Витрати виробництва як передумова виробництва

План

План

Навчальна мета

- розкрити сутність первісного нагромадження капіталу та його особливості в Україні;

- з’ясувати сутність капіталу як економічної категорії, альтернативні теорії капіталу;

- проаналізувати процес виробництва додаткової вартості;

- визначити особливості відносин між трудом і капіталом, що складаються в економічній формі заробітної плати.

1. Первісне нагромадження капіталу та його особливості в Україні.

2. Перетворення грошей у капітал. Загальна формула капіталу. Виробництво додаткової вартості.

3. Капітал як економічна категорія. Альтернативні теорії капіталу.

4. Капітал і наймана праця. Зарплата: сутність, форми, системи. Теорії зарплати. Номінальна і реальна зарплата.

1. Первісне нагромадження капіталу та його

особливості в Україні

Підприємництво (бізнес) - це самостійна, ініціативна, здійснювана на свій страх і ризик під особисту майнову відповідальність діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, послуг з метою одержання прибутку або доходу. Його функції

1. Ресурсна - мобілізація капіталу сировинних, людських ресурсів.

2. Організаційна - організація виробництва, збуту, маркетингової діяльності.

3. Творча - ініціатива, пошук, ризик.

Організаційні форми

1. Одноосібне підприємництво.

2. Колективне підприємництво або партнерство.

3. Корпорація.

Матеріальною основою бізнесу є гроші, тобто первісний капітал.

Первісне нагромадження капіталу – це двосторонній процес: з одного боку безпосередні виробники відокремлюються від засобів виробництва (втрачають їх) і перетворюються в найманих робітників, а з іншого - експропрійовані засоби виробництва зосереджуються в руках невеликої групи власників як первісний капітал.

На Заході первісне нагромадження капіталу відбувалося за рахунок пограбування колоній, обгородження земель, боргової кабали.

В Україні первісне нагромадження капіталу відбулося в процесі роздержавлення та приватизації власності за недосконалості юридичних законів або їх порушення. Причому значна частина коштів, на жаль, вкладена за кордоном.

2. Перетворення грошей у капітал. Загальна формула капіталу. Виробництво додаткової вартості

Таким чином для бізнесу потрібні гроші, первісний капітал. Але гроші самі по собі ще не є капіталом. Рух грошей, як еквівалента, тобто посередника в обігу відбувається за формою:

(Товар – Гроші – Товар – штрих).

А рух грошей, як капіталу, тобто з метою їх збільшення йде за формою:

(Гроші – Товар – Гроші – штрих).

Де , тобто початкова сума + певний приріст грошей. Цей приріст, тобто надлишок над початковою сумою, називається додатковою вартістю.

Таким чином капітал – це зростаюча вартість, вартість, що приносить додаткову вартість.

Формулу називають загальною формулою капіталу, тому що вона відбиває його рух незалежно від сфери та епохи. Гроші самі по собі не капітал, а перетворюються в нього лише тоді, коли створюють додаткову вартість.

Виникає питання про природу додаткової вартості, її джерело. На поверхні явищ складається враження, що вона створюється в сфері обігу, тобто в торгівлі, і породжена нееквівалентним, нерівноцінним обміном. Насправді це не так, тому що:

1) У сфері обігу нова вартість не створюється, там лише змінюється її форма (товарна в грошову і навпаки). Отже додаткова вартість тут теж не створюється.

2) Нерівноцінний обмін лише перерозподіляє наявну вартість (те, що губить один, одержує інший).

Таким чином у сфері обігу, тобто в торгівлі, додаткова вартість не створюється. Тому її джерело треба шукати в сфері виробництва.

У виробництві беруть участь речовинні й особисті фактори. Засоби виробництва самі по собі не створюють нову вартість, їхня вартість переноситься на товар конкретною працею працівника без зміни. Виходить, джерело додаткової вартості - особливий товар - робоча сила.

Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних сил, які він використовує у виробництві. В ринковій економіці робоча сила перетворюється на товар, тому що для цього є дві умови:

-особиста свобода людини;

-відсутність у працівника засобів виробництва.

Властивості товару „робоча сила”

Вартість – це вартість засобів існування працівника і його родини.

Споживча вартість - здатність робітника працювати, створюючи вартість більшу, ніж вартість робочої сили.

Бізнесмен поєднує робочу силу і засоби виробництва. Іде процес праці, що через двоїстий її характер одночасно є процесом створення і споживчої вартості, і вартості. Конкретною працею працівник створює нову споживчу вартість, переносячи в неї вартість спожитих засобів виробництва. Абстрактною працею він створює нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Цей надлишок нової вартості над вартістю робочої сили і є додаткова вартість. Тому робочий день кожного працівника ділиться на дві частини:

1. Необхідний робочий час працівник створює необхідний продукт, рівний вартості робочої сили (відпрацьовує зарплату)

2. Додатковий робочий час працівник створює надлишковий продукт, тобто додаткову вартість.

Таким чином додаткова вартість – це вартість, створена найманим працівником понад вартість його робочої сили. Вона привласнюється власником засобів виробництва і є для нього формою економічної реалізації власності на капітал.

За участю в створенні додаткової вартості К. Маркс розділив капітал на постійний і змінний.

Постійний капітал (с) – це та частина капіталу, що втілена в засобах виробництва і в процесі виробництва не змінює свою вартість (витрати на сировину, матеріали, енергію,обладнання)

Змінний капітал (v) - та частина капіталу, що втілена в робочій силі і в процесі виробництва змінює свою вартість.

Додаткова вартість (m) - це прирощення тільки змінного капіталу!

Маса додаткової вартості (m) – це її абсолютна величина.

Норма додаткової вартості () – це відношення додаткової вартості до змінного капіталу виражене в %:

Норма додаткової вартості показує ступінь її зростання.

Таким чином, повна вартість товару () складає суму витрат постійного капіталу (с), змінного (v) та додаткової вартості:

,

де с – стара вартість, що втілена в спожитих засобах виробництва (вартість сировини, матеріалів, амортизація обладнання)

- нова, або новостворена вартість, що включає вартість змінного капіталу v (зарплата) плюс додаткову вартість ().

3. Теорії капіталу.

1. Марксистська – розглядає капітал як соціально-економічне явище – капіталістичні виробничі відносини в межах і завдяки яким відбувається привласнення факторів та результатів виробництва власником робочої сили, промислового, торгового, позичкового капіталу, землі, тощо.

2. Речова теорія капіталу – розглядає його як речі, здатні самі по собі приносити дохід і забезпечувати приріст багатства. В її межах виділяють три теорії:

а) теорія трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея. Згідно з нею у виробництві – беруть участь три чинники, кожен з яких є джерелом доходів: праця-зарплати, капітал-прибутку, земля-ренти, а їх сума утворює вартість вироблених товарів;

б) концепція «продуктивності капіталу» обґрунтовує здатність капіталу як одного з факторів виробництва створювати дохід;

в) концепція стримування (засновник Н. Сеньйор) пов’язує виникнення прибутку з тимчасовою відмовою капіталістів від невиробничого споживання, та вкладання коштів, що не спожиті, у виробництво.

3. Монетарна теорія капіталу (С. Фішер, Дж. Робінсон) ототожнює капітал з грошима, зокрема з кредитними.

4. Теорія «людського капіталу» (60-ті рр. ХХ ст.). Її основою є погляди У. Петті та А. Сміта які вважали, що трудові навички та здібності людей належать до основного капіталу. Вони є джерелом майбутніх доходів тому треба інвестувати в людський капітал.

5. Теорія інтелектуального капіталу. Вважає джерелом додаткової вартості не працю, а знання та інформацію.

У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за багатьма аспектами:

а) за джерелами формування:

- власний; залучений.

б) за напрямами інвестування:

- речовий; людський.

в) за сферами застосування:

- промисловий;

- торгівельний;

- позичковий.

г) за способом обороту та перенесення вартості:

- основний; оборотний.

д) за значенням у створенні та перерозподілі доходу:

- реальний; фіктивний.

е) за формами функціонування:

- індивідуальний;

- колективний;

- суспільний.

є) за масштабами функціонування:

- національний; міжнародний.

ж) за роллю у створенні додаткової вартості:

- постійний; змінний.

4. Капітал і наймана праця. Зарплата: сутність, форми, системи. Теорії зарплати. Номінальна і реальна зарплата

У системі чинників суспільного виробництва людський фактор, як втілення робочої сили, є визначальним, бо людина не тільки приводить в дію знаряддя праці, а й вдосконалює їх, створює нові знаряддя праці, а іноді – й предмети праці (наприклад особливі сплави, полімерні матеріали).

За особистої свободи кожного члена суспільства, наявності власників засобів виробництва, нездатних привести їх у дію, великої кількості власників робочої сили, що не мають засобів виробництва, економічним способом поєднання особистісного й речових факторів виробництва (тобто засобів виробництва та робочої сили) є продаж робочої сили найманими працівниками власникам засобів виробництва – капіталістам-роботодавцям. Робоча сила, як об’єкт купівлі-продажу, як будь-який товар має ціну що постає у формі зарплати. І роботодавці-власники, і наймані працівники сприймають зарплату як оплату праці, а не робочої сили.

Зарплата – це ціна товару робоча сила, що складається на ринку, тобто грошова форма вартості робочої сили найманого працівника.

Працівник продає не працю, а здатність працювати, тобто свою робочу силу. Якби він продавав працю, то вона існувала б уже в момент укладання угоди з підприємцем, оплачувалась би вся, а значить не було б ніякої додаткової вартості. Через зарплату роботодавець оплачує функціонування робочої сили лише в необхідний робочий час. Тому ціна праці у формі зарплати є перетвореною, викривленою формою вияву вартості і ціни товару „робоча сила”.

Працівник лише в тому разі одержує хоч якусь частку оплати праці в додатковий робочий час, якщо система оплати праці передбачає його участь у прибутках фірми.

На формування ціни робочої сили впливають такі чинники:

1) Природнокліматичний чинник. В різних кліматичних зонах різний обсяг, структура матеріальних благ (одяг, їжа, житло), які визначають вартість робочої сили. Тому вартість і ціна робочої сили неоднакові в країнах чи регіонах з теплим і холодним кліматом.

2) Цивілізаційний чинник. (ступінь розвитку суспільства). Від нього залежать потреби, в матеріальних, духовних, соціальних благах. Ціна робочої сили вища в тих країнах, де вищий рівень розвитку продуктивних сил, НТП.

3) Економічний чинник. Він визначає ступінь збалансованості трудових ресурсів і робочих місць, від нього залежить рівень зайнятості, що впливає на попит і пропозицію робочої сили.

4) Соціальний чинник. Це рівень організованості найманих працівників, впливовість профспілок. Чим він вищий – тим вища зарплата.

5) Інституціональний чинник. Це рівень захищеності найманих працівників державою, встановлення нею мінімальної зарплати, соціальних гарантій тривалості робочого дня.

Заробітна плата може відхилятись від ціни робочої сили залежно від:

- стану конкуренції на ринку праці;

- надання переваг одній групі працівників перед іншими (дискримінація жіночої праці);

- нецінових чинників: привабливість, престижність, творчий характер;

- рівень освіти, рівень кваліфікації працівників;

- стаж, досвід роботи.

Функції зарплати:

Відтворювальна – рівень оплати праці має бути достатній для нормального відтворення робочої сили та забезпечувати роботодавцю отримання бажаного результату від використання робочої сили.

Стимулююча – її розмір спонукає найманого працівника до ефективнішої праці.

Соціальна – передбачає забезпечення рівної оплати за рівну працю, поєднання договірного та державного регулювання з принципами соціальної справедливості.

Розрізняють номінальну та реальну зарплату:

а) номінальна – сума грошей, яка нараховується працівникові за відпрацьований робочий час або обсяг роботи і виплачується після утримання податків та інших встановлених законом відрахувань. Вона не дає уявлення про справжню цінність і корисність її для працівника, бо по ній він не може визначити скільки благ купить, наскільки задовольнить свої потреби. Благополуччя працівника залежить від його реальної зарплати.

б) реальна – це сума життєвих благ (товарів і послуг), яку працівник може придбати за отриману номінальну зарплату на певний момент. Реальна зарплата залежить від номінальної та рівня цін.

Оплата праці здійснюється у двох основних формах:

1) почасова (погодинна) – залежно від тривалості робочого часу,

її системи:

- погодинно преміальна;

- погодинно прогресивна.

2) відрядна (поштучна), – за результат,

її системи:

- відрядно-прогресивна;

- відрядно-преміальна;

- акордна;

- акордно-преміальна.

В ринковій економіці держава визначає мінімальну зарплату.

Мінімальна зарплата – розмір зарплати, нижче якого жоден наймач не має права оплачувати відпрацьовану погодинну чи відрядну норму праці. Вона не завжди відповідає прожитковому мінімуму.

Висновки:

Капіталістична власність виникає в процесі первісного нагромадження капіталу - історичного процесу створення умов для виникнення капіталістичних виробничих відносин як економічного змісту капіталістичної власності.

На відміну від обігу товарів і грошей обіг капіталу починається і завершується грошима. Гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли вони повертаються до власника з приростом. Капітал - самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість.

Особливість капіталістичного виробництва полягає в його здійсненні на основі найманої праці - праці, що включається у процес виробництва через продаж робочої сили найманим працівником власнику засобів виробництва. Перетворення робочої сили на товар є першим ступенем переходу капіталістичної власності зі свого юридичного змісту в економічний. Стаючи товаром, робоча сила як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість. Споживча вартість товару робоча сила - здатність робочої сили бути джерелом додаткової вартості.

Додаткова вартість створюється тільки в сфері виробництва особливим товаром-„робоча сила”. Вона привласнюється власником засобів виробництва та є для нього формою економічної реалізації власності на капітал.

За участю складових частин капіталу в створенні додаткової вартості К.Маркс розділив капітал на постійний і змінний.

Постійний капітал-„С”-втілений у засобах виробництва і в процесі виробництва не змінює свою вартість.

Змінний капітал-втілений у робочій силі і в процесі виробництва змінює свою вартість. Додаткова вартість-це прирощення тільки змінного капіталу.

На поверхні економічних явищ зарплата виступає як ціна праці. Але це не так, бо робітник продає не працю, а здатність до неї, тобто свою робочу силу.Власник засобів виробництва через зарплату покриває використання робочої сили лише в необхідний робочий час, тобто частково. Отже, зарплата є перетвореною (викривленою) формою вартості й ціни особливого товару-„робоча сила”

Система заробітної плати забезпечує формування ціни рпаці, визначення й урахування всіх її кількісно-якісних складових, вираження ціни у певних рівнях заробітної плати.

Основні поняття:

Капітал. Первісне нагромадження капіталу. Додаткова вартість. Маса і норма додаткової вартості. Постійний капітал. Змінний капітал. Зарплата. Номінальна зарплата. Реальна зарплата.

Література:

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-прес, 2012, - 702с.

2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія: Навч. посіб. – К: Знання, 2007- 684с.

3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005.

4. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М.:Економічна теорія – політекономічний контекст – Навчальний посібник. К.: Кондор, 2008-524 с.

5. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М., Іткін О.Ф. Політична економія: Підручник/ За науковою ред.. доктора економічних наук, проф.. В.Г. Федоренка – К.- Алерта.2008-487 с

6.Щетинін А.І. Політична економія. Підручник. Центр учбової літератури, 2011.-480с.

Тема № 7. Витрати виробництва і прибуток

Навчальна мета:

- з’ясувати економічну сутність витрат виробництва і прибутку за марксистською теорією;

- розкрити сутність витрат виробництва за неокласичною теорією;

- показати механізм міжгалузевої конкуренції та утворення середньої норми прибутку;

- навчитись визначати масу та норму галузевого і середнього прибутку, ціни виробництва.

1. Витрати виробництва як передумова виробництва. Сутність витрат виробництва за марксистською теорією.

2. Неокласична теорія витрат виробництва.

3. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку і чинники, що впливають на неї. Теорії прибутку.

4. Внутрігалузева конкуренція та утворення суспільної (ринкової) вартості. Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку. Ціна виробництва.

Сутність витрат виробництва за марксистською теорією

У ринковій економіці кінцевою метою виробництва є отримання прибутку. Його величина безпосередньо залежить від величини витрат виробництва, тому вони завжди знаходяться під контролем власника.

Між суб’єктами виробничих відносин витрати виробництва можуть розподілятись по різному. Тому немає універсального і єдиного простого методу визначення витрат і результатів виробництва. Є два основних підходи до їх визначення: марксистський; неокласичний.

Марксистська теорія виділяє дві основні групи витрат виробництва:

1) суспільні, тобто дійсні або повні витрати. Вони включають всі витрати праці та показують у що обходиться випуск продукції для всього суспільства і втілюються у вартості товару, тобто: включають суму витрат постійного капіталу (с), змінного капіталу (v) і додаткової вартості (m).

Звідси W = c + v + m.

Вартість товару показує, що дійсними витратами його виробництва для суспільства є витрати праці.

Отже, дійсні (суспільні) витрати виробництва – це сукупні витрати уречевленої та живої праці, які утворюють вартість товару.

Але те, у що обходиться виробництво товару для суспільства не тотожне тому, чого коштує його виробництво підприємцю-капіталісту. Для нього виробництво товару визначається не витратами праці, а витратами капіталу на придбання засобів виробництва і робочої сили, які у процесі виробництва функціонують як постійний і змінний капітал.

Отже:

2) капіталістичні, тобто підприємницькі витрати виробництва (к) – це сума витрат постійного і змінного капіталу, витраченого на виробництво товару:

К = с + v

Вони менші від суспільних, тобто дійсних витрат на величину додаткової вартості і становлять собівартість виробленого товару.

Капіталістичні витрати виробництва створюють реальний зв'язок між складовими витрат виробництва і процесом утворення, зростання вартості. Вони маскують живу працю як джерело новоствореної вартості, породжують хибне уявлення, що вартість виробництва є повною вартістю товару, а прибуток – надлишком над нею, який виникає у сфері обігу товарів.

2. Неокласична теорія витрат виробництва

Неокласична теорія витрат виробництва відрізняється від марксистської і суттю, і термінологією.

Вона не розглядає дійсних або суспільних витрат, концентрує увагу не на їх сутності, а на тих формах вияву, яких вони набувають на поверхні економічних явищ.

Підприємець, що організовує виробництво, розраховує на одержання доходу в формі прибутку. Однак для цього він змушений понести певні витрати капіталу та праці. Грошовий їх вираз - це витрати виробництва.

Таким чином, витрати підприємства – це платежі, які треба зробити, щободержати необхідні для виробництва обсяги ресурсів.

Частина цих витрат вимагає від підприємства прямих грошових затрат, а частина таких затрат не вимагає. Тому витрати поділяються на дві групи

· зовнішні, тобто явні;

· внутрішні, тобто неявні.

Зовнішні, тобто явні витрати – це грошові виплати постачальникам ресурсів, які не є власниками підприємства.

Це – сума всіх грошових витрат бізнесмена на залучення економічних ресурсів. До їх складу входять: зарплата, позичковий відсоток за користування позиковими коштами, рента за користування землею, орендна плата за користування приміщеннями та ін.

Зовнішні витрати відбиваються на рахунках бухгалтерського обліку, тому їх називають бухгалтерськими витратами.

Внутрішні або неявні витрати – це грошові платежі, які могли б одержати за свої ресурси власники даного підприємстваза іншого способу їх використання.

Це - альтернативні витрати або ціна вибору в економіці. Вони виникають через обмеженість ресурсів.

Таким чином, внутрішні або неявні витрати - це цінність інших благ, які можна було б одержати за умови іншого, вигіднішого використання тих же ресурсів.

Економісти враховують загальні витрати, які являють собою суму зовнішніх і внутрішніх витрат.

Загальні витрати = зовнішні + внутрішні;

До складу загальних, тобто економічних витрат, входить і нормальний прибуток.

Нормальний прибуток – це мінімальна плата, необхідна для того, щоб утримати підприємницький талант в рамках даного підприємства.

“Коротше кажучи, економісти вважають витратами, всі платежі, - зовнішні та внутрішні, включаючи в останні і нормальний прибуток, - необхідні, для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності” (див. К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю “Економікс” книга 2 с.46).

Через розбіжність бухгалтерських та економічних витрат у політекономії термін «прибуток» теж не збігається з його тлумаченням в бухгалтерських розрахунках. Тому є поняття бухгалтерського і економічного прибутку.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між загальним виторгом і грошовими витратами на придбані ресурси.

Бухгалтерський прибуток = виторг - бухгалтерські витрати.

Економічний прибуток – це різниця між виторгом від продажу продукції та загальними витратами на ресурси, використані при виконанні робіт і наданні послуг.

Економічний прибуток = виторг - загальні (тобто явні + неявні витрати).

Тому бухгалтерський прибуток перевищує економічний прибуток на величину неявних витрат виробництва. Однак критерій успіху фірми не бухгалтерський, а економічний прибуток. Якщо загальні витрати (тобто явні і неявні) перевищують дохід, то це - збитки.

Витрати підприємства, пов'язані з виробництвом певного обсягу продукції, залежать від його можливостей змінити кількість застосованих ресурсів. Для того, щоб зробити ці зміни, треба різний час, тому економісти виділяють два періоди в діяльності фірми:

- короткостроковий;

- довгостроковий.

Короткостроковий – це такий період протягом якого фірма не може змінити свої виробничі потужності (кількість верстатів, число приміщень). Впливати на результати виробництва вона може лише шляхом інтенсифікації (наприклад, збільшення змінності роботи устаткування).

Довгостроковий – це період досить тривалий, що дозволяє змінити кількість всіх видів ресурсів, включаючи і виробничі потужності.

Він достатній для входу та виходу підприємства з галузі. Обидва періоди не мають чіткої тривалості.

У короткостроковому періоді кількість одних факторів залишається незмінною, а кількість інших змінюється. Тому витрати фірми в цьому періоді поділяються на: постійні та змінні.

Постійні витрати - це витрати, які не пов'язані зі зміною обсягів виробництва (наприклад, рентні платежі, страхові внески, амортизація будинків). Вони є навіть якщо підприємство не працює.

Змінні витрати – це витрати, які залежать від зміни обсягу виробництва (наприклад, оплата праці, сировини, транспорту, соціальні відрахування). Величина цих витрат зростає в міру зростання обсягів виробництва.

Сукупні або загальні витрати – це сума постійних і змінних витрат на певний обсяг виробництва.

Граничні витрати – це приріст загальних, тобто сукупних витрат, необхідний для одержання додаткової одиниці продукції.

Ці витрати мають тенденцію до збільшення з певного моменту, що пов'язане з законом спадної граничної продуктивності.

Продуктивність спадає тому, що ресурси обмежені і з розширенням виробництва доводиться залучати дорожчі або гірші ресурси (наприклад: возити молоко далі, добувати вугілля глибше, використовувати руду гіршої якості). Крім того, з розширенням виробництва порушуються пропорції у співвідношенні ресурсів. Знати величину граничних витрат бізнесмену необхідно при розширенні масштабів виробництва.

Середні витрати – це відношення загальних, тобто сукупних витрат до обсягу випуску продукції.

Середні витрати = загальні витрати: обсяг випуску продукції.

Вони відчувають на собі одночасний вплив граничних і постійних витрат. Оскільки зі збільшенням обсягів виробництва постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції зменшуються, то якийсь час це зниження компенсує зростання граничних витрат і можна спостерігати розрив між початком росту граничних витрат і ростом середніх.

Наприклад: граничні витрати починають зростати при випуску 10-ї одиниці продукції, а середні - при випуску 13-ї одиниці продукції.

У довгостроковому періоді всі витрати змінні.

За довгостроковий період можна відмовитися від оренди або розширити її, продати, купити, замінити станки, перейти на випуск іншої продукції і т.п.

Тому в довгостроковому періоді на одне з перших місць висувається проблема оптимізації розмірів підприємства.

Для її вирішення треба проаналізувати динаміку середніх витрат зі збільшенням масштабів виробництва.

Послідовне збільшення масштабів виробництва протягом певного часу веде до зниження середніх витрат, але, починаючи з якогось моменту виявляється їх підвищення, що пояснюється наявністю позитивних та негативних наслідків росту масштабу виробництва.

Позитивний ефект росту масштабів виробництва досягається за рахунок такихфакторів:

1. Поділ праці.

На більших підприємствах можлива глибша внутрішньовиробнича спеціалізація, що підвищує продуктивність праці і знижує середні витрати.

2. Поліпшення управління.

Спеціалізація зачіпає і управління (маркетинг, реклама, науково-технічна робота), що підвищує його ефект і знижує середні витрати на одиницю продукції.

3. Комплексне використання сировини та ефективніше використання основного капіталу.

Великі підприємства можуть зменшити відходи виробництва за рахунок створення побічних виробництв, кращого використання дорогих машин, технологій.

4. Диверсифікація виробництва.

Великі підприємства уміло діють в різних сферах, що підвищує віддачу ресурсів.

НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ РОСТУ МАСШТАБІВ ВИРОБНИЦТВА:

- великі підприємства втрачають гнучкість, а це збільшує середні витрати;

- велика фірма може вийти за межі керованості, що розвиває бюрократизм та негативно позначається на управлінні.

Порівнюючи витрати і результати своєї діяльності, фірма, що прагне максимальних прибутків, має дотримуватись правила граничного випуску, яке вимагає від підприємств дотримування такого обсягу виробництва за якого граничні витрати дорівнюють граничному доходу.

3. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку і чинники, що впливають на неї. Теорії прибутку

За товарної форми виробництва прибуток є однією з найважливіших категорій, що розкриває мету виробництва, показником кінцевих фінансових результатів діяльності фірми, критерієм ефективності виробництва.

Від його розмірів залежить фінансовий стан підприємства, можливості розширення, матеріального стимулювання працівників та ін. Найпринциповішими щодо з'ясування природи прибутку є питання про його сутність, джерело та форми.

Меркантилізм стверджував, що прибуток створюється у невиробничій сфері, а його джерело — зовнішня торгівля.

Класична англійська школа виводила його зі сфери виробництва, започаткувавши основоположну в системі економічного аналізу трудову теорію вартості. Один із чільних її представників А. Сміт доводив, що прибуток є відрахуванням з продукту праці найманого робітника, а в інших випадках трактував його як породження капіталу. Проте класична школа не розкрила джерело та матеріальний зміст прибутку. Найближче до розуміння економічної природи прибутку підійшов Д. Рікардо, який послідовно трактував прибуток як відрахування з продукту праці найманих робітників, сформулював закон оберненої залежності заробітної плати і прибутку, вважав відсоток і земельну ренту відрахуванням з прибутку, а сам прибуток розглядав як прибуток промислового капіталу. Однак Д. Рікардо не зміг пояснити, як він утворюється.

Механізм утворення і джерело прибутку розкрив марксизм. Взявши за основу обґрунтовану класичною політекономією трудову теорію вартості, К. Маркс звернув увагу на двоїстий характер праці, що створює товар, і на цій основі сформулював теорію додаткової вартості. Згідно з нею найманий працівник, виробляючи своєю працею товар, не тільки переносить на нього вартість спожитих засобів виробництва, а й створює нову (додану) вартість, складовими якої є еквівалент вартості робочої сили та додаткова
вартість, яка і набуває форми прибутку. Отже, прибуток – це реалізована додаткова вартість

Категорія капіталістичних (підприємницьких) витрат виробництва маскує поділ капіталу на постійний і змінний. Додаткова вартість, в процесі реалізації товару, виступає як породження всього авансованого капіталу та набуває форми прибутку.

Промисловий прибуток — перетворена форма додаткової вартості, створюваної додатковою працею найманих працівників, представлена як породження авансованого промислового капіталу.

Це визначення дає змогу з'ясувати сферу, в якій створюється прибуток (сфера виробництва товарів); джерело прибутку — додаткова праця найманих працівників; матеріальний зміст прибутку — додаткова вартість як складова вартості вироблених товарів.

Прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. Економічна реалізація втіленої в товарі додаткової вартості відбувається у сфері обігу товарів шляхом їх продажу. Якщо в силу певних причин (перевиробництво товарів тощо) товар не подолає сферу обігу, тобто не буде проданим, не перетвориться на певну суму грошей, то втілена у ньому додаткова вартість не реалізується власником товару. Тому прибуток є явищем (і категорією) не тільки сфери виробництва, а й сфери обігу — у першій він створюється, у другій — економічно реалізується, що породжує уявлення, видимість, ніби прибуток виникає у сфері купівлі-продажу товарів. Ця обставина обумовлює можливу і реальну кількісну неоднаковість додаткової вартості і прибутку. Економічним інструментом кількісної розбіжності додаткової вартості і прибутку є ціна, якою опосередковується купівля-продаж товарів. Її відхилення вгору або вниз від вартості товару під впливом неврівноваженості попиту і пропозиції товарів, інших притаманних ринковій економіці чинників зумовлює кількісну розбіжність між додатковою вартістю і прибутком як перетвореною її формою. Особливо яскраво ця розбіжність як стійка тенденція, закономірність виявляється у категоріях «норма прибутку» і «ціна виробництва».

Згідно з марксистською концепцією прибуток як перетворена форма додаткової вартості перебуває у суперечності з іншою складовою доданої вартості — заробітною платою як перетвореною формою вартості робочої сили. Наслідком цього є завуальованість відносин між найманими працівниками і підприємцями-капіталістами. Так, найману працю представляє заробітна плата, яка, приховуючи поділ праці на необхідну і додаткову, створює уявлення, що найманий робітник продає саме працю, а не свою здатність до неї, а капіталіст її повністю оплачує. А на протилежному полюсі капіталу місце додаткової вартості посідає прибуток, який видається не породженням живої праці, а породженням усього (С + V) авансованого капіталу. Отже, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості, за якої додаткова вартість виступає як породження всього авансованого капіталу. Прибуток - це реалізована додаткова вартість.

Між прибутком і заробітною платою як перетвореними формами двох частин доданої вартості існує обернено пропорційна залежність — зростання прибутку понад величину доданої вартості зумовлює зменшення заробітної плати, і навпаки. У цьому полягає суперечність складових доданої вартості, яка виявляється у боротьбі найманих працівників за збільшення заробітної плати, а підприємців — за збільшення прибутку і є одним із чинників соціальної нерівноваги та нестабільності.

Автор теорії «трьох факторів виробництва» Ж.-Б. Сей в одних випадках трактував прибуток як дохід на капітал, а в інших — як заробітну плату капіталіста за управління підприємством. Ці погляди на прибуток розвинули англійський економіст А. Маршалл, американські економісти Френк-Хайнеман Найт (1885—1974), Самуельсон, Едвард Чемберлін (1899—1967), американський філософ і психолог Джон Дьюї (1860—1953) та ін. Зокрема, англійський економіст Рой Харрод вважав, що прибуток люди заробляють службою, особистим старанням, роботою уяви, мужністю, а австрійсько-американський економіст Й. Шумпетер розглядав прибуток як результат здатності підприємця до новаторства.

Погляди на природу прибутку в сучасній західній економічній літературі, які знаходять багато прихильників і на українських теренах, зводяться до таких чотирьох положень:

1. Прибуток як дохід від факторів виробництва, винагорода власника підприємства (фірми) за надані ним фактори (засоби) виробництва. Тобто ним є дохід від факторів виробництва — відсоток, рента, заробітна плата.

2. Прибуток — це винагорода за підприємницьку діяльність і технічні вдосконалення. У сучасних умовах великими корпораціями керують наймані управлінці — менеджери, які за свою працю, підприємницьку діяльність, ініціативу, новаторський підхід отримують не прибуток, а винагороду у формі заробітної плати. Реальнівласники підприємства (фірми) отримують прибуток не за свою діяльність, а як суб'єкти, яким належить капітал підприємства. З погляду сучасної економічної теорії, цей вид прибутку є нестійким доходом від технічних нововведень.

3. Прибуток — це монопольний дохід, породжений монопольним становищем товаровиробника. Він визначається як частина доходу, пов'язаного з «неприродними, або штучними обмеженнями». Йдеться про монополістичний капіталізм (мовою неокласичної школи – про сектор в економіці, в якому панує обмежена конкуренція).

4. Прибуток як винагорода (плата) за ризик, невизначеність. Рівень прибутку на капітал тим вищий, чим більший ризик його застосування. Ризиком є не тільки невизначеність ринкового попиту і пропозиції, а й науково-технічні дослідження, спрямовані на заміну технічної і технологічної бази виробництва з метою виробництва надлишкової додаткової вартості у формі надлишкового прибутку.

Маса прибутку (Р) – це його абсолютна величина.

Норма прибутку (р') – це відношення додаткової вартості (m) до всього авансованого капіталу (с + v), виражене у відсотках:

Вона показує ступінь зростання капіталу, ступінь вигідності, доходності, прибутковості бізнесу.

На норму і масу прибутку впливають такі чинники:

1) норма додаткової вартості (чим вона вища, тим вищою є норма і маса прибутку);

2) органічна будова капіталу (с + v) (з її зростанням норма і маса прибутку зменшується і навпаки);

3) швидкість обороту капіталу (чим швидше обертається капітал тим більшою є маса додаткової вартості і прибутку);

4) коливання ринкових цін навколо вартості (чим вищі ціни, тим більше маса і норма прибутку і навпаки).

Фактори, що впливають на норму прибутку, діють несинхронно в усіх галузях і підприємствах економіки. Тому рівновеликі капітали в різних галузях і на різних підприємствах дають неоднакові маси та норми прибутку.

4. Внутрігалузева конкуренція на утворення суспільної (ринкової) вартості. Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку. Ціна виробництва

Підприємництво здійснюється в умовах конкуренції, тобто змагання, економічної боротьби за кращі умови виробництва й купівлі – продажу товару з метою одержання прибутку.

Внутрішньогалузева конкуренція вирівнює ціни, встановлюючи єдину ринкову ціну на даний вид продукції. Бізнесмени, які функціонують у кращих ринкових умовах (мають кращу техніку, технологію) одержують надприбуток, тому що їх індивідуальні витрати нижчі від суспільних, а продукція реалізується за ринковою ціною. Але надприбуток у промисловості - явище не постійне. Коли технічні новації поширяться на всю галузь, вартість і ринкова ціна товару падає, надприбуток зникає.

Міжгалузева конкуренція вирівнює галузеві норми прибутку в середню. Це відбувається тому, що в різних галузях різна органічна будова капіталу (є трудомістські, матеріаломістські, енергомістські галузі). Тому рівновеликі капітали, вкладені в різні галузі виробництва, приносять неоднакову норму прибутку. Умовно можна виділити три групи галузей виробництва:

- високоприбуткові,

- середньоприбуткові,

- низькоприбуткові.

Міжгалузева конкуренція спонукає бізнесменів до переливання капіталу з низькоприбуткових у високоприбуткові галузі. В результаті обсяги виробництва товарів у високоприбуткових галузях зростають, ринок насичується, ціни падають, норма прибутку знижується.

У низькоприбуткових галузях, де відбувся відтік капіталу, обсяги виробництва товару скорочуються, ринкова ціна підвищується, норма прибутку зростає. Завдяки цьому галузеві норми прибутку вирівнюються в середню.

Середня норма прибутку () визначається як відношення суми додаткової вартості, створеної у всіх галузях суспільного виробництва, до суми капіталу, вкладеного в усі галузі, в %.

В результаті кожен підприємець одержує прибуток за середньою нормою, тобто середній прибуток.

Середній прибуток (р_сер) – це прибуток, отриманий за середньою нормою від авансованого капіталу. Він розраховується як відсоток від числа.

Утворення середнього прибутку приводить до того, що товари реалізуються не за вартістю, а за ціною виробництва.

Ціна виробництва включає витрати виробництва плюс середній прибуток на авансований капітал.

Таким чином, в результаті міжгалузевого переміщення капіталу, викликаного конкуренцією, додаткова вартість, створена у всіх галузях економіки, перерозподіляється між групами бізнесменів за принципом „рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал”.

Висновки:

Капіталістичні витрати виробництва представляють собою відносини економічної власності між капіталістами і найманими працівниками щодо формування витрат постійного та змінного капіталу та привласнення при цьому додаткової вартості у товарній формі.

За теорією К.Маркса суспільні витрати дорівнюють сумі вартості спожитого постійного і змінного капіталу і додаткової вартості, створеної найманою працею. Капіталістичні витрати менші від суспільних на величину додаткової вартості, яка створюється найманим робітником понад вартість його робочої сили і набуває форми прибутку, який привласнюється власником капіталу і є рушійною силою капіталістичного виробництва.

Прибутковість підприємства визначається як абсолютно - у грошовому вираженні, що є масою прибутку, так і відносно - у нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках. Вона характеризує ступінь зростання капіталу, ступінь вигідності його використання

Середній прибуток утворюється внаслідок міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в галузі, виробництво товарів у яких не задовольняє потреби споживача, з відповідним коливанням цін. Товари продаються не за вартістю, а за ціною виробництва, що включає підприємницькі витрати плюс середній прибуток на авансований капітал. Таким чином, в результаті міжгалузевої конкуренції додаткова вартість, створена у всіх галузях суспільного виробництва стихійно перерозподіляється між групами бізнесменів за принципом: „Рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал”

Основні поняття

Витрати виробництва. Постійні витрати. Змінні витрати. Граничні витрати. Середні витрати. Прибуток. Маса прибутку. Норма прибутку. Середня норма прибутку. Ціна виробництва.

Література

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-прес, 2012, - 702с.

2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія: Навч. посіб. – К: Знання, 2007- 684с.

3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005. – 508 с.

4. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. В. О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2007. – 672 с.

5. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М.:Економічна теорія – політекономічний контекст – Навчальний посібник. К.: Кондор, 2008-524 с.

6. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М., Іткін О.Ф. Політична економія: Підручник/ За науковою ред.. доктора економічних наук, проф.. В.Г. Федоренка – К.- Алерта.2008-487 с

7.Щетинін А.І. Політична економія. Підручник.- К.: Центр учбової літератури, 2011.-480с.

Тема № 8. Ринок, його сутність і функції. Моделі ринку,

конкуренція і ціноутворення

Навчальна мета:

- з’ясувати суть, функції, умови, формування ринку;

- розкрити сутність ринкового механізму саморегулювання економіки;

- дати характеристику основних моделей ринку;

- ознайомити з основними елементами ринкової інфраструктури

Дата добавления: 2014-10-15