Тема 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики

1. Поняття регіональної економіки та регіональної політики

2. Регіональна економічна політика, її сутність та завдання

3. Об’єкти та суб’єкти ДРЕП. Складові частини ДРЕП. Органи які реалізують ДРЕП на різних рівнях

4. Напрями регіональної політики

5. Національно – економічна стратегія і політика

1. Поняття регіональної економіки та регіональної політики

Регіональна економіка – це галузь наукових знань, що вивчає розвиток і розміщення продуктивних сил, соціально – економічних процесів на території країни та регіонів із урахуванням природно – екологічних умов.

Для регіональної економіки характерні такі принципи функціонування:

· комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку;

· єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища;

· територіальна спільність виробництва;

· відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню виробництва;

· цілісність системи соціальної інфраструктури;

· поєднання територіального та галузевого управління об'єктами.

Регіональна політика - це сфера діяльності держави, або регіональної (місцевої) влади, щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому (регіональному) аспекті, тобто пов’язана з взаємовідносинами між державою і регіонами, а також регіонів між собою. Є складовою частиною національної стратегії соціально – економічного розвитку.

Однією з найважливіших задач розробки регіональної політики є визначення перспектив розвитку кожного регіону, його цільової функції з загальнодержавних позицій, враховуючи те, що економіка України є єдиний народногосподарський комплекс.

Складовою частиною регіональної політики є державні регіональні програми, які реалізуються у масштабі країни, окремих областей, систем розселення. Виконання таких програм має забезпечуватися спеціальними фондами регіонального розвитку та протекціоністською політикою держави стосовно окремих регіонів (надання пільг, розподіл фінансових коштів тощо).

2. Регіональна економічна політика, її сутність та завдання.

Регіональна економічна політика за організаційною сутністю являє собою сукупність організаційно – правових та економічних заходів, які за допомогою відповідних адміністративних важелів та фінансово – економічних інструментів забезпечують стимулювання ефективного, пропорційного та збалансованого розвитку економіки регіонів, раціональне та економне використання їх ресурсного потенціалу, з метою підвищення життєвого рівня та якості населення з максимальним збереженням природного середовища функціонування продуктивних сил.

Основною метою регіональної економічної політики є створення необхідних організаційно – правових та економічних умов, що надають відносно рівні можливості кожному регіону для ефективного економічного розвитку, раціонального використання природних, трудових, фінансових ресурсів і задоволення потреб населення.

В регіональному вимірі у регіональній політиці України визначаються наступні пріоритетні завдання:

· забезпечення комплексного і збалансованого соціально – економічного розвитку усіх регіонів шляхом раціонального використання їх економічного потенціалу;

· всебічна підтримка депресивних регіонів, у першу чергу – аграрно – промислових, із порівняно низьким рівнем соціально – економічного розвитку (території Полісся, Поділля, Карпатський та Південний район);

· зниження рівня сировинної орієнтації економіки, здійснення відповідної структурної перебудови в напрямку розвитку високотехнологічних ресурсозберігаючих виробництв у традиційно промислових районах України, для яких характерна концентрація підприємств важкої промисловості й складна економічна ситуація. Це в першу чергу: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, міста Харків, Одеса, Київ;

· оздоровлення екологічного стану промислових регіонів Прикарпаття, Донбасу, Придністров’я, а також територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на ЧАЕС. Створення в цих регіонах сприятливих умов для життєдіяльності населення;

· формування раціональної системи розселення шляхом зміцнення сільської її мережі, активізація функціонування сільських населених пунктів, малих сільських поселень на базі малого і середнього підприємництва;

· широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжнародного співробітництва;

· розвиток регіональних і міжрегіональних інфраструктурних систем транспорту, зв’язку, інформатики, які забезпечують і стимулюють ефективність територіального поділу праці;

· раціональне використання рекреаційних ресурсів в Криму, районах Чорноморського і Азовського узбережжя, Карпатах, в екологічно чистих зонах інших областей України шляхом створення розгалуженої мережі транспортних комунікацій, об’єктів соціальної інфраструктури.

3. Напрями регіональної політики.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави.

Регіональна політика характеризується такими напрямами:

· співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;

· співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;

· зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

· регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

Основними принципами регіональної політики України повинні бути:

· перевага інтересів регіону над інтересами галузей, відомств, окремих підприємств і організацій;

· всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демографічних передумов та факторів розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з наданням переваги чинникам соціальним та екологічним;

· пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва;

· потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають стати державні регіональні програми, які мусять забезпечуватися відповідними грошовими та матеріальними ресурсами.

4. Об’єкти та суб’єкти ДРЕП. Складові частини ДРЕП. Органи які реалізують ДРЕП на різних рівнях

Державна регіональна економічна політика – це сукупність організаційно - правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.

Об'єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Суб'єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.

Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.

Отже, предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і регіонами, так і практична діяльність держави в регіонах.

Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів. Політика регіонів не завжди відповідає політиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика регіонів не повинні бути суперечливими: в ідеалі вони повинні становити одне ціле, доповнюючи та збагачуючи одна одну.

Складові частини ДРЕП:

1. Економічна політика. Сутність економічної політики полягає в забезпеченні регіонам можливостей для самостійного розвитку на умовах самофінансування та самозабезпечення. До складу економічної політики входять бюджетна та податкова політика; планування, прогнозування та програмування розвитку регіону; використання природних ресурсів і власності регіону (інвестиційна політика); розміщення продуктивних сил; політика розвитку регіональних комплексів (АПК; транспортний, будівельний); контрольно-аналітична діяльність та інформаційне забезпечення.

2. Соціальна політика. Складовими соціальної політики є: забезпечення зростання рівня добробуту населення; соціальний захист; забезпечення громадянам рівних прав і можливостей щодо вибору місця проживання та працевлаштування. Ефективність соціальної політики дуже залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, що спрямовується на споживання. Головним завданням соціальної політики є забезпечення соціального захисту різних верств населення регіо­нів, який здійснюють органи регіонального та місцевого управління в межах своїх можливостей. Це може бути фінансова підтримка, працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговування інвалідів то­що. Найважливішою складовою соціальної політики є забезпечення громадянам прожиткового мінімуму.

3. Науково-технічна політика. Вона спрямовується на визначення пріоритетів щодо вдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіоні і базується на попередньому вивченні та аналізі науково-технічного комплексу регіону.

4. Екологічна політика. Нині набула надзвичайно важливого значення в зв'язку з неприпустимим промисловим забрудненням довкілля. Особливо гострою є ця проблема в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Харківській та Київській областях. Головною метою екологічної політики є оздоровлення довкілля.

5. Демографічна політика. Вона спрямовується на гальмування депопуляційних процесів і деструктурування населення. Демографічний стан країни та її регіонів є важливим фактором соціально - економічного розвитку.

6. Гуманітарна політика. Головна мета – це духовний розвиток суспільства, його моральний і фізичний стан. До складу гуманітарної політики входить державна підтримка навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів, клубів, тобто розвиток комунальної власності. Особливістю гуманітарної політики є її чітка регіональна спрямованість.

7. Національна політика. Спрямовується на забезпечення конституційних, політичних, економічних і соціальних прав громадян незалежно від національності та віросповідання. Особливо це стосується регіонів України, що пов'язані з процесами переселення татар, німців в райони їхнього історичного проживання.

8. Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, нарощування експортного потенціалу окремих регіонів, що потребують прискореного розвитку.

9. Управлінська політика. Основна її мета – це створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завданням регіонального розвитку.

Основні напрямки ДРЕП затверджує Верховна Рада України. Президент України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально - економічного розвитку регіонів, видає нормативно - правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президенті України. Уряд України визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально - економічного розвитку регіонів, і забезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних сил.

Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують збалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють і організовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішення Президента України, Кабінету Міністрів України щодо структурної перебудови економіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціального захисту населення та ін.

Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджують і виконують програми та бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Вони розпоряджаються комунальною власністю, запроваджують передбачені законодавством місцеві податки і збори, забезпечують раціональне використання природних і трудових ресурсів.

Представницькі органи затверджують місцевий бюджет і контролюють його виконання, схвалюють програми соціально - економічного розвитку відповідних адміністративно - територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження, установлені законом.

5. Національно – економічна стратегія і політика

Кожна країна повинна формувати власну національно-економічну стратегію залежно від стану економіки. Засадами такої стратегії мусять бути вимоги закону господарської збалансованості. Суть стратегії полягає у забезпеченні рівня виробництва ВВП і доходів грішми населення згідно із сукупними потребами суспільства. Для того треба інвестувати працю і капітал для стабільних темпів виробництва національного продукту й оптимізувати доходи грішми тих, що працюють, усього населення до рівнів, які не порушували б рівноваги між національним попитом і національною пропозицією.

Національно-економічна стратегія полягає у тому, щоб на конкретному відрізку часу і в майбутньому національна пропозиція і національний попит завжди перебували в рівновазі. Це свідчитиме про правильність економічної політики. Однак національна пропозиція і національний попит повинні задовольняти життєві потреби кожного члена суспільства. У зв'язку з цим товарів, послуг та доходів грішми на кожну людину має бути стільки, скільки потрібно для розширеного відтворення виробництва і населення. Стратегія національно-економічної збалансованості повинна орієнтуватися на відповідність пропозиції та попиту потребам суспільства та на рівність між попитом і пропозицією за відтворення виробництва й населення.

Основними напрямами економічної політики є:

· стабільне зростання виробництва товарів і послуг щодо потреб країни;

· стабільне, адекватне обсягам виробництва товарів і послуг зростання доходів грішми споживачів.

Відповідно до цих напрямів, з урахуванням стану економіки, формуються і пріоритети національної економічної політики, найважливішими серед яких є залучення капітальних вкладень для оновлення національного капіталу і забезпечення зростання обсягів виробництва

Дата добавления: 2014-10-15