Модель чистої монополії та її характеристика. Різновиди монополій. Монопсонія.. Монопольний ринок у короткотерміновому та довготерміновому періодах

Тема 27. Монопольний ринок

1. Модель чистої монополії та її характеристика. Різновиди монополій. Монопсонія.. Монопольний ринок у короткотерміновому та довготерміновому періодах.

2. Цінова дискримінація. Економічні наслідки та соціальна ціна монополії.

3. Антимонопольна політика і антимонопольне законодавство. Антимонопольна політика в Україні.

В результаті вивчення теми студенти повинні:

Знати: модель чистої монополії та її характеристика: різновиди монополій: відкриті, закриті, природні. Монопсонія; визначення монополістом ціни та обсягу виробництва; пропозицію фірми монополіста та особливості її формування; порівняльний аналіз досконалої конкуренції та монополії; антимонопольну політику і антимонопольне законодавство.

Вміти: характеризувати модель чистої монополії; розрізняти різновиди монополій; показати вплив на поведінку монополіста цінової еластичності попиту; визначити дієвість антимонопольної політики.

Повною протилежністю ринку чистої конкуренції є ринок чистої монополії (монопольний ринок). Це такий вид ринку, де діє лише один виробник певної продукції. Метою даної теми є дослідження поведінки виробника–люї іонолі ста на ринку товарів, визначення обсягів його виробництва для максимізації прибутку. Вивчення цієї, теми також допоможе дослідити механізми прийняття рішень виробниками при олігополії та монополістичній конкуренції.

І. На ринку діє тільки один виробник певної продукції. Тому для чистого монополіста еквівалентні поняття "ринкова пропозиція" та "пропозиція окремої фірми", а також відсутній поділ на попит для окремої фірми і ринковий попит.

2. Товар, що виробляється монополістом, не має близьких замінників. Це твердження дещо абстрактне, але для спрощення ситуації будемо вважати, що у споживача є лише два варіанти: або взагалі відмовитись від споживання певного товару, або придбати його в монополіста.

3. Ціну на свій товар монополіст встановлює сам. Для монополіста попит збігається з ринковим і його можна розглядати як заданий, тому він встановлює ціну, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну, а зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4. Заблокований вступ у дану галузь для інших виробників. Бар'єрами для вступу в галузь можуть бути:

а) масштаби виробництва (монополія — це велике підприємство, і для створення їй гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти);

б) легальні бар'єри (патент — виключне право на виробництво якогось продукту чи використання технології, ліцензія — право на заняття певним видом діяльності);

в) власність на найважливіші види ресурсів (коли обмеженість ресурсів абсолютна, й у них немає близького замінника);

г) недобросовісна конкуренція (тиск на постачальників сировини, цінова війна з метою банкрутства конкурента, підкуп чиновників і т. д.).

Монополізація ринку може досягатися:

1. Розширенням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування в галузі.

2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах. Форми монополістичних об'єднань:

а) картель — це досягнення угоди про розподіл ринків збуту, квот та цін виробництва при умові збереження всіма учасниками комерційної та виробничої самостійності;

б) синдикат — це створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спільного спеціалізованого підрозділу, що здійснює постачально–збутові операції для всіх членів об'єднання;

Оптимальний обсяг виробництва при якому монополіст одержує максимальний прибуток, визначений методом порівняння валового доходу і валових витрат: як відомо з умови максимізації прибутку, фірма одержує максимальний прибуток, за умови, що випускає такий оптимальний обсяг продукту, для якого валовий дохід є більший за валові витрати на максимальну величину. Цей оптимальний обсяг виробництва відповідає точці найбільшого вертикального розриву кривих валового доходу і валових витрат, величина якого і становить економічний прибуток монополіста. Слід відзначити, що оптимальний обсяг виробництва монопольного виробника є меншим від обсягу виробництва, при якому досягається максимальний валовий дохід. Будь–яка фірма в своїй діяльності переслідує мету одержати найбільший прибуток, а не максимальний валовий дохід.

В короткотерміновому періоді при несприятливих ринкових умовах монополіст, так само як і чисто конкурентний виробник, може і не одержувати прибуток. Це відбувається тоді, коли ціна є нижчою за середні валові витрати і валовий дохід є менший за валові витрати. За таких умов в короткотерміновому часі монополіст повинен звести збитки до мінімуму. Прийняття рішення про продовження виробництва або його припинення в такій ситуації буде залежати від співвідношення між ціною і середніми змінними витратами (метод порівняння граничного доходу і граничних витрат) і співвідношення між валовим доходом і змінними витратами (метод поршіїяния валового доходу і валових витрат). Відповідно до методу порівняння граничного доходу і граничних витрат якщо є обсяги виробництва, при яких ціна є вищою за середні змінні витрати, то фірмі слід виробляти такий обсяг продукту, при якому граничний дохід рівний граничним витратам та встановлювати ціну, шо відповідає цьому обсягу випуску.

2. Цінова дискримінація. Економічні наслідки та соціальна ціна монополії.

Цінова́ дискриміна́ція – встановлення виробником різних цін на продукцію за умови однакових витрат виробництва і якості продукції.

Цінова дискримінація – це продаж однакового товару за різними цінами різним споживачам. Щоб фірма–монополіст могла проводити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати таким умовам: – продавець повинен бути в змозі розділити покупців на групи, виходячи з урахування еластичності попиту на блага. Для тих покупців, попит яких має високу нееластичність, буде встановлена висока ціна, а тим, чий попит еластичний – більш нижча; – блага не можуть перепродуватися покупцями (або продавцями) одного ринку покупцям (або продавцям) іншого ринку, оскільки вільне переміщення благ із “дешевого” ринку на “дорогий” призведе до виникнення єдиної ціни, що обумовить неможливість цінової дискримінації. Розрізняють такі види цінової дискримінації: 1) просторова (продаж у місті та селі, місця в театрі); 2) часова (ціни на денні та вечірні сеанси, телефонні тарифи); 3) по доходах споживачів (послуги для багатих і бідних); 4) по обсягу споживання блага (мінімально необхідна кількість та надлишок); 5) по соціальному статусу споживача (проїзні квитки). При ціновій дискримінації чистий монополіст одержує більший доход, а отже, більший прибуток. Поняття цінової дискримінації ввів в економічну науку в першій третині XX ст. А.Пігу, але саме явище було відоме й раніше. А.Пігу розрізняв три види (або ступені) цінової дискримінації. Цінова дискримінація першого ступеня (бездоганна дискримінація) спостерігається в тому випадку, коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна його ціні попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Цінова дискримінація другого ступеня має місце, коли ціни блага однакові для всіх покупців, однак розрізняються в залежності від обсягу купівель. Цінова дискримінація другого ступеня нерідко виступає у формі цінового дисконту або знижок (на обсяг поставок; кумулятивні знижки – сезонний квиток на залізничній дорозі; дискримінація в часі – різні ціни на ранкові, денні, вечірні сеанси в кіно; стягування абонементної плати в сполученні з пропорційною оплатою обсягу придбаного блага). Цінова дискримінація третього ступеня припускає, що різним особам благо продається за різними цінами, але кожна одиниця блага, придбана конкретним покупцем, оплачується ним за однаковою ціною. Якщо при ціновій дискримінації перших двох ступенів передбачалося розподіл благ на групи, то в основі цінової дискримінації третього ступеня передбачається розподіл самих покупців на групи або ринки, де встановлюються свої ціни продажу. Фірми–монополісти систематизують споживачів за перевагами, доходами, віком, місцем проживання, характером роботи і продають свої блага відповідно до цієї градації.

Дата добавления: 2014-10-17