Методичні вказівки до вивчення питань теми. Питання прав і свобод людини та громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої і зовнішньої політики усіх держав світової співдружності

Питання прав і свобод людини та громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої і зовнішньої політики усіх держав світової співдружності. Саме стан прав у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь – якої держави і суспільства в цілому.

Міжнародні стандарти щодо основних прав і свобод людини і громадянина регулюється низкою міжнародно – правових актів, які визначають політичні, природні, культурні, соціальні права.

Необхідно зупинитись на деяких характеристиках міжнародних стандартів прав людини, які є загальними, тому що значна кількість держав закріпила їх у своїх внутрішніх законах. Загальна декларація містить положення, що всі люди народжуються рівними у своїй гідності та правах. Дане положення притаманне всім людям, що живуть на планеті Земля. Крім цього, визнання рівних та невід'ємних прав всіх її жителів є основою свободи, справедливості та загального миру і, дійсно, рівність людей не залежить ні від часу, ні від місця, ні від обставин. Міжнародне право затверджує рівність всіх людей. Але рівність існує в певній формі, яка забезпечується відповідною державою у відповідний історичний період. Тобто держава закріплює таку рівність у своїх законах, і остання набуває форму юридичної рівності.

Принцип рівності стає справді одним з основних у галузі захисту прав і свобод людини. Статті 1 і 2 Загальної декларації прав людини, п. 2 ст. 2 і ст. 3 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, статті 2 і 3 Пакту про громадянські та політичні права проголошують рівність всіх людей незалежно від раси, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або інших обставин. Тобто, дискримінація за цими ознаками не допускається Існують також інші договори, за якими дискримінація забороняється щодо конкретних прав (наприклад, рівного права: дітей і підлітків стосовно соціальних заходів захисту; громадян на участь в управлінні державними справами та у виборах, а також у державній службі: всіх осіб на законний захист; на працю; на освіту тощо).

Обмеження рівноправності можуть бути встановлені, але тільки виключно законом. Визнання цього в міжнародному праві покликано запобігти на внутрішньодержавному рівні зловживанням з боку органів влади на різних рівнях через надання привілеїв тим групам населення, за якими право на окреме заступництво не є загальновизнаним. Будь-яке надання привілеїв поза межами закону означає довільне присвоєння додаткових благ, а це суперечить принципу рівноправності. Зрозумію, що надання відповідних пільг та привілеїв тим, хто їх потребує, не є дискримінацією, якщо вони надаються відповідно до закону. Ті, хто потребує таких пільг та привілеїв, звичайно, є особами, яким необхідний додатковий захист через те, що вони не можуть самі себе захистити з певних причин. Конституція України містить положення, що пільги окремим категоріям громадян встановлюються тільки законом (наприклад, статті 24 і 46).

Щодо міжнародних пільг та привілеїв, то не вважається дискримінацією і надається особливе заступництво вагітним та матерям-годувальницям (Конвенція про охорону материнства 1452 р), біженцям (Конвенція про статус біженців 1951 р., дітям та підліткам (Конвенція про права дитини 1989 р.), жертвам тортур (Конвенція проти тортур 1984 р.), розумово-відсталим особам (Декларація ООН про права розумово-відсталих осіб 1971 р., інвалідам (Декларація ООН про права інвалідів 1975 р.), працюючим мігрантам (Європейська соціальна хартія 1961 р. та Конвенція про захист прав усіх працюючих мігрантів і членів їх сімей, прийнята ООН у 1990 р.) расовим та етнічним групам на тимчасовій основі, коли забезпечується їх фактична рівноправність (Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р.). Особливе заступництво передбачається для тих, хто не в змозі скористатися перевагами рівноправності без додаткової допомоги.

На сьогодні склалися міжнародні стандарти прав людини. Відступати від них не можна. Міжнародна Конференція з прав людини, що проходила у Відні з 14 по 19 червня 1993 р. закріпила універсальний характер та стандарти прав людини, прийнявши консенсусом Заключний документ, шо складається з двох частин — Декларації і Плану дій. Він окреслює основні принципи і напрями співробітництва у сфері прав людини, відкриває міжнародному співтовариству шлях у світопорядок наступного тисячоліття. Основним завданням сьогодення є впровадження цих стандартів у життя.[6]

Таким чином, визнання міжнародних стандартів прав людини слід розглядати як історичне надбання суспільного розвитку, а також як процес нагромадження позитивного досвіду в галузі прав людини, що потребує глибокого вивчення, усвідомлення, пропагування і, нарешті, практичного використання у законотворчій діяльності всіх держав світу, особливо посткомуністичних. Розв'язання зазначених проблем стосується всіх держав — членів міжнародного співтовариства. І одним з головних завдань названого процесу повинно стати закріплення у масовій правосвідомості поняття прав людини як пріоритетного порівняно з іншими соціальними цінностями.

Джерела, рекомендовані до заняття:

1. Європейська Конвенція про громадянство. Міжнародний договір від 7 листопада 1997 року. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. - №11: Законодавство України про громадянство.

2. Загальна декларація прав людини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948.

3. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

4. Конституція України: Офіц. Текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник /Авт.-упоряд. М.І.Хавронюк. – К.: Парламент. Вид-во: 1999. – 544. – (Законодавство: нормат.док. та комент.).

5. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. /Українська правнича фундація. – К.: Право, 1995.

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. //Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2002. - №2.

7. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон України // Відомості Верховної ради України. – 2012. - №16. – ст.146.

8. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001р. //Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №13.

9. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 8 вересня 2005 року. №2866-1У //Урядовий кур’єр. – 2005. – 19 жовтня.

10. Про захист суспільної моралі: Закон України від 20 листопада 2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №14.

11. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996р., зі змінами і доповненнями //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №47.

12. Про імміграцію: Закон України від 7 червня 2001р.//Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №41.

13. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №49.

14. Про національні меншини: Закон України від 25 червня 1992 року. //Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №36.

15. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян Укра­їни: Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18.-Ст. 101.

16. Про правовий статус закордонних українців: Закон України від 4 березня 2004р. //Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №25.

17. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України» від 22.09.2011 Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2012. - №19-20. –ст.179.

18. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11 грудня 2003 року. //Урядовий кур’єр. – 2004. – 15 січня.

19. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991р. із змінами і доповненнями, які вносилися законами 19 лютого і 23 квітня 1992р., 5 травня і 23 грудня 1993р., 22 грудня 1995р., 17 грудня 1996р.

20. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 року. //Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №20.

1. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини» 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР // Відом. Верх. Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
2. Про приєднання України до Конвенції про статус апатридів: Закон України від 11.01.2013 № 23-VII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 10, ст.101
3. Про приєднання України до Конвенції про скорочення безгромадянства: Закон України від 11.01.2013 № 22-VII // (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 10, ст.100.
4. Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою: Закон України від 17.04.2014 № 1223-VII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 26, ст.896
5. Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15 квітня 2014 року // Відомості Верховної Ради України. - 2014. - № 26. - ст.892.

26. Авер*янов В. Забезпечення прав і свобод людини – пріоритетна орієнтація адміністративної реформи в Україні //Юридичний вісник. – 2000. - №2.

1. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: монографія / М. Антонович. – К.: КМ Academia, 2000. – 262 с.

28. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини //Правова держава. Щорічник наук. Праць. – Вип.9. – К., 1998.

1. Білоскурська О. В. Конституційний обов'язок додержуватися Конституції України та законів України: [монографія] / О. В. Білоскурська. – Чернівці: Книги-XXI, 2011. – 200 с.

30. Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина: мировой опыт. М., 1996.

31. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації //Право України. – 2001. - №12. – с.32.

32. Витрук Н.В. Статус личности в политической системе общества//Политология. – М., 1993.

33. Гетьман В.П., Килимник Ю.В. Що таке свобода і право у демократичній державі? Бесіди про Конституцію. – К., 1996.

1. Гладких В. И. Социальные права граждан Украины: конституционно-правовой аспект: монография / В. И. Гладких. – Харьков: Факт, 2005. – 368 с.

35. Гориславський К. Гарантії права людини на самозахист життя та здоров*я //Право України. – 2001. - №12. – с.35.

36. Горян Е.В. Органи місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення прав і свобод громадян України: Автореф.дис.канд.юрид.наук /Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К., 2005.

37. Грушевський М. Початки громадянства. Генетична соціологія. – Відень, 1921.

38. Домбровська О. Зміст конституційного права на життя людини і громадянина //Право України. – 2002. - №5. – с.37.

39. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Видання друге. – Харків: Консум, 2001. – 464с.

40. Климович О. Система національних засобів захисту прав людини (в контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини) //Право України. – 2001. - №1. – с.34.

41. Ковалишин І.Г. Правовий статус біженців в Україні: проблеми теорії та практики: Автореф.дис.канд.юрид.наук /Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К., 2005.

42. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 336. – Бібліогр.: С. 325-329.

43. Куц Ю. Реалізація прав людини і націй //Юридический вестник. – 2002. - №1.- с.82.

44. Кушніренко О., Барабаш Ю. Інститут євроомбудсмана: питання теорії і позитивної практики //Право України. – 2001. - №6. – с.44.

45. Марцеляк О. Контрольно-наглядові органи в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України. Автореф. канд. дис. Харків, 1997

46. Мінюков А. Система органів державної влади, що забезпечують конституційні права і свободи людини і громадянина: їх повноваження //Право України. – 2002. - №4. – с.61.

47. Науково-практичний коментар Закону України «Про громадянство України». – К.: «МП Леся», 2002. – 251с.

48. Основи демократії. Права людини та їх забезпечення в умовах суспільних змін: Навч.посіб. /О.В.Філонов, В.М.Субботін, В.В.Пашутін, І.Я.Тодоров. – К.: Знання, 2006. – 215с.

1. Пащук Т. І. Право людини на ефективний державний захист її прав та свобод / Т. І. Пашук. – Л.: Край, 2007. – 220 с.
2. Полховська І. К. Конституційний принцип рівності людини і громадянина в Україні: монографія / І. К. Полховська. – Полтава: Полтав. літератор, 2009. – 200 с.

51. Права человека. Учебник для вузов /Ответственный редактор – член-корр.РАН, доктор юридических наук Е.А.Лукашева. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2001.

1. Правові засади формування та розвитку гендерного середовища в Україні: монографія / кол. авт.: Ю. С. Шемшученко [та ін.]; за заг. ред.: Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.: Юрид. думка, 2010. – 352 с.

53. Присяжнюк Т. Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини – унікальний інструмент захисту порушених прав //Право України. – 2001. - №6. – с.32.

1. Пунда О. О. Право на свободу: монографія / О. О. Пунда. – Хмельницький: Евріка, 2006. – 248 с.
2. Рабінович П. М. Права людини і громадянина: навч. посіб. / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2004. – 464 с.

56. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – 464с.

57. Рабінович С. Права людини «першого покоління» і канонічні джерела християнтства //Право України. – 2001. - №3. – с.50.

58. Рада Європи та захист прав людини. Права людини: збірник документів. Харків, УНІВД, 1997.

1. Свобода інформації в Україні: удосконалення законодавства і практики. – Х.: Права людини, 2009. – 180 с.
2. Сенюта І. Я. Право людини на охорону здоров'я та його законодавче забезпечення в Україні / І. Я. Сенюта. – Л.: ПАІС, 2007. – 224 с.

61. Тацій В. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини – головний конституційний обов*язок демократичної, правової, соціальної держави //Вісник Академії правових наук України. – 2000. - №4.

62. Тодика О. Ю. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні. — К., 2004.

63. Тодика Ю.М. Громадянство України: конституційно-правовий аспект: Навчальний посібник. – Х.: Факт, 2002. – 254с.

1. Тодыка Ю. Н. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине / Ю. Н. Тодыка, О. Ю. Тодыка. – К.: Ін Юре, 2004. – 368 с.

65. Шемшученко Ю.С. Конституція України і права людини //Право України. – 2001. №8.

66. Экштайн К. Основные права и свободы. По Российской Конституции и Европейской Конвенции. Учебное пособие для вузов. М., NOTA BENE, 2004. с.496.

1. Ярмол Л. В. Свобода віросповідання: юридичне забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження) / Л. В. Ярмол. – Л.: Світ, 2006. – 192 с.

ПИТАННЯ ДО ЗМІСТОВНОГО МОДУЛЮ №1

1. Поняття та сутність конституційного ладу.

2. Основи конституційного ладу України.

3. Поняття та ознаки правової держави.

4. Конституційні основи державного ладу України.

5. Конституційне закріплення принципів організації державної влади.

6. Розподіл влади та єдність державної влади в Україні.

7. Конституційно-правові характеристики української держави.

8. Поняття народного суверенітету.

9. Природа конституційних прав та свобод. Права людини і громадянина.

10. Класифікація основних прав і свобод. Рівність і рівноправність.

11. Види обмежень прав і свобод людини та громадянина в Україні.

12. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Україні.

13. Міжнародно-правові стандарти прав людини.

14. Особисті права і свободи громадян, закріплені в Конституції України.

15. Право людини на життя та гарантії його здійснення.

16. Конституційне право громадян на свободу та особисту недоторканість.

17. Конституційне право громадян на свободу пересування та вибір місця проживання.

18. Конституційне право громадян на свободу світогляду і віросповідання.

19. Система основних політичних прав і свобод громадян України.

20. Право на об’єднання та його правова регламентація.

21. Конституційне право громадян на звернення.

22. Конституційне право громадян на проведення публічних заходів.

23. Економічні, соціальні та культурні права людини та громадянина в Україні.

24. Право приватної власності в Україні.

25. Конституційне право громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу.

26. Право на підприємницьку діяльність – конституційне право громадян України.

27. Конституційне право громадян на освіту.

28. Право на працю та право на страйк.

29. Конституційні обов’язки громадян України.

30. Військовий обов’язок.

31. Обов’язок сплачувати податки і збори.

32. Обов’язок додержуватись Конституції та законів України.

33. Конституційне право громадян на захист своїх прав.

34. Конституційні гарантії прав і свобод людини та громадянина.

35. Конституційні гарантії правосуддя.

36. Конституційно-правовий статус політичних партій.

37. Політичні партії: поняття, роль, основні функції.

38. Поняття та структура конституційного статусу особистості.

39. Поняття, сутність та принципи громадянства України.

40. Підстави та порядок набуття громадянства України.

41. Підстави припинення громадянства України.

42. Належність до громадянства України.

43. Порядок зміни громадянства дітей.

44. Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства.

45. Правовий статус біженців, закордонних українців та іммігрантів в Україні.

46. Правове положення іноземців та осіб без громадянства в Україні.

47. Право політичного притулку: поняття, сутність, законодавче забезпечення.

МОДУЛЬ 2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ТА ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ.

ТЕМА 6. ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ОСНОВНІ ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕКОМРАТІЇ В УКРАЇНІ

Лекція (4 год.)

Поняття та суть безпосередньої демократії, її форми. Поняття виборів, їхні види і соціальна функція. Виборче право і виборча система: співвідношення понять. Основні принципи виборчого права: поняття і види. Види виборчої системи. Виборчий процес: поняття, конституційно-правове регулювання. Стадії виборчого процесу. Критерії позитивного результату виборів при мажоритарній системі: абсолютна більшість, відносних більшостей, рівень виборчої активності. Ідея представництва меншості при пропорційній системі.

Поняття референдуму та його види. Всеукраїнський та місцеві референдуми. Конституційно правове регулювання порядку призначення і проведення референдумів.

Семінар (4 год.)

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

Практичне заняття №1:

1. Поняття та суть безпосередньої демократії, її форми.

2. Вибори як форма безпосередньої демократії: поняття, види.

3. Поняття виборчого права, принципи виборчого права.

4. Поняття та види виборчих систем. Виборча система України.

5. Стадії виборчого процесу в Україні.

Практичне заняття №2:

6. Поняття референдуму та його види.

7. Всеукраїнський та місцеві референдуми.

8. Конституційно правове регулювання порядку призначення і проведення референдумів.

9. Історія світових референдумів.

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

1.Організаційно-правові вимоги до проведення референдуму в Україні.

2.Історія світових референдумів.

3.Принципи проведення виборів в Україні.

4.Політичні партії і вибори.

5.Відповідальність за порушення виборчих прав громадян.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

Завдання для самостійної роботи

1.Що означають поняття «пасивне» та «активне» виборче право?

2. Які функції виконують вибори? Що означає об’єктивне та суб’єктивне виборче право?

3. Які чинники впливають на періодичність виборів?

4. Визначити доцільність виборчих цензів. Чи існують вони в Україні?

5. Визначте недоліки та переваги референдуму як форми прийняття державних рішень.

6. Проаналізувати види референдумів. Визначити які з них мають місце в Україні.

Дата добавления: 2014-10-15