Закон грошового обігу. Інфляція, її сутність та причини

Кількість грошей, яка перебуває в обігу, не може бути необмеженою, оскільки для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, слід чітко визначити кількість грошей. Чим більша сума цін товарів, тим більше грошей необхідно для їхньої реалізації. Тут існує пряма залежність. Другим важливим елементом є швидкість обігу грошей, оскільки гроші весь час повертаються в обіг. І чим швидше кожна грошова одиниця здійснює свій оборот, тим менше потрібно грошей. Тут існує зворотна залежність.

Закон грошового обігу полягає у дотриманні в обігу необхідної кількості грошей, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:

КГ = СЦ – К + П – ВП (4.1)

О

де КГ – кількість грошей;

СЦ – сума цін усіх реалізованих за рік товарів;

К – сума цін товарів, проданих в кредит;

П – сума платежів по зобов'язаннях (по кредиту минулого періоду);

ВП – сума платежів, що взаємно погашаються;

О – швидкість обігу грошей (середнє число обороту грошей на рік).

Абсолютна більшість товарів і послуг тепер реалізується через безготівковий обіг, що є специфікою системи нерозмінних кредитних грошей. Зростання значення безготівкових грошей зробило непридатним застосування описаного методу визначення необхідної кількості грошей і зумовило необхідність нового підходу до цієї проблеми, який і був запропонований американським теоретиком І. Фішером. Виведене ним рівняння має таий вигляд:

МV = РQ, (4.2)

де М – пропозиція грошей (грошовий агрегат Мі); V – швидкість обігу; Р – загальний рівень цін (індекс цін);

Q – пропозиція товарі і послуг (реальний суспільний продукт – У).

Для того, щоб визначити необхідну кількість грошей, потрібно знайти

Мі=рq. (4.3)

Однак, сьогодні важко передбачити ймовірну економічну ситуацію в країні і на світовому ринку. Тому врахування вимог закону грошового обігу у ринковій економіці здійснюється на основі визначення стану грошового обігу, тобто фактичної збалансованості Мф і М_н та розробки і впровадження у життя відповідної грошово–кредитної (монетарної) політики, що базується на сучасному монетаризмі, з позицій якого, закон грошового обігу виражається таким рівнянням:

Мф = Мн, (4.4)

де Мф – фактична грошова маса в обігу;

М_н – об' єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Якщо Мф > М_н, у обігу знаходяться зайві гроші, а коли Мф < М_н, то існує нестача грошей в обігу. Звідси суть закону грошового обігу полягає у тому, що протягом даного періоду в обігу повинна бути лише певна, об'єктивно зумовлена грошова маса.

Нинішні грошові системи включають в себе такі основні елементи:

- певну грошову одиницю (її найменування і масштаб цін);

- види державних кредитних і паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу;

- форми і умови безготівкового платіжного обігу;

- порядок обміну національної грошової одиниці на іноземну і валютні курси;

- органи, що відають організацією грошового обігу.

Історично існували три типи грошових систем – біметалізм, монометалізм і система кредитних грошей.

Сучасна грошова система базується на кредитно–паперових грошах і характеризується скасуванням офіційного золотого вмісту грошових знаків, вилученням золота з грошового обігу, широким розвитком безготівкового обігу, скороченням готівки.

В Україні після здобуття незалежності процес формування власної грошової системи виявився складним. Впровадження купона не лише не захистило внутрішній ринок, а й сприяло його спустошенню через відсутність відповідних матеріальних передумов для формування грошової системи, що зумовило нераціональну фінансово–грошову політику, спекулятивну політику комерційних банків тощо. Впровадження гривні також не змогло витіснити приблизно половини грошової маси з тіньового обороту, не сприяло послабленню доларизації економіки, кризи неплатежів тощо.

Інфляція (лат. inflation – роздування) – процес зростання загального рівня цін в країні внаслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші „дешевіють", а ціни набувають тенденції до зростання. Тому найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.

Інфляція як явище виникла водночас з появою паперових грошей, адже при золотомонетному обігу, як з'ясовувалося вище, надлишку грошей в обігу не може бути. Розрізняють „класичну" і сучасну інфляцію.

Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперових грошей. Однак навіть після того як грошова емісія була взята під строгий контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що в інфляції можуть бути різні причини і сама вона буває різною. Розрізняють інфляцію попиту і інфляцію витрат.

При інфляції попиту виникає зростання грошових доходів підприємств, держави і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін.

Не менш небезпечною є інфляція витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову штовхає ціни „вгору" там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, причому із зростаючими етапами.

Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат – це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину і енергію.

За рівнем розрізняють інфляцію „повзучу" (до 10% на рік), „галопуючу" (понад 10% на рік) і гіперінфляцію (понад 2000% на рік або 50% на місяць чи 1–2% на день).

Будь–яка інфляція веде до зростання цін.

Для сучасної ринкової держави характерним є проведення антиінфляційної політики.

З метою подолання інфляції держава здійснює цілий комплекс заходів у сфері виробництва, фінансів, грошового обігу і кредиту, заробітної плати, зайнятості населення, міжнародних кредитно–валютних відносин. При цьому застосовуються різні форми і методи регулювання – бюджетні, податкові, грошово–кредитні, валютні, цінові тощо.

Особлива активність держави у сфері антиінфляційного регулювання спостерігається в країнах розвиненої ринкової системи. З кінця 70–х років минулого століття змінилися орієнтири економічної політики. Від кейнсіанської антициклічної інфляційної моделі макроекономіки відбувся перехід до монетаристської антиінфляційної моделі.

Рекомендована література

1.Базилевич В Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник. — К.: Знання, 2004. — 851 с.

2.Базилевич В Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. — К.: Знання, 2006. — С. 44—50.

3.Гальчинський А.С. Економічна теорія: підручник / А.С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. 1. Палкін. – Вища школа, 2007. – 503 с.

4.Гроші та кредит: Підручник / Зазаг. ред. МЛ. Савчук. — К.: КНЕУ, 2001. —602 с.

4. Дмитриченко Л.И., Дмитриченко Л.А., Химченко А.Н. Экономическая теория (Политическая экономия): Учебное пособие / под. Ред.д.э.н., проф.Дмитриченко Л.И..–Донецк: каштан, 2009.–С.71–84.

5.Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д.Базилевича.–К.:Знання, 2006.–С.152–187

7. Маркс К. Капитал. — М., 1951. — Т. 1. — Гл. 3.

8. Найденов B.C., СменковскийА.Ю. Инфляция и монетаризм. Уроки антикризисной политики. — К.; Белая Церковь: ОАО "Белоцерковская книжная фабрика", 2003. — Гл. 2, § 1; 3, § 1.

9. Фишер С, Дорнбуш Ш.Р., Шмалензи Д. Экономика. — М.: Дело, 1993. — С. 580—595; 653—667.

10.Фридмен М. Количественная теория денег. —М.:3льф, 1996. — 181с.

Дата добавления: 2014-10-17