Концепція: коріння Київської Русі “виростає” з досвіду і політики Хозарського каганату, поляни – різновид хозар, а їхня київська князівська гілка – спадкоємиця роду Кия

Основні мотиви до інтеграції слов’ян північної територіальної паралелі.

1. Розпад імперії франків в сер. ІХ ст. (Верденська угода 843 р.) спровокував наступ нащадка Карла Великого – Людовика ІІ на землі Понємання з метою розширення своїх володінь. В перспективі Людовик ІІ отримав псевдонім Нєманський, що в часі трансформується в Нємецький. Звідси слов’янське (тільки слов’янське) “німці”, “Німеччина”. Таким чином, рух русо – балтів, поморян, у східному напрямку це багато в чому вимушена міграція. Сучасні археологічні дослідження вимагають визнання факту масовості цього руху. Так, знайдені у Новгороді і Пскові керамічні комплекси т.зв. балтійського зразка підтверджують процедуру масових переселень саме в ІХ – Х ст. (В.В. Седов “Восточные славяне в ІУ – ХІІІ вв. М. 1982.).

2. В свою чергу, східна етнічна слов’янська спільнота (слов’яни новгородські, кривичі, сіверяни) переживає соціальну стратифікацію, спровоковану активізаціює процесу урбанізації, практики міст. Міста, як соціоосередки, об’єднували як різні виробничі сили, так і різні етносили. Ця різниця не могла надалі утримуватись і функціонувати в контексті звичаєвого права. Вона вимагала застосування практики кодифікованого права. Цим досвідом володіли русо-балти, запозичивши його через економічні (як мінімум) зв’язки з франками, які, в свою чергу, успадкували чи запозичили цей досвід від Риму. Цей мотив чітко прочитується з літописів, де вказано на причину прикликання русів Понємання: «…и не бе у них [новгородців] правды», що перекладається як «і не було у них закону»: кодифікованої правової етики, яка узгоджувала б соціальну практику в таких соціоосередках як міста. З усього виходить, що ініціатива до заснування держави належала слов’янам – східнянам, які закликали до об’єднання поморян – русів, а пізніше, подолавши владу хозар у південному слов’янському світі, долучили до державотворення полян, сіверян, древлян, уличів.

Хозарська гіпотеза. Автор-пропозиціонер – професор Гарвардського університету О. Пріцак. Час появи цієї теорії: др. пол. ХХ ст. Дослідження, що “утримує” в собі дане теоретичне узагальнення – праця “Походження Русі”.

Відмовимося від прямого звинувачення автора даної гіпотези в науковій невмотивованості і спробуємо в запропонованій нами лінії історичного розвитку знайти місце для ідеї про впливовість Хозарського каганату на землі і етноосередки східних слов’ян.

По-перше, літописи дають доволі детальний опис хозарської присутності в землях східних словян: вони були власниками данини у полян, сіверян, вятичів. По-друге, їх “присутність” в землях східного слов’янства фіксують дані археології систематизовані С.А.Плєтньовою (“На хозарско-славянском пограничье”). З дослідження “прочитуються” такі координати земель охоплених владою хозар – Київщина, Чернігівщина, Новгород – Сіверщина.

Як бачимо, в праукраїнських землях в ІХ ст. “зустрілися” три державотворчі ініціативи: русо – балтів (поморян), східних слов’ян і хозар. Взаємодія двох перших з названих сторін виявилась продуктивною, а головне можливою, на наш погляд, з тієї причини, що русо-балти і східні слов’яни являли в культурно-досвідному відношенні одне ціле – від господарчого типу, заснованого на орному землеробстві, до системи знань і вірувань.

Дата добавления: 2014-10-15