Види об'єктів оподатковування

Офіційним представником визнається представник платника податків, який приймає участь у розгляді справи у господарському чи іншому суді та призначається господарським чи іншим судом при відсутності законного чи уповноваженого представника і за умови, що особа, яка бере участь у справі, не може безпосередньо брати участь у її розгляді.

Уповноваженим представником платника податків є особа, уповноважена платником податків представляти його інтереси у податкових органах, арбітражних чи інших судах відповідно до підвідомчості справ на підставі нотаріально засвідчених чи договорів або доручень.

Законним представником платника податків є юридична чи фізична особа, уповноважена представляти інтереси платника податків по підставах, що безпосередньо випливають із закону і не потребують додаткових угод.

Законним представником платника визнається представник, що веде справи платника податків, позв'язані з виконанням його податкового обов'язку на підставі закону. Законним представником платника податків є:

1) батьки, усиновитель, особа, яка має документи, що свідчать про шлюбні відносини чи родинні зв'язки з фізичною особою, опікун, попечитель чи особа, призначена органом опіки та піклування при безвісній відсутності фізичної особи чи визнанні його недієздатною, чи інша особа, при наявності в неї документів, що засвідчують її відповідні повноваження;

2) керівник (його заступник), головний бухгалтер (бухгалтер) і інша особа підприємства, установи, організації, якщо останні мають доручення на ведення справ платника податків;

3) законні представники головного підприємства консолідованої групи платників податків;

4) керівник (його заступник), головний бухгалтер (бухгалтер) і інші особи, якщо останні мають доручення чи договори на ведення справ від платника податків.

Законне представництво юридичних осіб здійснюється в двох формах:

1) представництво на підставі закону;

2) представництво на підставі закріплення відповідного статусу представника в установчих документах.

Основна маса юридичних осіб діє на підставі установчих документів. Однак деякі некомерційні організації можуть діяти на підставі передбаченого у відповідному законодавчому акті загального положення про організації даного виду. Перша форма законного податкового представництва здійснюється в основному на підприємствах і установах, власником яких є держава. При цьому необхідно, щоб податковий представник був зазначений як такий в акті відповідного органу.

Будь-які дії (бездіяльності) законних представників организацій-платників податків визнаються як дії (бездіяльність) представляємої організації, так само, як якби дана організація самостійно здійснювала певні дії (бездіяльність). Дане положення має важливе значення для порядку покладання відповідальності за податкові правопорушення. Оскільки одним з обов'язкових елементів складу правопорушення є наявність провини, то винні дії (бездіяльність) законного представника дозволяють покладати відповідальність безпосередньо на саму організацію, яку представляє законний представник. Але, це не відноситься до законних представників платників податків — фізичних осіб.

Законне представництво фізичних осіб здійснюється батьками й опікунами також у двох формах:

1) представництво на підставі закону;

2) представництво на підставі адміністративного акту.

Особливістю законного податкового представництва фізичних осіб є здійснення ними своїх функцій без спеціальних повноважень. У цьому випадку їм необхідно мати тільки документи, що підтверджують статус законного представника: для батьків — свідоцтво про народження дитини (паспорт з відміткою про народження дитини), для опікунів (усиновителів) — рішення про встановлення опіки (про усиновлення, удочеріння).

9.3. Уповноважений представник
платника податків

В основі уповноваженого представництва лежить волевиявлення платника податків, на підставі якого певна особа наділяється статусом уповноваженого представника. Відносини уповноваженого представництва носять договірний характер. Предметом цього договору є надане поручителю доручення здійснювати в інтересах платника податків юридичні дії у відносинах з іншими суб'єктами податкових правовідносин.

Уповноваженим представником можуть виступати:

1) юридичні особи;

2) фізичні особи (на момент здійснення уповноваженого податкового представництва вони повинні бути цілком дієздатні).

Уповноважене податкове представництво може здійснюватися в двох формах:

1) відплатної;

2) безоплатної.

Вибір форми здійснюється на стадії укладання договору між платником податків і представником і залежить від згоди, до якої дійдуть сторони. Необхідно враховувати, що підприємства й організації, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку, укладають договори з уповноваженими податковими представниками, як правило, на відплатній основі.

Низка осіб є представниками органів державної влади, контролюючих і правоохоронних органів і у податкових відносинах представляють виключно інтереси держави (посадові особи податкових і митних органів, податкової міліції, судді, слідчі, прокурори), саме тому встановлюються заборони у законодавстві на можливість придбання ними статусу уповноваженого податкового представника.

Важливо враховувати, що уповноважені податкові представники представляють інтереси платників податків у відносинах не тільки з податковими органами, а й з іншими учасниками податкових відносин (податковими агентами, збирачами податків). Уповноважений представник платника податків здійснює повноваження на підставі доручення, що являє собою письмове уповноваження, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Доручення може бути видано одному чи декільком особам. В останньому випадку всі особи, яким видане доручення, повинні бути зазначені у дорученні.

Залежно від змісту повноважень доручення поділяються на:

1) спеціальні — доручення, видані уповноваженому податковому представнику для здійснення однорідних дій особою, якій воно видано;

2) генеральні — доручення, видані для здійснення податковим представником різноманітних дій від імені представляємого;

3) разові — доручення, видані податковому представнику для суворо визначеної дії від імені представляємого.

Доручення, що видається фізичною особою уповноваженому податковому представнику, вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення або посвідчення, прирівнюваного до нотаріального.

9.4. Офіційний представник
платника податків

У деяких випадках представник платника податків може бути призначений за ініціативою податкового органу. Можливо надалі подібна ініціатива буде виходити і від податкових судів.

Офіційний представник платника податків може бути призначений у наступних випадках:

1) якщо особа, яке є участь у справі, не може взяти участь у її розгляді в силу об'єктивних обставин;

2) якщо майно, що виявляє предметом розгляду суперечки, — безхазяйне.

Офіційному представнику виплачується винагорода і компенсуються витрати, пов'язані з виконанням покладених на нього обов'язків, за рахунок бюджету, до якого сплачується відповідний податок, або певні витрати відшкодовуються за рахунок особи, яка не приймає участь у розгляді справи. Не можуть бути офіційними представниками платника податків судді, слідчі, прокурори, посадові особи податкових органів.

ГЛАВА 10

ОБ'ЄКТ ОПОДАТКОВУВАННЯ

10.1. Поняття об'єкта оподатковування

Поняття об'єкта оподатковування передбачає два підходи: правовий (розширений) і законодавчий (більш вузький). Як правова категорія об'єкт оподатковування являє собою родове визначення об'єкта (доходи чи їхня частина; майно; вартість і т.д.), з яким зв'язане виникнення обов'язку платника податків сплатити податок. У більш вузькому значенні (яке в основному закріплюється в законодавчих актах) об'єкти оподатковування можна визначити як видові форми родового поняття об'єкта оподатковування (доходи фізичних осіб; майно юридичних осіб і т.д.), що і закріплюються спеціальними податковими законодавчими актами.

Необхідно враховувати, що законодавець не дає вичерпного переліку видів об'єктів оподатковування, а виділяє найбільш розповсюджені з них, залишаючи перелік відкритим. Так, наприклад, об'єктом оподатковування може виступати фонд оплати праці і т.д.

Об'єктом оподатковування може бути вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти по реалізації товарів (робіт, послуг), використання природних ресурсів. При цьому той самий об'єкт не може виступати об'єктом оподатковування по декількох податках одного виду. Це, однак, не забороняє використовувати об'єкт при оподатковуванні податками різного виду. Тому один об'єкт (наприклад, прибуток) може використовуватися як об'єкт оподатковування в декількох випадках. Так, використання доходу як об'єкта при загальнодержавних податках не є перешкодою для введення податку з аналогічних об'єктів на місцевому рівні.

У визначеній мірі відкритим залишається і питання законодавчого регулювання поняття «об'єкт оподатковування». Тут деяка теоретична незавершеність проблеми реалізується в невизначеності нормативної. Закон України від 18 лютого 1997 року як об'єкт оподатковування виділяє прибуток (доходи), додану вартість продукції, вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митну чи її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб і інші об'єкти, визначені законами України (ст. 6). У ряді випадків має місце надмірна деталізація. Наприклад, характеристика доходу (прибутку) як об'єкт навряд чи необхідна, оскільки прибуток є одним з елементів доходу (нарівні з заробітною платою). Природно, прибуток і доход – різні категорії, але подібна деталізація передбачає і подальший докладний аналіз, навряд чи доречний у статті основного закону, що регулює податкову систему.

Таким чином, об'єктом є переважно такий предмет, із приводу якого необхідна сплата податку, наприклад, отриманий доход, володіння чим-небудь, споживання відомих предметів. Саме в такий спосіб закріплюється об'єкт оподатковування законодавством України і Російської Федерації (ст. 6 Закону України «Про систему оподатковування», ст. 38 Податкового кодексу Російської Федерації). Фактично доктринальне визначення категорії об'єкта оподатковування відсутня, а законодавець йде простим шляхом: закріплює вичерпний перелік об'єктів оподатковування (вартість майна, вартість товарів (робіт, послуг), доходи, обороти по реалізації товарів (робіт, послуг)) і т.д.

Більшість економістів і фінансистів XIX століття приймали за податковий об'єкт тільки чистий прибуток платника. Вони виходили з того, що рівність обов'язку нести податкову повинність виражається в рівності матеріального важеля цієї повинності, а її рівність складається у відповідності податку коштам платника[42].

Саме підхід, що ґрунтується на характеристиці об'єкта як чистого прибутку в податках реальних (у непрямих податках чистий прибуток служить об'єктом не прямо, а через споживання), ліг в основу трактування об'єкта законодавством Російської імперії. Так, у першому томі Зводу Законів в Установі Міністерства фінансів підкреслюються: «нові способи для множення державних доходів не повинні доторкатися до капіталів, потрібним для добутку доходів по казенних і приватних закладах, промислам, оборотам і справам, а повинні стягуватися від чистих їхніх прибутків»[43]. І. Х. Озеров під об'єктом обкладання розуміє «факти чи предмети, внаслідок наявності яких податок сплачується, наприклад земля, промисел, особа...». Об'єктом обкладання можуть бути (по Озерову): 1) особистість; 2) предмети споживання; 3) окремі джерела доходу; 4) загальний доход; 5) майно платника; 6) моменти переходу майна[44]. Оподатковування повинне бути зв'язане з таким предметом, станом чи процесом, у якому виражається господарська активність.

Серед об'єктів оподатковування громадян можна виділити:

1) доход (сукупний доход по прибутковому податку);

2) майно (у тому числі земля, нерухомість, предмети розкоші);

3) споживання (наприклад, акцизи на окремі види товарів);

4) ввіз і вивіз товарів за кордон (митні збори).

При цьому той самий об'єкт оподатковування не може виступати об'єктом оподатковування для декількох податків. Закріплення цього положення законодавством особливо необхідно, тому що саме в такий спосіб закріплюється один з найважливіших принципів оподатковування – запобігання внутрішнього подвійного оподатковування.

Хотілося б звернути увагу на одне з важливих питань податкового законодавства — на необхідність чіткого розмежування категорій, що виключить їхнє неоднозначне тлумачення. Звичайно, цього неможливо уникнути цілком, але для основних понять край необхідно. Розходження між виторгом, доходом і прибутком можна проілюструвати наступною схемою.

10.3. Методи визначення об'єкта
оподатковування

Дуже важливо при характеристиці виторгу, доходу і прибутку зупинитися на формуванні нагромаджень підприємств, елементи якого і виділяються як об'єкт оподатковування. Склалося два основних методи визначення виторгу.

1) Формування виторгу в міру оплати. У даному випадку виторг формується в міру надходження коштів у касу підприємства (при розрахунках готівкою) і при надходженні коштів на рахунки підприємств (при безготівкових розрахунках). Головна перевага цього методу в тім, що підприємство оперує коштами, що реально маються в його розпорядженні.

2) Формування виторгу в міру відвантаження товарів (виконання робіт, послуг) при пред'явленні замовнику розрахункових документів. В основі цього методу лежить перехід права власності в момент відвантаження товару. Головним недоліком такого методу є великий розрив у часі обліку виторгу, відображення її в бухгалтерських документах (і відповідно в розрахунках з бюджетом) і реального надходження коштів (не можна виключати ситуацію, коли ці кошти не надійдуть зовсім, що може трапитися, наприклад, у випадку банкрутства замовника). Завершальним, визначальним фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є один з елементів виторгу — прибуток. Хоча точніше буде виділити в якості кінцевого фінансового результату чи прибуток збитки. Збитки можуть виникнути при надмірно завищених витратах на виробництво, порушенні господарських договорів, банкрутстві замовників і т.п. Механізм формування фінансових результатів можна проілюструвати наступною схемою[45].

ГЛАВА 11

СТАВКА ОПОДАТКОВУВАННЯ

Дата добавления: 2014-10-15