Розділ 18.ПРА­ВО­ВЕ РЕ­ГУ­ЛЮ­ВАН­НЯ ЯКОСТІ ТА БЕЗ­ПЕЧ­НОСТІ СІЛЬСЬ­КО­ГОС­ПО­ДАРСЬ­КОЇ ПРО­ДУКЦІЇ 2 страница

Функції ро­з­роб­ки, роз­гля­ду та по­год­жен­ня міжна­род­них (регіо­нальних) та національ­них нор­ма­тив­них до­ку­ментів по­кла­де­но на від­повідні технічні комітети, які діють на основі Ти­по­во­го по­ло­жен­ня про технічний комітет стан­дар­ти­зації, за­твер­дже­но­го на­ка­зом Держ­стандарту України від 20 трав­ня 2002 р. № 98, зареєстро­ва­но­го в Мі­ністерстві юстиції України 11 липня 2002 р. за № 578/6866. Як один із при­кладів можна на­ве­сти спільний наказ Міністер­ства сільсь­ко­го гос­по­дар­ства України, Держ­стан­дар­ту України, УААН від 8 ве­рес­ня 1995 р. № 240/299/118, яким було ство­ре­но Технічний комітет з стан­дартизації «Насіння сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур». Подібним чи­ном ство­рю­ють­ся й інші технічні комітети за ви­да­ми сільськогосподар­ської про­дукції.

За­га­лом ви­мо­ги стан­дартів щодо якості й без­печ­ності сільськогос­подарської про­дукції можна проілюст­ру­ва­ти на при­кладі національно­го стан­дар­ту ДСТУ 3768:2009 «Пше­ни­ця», чин­но­го з 1 липня 2009 р. За­леж­но від по­каз­ників якості м'яку пше­ни­цю поділяють на 6 класів (класи 1-3 - група А, класи 4-5 - група Б і клас 6), а твер­ду пшени­цю - на 5 класів. М'яку пше­ни­цю групи А ви­ко­ри­сто­ву­ють для продо­вольчих (пе­ре­важ­но бо­ро­ш­но­мель­на та хлібо­пе­карсь­ка про­ми­сло­вості) по­треб і для екс­пор­ту­ван­ня. Пше­ни­цю групи Б і 6-го класу використо­вують на про­до­вольчі і непро­до­вольчі цілі й для екс­пор­ту­ван­ня. Зерно 20* твер­дої і м'якої пше­ниці всіх класів має бути у здо­ро­во­му стані, не зіпрі­ле та без теп­ло­во­го пош­код­жен­ня під час сушіння: мати вла­сти­вий здо­ровому зерну запах (без затх­ло­го, со­ло­до­во­го, плісня­во­го, гнилісного, по­лин­но­го, саж­ко­во­го, за­па­ху наф­то­про­дуктів та інших сто­ронніх за­пахів); мати нор­маль­ний колір; не доз­во­ле­но за­ра­жен­ня пше­ниці шкід­никами зерна. Кон­кретні кількісні по­каз­ни­ки щодо якості пше­ниці кож­ного класу ви­о­крем­ле­но у таб­ли­цях 1 та 2 стан­дар­ту. У разі невідповід­ності гра­ничній нормі якості пше­ниці хоча б за одним з по­каз­ників, її пе­ре­во­дять до відповідного ниж­чо­го за рівнем класу.

Щодо вимог без­печ­ності, то вміст шкідли­вих ре­чо­вин у зерні пше­ниці не по­ви­нен пе­ре­ви­щу­ва­ти таких мак­си­маль­но до­пу­сти­мих рівнів (мг/кг): свин­цю - 0,5; кадмію - 0,1; ар­се­ну - 0,2; ртуті - 0,03; міді - 10,0; цинку - 50,0. Мак­си­мальні рівні радіонуклідів вимірю­ють­ся у Бк/кг: стронцію-90 - 20; цезію-137 - 50.

Підтвер­джен­ня відповідності про­дукції ви­мо­гам стан­дартів щодо якості й без­печ­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції здійснюється за до­по­мо­гою про­це­ду­ри сер­тифікації (від лат. - зроб­ле­но пра­виль­но). Ця про­це­ду­ра про­во­дить­ся упов­но­ва­же­ни­ми ор­га­на­ми з сер­тифікації - підприємства­ми, уста­но­ва­ми і організаціями з метою запобігання реа­лізації про­дукції, небез­печ­ної для життя, здо­ров'я та майна гро­ма­дян і нав­ко­лиш­ньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща, спри­ян­ня спо­жи­ва­чеві в ком­петентному виборі про­дукції тощо. Дер­жав­ну си­сте­му сер­тифікації ство­рює Держ­с­по­жи­встан­дарт України, який про­во­дить та ко­ор­ди­нує робо­ту щодо за­без­пе­чен­ня сер­тифікації.

Відповідно до ст. 13 де­кре­ту Кабінету Міністрів України «Про стан­дартизацію і сер­тифікацію» сер­тифікація про­дукції в Україні поділя­ється на обов'яз­ко­ву та доб­ровільну. Перелік про­дукції, що підлягає обов'язковій сер­тифікації в Україні визна­че­но на­ка­зом Держ­с­по­жи­встан­дар­ту України від 1 лю­то­го 2005 р. № 28, зареєстро­ва­ним у Міні­стерстві юстиції України 4 трав­ня 2005 р. за № 466/10746. Розділом 26 цього нор­ма­тив­но-​пра­во­во­го акта вста­нов­люється перелік хар­чо­вої про­дукції та про­до­воль­чої си­ро­ви­ни, які підля­га­ють обов'язковій серти­фікації.

Перелік і зміст до­ку­ментів, що засвідчу­ють про­ход­жен­ня сер­тифі­кації містить ст. 1 За­ко­ну України «Про підтвер­джен­ня відповідності» від 17 трав­ня 2001 р. Сер­тифікат відповідності - це до­ку­мент, який підтвер­джує, що про­дукція, си­сте­ми якості, си­сте­ми управління якіс­тю, си­сте­ми еко­логічного управління, пер­со­нал відповідають встанов­леним ви­мо­гам кон­крет­но­го стан­дар­ту чи іншого нор­ма­тив­но­го доку­мента, визна­че­но­го за­ко­но­дав­ством. Де­кла­рацією про відповідність є до­ку­мен­таль­но оформ­ле­на в уста­нов­ле­но­му по­ряд­ку заява ви­роб­ни­ка, де дається га­рантія відповідності про­дукції ви­мо­гам, вста­нов­ле­ним за­конодавством.

Ще одним до­ку­мен­том є технічний ре­гла­мент, яким є закон Украї­ни або нор­ма­тив­но-​пра­во­вий акт, прий­ня­тий Кабінетом Міністрів Украї­ни, у якому визна­че­но ха­рак­те­ри­сти­ки про­дукції або пов'язані з нею про­це­си чи спо­со­би ви­роб­ництва, а також ви­мо­ги до по­слуг, вклю­ча­ю­чи відповідні по­ло­жен­ня, до­три­ман­ня яких обов'яз­ко­ве. Він може також містити ви­мо­ги до термінології, по­зна­чок, па­ку­ван­ня, мар­ку­ван­ня чи ети­ке­ту­ван­ня, які за­сто­со­ву­ють­ся до певної про­дукції, про­це­су чи спо­собу ви­роб­ництва.

На­ре­шті, свідоц­тво про визнан­ня відповідності - це до­ку­мент, що засвідчує визнан­ня іно­зем­них до­ку­ментів про підтвер­джен­ня від­повідності про­дукції ви­мо­гам, вста­нов­ле­ним за­ко­но­дав­ством України.

Розділ 19. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОСЛИННИЦТВА

§ 1. Загальна характеристика правового регулювання галузі рослинництва

У су­час­но­му зем­ле­робстві України ви­ко­ри­сто­вується 41,6 млн. га сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь, з яких 32,5 млн. га ріллі (78%). За да­ни­ми Держ­ком­ста­ту України, на цих зем­лях у 2008 р. було до­сяг­ну­то такої уро­жай­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур: зер­но­вих і зер­но­бо­бо­вих - 34,6 ц/га, з них пше­ниці - 36,7 ц/га, жита - 22,9 ц/га; цукро­вих буря­ків - 356,2 ц/га; олійних - 16,4 ц/га; льо­но­во­лок­на - 5,1 ц/га; ово­чів - 173,9 ц/га; плодів і ягід - 64,4 ц/га.

При­сту­па­ю­чи до ви­кла­ден­ня матеріалу про пра­во­ве ре­гу­лю­ван­ня галузі рос­лин­ництва слід за­ува­жи­ти, що за­гальні за­са­ди та­ко­го регулю­вання вста­нов­лю­ють відповідні спеціальні за­ко­ни та Дер­жавні цільові про­гра­ми. За­зна­чені нор­ма­тив­но-​пра­вові акти закріплю­ють пе­редусім най­за­гальніші кон­цеп­ту­альні по­ло­жен­ня щодо ре­гла­мен­тації пев­них аг­рар­них відно­син. Визна­чен­ня та види дер­жав­них цільо­вих про­грам надається у ст. 1 За­ко­ну України «Про дер­жавні цільові про­гра­ми» від 18 бе­рез­ня 2004 р. Дер­жав­на цільова про­гра­ма - це ком­плекс взаємо­пов'яза­них за­в­дань і заходів, які спря­мо­вані на розв'язан­ня найважли­віших про­блем роз­вит­ку дер­жа­ви, окре­мих га­лу­зей еко­номіки або адмі­ністра­тив­но-​те­ри­торіаль­них оди­ни­ць, здійс­ню­ють­ся з ви­ко­ри­стан­ням коштів Дер­жав­но­го бюд­же­ту України та уз­год­жені за стро­ка­ми вико­нання, скла­дом ви­ко­навців, ре­сурс­ним за­без­пе­чен­ням. По­ря­док розро­блення та ви­ко­нан­ня дер­жав­них цільо­вих про­грам за­твер­дже­ний по­становою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 106.

Без­сумнівно, роз­ви­ток рос­лин­ництва на­ле­жить до най­важ­ливіших на­прямів розв'язан­ня соціаль­но-​еко­номічних про­блем дер­жа­ви у збіль­шенні ви­роб­ництва про­дукції як рос­лин­но­го по­ход­жен­ня, так і сіль­ського гос­по­дар­ства в цілому. Ініціато­ра­ми ро­з­роб­лен­ня про­грам у аг­рарній сфері мо­жуть бути Міністер­ство аг­рар­ної політики України як спеціаль­ний цен­траль­ний орган ви­ко­нав­чої влади та Українська ака­демія аг­рар­них наук.

Такі ініціативи за­по­чат­ко­ва­но, зо­кре­ма, на­ка­зом Міністер­ства аграр­ної політики України та Української ака­демії аг­рар­них наук «Про роз­робку про­ек­ту Дер­жав­ної про­гра­ми ство­рен­ня спри­ят­ли­вих умов для стабілізації та роз­вит­ку рос­лин­ництва на 2005-​2010 роки» від 15 груд­ня 2004 р. № 462/107, а також на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України «Про ро­з­роб­ку Ком­плекс­ної дер­жав­ної про­гра­ми реструкту­ризації і роз­вит­ку бу­ря­ко­цукро­вої галузі на період до 2010 року» від 20 лю­то­го 2006 р. № 69. На жаль, слід кон­ста­ту­ва­ти, що далі деклару­вання ініціатив або ро­з­роб­ки кон­цеп­ту­аль­них засад окре­мих про­грам (Кон­цепція дер­жав­ної про­гра­ми ство­рен­ня спри­ят­ли­вих умов для ста­білізації та роз­вит­ку рос­лин­ництва на 2005-​2010 роки, схва­ле­на роз­порядженням Кабінету Міністрів України від 17 ли­сто­па­да 2004 р. № 861-р.) спра­ва не пішла і, незва­жа­ю­чи на на­галь­ну по­тре­бу в держав­них про­гра­мах роз­вит­ку рос­лин­ництва в цілому та окре­мих видів рос­линницької про­дукції, за­зна­чені на­ка­зи не одер­жа­ли втілення у кон­кретних нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актах, на відміну від про­дукції тварин­ництва.

У аг­рар­но­му за­ко­но­давстві досі не закріплене нор­ма­тивне визна­чення по­нят­тя рос­лин­ництва. Визна­чен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких рос­лин містить­ся у ст. 1 За­ко­ну України «Про насіння і са­див­ний мате­ріал» від 26 груд­ня 2002 р. і роз­кри­вається як зер­нові, кор­мові, олійні, ефіроолійні, технічні, пря­дивні, ово­чеві, лікарські, квіткові, пло­дові, ягідні рос­ли­ни, ви­но­град, кар­топ­ля, які ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся в сільсько­господарському ви­роб­ництві. На­ве­дене визна­чен­ня не є дос­ко­на­лим, бо зво­дить­ся лише до переліку рос­лин, ви­ко­ри­сто­ву­ва­них у сільсь­ко­му гос­по­дарстві. В уза­галь­ню­ю­чо­му плані сільсь­ко­гос­по­дарські рос­ли­ни можна визна­чи­ти як рос­ли­ни куль­тур­но­го по­ход­жен­ня (ви­ве­дені штуч­но в ре­зуль­таті се­лекції), які по­тре­бу­ють для свого роз­мно­жен­ня засто­сування спеціальної праці і засобів ви­роб­ництва. Таким чином, рослин­ництво - це га­лузь сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, яка ґрунтується на ви­ро­щу­ванні куль­тур­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких рос­лин з метою одер­жан­ня про­дуктів хар­чу­ван­ня і си­ро­ви­ни для перероб­ної про­ми­сло­вості. Рос­лин­ниц­тво поділяється на підга­лузі, ос­нов­ни­ми з яких є: зер­но­ве гос­по­дар­ство, цук­ро­бу­ряківниц­тво, кар­топ­ляр­ство, льо­нар­ство, овочівниц­тво, плодівниц­тво, кор­мо­ви­роб­ниц­тво та ін.

Ви­роб­ниц­тво окре­мих видів про­дукції рос­лин­ництва врегульова­не на за­ко­но­дав­чо­му рівні. На­при­клад, прий­ня­то за­ко­ни України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 p., «Про ви­но­град та ви­но­градне вино» від 16 черв­ня 2005 р. Це на­га­дує стан за­ко­но­дав­чо­го ре­гу­лю­ван­ня ви­роб­ництва про­дукції тва­рин­ництва, коли на фоні від­сутності ок­ре­мого за­ко­ну про м'ясо і м'ясні про­дук­ти існує Закон Украї­ни «Про бджіль­ниц­тво». Так само відсутнє за­ко­но­да­вче ре­гу­лю­ван­ня цук­ро­бу­ряківництва, кар­топ­ляр­ства, льо­нар­ства, овочівництва тощо.

За­ко­ни України попри свою зна­чимість у механізмі пра­во­во­го ре­гулювання все ж за­кла­да­ють лише най­за­гальніші за­са­ди пра­во­во­го ре­гулювання. Кон­кре­ти­зація за­ко­но­дав­чих по­ло­жень по­вин­на здійсню­ватися на підза­кон­но­му рівні, зо­кре­ма за ра­ху­нок дер­жав­них цільо­вих про­грам роз­вит­ку рос­лин­ництва за окре­ми­ми ви­да­ми рос­лин. Важли­вого зна­чен­ня у цьому сенсі на­бу­ває Кон­цепція дер­жав­ної про­гра­ми ство­рен­ня спри­ят­ли­вих умов для стабілізації та роз­вит­ку рослинниц­тва на 2005-​2010 роки, схва­ле­на роз­по­ряд­жен­ням Кабінету Міністрів України від 17 ли­сто­па­да 2004 р. № 861-р. Проте будь-​яка кон­цепція містить лише най­за­гальніші по­ло­жен­ня, які, до того ж, не мають юри­дичної сили, а є тільки підґрун­тям, ос­нов­ни­ми на­пря­ма­ми ро­з­роб­ки власне про­грам­но­го до­ку­мен­та.

Таким чином, слід за­зна­чи­ти відсутність дер­жав­них цільо­вих про­грам роз­вит­ку рос­лин­ництва на фоні існу­ван­ня лише трьох га­лу­зе­вих про­грам: «Зерно України - 2005-​2010», за­твер­дже­ної на­ка­зом Мін­агрополітики України від 28 липня 2004 р. № 271; «Про­гра­ма роз­вит­ку хме­ляр­ства на 2007-​2010 роки», за­твер­дже­ної Міна­г­ро­політики Украї­ни від 10 жо­втня 2007 р. № 729; «Соя України - 2008-​2015», затвер­дженої на­ка­зом Міна­г­ро­політики України та УААН від 28 трав­ня 2008 р. № 336/53. Звісно, що трьох за­зна­че­них га­лу­зе­вих про­грам не достат­ньо для ефек­тив­ної ре­гла­мен­тації про­цесів ви­роб­ництва рослинниць­кої про­дукції. Таких про­грам по­тре­бується знач­но більше для охоплен­ня хоча б ос­нов­них куль­тур рос­лин, адже метою кожної про­гра­ми є збільшен­ня ефек­тив­ності ви­роб­ництва рос­лин­ної про­дукції пев­но­го виду з вирішен­ням ряду відповідних стра­тегічних за­в­дань. На­при­клад, існу­ва­ли про­гра­ми «Кар­топ­ля України - 2003», «Овочі України - 2003», «Льон і ко­ноплі - 2003» тощо, які, на жаль, не одер­жа­ли свого логічного про­до­в­жен­ня у часі.

Га­лу­зе­ва про­гра­ма «Зерно України - 2005-​2010» пе­ред­ба­чає по­ступове збільшен­ня ви­роб­ництва зерна з 38 млн. тонн у 2005 р. до 42 млн. тонн у 2010 р. На­у­кові ро­з­ра­хун­ки, підтвер­джені світовою прак­тикою, вста­нов­лю­ють, що до­статній рівень ви­роб­ництва зер­но­вих, яко­го ви­ста­чає для про­до­воль­чих, кор­мо­вих, технічних цілей та екс­пор­ту, по­чи­нається з ро­з­ра­хун­ку 1 тонна на 1 жи­те­ля країни. Ви­хо­дя­чи із на­явності 46-мільй­он­но­го на­се­лен­ня Україна по­вин­на ви­роб­ля­ти щоріч­но не менше 46 млн. тонн зер­но­вих. Це озна­чає, що за­про­гра­мо­ване ви­робництво зерна у 2010 р. має до­сяг­ти свого оп­ти­маль­но­го рівня.

У ре­зуль­таті ви­ко­нан­ня про­гра­ми посівні площі зер­но­вих куль­тур мають ста­но­ви­ти близь­ко 15 млн. га, у тому числі озимої пше­ниці - не менше ніж 40 відсотків зер­но­во­го клину, площі ку­ку­руд­зи - 1,5-2 млн. га, ярого яч­ме­ню - 3,2 млн. га. Площі посіву проса і греч­ки - близь­ко 0,7-0,8 млн. га, а го­ро­ху, як ос­нов­ної зер­но­бо­бо­вої куль­ту­ри, до 1,3-1,4 млн. га.

Га­лу­зе­ва «Про­гра­ма роз­вит­ку хме­ляр­ства на 2007-​2010 роки» має також важ­ли­ве зна­чен­ня. Хме­ляр­ство - важ­ли­ва га­лузь сільсь­ко­го гос­подарства України. Хміль ви­ко­ри­сто­вується в пи­во­варінні, ме­ди­цині, пар­фу­мерії, хар­човій та інших га­лу­зях про­ми­сло­вості. Вітчиз­няне хме­лярство до­сяг­ло найбільшо­го роз­вит­ку в 70-​80-​х роках ми­ну­ло­го сто­ліття. У се­ре­дині 80-х років Україна за пло­щею на­са­д­жень та ва­ло­вим збо­ром хмелю вий­ш­ла на п'яте місце у світі після Німеч­чи­ни, США, Китаю та Че­хо­сло­вач­чи­ни. Це да­ва­ло мож­ливість повністю забезпечи­ти внутрішні по­тре­би України та ча­сти­ну хмелю відправ­ля­ти за кор­дон і в сусідні рес­публіки. Українсь­кий ринок хме­ле­про­дукції характе­ризується по­сту­по­вим ви­хо­дом зі стану стаг­нації, хоча об­ся­ги вирощу­вання хмелю важко порівняти з кінцем 80-х років ми­ну­ло­го століття при до­сяг­ненні Україною третьо­го місця в Європі за ва­ло­вим збо­ром - 8,4 тис. тонн та пло­щею на­са­д­жень - 8 тис. га. Зараз хміль ви­ро­щуєть­ся у 8 об­ла­стях України, 23 рай­о­нах і 63 хме­лярсь­ких гос­по­дар­ствах на площі 1140 га.

Реалізація пе­ред­ба­че­них га­лу­зе­вою «Про­гра­мою роз­вит­ку хмеляр­ства на 2007-​2010 роки» заходів пе­ре­ве­ден­ня галузі на інно­ваційну ос­но­ву, при­ско­рен­ня впро­ва­д­жен­ня на­у­ко­во-​технічних ро­з­ро­бок, осво­єння досвіду ро­бо­ти вітчиз­ня­них і зарубіжних то­ва­ро­ви­роб­ників хме­лю в нових рин­ко­вих умо­вах, зміни сор­то­вої політики, за­про­ва­д­жен­ня енер­го­з­беріга­ю­чих тех­но­логій ви­роб­ництва про­дукції хме­ляр­ства, по­кращення за­ко­но­дав­чо­го і фінан­со­во­го за­без­пе­чен­ня роз­вит­ку галузі хме­ляр­ства та інших засобів дасть змогу до­ве­сти за­галь­ну площу хміль­ників до 1600 га, а ва­ло­вий збір - до 1837 тонн, що за­без­пе­чить рента­бельне ви­роб­ниц­тво хмелю.

Згідно зі ст. 5 За­ко­ну України «Про збір на роз­ви­ток виноградар­ства, садівництва і хме­ляр­ства» від 9 квітня 1999 р. Кабінет Міністрів України за­твер­див своєю по­ста­но­вою «По­ря­док справ­лян­ня збору та ви­ко­ри­стан­ня коштів на роз­ви­ток ви­но­гра­дар­ства, садівництва і хме­лярства» від 15 липня 2005 р. № 587. На роз­ви­ток галузі хме­ляр­ства у вигляді 1 % відраху­вань від реалізації ал­ко­голь­них напоїв та пива над­ходять кошти у сумі 15-16 млн. грн. на рік.

На­ре­шті, га­лу­зе­ва про­гра­ма «Соя України - 2008-​2015», затвер­джена на­ка­зом Міна­г­ро­політики України та УААН від 28 трав­ня 2008 р.

№ 336/53, спря­мо­ва­на на роз­ви­ток ви­роб­ництва цієї куль­ту­ри. Фено­мен сої по­яс­нюється її рідкісним хімічним скла­дом - ви­со­кою концен­трацією в бобах білка - 38-42%, жиру - 18-22%, ву­г­ле­водів - 25- 30%, а також вітамінів, мінераль­них ре­чо­вин, фер­ментів. За­в­дя­ки цьо­му соя стала однією з го­лов­них куль­тур світо­во­го зем­ле­роб­ства в XX ст. Соя на­ле­жить до стра­тегічних куль­тур, за­до­воль­няє най­за­гальніші по­треби лю­ди­ни. Вона є ос­но­вою піраміди рос­лин­но­го білка та олії в сві­ті. Якщо в 1960 р. в світі ви­роб­ля­ло­ся 31 млн тонн сої, в 2003 р. цей по­казник досяг 189,2 млн тонн, то в 2006-​2007 роках - 221,6 млн тонн, у тому числі по країнах: США - 71,5 млн тонн; Бра­зилія - 61,0 млн тонн; Ар­ген­ти­на - 47,0 млн тонн; Китай - 15,2 млн тонн; Індія - 7,9 млн тонн; Україна - 0,89 млн тонн; Росія - 0,78 млн тонн.

За ра­ху­нок впро­ва­д­жен­ня організаційних, фінан­со­во-​еко­номічних, тех­но­логічних та юри­дич­них скла­до­вих про­гра­ми «Соя України - 2008-​2015» планується до­ве­ден­ня посівних площ під сою за період 2008-​2015 років до 1,1- 1,3 млн гек­тарів та ви­роб­ництва сої на рівні 3,0 млн т.

§ 2. Правова охорона прав на сорти рослин

Як за­зна­ча­ло­ся вище, ос­но­вою рос­лин­ництва є куль­турні сор­ти рос­лин. Куль­тур­ни­ми рос­ли­ни стали в ре­зуль­таті про­ве­ден­ня штуч­них про­цесів відбору і схре­щу­ван­ня з метою одер­жан­ня і закріплен­ня кра­щих про­дук­тив­них вла­сти­во­стей пев­них рос­лин, тобто внаслідок се­лекції в рос­лин­ництві. Се­лекційні по­кра­щен­ня здійс­ню­ють­ся в ме­жах рос­лин од­но­го виду, а оди­ни­цею се­лекційних по­кра­щень ви­сту­пає сорт рос­лин. Відомо, що права на ре­зуль­та­ти інте­лек­ту­аль­ної діяльнос­ті (якими ви­сту­па­ють се­лекційні до­сяг­нен­ня) як нема­теріальні об'єкти мають назву ви­ключ­них прав, на відміну від права влас­ності, об'єктом яких ви­сту­па­ють речі.

У світовій прак­тиці існує дві си­сте­ми охо­ро­ни ви­ключ­них прав: реєстраційна і ство­рю­валь­на. Реєстраційна си­сте­ма охо­ро­няє сутність, а ство­рю­валь­на - форму інте­лек­ту­аль­но­го до­сяг­нен­ня. Відомо, що ре­зуль­та­ти твор­чої діяль­ності поділя­ють­ся на про­дук­ти, які характери­зуються фор­мою («фор­ме­ний про­дукт») і змістом («змістов­ний про­дукт»). Перші охо­ро­ня­ють­ся на основі факту їх існу­ван­ня внаслідок ство­рен­ня, інші - на реєстраційній основі (тут ви­ма­гається екс­пер­ти­за, бо мож­ли­ве неза­лежне ство­рен­ня об'єктів того ж роду іншими осо­ба­ми).

Па­тент як пра­воохо­рон­ний до­ку­мент реєстраційної си­сте­ми право­вого за­хи­сту спря­мо­ва­ний на за­хист саме змістов­ної, а не фор­маль­ної скла­до­вої. Зна­ю­чи зміст ви­на­хо­ду його можна втілити в прин­ци­по­во іншу форму, але це не змінює сут­ності па­тент­но­го за­хи­сту, спрямова­ного на відшко­ду­ван­ня за­в­да­ної ви­ко­ри­стан­ням змісту ви­на­хо­ду мате­ріальної і мо­раль­ної шкоди влас­ни­кові ви­ключ­них прав на нього. Па­тент за­хи­щає тільки зміст ви­на­хо­ду, оскільки лише він ста­но­вить для його влас­ни­ка ко­мерційну цінність. Форма інте­лек­ту­аль­но­го досягнен­ня за­хи­щається двома спо­со­ба­ми: самим фак­том ство­рен­ня (літератур­ний твір, пісня, опера, кар­ти­на тощо); ав­торсь­ким свідоц­твом (раціона­ліза­торсь­ка про­по­зиція).

Особ­ливість об'єкта се­лекційних відно­син по­ля­гає в тому, що в ньому од­но­час­но поєдну­ють­ся озна­ки фор­ме­но­го і змістов­но­го продук­ту. Жод­но­го іншого про­дук­ту інте­лек­ту­аль­ної діяль­ності з подібними ха­рак­те­ри­сти­ка­ми не існує. Якщо для об'єктів ав­торсь­ко­го та суміжних прав до­статнім вважається факт ство­рен­ня інте­лек­ту­аль­но­го про­дук­ту, який визна­чається індивіду­альністю, немож­ливістю його по­вто­рен­ня, то для об'єктів реєстраційної си­сте­ми на пе­редній план ви­су­вається їх змістов­на ха­рак­те­ри­сти­ка, сутність інте­лек­ту­аль­но­го до­сяг­нен­ня, зна­ючи які можна по­вто­ри­ти останнє. За­леж­но від за­зна­че­них особливос­тей і будується спеціаль­ний режим пра­во­вої охо­ро­ни ре­зуль­татів інте­лектуальної діяль­ності.

Таким чином, для визнан­ня се­лекційного до­сяг­нен­ня охо­ро­ноз­дат­ним од­на­ко­ву важ­ливість мають як зміст ство­ре­но­го ре­зуль­та­ту, так і його форма. При цьому необхідно за­зна­чи­ти, що спе­цифіка форми се­лекційного до­сяг­нен­ня по­ля­гає у її високій індивідуалізації. Зна­ю­чи ме­то­до­логію, ме­то­ди­ки, які за­сто­со­ву­вав автор, ал­го­ритм ство­рен­ня се­лекційного про­дук­ту його можна по­вто­ри­ти і одер­жа­ти ре­зуль­тат, ли­ше відносно схо­жий з ав­торсь­ким. Особ­ливість форми се­лекційного до­сяг­нен­ня по­ля­гає в тому, що незва­жа­ю­чи на гіпо­те­тич­ну мож­ливість її по­вто­рен­ня, сам про­цес її по­втор­но­го ство­рен­ня, на відміну від тех­нічних та інших інте­лек­ту­аль­них здо­бутків, ха­рак­те­ри­зується знач­ним ча­со­вим проміжком та ви­ма­гає при цьому ве­ли­ких матеріаль­них ви­трат. Знач­ний період окуп­ності матеріаль­них вит­рат ро­бить про­цес по­вторного ство­рен­ня се­лекційного до­сяг­нен­ня недоцільним. Крім того, спе­цифіка сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, на відміну від інших га­лу­зей гос­по­да­рю­ван­ня, які за­сто­со­ву­ють технічні до­сяг­нен­ня, визна­чає саме фор­маль­ну спря­мо­ваність, адже ко­мерційною цінністю наділе­на тільки форма се­лекційного до­сяг­нен­ня: сорт рос­лин чи по­ро­да тва­рин. Все це засвідчує те, що в се­лекційних відно­си­нах режим пра­во­вої охо­ро­ни по­ви­нен спря­мо­ву­ва­ти­ся, на­сам­пе­ред, на охо­ро­ну його форми.

Єдину дер­жав­ну си­сте­му органів охо­ро­ни прав на сорти рос­лин ста­нов­лять Дер­жав­на служ­ба з охо­ро­ни прав на сорти рос­лин (Держ­сорт­служ­ба) та підпо­ряд­ко­вані їй Українсь­кий інсти­тут екс­пер­ти­зи сортів рос­лин, Дер­жав­на інспекція з охо­ро­ни прав на сорти рос­лин, Дер­жав­ний центр Ав­то­ном­ної Рес­публіки Крим з дер­жав­ною інспек­цією з охо­ро­ни прав на сорти рос­лин Ав­то­ном­ної Рес­публіки Крим, об­ласні дер­жавні цен­три екс­пер­ти­зи сортів рос­лин з дер­жав­ни­ми ін­спекціями з охо­ро­ни прав на сорти рос­лин об­ла­стей, дер­жавні сор­то­до­слідні станції, ла­бо­ра­торії та інші за­кла­ди екс­пер­ти­зи, підприємства. Де­арж­сорт­служ­ба є уря­до­вим ор­га­ном дер­жав­но­го управління у скла­ді Міна­г­ро­політики України і діє на основі По­ло­жен­ня, за­твер­дже­но­го по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 19 серп­ня 2002 р. № 1182.

Дер­жав­на інспекція з охо­ро­ни прав на сорти рос­лин (Держ­сортін­спекція) є са­мостійним струк­тур­ним підрозділом Держ­сорт­служ­би без права юри­дич­ної особи, який здійснює дер­жав­ний кон­троль та на­гляд за до­три­ман­ням за­ко­но­дав­ства у сфері охо­ро­ни прав на сорти рос­лин на основі По­ло­жен­ня, за­твер­дже­но­го на­ка­зом Держ­сорт­служ­би від 16 січня 2003 р. № 17-1 (у ре­дакції на­ка­зу Держ­сорт­служ­би від 26 серп­ня 2005 р. № 449), зареєстро­ва­но­го в Міністерстві юстиції України 9 ве­рес­ня 2005 р. за № 1021/11301.

Чинне за­ко­но­дав­ство прямо не визна­чає об'єкт се­лекційної діяль­ності в рос­лин­ництві, визна­чається тільки сорт рос­лин як об'єкт право­вого за­хи­сту. Можна ото­тож­ни­ти дані по­нят­тя і визна­чи­ти об'єктом се­лекційної ро­бо­ти в рос­лин­ництві се­лекційне до­сяг­нен­ня, яким є саме сорт рос­лин.

Сорт рос­лин - окре­ма група рос­лин (клон, лінія, гібрид пер­шо­го покоління, по­пу­ляція), яка, неза­леж­но від того, за­до­воль­няє вона по­вністю або ні умови на­дан­ня пра­во­вої охо­ро­ни, може бути визна­че­на сту­пе­нем про­яву ознак, що є ре­зуль­та­том діяль­ності да­но­го ге­но­ти­пу або комбінації ге­но­типів; може бути відрізнена від будь-​якої іншої гру­пи рос­лин сту­пе­нем про­яву при­наймні однієї з цих ознак; може розгля­датися як єдине ціле з точки зору її при­дат­ності для відтво­рен­ня в не­змінному вигляді цілих рос­лин сорту.

Різно­ви­да­ми сорту, на які мо­жуть на­бу­ва­ти­ся права, є клон, лінія, гібрид пер­шо­го покоління, по­пу­ляція. Клон - це штучне іден­тичне від­творення окре­мих ви­со­ко­про­дук­тив­них рос­лин пев­но­го сорту за допо­могою виділення ге­не­тич­но­го коду. Ство­рен­ня лінії - це відбір і роз­множення при­род­ним спо­со­бом най­к­ра­щих рос­лин сорту за своїми про­дук­тив­ни­ми вла­сти­во­стя­ми. Гібри­дом є схре­щен­ня двох різних ро­слин, на­при­клад, грейп­фрут (апель­син та лимон), трітікум (пше­ни­ця та ячмінь).

До сорту рос­лин, який підлягає охо­роні шля­хом па­тен­ту­ван­ня ст. 11 За­ко­ну України «Про охо­ро­ну прав на сорти рос­лин» від 21 квіт­ня 1993 р. (у ре­дакції За­ко­ну від 17 січня 2002 р. № 2986ТІІ) ви­су­ває обов'язковість на­яв­ності су­куп­ності пев­них ознак, зафіксо­ва­них в опи­сі се­лекційного до­сяг­нен­ня: він по­ви­нен бути новим, вирізняль­ним, однорідним та стабільним за про­явом ознак, по­род­же­них певним гено­типом чи пев­но­го комбінацією ге­но­типів. При цьому закон розтлума­чує суть цих ознак.

Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку за­яв­ка вважається по­да­ною, за­яв­ник (се­лекціонер) чи інша особа за його доз­во­лом не про­давали чи будь-​яким іншим спо­со­бом не пе­ре­да­ва­ли матеріал сорту для ко­мерційного ви­ко­ри­стан­ня. Сорт відповідає умові вирізняль­ності, якщо за про­явом його ознак він чітко відрізняється від будь-​яко­го іншого сорту, за­галь­новідо­мо­го до дати, на яку за­яв­ка вважається по­даною. Сорт вважається однорідним, якщо з ураху­ван­ням особливос­тей його роз­мно­жен­ня рос­ли­ни цього сорту за­ли­ша­ють­ся до­стат­ньо схо­жи­ми за своїми ос­нов­ни­ми озна­ка­ми, відзна­че­ни­ми в описі сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його ос­новні озна­ки, відзна­чені в описі сорту, за­ли­ша­ють­ся незмінними після неод­но­ра­зо­во­го розмно­ження чи, у разі особ­ли­во­го циклу роз­мно­жен­ня, в кінці кож­но­го тако­го циклу.

Суб'єктами права інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на сорт рос­лин згід­но зі ст. 3-1 За­ко­ну України «Про охо­ро­ну прав на сорти рос­лин» є: 1) автор (ав­то­ри) сорту рос­лин; 2) інші особи, які на­бу­ли май­но­вих прав інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на сорт рос­лин за до­го­во­ром чи зако­ном. Вони мо­жуть на­бу­ва­ти таких прав: осо­бисті немай­нові права інте­лектуальної влас­ності на сорт рос­лин; май­нові права інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на сорт рос­лин; май­но­ве право інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на по­ши­рен­ня сорту рос­лин.

Різні види за­зна­че­них прав на сорти рос­лин посвідчу­ють­ся різни­ми пра­вовста­нов­лю­ю­чи­ми до­ку­мен­та­ми: 1) осо­бисті немай­нові права інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на сорт рос­лин посвідчує свідоц­тво про ав­торство на сорт рос­лин; 2) май­нові права інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на сорт рос­лин посвідчує па­тент на сорт рос­лин. Обсяг пра­во­вої охо­ро­ни сорту, на який ви­да­но па­тент, визна­чається су­купністю ознак, викладе­них у за­не­се­но­му до Реєстру па­тентів описі сорту; 3) май­но­ве право інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на по­ши­рен­ня сорту рос­лин посвідчує свідо­цтво про дер­жав­ну реєстрацію сорту рос­лин.

Свідоц­тво про ав­тор­ство на сорт рос­лин є охо­рон­ним до­ку­мен­том, що посвідчує осо­би­сте немай­но­ве право ав­тор­ства на сорт і видається ав­то­ру сорту рос­лин (се­лекціонеру) Дер­жав­ною служ­бою з охо­ро­ни прав на сорти рос­лин Міністер­ства аг­рар­ної політики України (Держ­сортслужба). Про­це­ду­ру видачі цього свідоцтва, а також його форму закріплює По­ло­жен­ня про свідоц­тво про ав­тор­ство на сорт рос­лин, за­тверджене на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України від 28 трав­ня 2003 р. № 151, зареєстро­ване в Міністерстві юстиції України 11 черв­ня 2003 р. за № 470/7791. Ав­то­ром сорту (се­лекціоне­ром) визнається лю­ди­на, яка без­по­се­ред­ньо ви­ве­ла або ви­яви­ла і поліпшила сорт. Вона на­бу­ває осо­би­сто­го немай­но­во­го права ав­тор­ства від дати дер­жав­ної реєстрації сорту рос­лин.

Па­тент - охо­рон­ний до­ку­мент, що посвідчує пріори­тет і май­но­ве право інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на сорт рос­лин. По­ря­док видачі патен­тів України на сорти рос­лин та їх завірених копій, а також форму па­тенту визна­чає спеціаль­ний нор­ма­тив­но-​пра­во­вий акт. Таким актом є По­ло­жен­ня про Дер­жав­ний реєстр прав інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на сорти рос­лин та про ви­да­чу па­тентів України на сорти рос­лин, затвер­джене на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України від 15 серп­ня 2008 р. № 515, зареєстро­ване в Міністерстві юстиції України 2 груд­ня 2008 р. за № 1149/15840.

Окре­мим різно­ви­дом ви­ко­ри­стан­ня сорту є його по­ши­рен­ня. По­ширення сорту - це ко­мерційне роз­по­всюд­жен­ня по­сад­ко­во­го матеріа­лу матеріаль­но­го носія сорту, за­не­се­но­го до Реєстру сортів. Май­но­вим пра­вом інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на по­ши­рен­ня сорту рос­лин є право його володільця на по­ши­рен­ня сорту і на дозвіл чи за­бо­ро­ну поширен­ня сорту іншими осо­ба­ми. Посвідчує це право відповідний охо­рон­ний до­ку­мент, яким є свідоц­тво про дер­жав­ну реєстрацію сорту рос­лин, а ви­ни­кає таке право з дати прий­нят­тя рішення про дер­жав­ну ре­єстрацію май­но­во­го права інте­лек­ту­аль­ної влас­ності на по­ши­рен­ня со­рту. Здійснюється дер­жав­на реєстрація відповідно до По­ло­жен­ня про Дер­жав­ний реєстр сортів рос­лин, при­дат­них для по­ши­рен­ня в Україні, за­твер­дже­но­го по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 15 трав­ня 2003 р. № 686. Дер­жав­на реєстрація сорту здійснюється шля­хом зане­сення відо­мо­стей до Реєстру сортів. Свідоц­тво про дер­жав­ну реєстра­цію сорту рос­лин видається Держ­сорт­служ­бою в місяч­ний строк від дати дер­жав­ної реєстрації сорту особі, яка має право на його одержан­ня, або над­си­лається за ад­ре­сою, за­зна­че­ною у заявці. Сорти, не внесе­ні до Реєстру сортів, за­бо­ро­няється по­ши­рю­ва­ти в Україні.

Дата добавления: 2014-10-15