Первісне мистецтво, його синкретичний характер, перші здобутки

Витоки мистецтва як виду духовної діяльності людини сягають сивої давнини. Первісне (або інакше, примітивне) мистецтво територіально охоплює всі континенти, окрім Антарктиди, а за часом – всю епоху існування людини, зберігшись у деяких народностей, що живуть у віддалених куточках планети, до наших днів. Звернення первісних людей до нового виду їх діяльності - мистецтва – одна з найзнаменніших подій в історії людства. Первісне мистецтво відобразило перші уявлення людини про оточуючий світ, дякуючи йому зберігались і передавалися знання, навики відбувалось спілкування людей. В духовній культурі первісного світу мистецтво стало грати таку ж універсальну роль, яку загострений камінь виконував у трудовій діяльності.

Що наштовхнуло людину на думку зображувати ті чи інші предмети? Можливо, розфарбовування тіла стало першим кроком до створення зображень, можливо, первісна людина вгадала знайомий силует тварини у випадковому обрисі каменю і, обтесавши його, надала більшої схожості? А, можливо, тінь людини чи тварини стала основою малюнку, відбиток руки чи ноги передує скульптурі? Певної відповіді на ці запитання немає. Давні люди могли прийти до ідеї зображувати предмет не одним, а багатьма шляхами.

До недавнього часу вчені притримувалися двох протилежних поглядів на історію первісного мистецтва. Одні фахівці вважали найдавнішою печерний натуралістичний живопис і скульптуру, ф інші схематичні знаки і геометричні фігури. Нині більшість дослідників висловлюють думку, що і ті і інші форми з’явились приблизно в один і той же час. Наприклад, до найбільш давніх зображень на стінах печер епохи палеоліту відносяться і відбитки руки людини, і хаотичні переплетення ліній, продавлених у сирій глині пальцями тієї ж руки.

Наскельні малюнки, статуетки, візерунки на оленячих рогах зачаровують нас, бо вони неповторні свіжістю сприйняття, яскраві за силою виразу. Первісний художник малював тих тварин, яких бачив навколо себе: оленів, ведмедів, кабанів. Всі малюнки різнокольорові. Використовувались три фарби: чорна, жовта і червона. На тілі тварин і поруч з ними були нанесені насічки, Вони символізували політ дротика і поранення звіра. Багато малюнків носять сліди від метання в них справжніх списів і дротиків. Малюнків так багато, що місцями вони накладаються один на одного. Зрозуміло, що первісне мистецтво мало й практичне значення, обрядове чи магічне, але сама здатність до нього і спроможність створити складний духовний образ за допомогою обмежених матеріальних засобів вказують на високий рівень інтелектуальних здібностей людини.

Класифікація прадавнього мистецтва провадиться за матеріалом, із якого виробляли предмети праці й зброю: палеоліт, мезоліт, неоліт, доба бронзи, доба заліза. Перші твори первісного мистецтва створені близько тридцяти тисяч років назад, в кінці епохи палеоліту, або стародавнього кам’яного віку.

Найдавнішими скульптурними зображеннями на сьогодні є так звані “палеолітичні венери” – примітивні жіночі фігурки. Вони ще дуже далекі від реальної подібності з людським тілом. Всім їм характерні деякі загальні риси: збільшені стегна, живіт і груди, відсутність ступнів ніг. Первісних скульпторів не цікавили навіть риси обличчя. Їх завдання полягало не в тому, щоб відтворити конкретну натуру, а в тому, щоб створити деякий узагальнений образ жінки-матері, символ родючості і берегині вогнища. Чоловічі зображення в епоху палеоліту дуже рідкісні. Окрім жінок зображували, як уже відзначалося, різноманітних тварин: коней, кіз, північних оленів. Майже вся палеолітична скульптура виконана із каменю чи кістки. В історії печерного живопису епохи палеоліту спеціалісти виділяють кілька періодів. В глибоку давнину (близько ХХХ тис. років до н.е.) первісні художники заповнювали поверхню всередині контуру малюнку чорною чи червоною фарбою. Пізніше (приблизно з ХVIII по ХV тис. до н.е.) первісні майстри стали більше уваги надавати деталям: косими паралельними штрихами вони зображували шерсть, навчилися користуватися додатковими кольорами (різними відтінками жовтої і червоної фарби), щоб намалювати плями на шкірах биків, коней і бізонів. У ХII тис. до н.е. печерне мистецтво досягло свого розквіту. Живопис того часу передавав об’єм, перспективу, колір і пропорції фігур, рух. Тоді ж були створені величезні живописні “панно”, які вкривали зводи глибоких печер.

У 1868 р. в Іспанії, в провінції Сантандер, була відкрита печера Альтаміра, вхід у яку до того був засипаний обвалом. Майже десять років по тому іспанський археолог Марселіно Саутуола, який займався розкопками в цій печері, виявив первісні зображення на її стінах і стелі. Альтаміра стала першою із багатьох десятків подібних печер, знайдених пізніше на території Франції і Іспанії: Ла Мут, Ла Мадлен, Труа Фрер, Фон де Гом і ін. Нині, дякуючи цілеспрямованим пошукам тільки у Франції відомо близько ста печер із зображеннями первісного часу.

Видатне відкриття було зроблене цілком випадково у вересні 1940 року. Печеру Ласко у Франції, яка стала ще більш знаменитою, чим Альта міра, виявили чотири хлопчики, які, граючись, залізли в яму, що відкрилась під коренями дерева, що впало після бурі. Живопис печери Ласко – зображення биків, диких коней, північних оленів, бізонів, баранів, ведмедів і інших тварин – найдосконаліший художній витвір із тих, які були створені людиною в епоху палеоліту. Найбільш ефектні зображення коней, наприклад маленьких темних низькорослих степових конячок, що нагадують поні. Цікава також розташована над ними чітка об’ємна фігура корови, що приготувалася до стрибка через огорожу чи яму-пастку. Ця печера нині перетворена в прекрасно обладнаний музей. В подальшому печерні зображення втратили жвавість, об’ємність, посилилась стилізація (узагальнення і схематизація предметів). В останній період реалістичні зображення відсутні зовсім. Палеолітичний живопис ніби повертається до того, з чого починався: на стінах печер з’явилися хаотичні переплетення ліній, ряди крапок, неясні схематичні знаки.

Найдавніші сліди перебування людини в Україні за останніми свідченнями науки, датуються приблизно 700-800 тис. років до н.е. Відкрите нещодавно археологами первісне поселення поблизу закарпатського села Королевого свідчить, що його мешканці вже тоді володіли вогнем, займалися мисливством, а основною формою їх суспільної організації було первісне стадо. До речі, між археологами Європи домінує думка, що населення басейну Дніпра належить до найбільш стабільної частини людської спільноти континенту. Очевидно й те, що людина неандертальського типу в Україні ще не володіла членороздільною мовою, не вміла приручати свійських тварин. Водночас вона навчилася споруджувати перші житлові землянки. На Полтавщині (за даними вчених-археологів) відомо до двох десятків місцезнаходжень пізньопалеолітичної епохи, зокрема, у Щемилівському кар’єрі в Полтаві, Сергіївці – на Пслі, Лубнах та в їх околицях у Посуллі, Липовому, Шушвалівці, Мозоліївці, Васьківці, Градизьку, Кагамлику – на Дніпрі. (15-13 тис. до н.е.).

Найвизначнішою пізньопалеолітичною пам’яткою Полтавського краю є Гінцівська стоянка, розташована на правому березі річки Удай, у західній частині села Гінці Лубенського району. З Гінцівської стоянки походять унікальні знахідки: молот із рогу північного оленя, голка, підвіска у вигляді уламка ведмежої щелепи, а також бивень молодого мамонта, прикрашений нарізками із своєрідною графічною фіксацією певного проміжку часу, в якому дослідники вбачають зразок одного з перших у світі календарів. Подібними до Гінців є середньодніпровські стійбища у Межиріччі та Добранічівці. Можливо, всі вони залишені однією групою стародавніх мисливців. Гінцівська стоянка відкрита першою із палеолітичних пам’яток Східної Європи та України, зокрема. За її матеріалами доведено, що заселення східноєвропейських територій людиною відбулося не пізніше часу пізнього палеоліту. На території краю відомі також кілька пам’яток останньої стадії пізнього палеоліту (11-9 тис. до н.е.), представлених рештками стоянок населення у селах Васьківка Глобинського району та Журавка на річці Удай.

Серед зразків мистецтва цієї пізньопалеолітичної доби найбільшу увагу привертають скульптури у формі невеличких статуеток, які втілювали образ матері у родовій громаді. Вони зберігалися у родових святилищах, що свідчить про особливу пошану до них.

В епоху мезоліту, або середнього кам’яного віку, (12-8 тис. до н.е.), змінились кліматичні умови на планеті. Одні тварини, на яких полювали, щезли; їм на зміну прийшли інші. Стало розвиватися рибальство. Люди створили нові види знарядь праці, зброю (лук і стріли), приручили собаку. Всі ці зміни, безумовно, вплинули на свідомість стародавньої людини, що відобразилося й на мистецтві.

Про це свідчать, наприклад, наскельні малюнки у прибережних гірських районах Східної Іспанії, між містами Барселона і Валенсія. Спочатку в центрі уваги первісного художника були тварини, на яких він полював, тепер – фігури людей, зображені у стрімкому русі. Якщо печерні палеолітичні малюнки були окремими, не пов’язаними між собою фігурами, то в наскельних малюнках мезоліту починають переважати багатофігурні композиції і сцени, які жваво відтворюють різні епізоди із життя мисливців того часу. Крім різних відтінків червоної фарби застосовували чорну і зрідка білу, а стійким зв’язуючим засобом слугували яєчний білок, кров і. можливо, мед. Центральне місце у наскельному живописі посідали сцени полювань, в яких мисливці і тварини пов’язані енергійним розвитком дії. Мисливці йдуть по сліду або переслідують здобич, на бігу посилаючи на них хмару стріл, наносять останній смертельний удар або тікають від розгніваної пораненої тварини. Тоді ж з’явилися зображення драматичних епізодів військових зіткнень між племенами. В деяких випадках мова йде, мабуть, про страту: на передньому плані – фігура лежачої людини, простреленої стрілами, на другому – тісний ряд мисливців, які підняли луки вгору. Зображення жінок зустрічається рідко: вони як правило, статичні і безжиттєві. На зміну великим зображенням прийшли малі. Але вони вражають детальністю композицій і кількістю персонажів. Іноді це сотні зображень людей і тварин. Людські фігури дуже умовні, вони скоріше є символами, які служать для того, щоб зображати масові сцени. Первісний художник звільняє фігури від усього, з його точки зору другорядного, що заважало б передавати саму суть того, що відбувається. Людина для нього – це перш за все втілена дія.

Ранньомезолітична доба (8 тис. до н.е.)на Полтавщині представлена пам’ятками в’язівоцького етапу зимівниківської культури, виділеного археологом І.М.Гавриленком (доцентом кафедри історії Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка). Залишки стоянок цієї культури розташовані поблизу села В’язівок Лубенського району в Посуллі, неподалік села Мозоліївка Глобинського району на Дніпрі, а також у гирлі Орелі – біля села Шульгівка Царичанського району Дніпропетровської області, що у межах історичної Полтавщини.

Розтанення льодовиків в неоліті, або новому кам’яному віці (5000-3000 рр. до н.е.), привело в рух народи, які почали заселяти нові простори. Посилилась міжплемінна боротьба за володіння найбільш сприятливими мисливськими угіддями, за захоплення нових земель. В епоху неоліту людині стала загрожувати найгірша із небезпек – інша людина! Нові поселення виникали на островах, у долинах рік, на невеликих пагорбах, тобто в місцях, найбільш захищених від раптового нападу інших людей.

Наскельний живопис в епоху неоліту стає все більше схематичний і умовний: зображення лише злегка нагадують людину чи тварину. Це явище характерне для різних районів земної кулі. Такі, наприклад, знайдені на території Норвегії наскельні малюнки оленів, ведмедів, китів і тюленів, які досягають восьми метрів у довжину. Окрім схематизму вони відрізняються недбалістю виконання. Поруч із стилізованими малюнками людей і тварин зустрічаються різноманітні геометричні фігури (круги, прямокутники, ромби і спіралі), зображення зброї (сокири, кинджали) і засоби пересування (човни і кораблі). Відтворення живої природи відходить на другий план.

Добу неоліту в Україні репрезентує трипільська культура у 5-3 тис. до н.е. Ця культура була поширена на лісостеповій території від середнього Дніпра до Бугу і Дністра на південному заході. За своїми основними параметрами вона споріднена із археологічними культурами Дунайського басейну, Балкан, островів Середземномор’я та Малої Азії. Нині її залишки відкриті у 38 селах Київщини, 25 – Поділля, 20- Західної України. Вчені дійшли до висновку, що трипільська культура виникла внаслідок просування на Схід давньоземлеробських племен із Балкан та Подунав’я. Розрізняють три її етапи:

· ранній (4000-3600 до н.е.);

· середній (3600-2800 до н.е.);

· пізній (2800-2000 до н.е.).

Спочатку носії трипільської культури жили в басейнах річок Пруту, Дністра, Південного Бугу, згодом вони розселилися у Середньому Придніпров’ї, на Волині, у Південно-Західному Причорномор’ї. На ранньому етапі трипільської культури поселення, дkя яких характерні заглиблені та наземні житла, були розташовані на над заплавних терасах річок, пізніше – на високих річкових терасах та важкодоступних мисах плато. Звичайно вони складалися з 30-40 наземних жител, розміщених одне біля одного. До жител прилягали господарські будівлі, внутрішню та центральну частину поселення не забудовували. Глинобитні житла площею від 30 м. кв. до 150 м. кв. поділялися перегородками на 205 окремих секцій, де були вогнища, глиняні печі, лежанки, робочі й культові місця. Тут мешкала сім’я з кількох чоловік. В середньому в кожному такому поселенні могло жити близько 500 чол.

На початку пізнього етапу в басейні Південного Бугу з’явилися поселення-гіганти (зокрема, Майданецьке поселення та ін.), що складалися з 1,5 тис. жител. У кожному з них могло мешкати близько 10 тис. чол. Деякі поселення додатково були укріплені ровами та валами.

Вже на ранньому етапі трипільської культури з’явилися перші металеві вироби: мідні шила, рибальські гачки, прикраси. Тільки в одному Карбунському скарбі знайдено 444 різних виробів із міді, насамперед, прикрас. Згодом розпочали виготовляти мідні тесла, долота, провушні сокири, кинджали. Метал надходив із території Стародавньої Фракії. Посуд ліпили руками і випалювали у спеціальних горнах. На ранніх етапах трипільської культури посуд прикрашали заглибленим орнаментом, пізніше його виготовляли з добре відмуленої глини й оздоблювали багатобарвним розписом (червоною, чорною,білою фарбами).Історична доля трипільських племен ще не достатньо з’ясована. Деякі з них, очевидно, були асимільовані носіями інших культур наприкінці 3 тис. до н.е. Не менш ймовірно й те, що багато здобутків культури племен-трипільців запозичили скіфи, фракійці та інші народи.

Таким чином, палеолітичні культури в Україні, на Полтавщині, зокрема, свідчать про типові особливості культурного розвитку наших предків, а саме: відмінність тодішньої культури корінного населення від культур своїх сусідів, а також значні зв’язки культур населення території нинішньої України з Надчорномор’ям, зокрема, із середземноморським культурним пластом. Історики вважають трипільців епохи мезоліту та неоліту етногенетично за попередників індоєвропейців. Це були войовничі племена, що з’явилися на території нинішньої України в епоху бронзи і згодом злилися із місцевим населенням. На думку науковців, (зокрема, проф. А.В.Яртися) індоєвропейці принесли із собою три важливі елементи: патріархат, культ Сонця з його символом – колесом, розвинену гнучку флективну (з відмінковими закінченнями) мову, яка згодом лягла в основу слов’янських мов, включаючи й українську. Все це не виключає відповідного впливу на формування культури наших предків й інших племен, зокрема, кіммерійців, скіфів, сарматів.

Виникнення багатьох видів мистецтва можна простежити етнографічно. В усній творчості найраніше розвинулися переказ про походження звичаїв та подвиги людей, виникнення світу, різних явищ природи. Відтак з’явилися оповідання та казки. Очевидно, що в музиці вокальна або пісенна форма передувала інструментальній. Нещодавно українські археологи знайшли на території сучасної Чернігівської області справжній “ансамбль” палеолітичних музичних інструментів, виготовлених із кісток мамонта. Більше того, вони зуміли відтворити їх звучання. Кожний із інструментів мав своє призначення, видавав звуки різної висоти. Так, ребро мамонта використовувалося подібно до сучасного ксилофона, череп був своєрідним барабаном. За даними вчених (Бібіков С.М.), вік цих найдавніших музичних інструментів, знайдених в Україні, налічує 20 тис. років. Про давні пам’ятки фольклору – словесні та музичні – свідчать й наявні наскельні зображення та скульптурні знахідки.

Первісне мистецтво виникало з утилітарних (практичних) потреб, і нерідко виконувало такі функції, про які представники нинішніх поколінь можуть тільки здогадуватися.

Так, наприклад, у 3-2 тис. до н.е. з’явилися споруди із величезних кам’яних брил – мегаліти (від грецького мегас – великий, літус – камінь). До мегалітичних споруд відносяться менгіри – вертикально стоячі камені висотою понад два метри; дольмени – кілька вритих в землю каменів, перекритих кам’яною плитою; кромлехи – складні побудови у вигляді кругових огорож діаметром до ста метрів із величезних кам’яних брил. Мегаліти були широко розповсюджені: вони знайдені в Західній Європі, Північній Африці, на Кавказі. В одній тільки Франції їх виявлено близько чотирьох тисяч. Призначення цих споруд невідоме.

Найзнаменитіше із них – кромлех Стоунхендж (II тис. до н.е.) недалеко від міста Солсбері в Англії. Стоунхендж побудований із ста двадцяти кам’яних брил вагою до семи тон кожна, а в діаметрі складає тридцять метрів. Цікаво, що гори Преселлі в Південному Уельсі, звідки, як передбачалось, доставляли будівельний матеріал для цієї споруди, знаходяться за 280 км від Стоунхенджа. Але сучасні геологи вважають, що кам’яні брили попали в околиці Стоунхенджа з льодовиків із різних місць. Дослідники висловлюють припущення про те, що Стоунхендж використовувався для спостережень за зорями, вираховування сонячних затемнень, тощо.

Таким чином, первісне мистецтво зіграло важливу роль в історії людства. На відміну від сучасного, воно не мало поділу на різновидності, було синкретичним, тобто, єдиним. Навчившись створювати зображення (скульптурні, графічні, мальовані), людина набула певну владу над часом. Уява людини втілилась у новій формі буття – художній, розвиток якої досліджується історією мистецтва.

Дата добавления: 2014-10-15