Приєднання Західної України до УРСР у складі СРСР

Україна в роки війни та у повоєнний період

23 серпня 1939 р. був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін домо­вилися про поділ Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західно­українські землі.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти «сво­єю» частиною польської держави (як і передбачалося у секретних протоколах), 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кор­дон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами (територія площею понад 190 тис. кв. км. із населенням майже 12 млн людей). Розмежувальна лінія між СРСР і територією, оку­пованою німецькими військами, була уточнена у радянсько-ні­мецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемкішцина і Холмщина були зайняті Німеч­чиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бесарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн мешканців Західної України.

На початку жовтня 1939 р. на західноукраїнських землях відбулися вибори до Народних Зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли і самі Українські Народні Збори, які прийняли Декларацію про встановлення радянської влади на Західній Україні і про возз'єднання з УРСР. У складі УРСР були утворені 8 нових областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька.

Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної Армії. Пояснювалось це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі з досить сильним політичним, національним і економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.

Деякі політичні та економічні заходи, які проводилися новим режимом після возз'єднання, дали українцям конкретні поліп­шення. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських го­сподарств отримали понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різного реманенту, що були конфісковані у поміщиків, монастирів та крупних державних чиновників. Були створені ма­шинно-тракторні станції, різні обласні та районні установи й організації, які надавали послуги у розвитку рослинництва і тваринства. Чимало було зроблено і у соціальній сфері: ліквідовано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалась за­робітна плата. Реконструювались існуючі і будувалися нові під­приємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне обслуговування. За перший рік радянської влади тут поча­ли діяти 184 лікарні, 492 амбулаторії та поліклініки. Українізувалась та зміцнювалась система освіти. У цей час працювало 6900 шкіл, у тому числі 6 тис. з українською мовою навчання, діяло 15 ВНЗ, в тому числі 2 університети, 13 театрів.

Однак все це відбувалося в умовах тоталітарного режиму, що при­звело до поширення репресій, депортацій і на західноукраїнських землях. Були розпущені українські політичні партії, а їхні лідери депортовані. Ліквідовувалось багато кооперативів, а інші реор­ганізувались на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства «Просвіта».

Через деякий час було оголошено, що землі, експропрійовані у польських землевласників і віддані найбіднішим селянам (спочат­ку це був найпопулярніший захід нового режиму!), підлягають колективізації. Методи її проведення були ще більш жорстокими, чим у Східній Україні. Супроводжувались вони масовими ре­пресіями, «розкуркуленням» середняків, депортацією тисяч селян до Сибіру. Погіршувало ситуацію те, що краєм керували люди, направлені з інших регіонів СРСР, які не розуміли місцевої спе­цифіки, не володіли українською мовою.

Утисків зазнавала греко-католицька церква. Священиків зобо­в'язували мати спеціальні паспорти, а за використання церков уряд вимагав платити високі податки. Викладання релігії у школі забо­ронялося, церковні землі конфісковувалися.

Широкі репресії були розгорнуті проти місцевої інтелігенції. З осені 1939 р. лише з Галичини радянська влада депортувала бли­зько 400 тис. українців.

Таким чином, входження західноукраїнських земель до складу УРСР було подією величезної історичної ваги і мало прогресивне Значення, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися у межах однієї державної структури. Але здійснено це було то­талітарним режимом з порушенням норм міжнародного права, за допомогою секретних угод. Радянська влада була поширена і на західноукраїнські землі.

Дата добавления: 2014-10-15