Крива Лоренця

Економічна нерівність та політика соціального захисту населення

Державне регулювання зайнятості

Державне регулювання зайнятості здійснюється з допомогою державної політики зайнятості – діяльності держави, спрямованої на регулювання елементів ринку праці для досягнення оптимального в конкретних соціально-економічних умовах рівня зайнятості, більш повної відповідності робочої сили та структури робочих місць, пом’якшення наслідків безробіття.

Основні завдання державної служби зайнятості:

• аналіз і прогноз попиту і пропозиції на робочу силу, інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці;
• консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;
• облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
• надання допомоги громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;
• проведення профорієнтації населення, насамперед молоді та незайнятих громадян;
• організація професійної підготовки й перепідготовки працівників, які звільняються, та інших категорій незайнятого населення;
• надання послуг з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, що звільняються і незайнятому населенню;
• реєстрація безробітних і надання їм в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі грошової;
• участь у підготовці перспективних і поточних державної й територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття;
• здійснення контролю за виконанням законодавства про зайнятість.

Основними шляхами покращення зайнятості і захисту безробітних є:

- функціонування бірж праці (центрів зайнятості населення);

- встановлення фондів для підтримки безробітних;

- організація перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних;

- виплата допомоги безробітним;

- розробка і реалізація державних програм зайнятості.

-

Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономіці використовують криву Лоренця (“лук Лоренця”).

Крива Лоренця показує фактичний розподіл доходу в країні. Ділянка між бісектрисою (лінія, яка показує абсолютну рівність у розподілі доходів) та кривою Лоренця відображає ступінь нерівності доходів. Що більша ця ділянка, то більший ступінь нерівності доходів.

Межа натягнення “луку Лоренця” настає тоді, коли найбідніші 40% населення починають усі разом отримувати менш ніж 12-13% від загальної суми доходів сімей країни.

Економісти використовують не тільки графічне зображення нерівності доходів, але й кількісне вимірювання за індексом Джині. Він розраховується як співвідношення площі фігури, що розташована між кривою Лоренця й бісектрисою, та площею усього трикутника О,Д,С.

Якщо в суспільстві існує абсолютна рівність доходів, то індекс Джині дорівнює нулю. Якщо в суспільстві всі доходи належать одній сім’ї, то індекс Джині дорівнюватиме одиниці. Проте, це дві абстрактні, нереальні ситуації. Тому індекс Джині (ІД) завжди більше нуля, але менше за одиницю (0 < ІД < 1). Чим вище індекс Джині, тим більше нерівність доходів спостерігається в суспільстві, і навпаки.

За підрахунками економістів, у розвинених країнах індекс Джині перебуває в інтервалі 0,2 – 0,3; у слаборозвинутих країнах: 0,7 – 0,9.

За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності. Бідність – це той рівень життя, який не може забезпечити нормальних умов для відтворення населення. Кількісно цей рівень виражається показником “прожитковий мінімум”.

Соціальна політика держави – комплекс соціально-економічних заходів, направлених на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання заощаджень.

Соціальний захист – це системазаходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

Система соціальних гарантій передбачає надання соціально значущих благ та послуг усім громадянам без урахування їхнього трудового внеску і визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування тощо).

Основні соціальні гарантії в Україні:

- мінімальний розмір заробітної плати;

- мінімальний розмір пенсій за віком;

- мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

- стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

- індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;

- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Соціальна допомога - надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їхніх потреб.

Соціальне страхування – форма соціального захисту населення від різних ризиків, пов’язаних з втратою працездатності та доходів.

ВИСНОВКИ

1. Ринок праці – ринок, на якому внаслідок взаємодії попиту та

пропозиції встановлюється ціна на трудові послуги у вигляді заробітної плати. Ринок праці включає в себе ринок робочої сили, ринок зайнятих, ринок незайнятої робочої сили, ринок робочих місць, ринок незайнятих робочих місць.

2. Одним із проявів макроекономічної нестабільності є існування

та періодичне зростання в суспільстві безробіття. Основні типи безробіття - фрикційне, структурне та циклічне.

3. Державна політика зайнятості – діяльність держави, спрямована на регулювання елементів ринку праці для досягнення оптимального рівня зайнятості, більш повної відповідності робочої сили та структури робочих місць, пом’якшення наслідків безробіття.

4. Соціальна політика держави – комплекс соціально-економічних заходів, спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання заощаджень. Основними напрямами соціальної політики держави є: надання державних соціальних гарантій (надання соціально значущих благ та послуг усім громадянам без урахування їхнього трудового внеску й визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування тощо); соціальна допомога (надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їх потреб); здійснення політики соціального страхування від різних ризиків, пов’язаних з втратою працездатності та доходів.

Дата добавления: 2014-10-15