Національні інтереси України у системі міжнородних відносин

План

ЛЕКЦІЯ 22. УКРАЇНА У СУЧАСНОМУ СВІТІ

1.Національні інтереси України у системі міжнародних відносин.

2. Стратегічні цілі та пріоритети зовнішньої політики України

3. Реалізація стратегічних завдань інтеграції у Європейські та Євроатлантичні структури

4. Регіональна стратегія України

5. Україна – Росія: формування нового характеру взаємин

6. України – США: розвиток стратегічного партнерства.

7. Азійський напрям зовнішньої політики України

Питання для контролю та самоконтролю:

1. Визначте національні інтереси України у системі міжнародних відносин

2. Як проходить реалізація стратегічних завдань інтеграції України в Європейські та Євроатлантичні структури?

3. Порівняти систему стосунків між Україною та Європою і Україною та Росією.

4. Охарактеризуйте напрямки інтеграції України у системі міжнародних відносин

5. Назвіть азійські країни-партнери України.

Перед Україною стоїть завдання забезпечити реалізацію своїх національних інтересів у надзвичайно динамічному світі, розвиток якого визначають принципово нові процеси, невідомі раніше в історії.

Рівень взаємозалежності держав дедалі зростає. Навіть найбільші з них вже не можуть поодинці вирішувати цілий ряд критично важливих проблем. Неухильно посилюється роль недержавних структур, передусім в економіці: сьогодні транс- національні компанії виробляють близько третини сукупного світового продукту. Бар'єри державних кордонів більше не стоять на шляху товарів, капіталів, ідей.

Такі зміни демонструють силу глобалізації – сукупності економічних, політичних, демографічних і соціальних процесів, які формують новий рівень взаємозалежності держав. Основним змістом цих процесів є формування глобальних світових ринків, модернізація на основі технологій, що швидко розвиваються (передусім інформаційних і соціальних), утворення нових центрів економічного тяжіння і політичного впливу.

Результатом впливу глобалізації стає новий рівень конкуренції між країнами і регіональними угрупованнями. Отже, успішність нації у ХХІ столітті залежить від її спроможності реалізувати свої національні інтереси завдяки участі в процессах глобалізації, адаптації до них своїх державних і суспільних механізмів. Завдяки глобалізації відбувається перебудова міжнародної політичної системи. Ставка виключно на жорстку силу виявляється далеко не завжди ефективною. І жодна військова сила, як переконує історичний досвід, не може бути безмежною.

Більш продуктивною є розбудова широкої мережі політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних, культурних та багатьох інших зв’язків, що свідчить про налагодження цивілізаційної взаємодії на основі певних цінностей. Успіх трансформацій, досягнутий країнами Центральної та Східної Європи у процесі розширення Євросоюзу, доводить – «м’яка» сила цивілізаційного впливу може ефективно спрямовувати процеси у національних політичних і соціально-економічних системах. Змінюється світова роль великих держав і співвідношення їх політичних, економічних і військових можливостей. Поповнюється список країн, які реально претендують на глобальну роль у світі. Внаслідок цього все чіткіше виявляються переваги переходу від односторонньої політики до кооперативної моделі відповідальності за розвиток ситуації у світі. Рекомендації щодо реформування ООН, напрацьовані Групою високого рівня щодо загроз, викликів і змін, віддзеркалюють зростаюче розуміння важливості багатосторонніх зусиль. Водночас глобалізація посилює тенденцію «розмивання» національного суверенітету. Зростає залежність країн від зовнішніх рішень. Глобалізація формує світовий інформаційний простір, який дедалі більше впливає на держави і суспільства. Традиційним і навіть модерним суспільствам все важче зберігати свою політичну і культурну ідентичність, протистояти уніфікації.

Величезна різниця у рівнях життя, старіння населення в одних країнах і висока народжуваність в інших спричиняють потужні міграційні потоки, які змінюють етнічний і культурний ландшафт країн і континентів.

Все це викликає політичний і культурний протест, який набуває різних форм – від державних заходів зі збереження національної ідентичності до громадських акці «антиглобалістичного» спрямування.

Ці тенденції накладаються на загострення застарілих проблем у багатьох країнах. Бідність, деградація довкілля, відсутність доступу до освіти і охорони здоров’я позбавляють мільярди людей шансу на гідне життя.

Отже, безперечні економічні успіхи процесів глобалізації мають зворотний бік. Поряд з ними виникають нові загрозиглобального, регіонального та національного характеру.

Світовий суспільно-політичний розвиток, позначений процесами активізації міжетнічного і міжконфесійного протистояння, внаслідок яких виникають громадянські конфлікти, сепаратизм.Крайніми виявами цих деструктивних факторів стають політичний екстремізм та релігійний фундаменталізм. Ця загроза посилюється політикою ряду авторитарних режимів, які прямо чи опосередковано сприяють формуванню конфліктогенного середовища, сприятливого для розвитку екстремізму та тероризму.

Загроза виникнення нових та ескалації «заморожених» конфліктівіснує, зокрема, й у безпосередній близькості до кордонів нашої держави. У цьому контексті особливо небезпечними є конфлікти у Придністров’ї та на Кавказі. Активна участь у їх розв’язанні є питанням національної безпеки.

Дедалі серйознішим викликом для України стає неконтрольована масова міграція з бідних та слаборозвинених країн, з районів громадянських і міжнародних конфліктів.

Загрозою для України, як для суверенної держави, є діяльність міжнародних злочинних угруповань: торгівля людьми, зброєю, небезпечними матеріалами, наркотичними речовинами, і методи, що її супроводжують – корупція, «відмивання» брудних грошей, дестабілізуюче проникнення до банківської та фінансової систем тощо.

Небезпеку для держав, регіонів і для всієї системи світового порядку становить розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки.

На Україну впливає глобальна боротьба за доступ до природних ресурсів, насамперед контроль над джерелами енергоносіїв та шляхами їх доставки. Унаочненням цієї боротьби є ситуація навколо формування нових транспортно-енергетичних коридорів з Каспійського регіону, надзвичайно важливих для зміцнення стратегічних позицій України.

Незалежність і суверенітет нашої країни, її безпека і вся цивілізаційна перспектива безпосередньо пов’язана з безпекою Європи.

Українська держава відповідно до національних інтересів послідовно спрямовує зусилля на реалізацію пріоритетних завдань міжнародної спільноти, серед яких відзначимо наступні.

• Боротьба з тероризмом та участь у миротворчих операціях.

У 2007 році ВМС України взяли участь у воєнно-морській антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля» у Середземному морі. Успішний досвід спільних дій під час цього заходу сприяв продовженню участі України в операції «Активні зусилля» на період 2008-2009 роки.

Збройні Сили України продовжують брати активну участь у миротворчих операціях ООН, отримуючи важливий досвід і зміцнюючи позиції нашої держави в рамках Об’єднаних Націй. Важливим кроком стало приєднання в 2007 році України до Угоди про багатонаціональні миротворчі сили Піденно-Східної Європи.

• Нерозповсюдження зброї масового ураження.

Україна підтвердила свій високий міжнародний авторитет у сфері нерозповсюдження, приєднавшись до Глобальної ініціативи з боротьби з актами ядерного тероризму, а також активізувавши свою участь у Ініціативі з безпеки нерозповсюдження (ІБН).

• Протидія нелегальній міграції.

Здійснюється робота з метою реалізації ідеї створення Спільного реадмісійного простору «ЄС – Україна – РФ – Білорусь – країни походження нелегальної міграції» шляхом укладання повномасштабних двосторонніх угод. У межах зазначеного процесу, Україна здійснює кроки з посилення міграційного режиму. Інтенсивна співпраця України з міжнародними організаціями у сфері управління міграційними процесами дає помітні результати, зокрема підготовлено до введення пункт тимчасового перебування «Журавці».

Здійснюються активні кроки у сфері протидії торгівлі людьми. У березні 2007року було запроваджено Програму протидії торгівлі людьми Україна приєдналася до Конвенції Ради Європи з питань протидії торгівлі людьми.

• Боротьба з корупцією.

Україна продовжує роботу по боротьбі з корупцією в межах проекту Ради Європи та Єврокомісії «Підтримка належного урядування: Проект протидії корупції в Україні» (UPAC).

Партнерство з міжнародним співтовариством у цих сферах відповідає національним інтересам України і надалі залишатиметься серед найважливіших зовнішньополітичних завдань нашої держави.

2. Стратегічні цілі та пріорітети української зовнішньої політики

Стратегічні цілі української зовнішньої політики визначаються базовими національними інтересами. На сьогодні стратегічним завданням зовнішньо політичного курсу України є забезпечення умов її розвитку як незалежної суверенної країни та досягнення високого рівня конкурентоспроможності держави і суспільства. Європейські цінності, що визначають національну ідентичність українського суспільства, спроможні стати опорою для модернізації нашої країни, її політичної системи, економіки, соціального і гуманітарного поля. Успішна зовнішня політика України повинна базуватися на дотриманні балансу між її цілями та можливостями для їх досягнення. Масштаб української участі у міжнародних справах має бути адекватним можливостям України та максимально забезпечувати зміцнення позицій нашої держави. Послідовність української зовнішньої політики, її прозорість і передбачуваність може бути досягнута лише завдяки ретельному дотриманню засад зовнішньополітичної стратегії України, що мають бути виведені за межі внутрішньополітичної партійної боротьби.

Національні інтереси України у внутрішньополітичному вимірі та у системі міжнародних відносин становлять єдине ціле. Переважно вони полягають у забезпеченні свободи, незалежності та державного суверенітету України, належного рівня безпеки Української держави і суспільства, створення умов для модернізації країни, її стійкого економічного зростання у поєднанні з надійним захистом прав і свобод українських громадян.

Незмінні базові національні інтереси України визначають і незмінні пріоритети й стратегічні цілі зовнішньої політики нашої держави. Вони закріплені відповідними актами вищих органів державної влади – Постановою Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 1993 року, Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV, Рішенням РНБО «Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)» від 23 травня 2002 року і відповідним Указом Президента від 8 липня 2002 року, Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженою Указом Президента України 11 червня 1998 року № 615/98 та іншими нормативними документами і рішеннями.

Вступ до ЄС як стратегічна мета України. Зовнішньополітична стратегія України пов’язана насамперед з інтеграцією до ЄС та НАТО. Політичні рішення визначили наступний алгоритм кроків України на шляху до Євросоюзу: вступ до СОТ, створення зони вільної торгівлі, підготовка укладення нової посиленої угоди з ЄС, створення митного союзу, набуття статусу асоційованого, а згодом і повноправного члена ЄС.

Приєднання України до європейської системи безпекипередбачає поглиблення відносин з Організацією Північноатлантичного договору. Ключові напрями двостороннього співробітництва – розширення активної взаємодії з країнами-членами ЄС, Росією, США, та країнами-регіональними лідерами.

Розвиток українсько-російського співробітництва на основі загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, прагматизму та відкритості, взаємовигідної кооперації та співпраці бачиться як ключова умова забезпечення національної та регіональної безпеки.

В умовах фрагментації пострадянського простору та створення на його теренах нових економічних і політичних структур необхідно визначити доцільність, ступінь та механізми участі України в регіональних утвореннях, виходячи з цілей та пріоритетів її зовнішньої політики.

Дата добавления: 2014-10-15