Ґ. Силабо-тонічна система віршування

Г. Тонічна система

В.Силабічна система

Силабічний вірш вирізняється ♣ рівною кількістю складів у віршових рядках (найчастіше — 13, нерідко — 11) з вільним розташуванням наголосів у середині рядка; ♣ парним римуванням з переважно парокситонною римою; ♣ наявністю цезури:

За великую собђ мђлъ то нагороду,

Кгды зъ неволђ вызволилъ кого на свободу.

Касіян Сакович «Вірші на жалосний погреб...

Петра Сагайдачного...»

Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.

Ця система віршування досить рідкісна й давня, виростає вона з варязького, давньонімецького і руського фолькльору (билини).

Твори, написані тонічним віршем трапляються у М.Лермонтова (стилізація під билинний фолькльор «Пісня про купця Калашникова», у Г.Ґайне, Т.Шевченка, Л.Полтави.

Якб и мені, м а мо, нам и сто,

То пішла б я завтра на м і сто,

А на м і сті, м а мо, на м і сті

Грає, м а мо, муз и ка тро ї ста.

Т. Шевченко

Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ ст. усталилася силабо-тонічна (від грец. syllabe — склад і tonos — наголос). Уже «Енеїда» І.Котляревського написана силабо-тонічним віршем (чотиристоповим ямбом).

Ця система визначається наявністю рівної кількості складів у відповідних рядках та рівномірним чергуванням наголошених і ненаголошених складів у рядках.

Найпростішою одиницею виміру ритму у силабо-тонічній системі є стопа. Це поєднання одного наголошеного і одного або двох ненаголошених складів. Стопи, отже, поділяються на дво- і трискладові.

Для того, щоби правильно визначити віршовий розмір твору, написаного силабо-тонічною системою, необхідно виконати кілька порад:

1. Намалювати схему всього вірша чи принаймні однієї-двох його строф.

2. Ритмічно прочитати наголоси. Важливий нюанс: наголоси визначаємо не фонетичні, а ритмічні, себто ті, яких вимагає ритм.

Слово навіть з фонетичним наголосом може вимовлятися як ритмічно ненаголошене (це службові частини мови, а то й займенники).

Інколи у віршових рядках можуть траплятися службові, або допоміжні стопи. Це зумовлено тим, що у двоскладовому розмірі наголошені і ненаголошені склади мають чергуватися через один склад, але ж трапляються багатоскладові слова; в инших випадках доводиться розміщувати поруч два наголошені склади; трискладова службова стопа спричиняється наявністю слів з трьома і більше ненаголошеними складами. При визначенні розміру ці стопи рахуємо, але на них не зважаємо — беремо до уваги лише основну стопу.

3. Наступний етап: малюємо схему кожного віршорядка, кожен наголошений склад позначаючи рискою «—», ненаголошений горизонтальною дужкою «È». При цьому треба пам’ятати: скільки голосних звуків у рядку, стільки й складів.

4. Далі необхідно скісними рисками поділити склади на стопи. Пам’ятаймо, здійснюючи такий поділ, що у рядку має бути один вид основної стопи, а також, що в одній стопі можливий лише один наголошений склад (крім украй рідкісного спондея).

А тепер розглянемо докладніше види стіп.

Дата добавления: 2014-10-15