складає більше 70% всього доходу. В Україні станом на 2001 рік це близько 57% доходу населення.

ІІ. Домогосподарства – суб’єкт витрачання доходу

Одержаний домогосподарствами доход розпадається на три частини: 1. Одна частина надходить державі у вигляді податку на особистий доход і використовується державою для створення суспільних благ і задоволення ними потреб суспільства. Суспільні блага ринковий сектор не виробляє 2. Друга частина направляється на особисте споживання в поточному періоді.

3. Третя частина залишається у домогосподарстві як особисті

заощадження у вигляді готівки, банківських рахунків, придбання страхових полісів, акцій, облігацій та інших фінансових активів для споживання у майбутньому.

Перша частина доходу вилучається державою у формі податків на основі законів держави. Відносно податків домогосподарства не мають прийнятних альтернатив. Треба платити встановлену законом суму. Це, безумовно. скорочує купівельну спроможність домогосподарств, їх попит на індивідуальні товари та послуги. Рівень задоволення ними власних потреб зменшується. Але домогосподарства додатково задовольняють свої потреби в суспільних благах.

Третя частина доходу залежить від рішень, які приймає домогосподарство. Але тут існує закономірність. Суть закономірності: чим більший доход, тим більшу долю доходу домогосподарство заощаджує.

Друга частина доходу-найбільша. Ця частина загального доходу домогосподарств повертається у виробничий сектор економіки у формі видатків на особисте споживання. Існує закономірність: чим більше загальний доход домогосподарства, тим менша доля його йде на поточне споживання, але абсолютна величина споживання збільшується. Видатки споживачів класифікуються так: 1) видатки на товари довгострокового використання, 2) видатки на товари короткострокового вжитку, 3) видатки на послуги. До товарів довгострокового користування віднесено всі товари, термін використання яких більше одного року. До товарів короткострокового користування віднесено всі товари, що слугують споживачеві менше одного року, як правило, щоденного вжитку.

Послуги – це роботи, які виконують лікарі, юристи, викладачі, перукарі для споживачів. Існує закономірність зміни витрат доходу на споживання: збільшення витрат на послуги відносно товарів; збільшуються витрати на товари довгострокового використання і зменшується доля доходу, що йде на купівлю товарів короткострокового споживання.

ІІІ. Диференціація доходів домогосподарств. Крива Лоренца

В попередній темі відзначалося, що ринкові механізми розподіляють вироблені товари та послуги у відповідності до величини доходу, який домогосподарство отримує за продані ресурси.

Ринкова система – безпристрасний механізм. Він не має сумління, не пристосовується до моральних норм.

Розподіл доходу і його диференціація між господарствами в ринковій економіці визначається низкою об’єктивних факторів:

1. Люди мають різні здібності. Природжені таланти дають змогу зробити більший внесок у виробництво сукупного продукту і одержати більший доход, ніж інші люди.

2. Різна працьовитість людей і відповідальність за результати своєї діяльності. Люди можуть мати значні здібності до праці, зокрема, підприємницької діяльності, але не повністю застосовувати за лінощів, нездатності організовувати себе, низької відповідальності за свої дії, що призводить до скорочення реального доходу відносно потенційно можливого.

3. Освіта та навчання. Люди значно відрізняються один від одного за рівнем одержаної освіти і своєї здатності заробляти. В певній мірі це залежить від вільного вибору, від рішень і дій кожного. Це залежить і від різних умов життя кожної людини, від поточних доходів домогосподарств в періоді, коли наступив час навчатися.

4. Професійні смаки і здатність ризикувати. Доходи не однакові з-за вибраної професії, вони вимагають тривалої підготовки, складні за виконанням, потребують приймати ризиковані рішення чи йти на ризик при виконанні своїх обов’язків (охорона громадського порядку, служба в збройних силах, верхолази, водолази та ін.). Люди, які мають підприємницькі здібності, але не спроможні ризикувати, підприємництвом займатися не будуть. Хто здатен ризикувати. як правило, одержує більші доходи відносно інших.

5. Наявність приватної власності. Між особами, які є приватними власниками, існує значна диференціація за доходами. Велика кількість домогосподарств не має приватної власності на матеріальні ресурси. Інші мають в приватній власності засоби виробництва, але різну кількість, різні за якістю, по-різному придатні для виробництва товарів чи послуг, що користуються значним попитом. Саме доходи від власності визначають місце домогосподарств на самій верхівці піраміди доходів. Право спадкоємства і те, що “багатство породжує багатство”, посилює роль, яку грає нерівність приватної власності на засоби виробництва в збільшенні нерівності в доходах.

6. Панування на ринку. Досягнення монопольного положення на будь- якому ринку (товарів та послуг, праці, інших ресурсів, грошей) дає змогу значно підвищувати ціни на свої продукти і знижувати ціни на ті товари та ресурси, що закуповуються в інших. В цьому випадку має місце монопольний прибуток.

7. Вдача, зв’язки, нещастя і дискримінація. Все це впливає на те, що різні домогосподарства мають доходи різної величини.

Диференціація доходів відображається кривою Лоренца (мал. 6-1).

“Доля сімей” розташована на вісі абсцис, а “доля доходу” – на вісі ординат.

Теоретична можливість абсолютно рівного розподілу доходу відображає бісектриса. Вона вказує на те, що будь-який відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. 20 % сімей отримує 20% доходу, 40% сімей отримує 40 % доходу і т.д.

Розрив між лінією, що визначає абсолютну рівність і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності доходів. Чим більший цей розрив, тим більша ступінь нерівності доходів. Теоретично обґрунтовано і практично підтверджено, що рівність в розподілі доходів призводять до економічної неефективності, а значна нерівність породжує проблему бідності і нестабільності суспільства.

Бідність – неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. У 2000 році до категорії бідних в Україні належали 26,7% населення, вкрай бідних – 14,7%. Тому держава розробляє програму подолання бідності.

Основні напрямки роботи з подолання бідності такі:

– підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці;

– збільшення доходів від трудової діяльності;

– соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрати доходу;

– застосування консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;

– соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями;

– соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування;

– поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення.

ІV. Сутність підприємств. Класифікація підприємств за розмірами(підприємство, фірму і галузь)

а) Сутність підприємства. Підприємства є другим основним компонентом національної економіки. Треба розрізняти підприємство,

фірму і галузь.

Підприємство – це самостійний господарський суб’єкт у вигляді заводу, фабрики, ферми, копальні, крамниці, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Фірма – це певна ділова організація, яка володіє одним або багатьма підприємствами і веде на них господарську діяльність.

Галузь – сукупність підприємств і фірм, що виробляють однакову чи подібну продукцію.

Основою фірми і галузі є підприємство.

Підприємство – це основна ланка господарства країни. Від рівня діяльності підприємств залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, його життєвий рівень, тобто ефективність господарювання.

Основними ознаками підприємства є:

– закінчений цикл відтворення, тобто його продукція може в умовах поділу праці набувати форми товару (вироблятися для продажу);

Дата добавления: 2014-10-15