Книга Ісуса Навина

1.1. Автор, час і мета написання книги. Ісус Навин і його прообразне значення

Перша історична книга в каноні Святого Писання Старого Завіту – книга Ісуса Навина, названа так за ім’ям головного героя книги. Єврейський текст містить надпис: “Єгошуа”, а грецький переклад LXX: “Ісус”. Така назва дана їй “тому що в ній викладається історія і діяння Ісуса Навина, наступника Мойсея”, - говориться в “Синопсисі священних книг” святого Афанасія Олександрійського.

Книга містить у собі опис подій з історії вибраного народу Божого невдовзі після смерті Мойсея. Вона тісно пов’язана з П’ятикнижжям і є немов продовженням книги Второзаконня, тому і починається сполучником “і” (“І сталося…”).

Поділ на частини і стислий огляд змісту

Весь зміст книги можна поділити на три частини. В І-й частині (1-12 розд.) оповідається про перехід євреїв через Йордан і підкорення ними ханаанського краю – землі обітованої. В ІІ-й частині (13-22 розд.) говориться про поділ землі між колінами Ізраїля. В ІІІ-й, заключній, частині (23-24 розд.) описано зібрання старійшин на чолі з Ісусом Навином і вміщено його останні промови до народу.

І частина. Після короткого вступу, де говориться про перше одкровення Господнє Ісусу Навину з обітницею ніколи не залишати його без Своєї допомоги (І, 1-9), оповідається про приготування народу до переходу через Йордан і завоювання землі обітованої (І, 10-18). В ІІ-му розділі розповідається про послання розвідників до Єрихона і про гостинність однієї блудниці на ймення Рахав. Чудесному переходу через Йордан присвячені ІІІ і IV розділи. Виконання завіту про обрізання, звершення Пасхи і зустріч з таємничим вождем воїнства Господнього складають зміст V розділу.

Далі описуються події, що відбулись під час самого завоювання: чудесне падіння стін Єрихона і його закляття Ісусом Навином (VI розд.), корисливість і страта Ахана, завоювання міста Ай і нагадування народу Мойсеєвого Закону (VII, VIII розд.), підкорення гів’онитян, які хитрістю зберегли своє життя (ІХ розд.), дві великі перемоги ізраїльтян над союзними військами ханаанських царів близ Гівону і на півночі Ханаану (Х, ХІ розд.), перелік усіх підкорених царів (ХІІ розд.).

ІІ частина. З ХІІІ по ХХІI розд. описується поділ завойованої землі обітованої між колінами Ізраїля. Це повеління Боже Ісус Навин ревнісно виконував, будучи вже в похилому віці. Палестина була поділена поміж десятьма колінами. Коліна Гадове, Рувимове і половина Манасієвого отримали свої землі на схід від Йордану ще при Мойсеї (Числ. ХХХІІ).Коліно Левія отримало 48 міст для проживання левітів. Призначено також 6 міст на сховища для невільних убивць, і одне місто самому Ісусу Навину (ХХ–XХІІ розд.).

ІІІ частина. Під кінець свого життя Ісус Навин збирає старійшин Ізраїля, заповідає їм уникати спілкування з поганами і в Сихемі стверджує завіт ізраїльтян з Богом.

Закінчується книга згадкою про смерть Ісуса Навина, його поховання у Тімнат-Серасі, що в Єфремових горах, про поховання праотця Йосифа в Сихемі, і про смерть первосвященика Елеазара (ХХІІI – ХХІV розд.).

Для самостійного опрацювання:

Толковая Библия, или комментарией на все книги Св.Писания Ветхого и Нового Завета в 11-ти тт. / издание преемников А. П. Лопухина. – СПб., 1904 – 1913. – Т.2.- С.1 – 152./ - уважне ознайомлення з коментарем до книги Ісуса Навина.

Автор книги і час її написання

Хто написав книгу? Сам Ісус Навин чи хтось інший? Розглянемо ті аргументи, які наводять на користь авторства за Ісусом, і ті, що це заперечують.

На авторство Ісуса Навина вказує:

1. конкретна вказівка в самій книзі:

“І написав Ісус ті слова в книзі Божого Закону…” (XXIV, 26), але тут йдеться лише про те, що Ісус написав викладені в ХХIV розд. настанови народу і обіцянка останнього служити Богу. Звідси не можна зробити однозначний висновок про те, що Ісус Навин написав і всі інші розділи, всю книгу;

2. свідоцтво в талмудичному трактаті “Барайта”, який належить до ІІ ст. християнської ери, про те, що Єгошуа написав свою книгу і вісім стихів у Законі (Втор.ХХХIV, 5-12);

3. в книзі детально викладені найменші подробиці описаних подій, осіб і міст. Це міг зробити лише очевидець, а не якась інша особа в пізніший час. Книга досить точна в географічному плані.

Крім того, в книзі спостерігається цілісність плану і ідеї, єдина точка зору на описані події. В композиційному відношенні книга являє собою не просто виклад подій, а гармонійне оповідання за заздалегідь продуманим планом.

У книзі не приховуються помилки Ісуса Навина (VII, 1- 6; ІХ, 14 – 16) і народу (ХХIV, 14, 23).

Описання смерті і поховання Ісуса Навина, за переданням, зроблено первосвящеником Елеазаром.

Однак у книзі зустрічаються і такі місця, що наводять на думку про пізнішу редакцію писань Ісуса Навина:

а) письменнику книги відоме завоювання Дановим коліном міста Лешем, опісля названого Даном (XIX, 47). Ця ж подія в подробицях викладена в книзі Суддів (ХVIII), як завоювання Лаїшу, отримавшого назву Дан. Як зазначено в книзі Суддів, сталося це в той час, коли не було ще царя в Ізраїлі (ХVIII, 1), тобто в період правління суддів (XIX, 1; ХХІ, 25);

б) бл.Феодорит, єпископ Кирський, вказуючи на слова: “чи це не написано в книзі Праведного” (Іс.Нав.Х, 13)?, зазначає: “ письменник, вказавши нам на таку силу пророка, що одним словом заборонив продовжувати свій рух великим світилам… і передбачаючи, що хтось може не повірити цьому, говорить, що знайдено це в древньому писанні. Отже, виходить, що книгу написав хтось інший, хто жив пізніше описаних подій і почерпнув це з іншої книги”;

в) в “ Синопсисі свящ. книг” св. Афанасія Великого має місце наступне зауваження: “Починаючи з книги Навина, і навіть до книги Ездри, не всі тими написані, чиї мають назви”.

З усіх вищевикладених аргументів легко зробити висновок, що книга Ісуса Навина була написана в ХІ ст., наприкінці періоду Суддів, невідомим редактором, який використовував писання самого Ісуса Навина. Ним міг бути Самуїл або хтось із його сподвижників. Такої версії дотримувались бл. Феодорит Кирський, св.Афанасій, котрі вважали, що письменник книги жив набагато пізніше описаних подій. Однак відомий знавець і перекладач Святого Писання бл. Єроним вважав автором книги самого Ісуса Навина.

Твердження представників західної біблійної критики про те, що книга Ісуса Навина була скомпельована по частинам у період з ІХ по VI ст. не мають достатньо грунтовної наукової аргументації і свого часу були спростовані православними біблеїстами (зокрема в історико-критичних працях Юнгерова П., Єлеонського Ф.).

Запитання до теми:

Вкажіть свідчення з самої книги Ісуса Навина про її автора.

Як питання авторства книги вирішує юдейське передання?

Які аргументи і з чиїх уст наводяться на користь пізнішої редакції записів Ісуса Навина?

До якого висновку приходять православні біблеїсти у вирішенні даного питання?

Які версії щодо авторства книги Ісуса Навина висувають представники західної

біблійної критики?

Рекомендована література:

Дата добавления: 2014-10-15