Сплата акцизного збору. Акцизні марки

Особливістю акцизного збору є його специфічність, але не тільки як специфічного податку (мова про це йшла на початку цього розділу), а і специфічної форми сплати цього податку. Довгий час акцизний збір сплачувався виключно в грошовій формі при перетинанні митного кордону України або реалізації вироблених на митній території України підакцизних товарів. З 1996 року в Україні застосовується специфічний засіб сплати податку, який має назву "бандерольного".

Акцизний збір, фактично, - єдиний податок, в якому застосовується “бандерольний” спосіб сплати, який здійснюється шляхом наклеювання акцизних марок. [180] В Україні акцизні марки з’явилися у 1996 році відповідно до Указу Президента України від 18 вересня 1995 року "Про введення марок акцизного збору на алкогольні напої і тютюнові вироби". Цей нормативний акт визначає марку акцизного збору як спеціальний знак, яким маркуються алкогольні напої і тютюнові вироби і її наявність на цих товарах підтверджує сплату акцизного збору.[181] Реалізація на території України імпортованих напоїв і тютюнових виробів без наявності марок акцизного збору забороняється. У протилежному випадку такі товари підлягають конфіскації або знищенню.

Відповідно до пунктів 32-34 "Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору і маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів" марки акцизного збору, невикористані для маркування товарів через їх пошкодження, приймаються від покупців цих марок для утилізації. Оформлені належним чином пошкоджені марки акцизного збору повертаються продавцю марок, який складає акт про їх утилізацію. [182]

У практиці фінансово-господарських взаємовідносин між підприємством – виробником алкогольної продукції та її покупцем непоодинокі випадки рекламації, коли торгівельні підприємства (організації) повертають для переробки неякісну марковану алкогольну продукцію підприємствам -виробникам, які її виготовляли. У першу чергу, це стосується виноробної продукції. Під час переробки цієї продукції марки акцизного збору на пляшках розриваються, стають непридатними для повторного маркування і їх практично не можна наклеювати на окремі аркуші паперу.

У разі неможливості вирівнювання та наклеювання на окремий папір марок акцизного збору, зокрема, при поверненні покупцем підприємству-виробнику партії неякісної алкогольної продукції, на ньому створюється комісія, яка складає акт про списання таких марок акцизного збору.

Якщо акцизні марки мають явні ознаки підроблення та інші відхилення, то їх за рішенням продавця марок акцизного збору слід надіслати підприємству-виробнику для проведення відповідної експертизи, про що покупцеві марок видається відповідна довідка. Підприємством-виробником є Банкнотно-монетний двір Національного банку України, який виготовляє марки акцизного збору встановленого зразка на замовлення Державної Податкової Адміністрації України та відвантажує їх регіональним податковим адміністраціям відповідно до рознарядки (зведеної заявки-розрахунку на виготовлення необхідної кількості марок).

Після одержання висновку експертизи Банкнотно-монетного двору складається акт, на підставі якого зазначені марки підлягають утилізації, а в разі визнання їх фальшивими чи підробленими, надсилаються до органів Міністерства внутрішніх справ. В таких випадках, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України “Про виготовлення бланків цінних паперів та документів суворого обліку” Банкнотно-монетний двір Національного банку України має виключне право на виготовлення документів суворого обліку, в тому числі й марок акцизного збору.[183]

ГЛАВА 29

ПОДАТОК НА ПРИБУТОК

29.1. Місце податку на прибуток у системі податків і зборів України

Податок на прибуток є класичним варіантом прямого податку. З 1 січня 1995 року основним видом прямого податку, що стягується з юридичних осіб в Україні, став податок на прибуток, що був уведений Законом України від 28 грудня 1994 року “Про оподаткування прибутку підприємств”. Усі попередні три роки характеризувалися коливаннями законодавця від оподатковування доходів до оподаткування прибутку.

Закон України “Про оподатковування доходів підприємств і організацій” був прийнятий 21 лютого 1992 року і протягом всього 1992 року діяв на території України. В умовах пошуку оптимальних податкових важелів з початку 1993 року в якості основного прямого податку був уведений податок на прибуток (Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року “Про податок на прибуток підприємств і організацій”). Однак, незважаючи на більш прогресивний характер, він був скасований Законом України «Про Державний бюджет України на 1993 рік» (статті 7 і 8), і, починаючи з другого кварталу 1993 року, був відновлений у дії Закон України «Про оподатковування доходів підприємств і організацій». Така зміна в 1993 році пояснювалась спробою сформувати держбюджет, не збільшуючи його дефіциту. Одним з важелів цієї політики було обрано повернення до більш напруженого податкового преса, хоча такий крок і представляється більш ніж спірним. І знову ж бюджетним законом була продовжена чинність Закону України «Про оподатковування доходів підприємств і організацій» у 1994 році (Закон України «Про Державний бюджет України на 1994 рік»), хоча і з цілою низкою змін не на користь платника (збільшення ставки, скорочення пільг). 22 травня 1997 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін у Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

29.2. Платник податку на прибуток

Перелік окремих видів платників викладений у ст.2 «Платники податку» Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Платниками податку є:

— З числа резидентів — суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, що здійснюють діяльність, спрямовану на одержання прибутку як на території України, так і за її межами. Резидентами є юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території. Дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.

— Філії, відділення й інші відокремлені підрозділи платників податку – резидентів, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платниками податку на прибуток, одержаний від господарської діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці. Перелік робіт і послуг, що належать до господарської діяльності залізничного транспорту, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Доходи залізниць, отримані від господарської діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах доходних надходжень, перерозподілених між залізницями в порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України. Платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту і їхні структурні підрозділи.

Як специфічних платників даного податку можна виділити Національний банк України та установи пенітерціарної системи.

— Національний банк України і його установи (крім госпрозрахунковим, що оподатковуються у загальному порядку) сплачують до Державного бюджету України суму перевищення валових доходів над валовими витратами і частиною валових витрат років, що передують звітному року (у разі коли вони не відшкодовані валовими доходами таких років) після закінчення фінансового року.

— Установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної Державним департаментом України з питань виконання покарань, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, з включенням таких сум доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених Державним департаментом України з питань виконання покарань.

З числа нерезидентів — фізичні чи юридичні особи, створені в будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з Україні, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародним договором України або законом. Нерезидентами визнаються:

– юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави;

– розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

29.3. Об'єкт оподатковування

Згідно зі ст. 3 “Об'єкт оподатковування” Закону “Про оподатківання прибутку підприємств” об'єктом оподатковування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Однією зі складових при визначенні об’єкта оподаткування є валовий доход. Валовий доход — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морський) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

1) Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з іх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).

2) Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

3) Доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).

4) Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені в звітному періоді.

5) Доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій.

Пунктом 4.2. ст.4 даного Закону закріплений перелік грошових сум, що не включаються в склад валового доходу.

Наступним ключовим елементом, що безпосередньо впливає на визначення об’єкта оподаткування є валові витрати. Валові витрати виробництва та обігу — сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються:

1) Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, передбачених законом.

2) Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій, але не більш 4% оподатковуваного податком прибутку попереднього звітного періоду, за винятком відрахувань, уведених пунктом 5.8 ст.5 Закону.

3) Суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менш 75% таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більш 10% оподатковуваного податком прибутку попереднього звітного періоду.

4) Суми коштів, внесених до страхових резервів.

5) Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподатковування», за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5.

Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

6) Суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, встановлених правилами податкового обліку, і підтверджені такими документами в звітному податковому періоді.

7) Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущеними помилками і виявлені в звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

8) Суми безнадійної заборгованості в частині, що не віднесена на валові витрати, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності.

9) Суми витрат, зв'язаних з поліпшенням основних фондів та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю іх продажу у визначеному порядку.

10) Суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування й інші види загальнообов'язкового (у тому числі державного) соціального страхування фізичних осіб, що складаються в трудових відносинах із платником податку.

11) деякі інші витрати, передбачені пунктом 5.2 ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”

У п.5.3. ст.5 Закону законодавець установив перелік видів витрат, що не включаються до складу валових витрат.

Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів варто розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати:

1) на придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання;

2) на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовлені таких основних фондів;

3) на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації й інших видів поліпшення основних фондів;

4) на поліпшення якості земель, не зв'язаних з будівництвом.

Усе різноманіття основних фондів представлено у виді трьох груп, причому для кожної з цих груп установлюється своя норма амортизації. До першої групи віднесені будинки, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування). Основні фонди цієї групи мають мінімальну (у порівнянні з іншими групами) квартальну норму амортизації —1,25%, що значно перевищує норми, які раніше застосовувалися. Друга група містить у собі автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього; меблі, побутові, електронні, оптичні і електронно-механічні прилади й інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них. Квартальна норма амортизації їх найбільша і складає 6,25%. У третю групу включені інші основні фонди, що не включені до першої і другої груп. и: робочі і силові машини, устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади, лабораторне устаткування, технологічне оснащення, інструмент, виробничий і господарський інвентар, інші основні фонди. Норма амортизації складає 3,75% за квартал.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування певної норми амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується по формулі:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) — В(а-1) — А(а-1),

де Б(а) — балансова вартість групи на початок звітного періоду; Б(а-1) — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному; П(а-1) — сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному; В(а-1) — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному; А(а-1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному.

Платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після вступу в силу Закону, по наступним нормах (у розрахунку на календарний рік):

1-й рік експлуатації — 15%;

2-й рік експлуатації — 30%;

3-й рік експлуатації — 20%;

4-й рік експлуатації —15%;

5-й рік експлуатації — 10%;

6-й рік експлуатації — 5%;

7-й рік експлуатації — 5%.

Для суб'єктів космічної діяльності тимчасово, до 1 січня 2009 р., установлена щорічна 20-процентна норма прискореної амортизації основних фондів групи 3.

29.4. Ставка податку

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 30% до об’єкта оподаткування.

Українське законодавство розмежовує нерезидентів на тих, які не здійснюють підприємницьку діяльність на території України, і тих, які цю діяльність здійснюють через постійні представництва. У статті 13 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” зазначені ставки податку на доходи нерезидентів. У нерезидентів (які не здійснюють діяльність в Україні через постійні представництва) з доходів, отриманих із джерел на території України, резидент (який виплачує ці доходи) утримує податок і перераховує в бюджет.

Доходи таких нерезидентів оподатковуються за наступними ставками:

від фрахту — 6%;

від перестрахування ризику — 15%;

від страхування ризику — 30%;

від надання рекламних послуг — 30%;

доходи у вигляді дивідендів — 15%.

Резиденти, що здійснюють виплату доходу нерезидентам від здійснення портфельних інвестицій (у процентній облігації чи процентні казначейські зобов'язання, емітовані за рішенням резидента, зокрема, уповноваженого державного органу чи органу місцевого самоврядування (за винятком облігацій зовнішніх державних позик), зобов’язані утримувати під час виплати такого доходу та сплачувати податок у розмірі 30% від суми такого доходу. Прибутки нерезидентів, отримані у вигляді доходів на безпроцентні (дисконтні) облігації чи казначейські зобов’язання, оподатковуються за ставкою 30%.

Доходи нерезидентів, що здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва, обкладаються податком у загальному порядку, тобто за ставкою 30%.

29.5. Пільги по податку на прибуток

Від оподатковування звільняються доходи неприбуткових організацій, отримані у вигляді:

коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

пасивних доходів;

коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям як компенсація вартості отриманих державних послуг.

У разі, коли доходи неприбуткових організацій, отримані протягом звітного (податкового) року на кінець першого кварталу наступного за звітним роки перевищують 25% від загальних валових доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок з нерозподіленої суми прибутку за ставкою 30% до суми такого перевищення.

До неприбуткових організацій належать (п. 7.11.1 ст. 7 Закону):

а) органи державної влади України, органи місцевого самоврядування і створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійні фонди і благодійні організації, створені в порядку, визначеному законом, для проведення благодійної діяльності;

в) пенсійні фонди, кредитні союзи;

г) спілки, асоціації й інші об'єднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників і не здійснюють підприємницької діяльності, за винятком отримання пасивних доходів;

д) релігійні організації;

е) житлово-будівельні кооперативи, об'єднання власників багатоквартирних будинків.

Звільняється від оподатковування прибуток підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), крім підакцизних товарів та прибутку, одержаного від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, складає не менш 50% загальної чисельності працюючих за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25% суми витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва.

Звільняється від оподатковування прибуток підприємств, отриманий від продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів.

Не підлягають оподатковуванню виграші у державні грошові лотереї. Під державними грошовими лотереями варто розуміти лотереї, що передбачають наявність призового фонду в розмірах не менш як 50% від суми отриманих доходів, а також відрахувань до Державного бюджету України в розмірі не менш як 30% від доходів, що залишаються у розпорядженні після відрахувань до призового фонду.

Також звільняються від оподатковування:

- заготівельних підприємств від продажу відповідно до закону окремих видів відходів як вторинної сировини за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

– доходи у вигляді коштів, матеріальних цінностей та нематеріальних активів, отримані позашкільними навчальними закладами, незалежно від підпорядкованості, типу і форми власності, від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутом.

Податком у розмірі 50% діючої ставки оподатковується прибуток:

– платників податку від проведення науково-дослідних і реставраційних робіт у сфері охорони культурної спадщини;

– від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, створених відповідно до закону. Така пільга діє протягом перших трьох років після державної реєстрації продукції як інноваційної.

29.6. Обчислення і сплата податку на прибуток

Облік отриманих доходів і здійснених витрат ведеться платником податків самостійно з метою визначення об’єкта оподаткування. Платник податків має право обрати і використовувати будь-який з двох методів: метод нарахувань або касовий метод ведення податкового обліку. Передбачається обов'язкове інформування податкового органу про обраний платником метод обліку.

При використанні методу нарахувань облік доходів і витрат платником податків проводиться, виходячи з часу придбання платником податків права на ці доходи або визнання за ним цих витрат, незалежно від часу фактичного одержання доходів чи здійснення платежів.

Використання касового методу припускає облік платником податків доходів і витрат, виходячи з часу відповідно вступу платника податків у право власності цих доходів чи визнання за ним цих витрат.

Платник податків, що використовує метод нарахувань, отримує можливість використання податкового дисконту (поправка). Податковим дисконтом визнається поправка, на яку з метою оподатковування необхідно збільшити отримані платником податків доходи. Він застосовується, якщо платник податків одержує додаткову й обумовлену виключно цим методом обліку вигоду від того, що момент здійснення витрат передує хоча б одному з моментів:

а) моменту їхнього визнання доходами другого учасника угоди, якщо останній не є фізичною особою чи іноземною юридичною особою і використовує касовий метод у податковому обліку;

б) моменту фактичного здійснення таких витрат, якщо платник здобуває товари у фізичної особи чи іноземної юридичної особи, незалежно від використовуваного їм методу податкового обліку. Моментом фактичного здійснення таких витрат є момент відповідної фактичної виплати коштів чи момент фактичної передачі майна.

Податковий дисконт повинен бути врахований при визначенні доходів платника в той звітний період, на який припадає момент закінчення використання їм зазначеної вигоди.

Валовий доход при товарообмінних операціях пов'язується з кожною з подій, що наступили раніше:

1) з датою відвантаження товарів;

2) з датою оприходування товарів на склад.

Обчислення податку відбувається:

1. Виходячи з об'єкту оподатковування шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і амортизаційних відрахувань. Скоригований валовий доход — це валовий доход за винятком того, що до складу валового доходу не включається.

2. З урахуванням пунктів, у яких зазначені:

а) особливості оподатковування підприємств громадських організацій інвалідів;

б) особливості оподатковування окремих платників податку;

в) особливості оподатковування інноваційної діяльності інноваційних центрів, внесених до державного реєстру;

г) особливості оподатковування виробників сільськогосподарської продукції;

д) особливості оподатковування страхової діяльності;

е) особливості оподатковування неприбуткових організацій;

ж) механізм переносу збитків на наступні податкові періоди (ст.6).

Відповідно до підпункту 16.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Платники податку в терміни, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року.

Податковим органам заборонено вимагати форми податкової звітності, прямо не передбачені цим Законом, у тому числі бухгалтерських рахунків, балансів і іншої неподаткової звітності.

Платіжні доручення на перерахування податку в бюджет спрямовуються підприємствами в банківські установи до настання терміну платежу.

Протягом звітного (податкового) кварталу платники податку, за винятком нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачують у бюджет за перший і другий місяць такого кварталу авансові внески податку на прибуток. Авансові внески сплачуються в бюджет за підсумками першого і другого місяців звітного (податкового) кварталу до 20 числа другого і третього місяця такого кварталу відповідно.

Закон “Про оподаткування прибутку підприємств” (п.16.14) прямо передбачає, що обов’язок по сплаті податку реалізується тільки платником податку, а сплата податку іншими, ніж платник податку, особами не дозволяється.

Суми податку на прибуток зараховуються в бюджети територіальних громад за місцезнаходженням платника податку.

ГЛАВА 30

ПРИБУТКОВИЙ ПОДАТОК ІЗ ГРОМАДЯН

30.1. Місце прибуткового податку з громадян
у системі податків і зборів України

Причини, що привели до виникнення різних варіантів прибуткового податку в різних країнах, мають свої особливості, однак є в них і багато спільного. Основна мета введення прибуткового податку — одержання державою бюджетних надходжень і забезпечення рівнонапруженості оподатковування на основі прямого визначення доходів платника.

Цей податковий важіль припускає рівність абсолютної, а не відносної величини даного платежу і виправданий для регіонів з однаковими кліматичними умовами господарювання і при незначній диференціації чистих доходів. Особливістю оподатковування доходів фізичних осіб є визначення сукупного доходу за винятком доходів, що не підлягають оподатковуванню. Такий підхід більш-менш адекватний системі з жорстко централізованими цінами. В умовах мінливих цін доходи повинні бути скориговані з урахуванням приросту вартості фінансових і матеріальних ресурсів, оцінки запасів, формування резервів. Саме тому зростання доходів найчастіше набуває інфляційного характеру.

Найважливішим видом податків з фізичних осіб, характерним для будь-якої податкової системи, є прибутковий податок, що регулюється в Україні Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”. Традиційний і один з найважливіших розділів нормативного акту, що регулює прибутковий податок з громадян, присвячений характеристиці загальних положень. Під такою назвою (“Загальні положення”) він представлений у Декреті Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року “Про прибутковий податок із громадян” (розділ I). У Законі Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 липня 1991 року, який діяв раніше (розділ I). Розділ відкриває стаття, присвячена характеристиці платника податку.

30.2. Платники прибуткового податку

Платниками прибуткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Таким чином, в основі оподатковування фізичних осіб закладені два основних принципи:

1) принцип рівності в податковій сфері іноземців, осіб без громадянства і громадян держави, на території якої вони отримують доходи;

2) право держави, громадяни якої одержують доходи за його межами, оподатковувати ці доходи податком, кошти від надходження якого повинні витрачатися на розвиток виробництва даних територій.

Відповідно до Декрету “Про прибутковий податок із громадян” платниками прибуткового податку є винятково громадяни — фізичні особи, що одержують доходи як на території України, так і за її межами. Платники прибуткового податку поділяються на:

1) громадян України;

2) іноземних громадян;

3) осіб без громадянства.

Незважаючи на те, що платники прибуткового податку поділяються на вказані вище групи, вони мають рівні можливості в реалізації прав на вільний вибір видів діяльності у відповідності зі своїми здібностями і професійною підготовкою, з урахуванням особистих інтересів і суспільної необхідності.

Приналежність до громадянства України визначається Законом України від 16 квітня 1997 року «Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України”.

Кожна з категорій платників прибуткового податку у свою чергу поділяється на:

— тих, що мають постійне місце проживання в Україні;

— тих, що не мають постійного місця проживання в Україні.

До громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, відносяться громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, що проживають в Україні в цілому не менш 183 днів у календарному році.

Дія Декрету була припинена Законом України № 25/98 – ВР від 15.01.1998 р. для сільськогосподарських виробників – учасників експерименту по введенню єдиного податку на території Глобинського району Полтавської області, Старобешевського району Донецької області, Ужгородського району Закарпатської області.

30.3. Об'єкт оподатковування

Об'єкт оподатковування тісно пов'язаний з категорією платників податку, тому що обов'язки платника податків виникають при наявності в нього об'єкту оподатковування і на підставах, установлених законодавчими актами. Об'єктом оподатковування по прибутковому податку є доходи чи їхня частина (існують суми, що не включаються в оподатковуваний податком доход), а також одержання доходу (частіше це зустрічається у суб'єктів підприємницької діяльності), пов'язане з ­несенням витрат. Об'єктом оподатковування в цьому випадку буде різниця валових доходів і понесених витрат, що були пов'язані з одержанням таких доходів. Об'єкт оподатковування охоплює усі види доходів, що одержуються з різних джерел і в різних формах, причому незалежно від виду діяльності.

У кінцевому результаті об'єктом оподатковування є:

1) у громадян, що мають постійне місце проживання в Україні,— сукупний оподатковуваний доход, одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами;

2) у громадян, що не мають постійного місця проживання в Україні,— доход, одержаний із джерел в Україні.

Доходи, одержані за межами України громадянами з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподатковуванню в Україні. Суми податку, сплачені за кордоном з одержаних за межами України доходів громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються при сплаті ними прибуткового податку в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку з доходів, сплачених за межами України, не може перевищувати суми прибуткового податку, що підлягає сплаті цими особами відповідно до законодавства України. Зарахування сплачених за межами України сум податку провадиться лише у разі письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави факту сплати (утримання) податку.

Оподатковуваними прибутковим податком доходами, отриманими за місцем основної роботи (служби, навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, з якими громадянин має трудові відносини, за умови обов'язкового ведення в цьому місці трудової книжки і провадження відрахувань до фонду соціального страхування. Сукупний оподатковуваний доход складають одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків. Вони включають заробітну плату за виконану роботу, нараховану за розцінками, тарифним ставкам і посадовим окладам; надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів; премії за отримані результати; оплату відпусток відповідно до законодавства; виплати по трудових угодах. Крім цього, у сукупний оподатковуваний доход включається і ряд інших доходів, перерахованих у ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок із громадян”.

Об'єктом оподатковування прибутковим податком у суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб є різниця між валовим доходом і понесеними витратами, пов'язаними з одержанням доходу. Ведення обліку підприємницької діяльності у фізичних осіб відрізняється від ведення обліку юридичних осіб: ведення обліку фізичних осіб носить більш спрощений характер. Основним звітним документом є книга обліку доходів і витрат, що підлягає реєстрації в податковій інспекції.

30.4. Ставка оподатковування

Стаття 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян» має назву «Ставки податку». Однак вона є своєрідним продовженням попередніх двох статей, що фактично регулюють пільги по даному податку. Дійсно п. 1 включає таблицю, що установлює визначену пропорцію росту ставки податку від 10 до 50% у залежності від розміру місячного сукупного оподатковуваного доходу в мінімальних місячних заробітних платах. Саме тут міститься одна з найбільш традиційних податкових пільг — установлення неоподатковуваного мінімуму. Своєрідною пільгою можна розглядати й обмеження при нарахуванні податку на суми авторської винагороди (п. 2 ст. 7).

Прибутковий податок із сукупного оподатковуваного податком доходу громадян за місцем основної роботи (служби, навчання) обчислюється по наступним ставках:

Специфікою ставок прибуткового податку є належність їх до змішаного методу. Існує як тверда ставка, що застосовується незалежно від величини отриманого доходу, так і диференційована ставка, що застосовується в залежності від величини отриманого доходу і величини, кратної визначеному показнику (неоподатковуваному податком мінімуму доходів громадян).

Тверда ставка застосовується у відношенні доходів, отриманих громадянами не за місцем основної роботи, у тому числі по сумісництву, за виконання разових чи інших робіт, здійснюваних на підставі договорів підряду й інших договорів цивільно-правового характеру, а також доходів фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, що одержують доходи від здійснення підприємницької діяльності і поряд з цим мають основне місце роботи. У статті 7 міститься два пункти, що встановлюють тверду ставку, незмінну для будь-яких сум доходів. Це 20% при оподатковуванні доходів, одержуваних не за місцем основної роботи фізичних осіб, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Окремим пунктом у ст. 7 виділене оподатковування авторських винагород, виплачуваних спадкоємцям повторно, тому що оподатковування цих сум здійснюється по подвоєній ставці з використанням прогресивної шкали, але не більш 70% від отриманого (повторного) винагороди.

30.5. Пільги по прибутковому податку
з громадян

Статті 5 і 6 Декрету Кабінету Міністрів дуже тісно пов'язані між собою, фактично їх можна умовно об'єднати в один підрозділ, що охоплює пільги по прибутковому податку: ст. 5 регулює суми виплат, що не включаються в сукупний оподатковуваний доход, а ст. 6 — суми, на які зменшується сукупний оподатковуваний доход. Основні пільги по податку передбачені ст. 6 Декрету, але реально перелік діючих пільг значно ширше, а їхнє застосування пов'язане з певними обмеженнями. Тому необхідно привести повну систему пільг по прибутковому податку з громадян, що надаються:

1. Усім громадянам — платникам податку — у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму за кожен повний місяць, протягом якого отриманий доход. У багатьох національних законодавствах встановлюється універсальна знижка — неоподатковуваний мінімум доходів, при якому оподатковуванню підлягають тільки доходи, що перевищують цей мінімум. Зміст пільги — забезпечити задоволення мінімальних життєвих потреб. Можливо, має сенс установлення декількох рівнів подібного мінімуму, оскільки мінімальні витрати ряду осіб (інваліди, сироти і т.д.) перевищують витрати звичайних платників. Тому такі особи мають право на більш високий рівень неоподатковуваного мінімуму доходів.

2. Одному з батьків (опікуну, попечителю) на кожну дитину у віці до 16 років. Батькам, що знаходяться в шлюбі, зменшення оподатковуваного доходу проводиться одному з них на вибір. Якщо в одного з супругів є діти від попереднього шлюбу, то другий з них не втрачає право на одержання пільги на дітей. У випадках, коли шлюб розірваний, пільга надається тому з батьків, з ким проживають діти.

3. Учасникам Великої Вітчизняної війни, інших бойових операцій по захисту колишнього СРСР з числа військовослужбовців, що проходили службу у військових частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії, та партизанів в розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів. Пільга надається на підставі відповідних посвідчень.

4. Військовослужбовцям і призваних на навчальні, перевірочні збори військовозобов'язаних, що проходили службу в складі обмеженого контингенту радянських військ у Республіці Афганістан і в інших країнах, де в цей період велись бойові дії, у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів. Пільги надаються на підставі «Посвідчення про право на пільги» і довідки районного (міського) Військового комісаріату.

5. Інвалідам з дитинства, інвалідам I і II груп, крім інвалідів війни I групи, у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів. Пільга надається на підставі пенсійного посвідчення чи довідки лікувально-трудової експертної комісії.

6. Громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесеним до 3 і 4 категоріям, у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів. Підставою для надання пільги служить посвідчення встановленого зразку.

7. Громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесеним до 1 і 2 категоріям, у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів. Підставою для надання пільги служить посвідчення встановленого зразку.

8. Інвалідам війни I групи в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів. Підставою для надання пільги є відповідне посвідчення.

9. Для робітників, що служать і прирівняних до них з метою оподатковування громадян, що мають 3 і більш дітей у віці до 16 років, прибутковий податок зменшується на 50%. Зменшення проводиться на підставі:

— копії свідоцтв про народження дітей;

— довідки з місця роботи одного з чоловіків, що йому (їй) прибутковий податок на 50% не зменшується.

10. Батькам і одному з подружжя військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісті при виконанні службових обов'язків, у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів.

11. Одному з батьків, який виховує інваліда з дитинства, і батькам, що виховують двох і більш інвалідів з дитинства, що проживають разом з ними і вимагають постійного догляду, у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів. Пільга надається на підставі наступних документів:

— пенсійного посвідчення;

— довідки з лікарні про те, що дитина-інвалід має потребу в постійному догляді;

— довідки з ЖЕКа про те, що дитина-інвалід проживає разом з батьками;

— довідки з місця роботи одного з чоловіків про те, що з його (її) доходу вирахування сум у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів не провадиться (для тих батьків, що виховують одного інваліда з дитинства).

12. Громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів. Підтвердженням служить посвідчення встановленого зразку. Підставою для нарахування служать Декрет Кабінету Міністрів України № 43-93 та Інструкція ГПІУ від 12 квітня 1993 року.

13. Громадянам, що підпадають під чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (учасники бойових дій; інваліди війни; учасники війни; особи, на яких поширюється дія цього Закону; особи, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною), у розмірі 15 неоподатковуваних мінімумів. Підтвердженням служить посвідчення (свідчення) установленого зразку, пенсійні посвідчення при наявності спеціальних штампів і записів.

30.6. Обчислення і сплата прибуткового податку

Обчислення, утримання і перерахування в бюджет прибуткового податку здійснюється підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності і фізичних осіб — суб'єктами підприємницької діяльності, які провадять виплати виплати доходів. Підприємства, установи, організації незалежно від форм власності (у тому числі створені за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, представництвами іноземних фірм, дипломатичними і консульськими представництвами інших країн, представництвами іноземних засобів масової інформації), а також окремі фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, сільські (фермерські) господарства, кооперативи (включаючи колгоспи), релігійні організації, що використовують працю найманих робітників, що є основним місцем роботи (з оформленням трудової книжки, висновком трудового договору і з обов'язковою сплатою у Фонд державного соціального страхування), зобов'язані нараховувати, утримувати і перераховувати до бюджету прибутковий податок. При цьому для обчислення прибуткового податку використовується шкала ставок, визначена ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.

Відповідно до Декрету платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. Якщо вищевказані особи проживають в Україні в сукупності не менше 183 днів у календарному році, то об'єктом оподатковування в них є сукупний оподатковуваний податком доход за календарний рік, отриманий з різних джерел як на території України, так і за її межами. У відповідності зі статтями 8 і 9 Декрету оподатковування доходів громадян, одержуваних за місцем основної роботи (служби, навчання), і прирівняних до них доходів (а саме: обчислення, утримання і перерахування в бюджет прибуткового податку), отриманих ними за місцем основної роботи (служби, навчання), провадиться підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, з якими громадяни перебувають у трудових відносинах, за умови обов'язкового ведення в цьому місці трудової книжки і проведення відрахувань у фонд соціального страхування.

Обчислення податку протягом року провадиться, виходячи із суми місячного сукупного оподатковуваного доходу, по основній шкалі ставок. Сума місячного сукупного оподатковуваного доходу громадян, що мають право на одержання пільг згідно ст. 6 Декрету, зменшується на розмір цих пільг. У випадку, якщо платник має право на одержання декількох пільг, йому надається тільки одна.

Сума податку обчислюється двічі: протягом року — у джерела виплат; за підсумками року — податковою інспекцією за місцем проживання платника. Особливістю щомісячних розрахунків є те, що з оподатковуваного доходу не виключають передбачених законодавством пільг і знижок, і протягом 30 днів після виплати підприємства зобов'язані надіслати в податкові інспекції за місцем проживання кожного платника відомості про суму доходу й утриманого податку.

За підсумками календарного року громадяни зобов'язані подати в податкові інспекції до 1 березня наступного за звітним року за місцем проживання декларації про доход за місцем основної роботи та за місцем не основної роботи. Після цього використовується механізм пільг, які не враховувалися при обчисленні оподатковуваного доходу на підприємстві.

Таким чином, прибутковий податок обчислюється дванадцять разів (щомісяця) і тринадцятий раз — за підсумками року. Схема обчислення прибуткового податку включає кілька умовних етапів:

А. Щомісячні розрахунки податку (у відповідності зі ст. 8).

Б. Визначення сукупного доходу.

В. Зменшення сукупного річного доходу на розмір неоподатковуваного мінімуму (на дітей, що не досягли 16 років).

Г. Зменшення його з урахуванням додаткових пільг (інваліди; ветерани Великої Вітчизняної війни; учасники ліквідації Чорнобильської катастрофи).

Д. Обчислення податку відповідно до діючих ставок.

Повернення надміру сплачених сум платежів провадиться установами банків за поданням відповідних фінансових органів у порядку, встановленому чинним законодавством по касовому виконанню Державного бюджету України. Фізичним особам (підприємцям) повернення сум надміру сплачених платежів провадиться на підставі платіжного доручення або чека фінансового органу, громадянам — чеком або перерахуванням на їх особові рахунки у відділенні Ощадбанку України на підставі платіжних доручень фінансового органу.

ГЛАВА 31

МИТО

31.1. Місце митних платежів
у системі податків і зборів України

У системі платежів у дохідну частину бюджету входить досить стійка група надходжень за здійснення державними органами юридично значимих дій. Вони займають специфічне місце в системі фіскальних платежів. З одного боку, вони дуже схожі з податковими платежами як по історії виникнення, так і по механізму вилучення. Найбільше близько митні платежі примикають до непрямих податків (деякі автори поєднують їх в одну групу платежів). З іншого боку, на відміну від податків подібні платежі носять чітко виражений умовний характер, що не властиво податкам.

Необхідно розглянути митні платежі в даному виданні з кількох причин. По-перше, важко представити механізм акцизів хоча б без згадування про мита, що реалізує однакові чи близькі акцизам мети. По-друге, відбувається своєрідне зближення, а іноді і взаємопроникнення чисто податкових механізмів і специфічних — митних платежів (так, законодавець ввів у механізм регулювання об'єкта податку на додану вартість специфічний елемент — митну вартість). І по-третє, митні платежі являють собою важливий канал накопичення бюджету і характеризувати податковий прес (тиск), не розглядаючи мито, — значить розглядати проблему поверхово.

31.2. Мито, його специфіка
і види

Мито являє собою один з головних видів митних платежів і виступає у формі обов'язкового внеску, стягнутого митними органами.

Мито — це вид митного платежу, стягнутий з товарів, що перетинають митний кордон держави (увезених, що вивозяться чи наступних транзитом). Поряд з чисто фіскальної мито виконує як стимулюючу, так і захисну функцію. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентноздатних стосовно національних, або в яких держава не зацікавлена.

Стимулююча функція формує передумови інтересу до збільшення експорту. Економічно розвиті країни орієнтовані насамперед на регулювання імпортних надходжень. Експорт товарів, зроблених у країні, не обмежується, оскільки подібні процеси сприяють розвитку економіки. Було би помилкою вважати, що це відносно нова ідея. На подібних позиціях знаходилися кілька століть назад представники школи «меркантилістів», хоча вони і надмірно зміщали акценти в область торгівлі.

Мито має багато загального з непрямими податками і насамперед з акцизним збором:

— як і акциз, сплачується в остаточному підсумку за рахунок споживача;

— збільшує ціну товару на стадії формування ціни реалізації;

— контроль за правильністю сплати як акцизу, так і мита здійснюється податковими органами (у широкому змісті слова).

Однак умовний характер мита (перетинання митного кордону) не дозволяє віднести його до податків.

Диференціація видів митних пошлін може здійснюватися по декількох критеріях. Так, по характері спрямованості переміщуваних товарів, об'єктів мита поділяються на:

а) увізні;

б) вивізні;

в) транзитні.

Платником митних пошлін є особи, що ввозять (що вивозять) чи переміщають товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що їм може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку по сплаті митних платежів іншій особі, що не має відносин до товару. При характеристиці платника мито поділяється на таке, що сплачується:

а) юридичними особами;

б) фізичними особами. У цьому випадку досить значно розрізняються ставки мита в залежності від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки відносно невеликі) чи виробничого (рівень ставок вище).

Об'єкт мита являє собою митну вартість переміщуваних товарів, у відношенні яких повинна нараховуватися мито. Митна вартість перераховується у національну валюту за курсом Національного банку України, що діє на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає різноманіття ставок:

а) адвалорні — ставки, встановлювані у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів;

б) специфічні — ставки, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр і т.д.). Дана ставка припускає специфічну характеристику товару, тоді як попередня припускає знеособлений предмет обкладання;

в) комбіновані (змішані) — ставки, що використовують сполучення адвалорних і специфічних пошлін при нарахуванні мита. Змішані мита використовуються як доповнення до специфічних або при їхній недостатній ефективності. Застосовуються в Австралії. У США при обкладанні імпорту годинників митна ставка встановлюється як у залежності від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;

г) сезонні — ставки, за допомогою яких можливо оперативне реагування на ввіз і вивіз на територію держави сезонних товарів. Як правило, термін їхнього введення не може перевищувати шести місяців;

д) особливі — являють собою ставки, що реалізують захисні функції митних пошлін:

— антидемпінгові — ставки, що представляють собою визначену надбавку до звичайного імпортного мита. Застосовуються при ввозі на територію держави товарів за цінами більш низьким (демпінговими, непридатними), чим їхня ціна в країні що вивозить, і тому загрозливим підірвати основи виробництва країни-імпортера. За допомогою антидемпінгових пошлін ціни імпортованих товарів піднімаються до рівня, на якому з ними можуть конкурувати вітчизняні.

Досить гостро стоїть питання про чітке юридичне визначення поняття «демпінг». У 1967 році Женевська конференція ГАТТ прийняла Міжнародний антидемпінговий кодекс, ратифікований більшістю розвитих країн, що вступив у силу в 1968 році. До цього часу приймалися й аналогічні національні акти (США — 1921 рік; Франція — 1958 рік; Великобританія — 1957 рік; ФРН — 1962 рік; Італія — 1963 рік). Австрійський антидемпінговий закон відрізняється досить чітким визначенням, відповідно до якого експорт вважається демпінговим, якщо експортні ціни на 20% і більш нижче ціни товару на внутрішньому ринку і мінімум на 8% менше світової ціни;

— спеціальні— ставки мита, що захищають митну територію від ввозу товарів, що загрожують вітчизняним виробникам (аналогічних чи безпосередньо конкуруючих). Іноді спеціальні мита використовують як відповідну міру стосовно дій інших держав, що погрожують інтересам вітчизняних виробників;

— компенсаційні — ставки мита, що застосовуються до ввезених товарів, у відношенні яких використовувався механізм субсидій, що відповідно занизилоїхню ціну, і це грозить завдати шкоди вітчизняному виробництву.

Механізм застосування пільг при сплаті мита досить різноманітний і включає:

1. Звільнення від сплати мита визначених категорій платників.

2. Зменшення ставок мита.

3. Повернення раніше сплачених сум мита.

4. Звільнення від мита визначених предметів.

Порядок сплати і ставки мита визначаються Єдиним митним тарифом України. Митний тариф являє собою систему ставок мита, застосовуваних до товарів, що переміщуються через митний кордон.

В Україні оподатковувані товари зосереджені в товарній класифікаційній схемі, заснованої на Гармонізованій системі опису і кодування товарів. Усі товари, що підлягають митному оформленню, зосереджені в 21 розділі, 97 главах, 1241 товарній групі, 5019 товарних позиціях. Кожен товар має чотиризначний цифровий код, де два перших знаки означають товарну групу, два інших — товарну позицію.

В основі числення мита лежить митна вартість товару і транспортного засобу. Визначення митної вартості здійснюється декількома методами:

1. Метод оцінки за ціною угоди з увезеними товарами — митна вартість визначається як ціна угоди, фактично сплачена чи підлягаюча сплаті за ввезений товар на момент перетинання їм митного кордону.

2. Метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами (використовується при неможливості використання першого) — митна вартість визначається як ціна угоди з ідентичними товарами. Ідентичність припускає подібність по основних характеристиках (виробник, країна виготовлення, якість, знос).

3. Метод оцінки за ціною угоди з однорідними товарами — нагадує механізм попереднього методу. При цьому однорідні товари не обов'язково однакові у всіх відносинах, але мають подібні характеристики.

4. Метод оцінки на основі вирахування вартості — митна вартість визначається як ціна за продаж ідентичних чи однорідних товарів на внутрішньому ринку за винятком сум імпортних митних платежів, комісійних винагород, витрат на транспортування і т.д.

5. Метод оцінки на основі додавання вартості — митна вартість визначається як сума загальних витрат, характерних для продажу ідентичних чи однорідних товарів.

6. Резервний метод — використовується при неможливості застосувати попередні методи. Ціна угоди визначається з урахуванням світової практики і на основі діючого законодавства. Рішення про використання даного методу приймається митними органами.

Мито сплачується безпосередньо митному органу одночасно з прийняттям митної декларації чи до її прийняття. Мито зараховується в Державний бюджет, а митні органи здійснюють контроль за правильністю її числення і збору. Механізм внесення мита припускає визначені гарантії ( форми забезпечення внесення платежів):

— застава товарів;

— гарантії фінансово-кредитних установ;

— гарантії третіх осіб;

— внесення належних сум на депозит.

Дата добавления: 2014-10-15