Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції

Вступ України до Світової організації торгівлі зобов’язує Україну виконувати угоди, укладені з СОТ, у тому числі Угоду щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТRІPS).

ТRІPS встановлює чіткі стандарти захисту прав інтелектуальної власності та засоби, що змушують країни учасниці СОТ виконувати ці правила. Згідно зі ст. 2 держави, що підписали Угоду, мають дотримуватися Паризької конвенції з охорони промислової власності, зокрема ст. 10 bis, відповідно до неї країни, до якої країни зобов’язані забезпечити ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

В Україні правові засади регулювання недобросовісної конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності визначає Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 року.Одним із видів недобросовісної конкуренції, згідно із цим законом, є порушення виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Так, у главах 3 „Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції” та 28 „Відповідальність суб’єктів господарювання за порушення антимонопольного законодавства” Господарського кодексу значну увагу приділено проблемам недобросовісної конкуренції в Україні. Тим же Господарським кодексом України за вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, передбачено адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність винних осіб.

Потрібно зазначити, що ГК вперше на законодавчому рівні закріпив поняття “адміністративно-господарської санкції”.

Відповідно до ч.1 ст. 20 ГК держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.

Аналізст. 239 ГК підтверджує, що окреміадміністративно-господарські санкції зокрема, адміністративно-господарський штраф, за своєю природою є адміністративним стягненням, а правові норми ст. 238 ГК вказують на те, що за порушення встановлених законодавчими актами правил господарської діяльності суб’єктом застосування адміністративно-господарських санкцій є органи, наділені адміністративно-юрисдиційними повноваженнями недобросовісної конкуренції.

Адміністративно-господарські санкції за своїми матеріальними та процесуальними властивостями мають спільні риси з адміністративною відповідальністю. Вони, як і адміністративна відповідальність, не мають компенсаційного характеру, не відновлюють початкового майнового стану, їх стягнення здійснюються не на користь іншої сторони або учасника господарсько-правових відносин. Адміністративно-господарські санкції (фінансові, штрафні санкції), як і адміністративні штрафи, повністю або частково перераховуються до державного бюджету та частково – до цільових позабюджетних фондів розвитку органів державної влади чи підтримки підприємств малого та середнього бізнесу, захисту конкуренції тощо. Структура адміністративно-господарських норм допускає наявність гіпотези, диспозиції та санкції, які за змістом тотожні адміністративно-деліктним нормам з їх імперативним, державно-владним характером.

Разом з тим, незважаючи на значну спільність загальних рис і ознак адміністративної відповідальності та адміністративно-господарських санкцій, існує певна їх відмінність, яка полягає у такому:

– накладання штрафів за порушення антимонопольно–конкурентного законодавства які визнані як недобросовісна конкуренція щодо юридичних, посадових осіб, а також громадян, які зареєстровані як підприємці, застосовується антимонопольним комітетом (його органами) і стягуються у судовому порядку, тоді якщо такі дії, вчинені фізичною особою – передбачають адміністративну відповідальність відповідно до ст. 164-3 КУпАП;

– за строками застосування стягнень: адміністративних – два місяці (ст. 38 КУпАП), адміністративно-господарських санкцій – шість місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше як через рік з дня порушення (ст. 250 ГК);

– при вчиненні адміністративного проступку відповідно до ст. 164-3 КУпАП обов’язково складається протокол про адміністративний проступок, а порушення у сфері господарської діяльності оформлюються у більшості випадків актами, постановами тощо.

Якщо, відповідно до ст. 164-3 КУпАП, судом, крім штрафу, до винної особи може бути застосована конфіскація виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини, то до суб’єктів господарювання на законодавчому рівні згідно із ст. 239 ГК, запроваджена відповідальність у вигляді (формі) економічних санкцій, які включають у себе не тільки відповідальність у вигляді фінансових, штрафних санкцій, а й відповідальність у формі інших заходів. Стаття 239 ГК встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовува­ти до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:

– безоплатне вилучення прибутку (доходу);

– адміністративно-господарський штраф;

– стягнення зборів (обов’язкових платежів);

– зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання;

– застосування антидемпінгових заходів;

– припинення експортно-імпортних операцій;

– застосування індивідуального режиму ліцензування;

– зупинення дії ліцензії на здійснення cуб’єктами господарювання певних видів господарської діяльності;

– анулювання ліцензії (патенту) на здійснення cуб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

– обмеження або зупинення діяльності cуб’єкта господарювання;

– скасування державної реєстрації та ліквідація cуб’єкта господарювання;

– інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГК та іншими законами.

Наведені відмінності відмежовують адміністративну відповідальність від адміністративно-господарських санкці, які можуть застосовуватися відповідно до законодавства за порушення недобросовісної конкуренції щодо об’єктів інтелектуальної власності до cуб’єкта господарювання.

Слід відзначити, що відповідальність за недобросовісну конкуренцію передбачена не тільки КУпАП та ГК, але й іншими законами.

Вперше в Україні відповідальність за ведення недобросовісної конкуренції була встановлена Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Після прийняття зазначеного закону КУпАП було доповнено ст. 164-3 „Недобросовісна конкуренція”, яка визначає її як незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені, та встановлює відповідальність у вигляді штрафу від тридцяти до сорокачотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Органом державної влади, покликаним здійснювати захист прав у галузі права інтелектуальної власності, єАнтимонопольний комітет України, який здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”. Правовий статус АМКУ визначається Законом України „Про Антимонопольний комітет України”.

Порядок розгляду АМКУ та його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства і, зокрема про захист від недобросовісної конкуренції встановлюється Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Розділ II цих Правил встановлює підвідомчість справ, які розглядають органи АМКУ:

– постійно діючою адміністративною колегією;

– тимчасовою адміністративною колегією;

– державним уповноваженим АМКУ;

– адміністративною колегією територіального відділення АМКУ.

Вищеназваним органам АМКУ підвідомчі справи про недобросовісну конкуренцію.

Адміністративний захист від недобросовісної конкуренції здійснюється органами Комітету через:

– накладання штрафів;

– вилучення товарів з не правомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця).

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 7 Повноваження АМКУ Комітет має право розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість.

Рішення АМКУ є актом центрального органу виконавчої влади. Відповідно до ст. 32 ЗУ “Про захист від недобросовісної конкуренції” у випадках незгоди з рішенням Комітету чи його територіальних відділень, прийнятим у справах про недобросовісну конкуренцію, такі рішення можуть бути оскаржені до суду зацікавленими особами у тридцятиденний строк з дня одержання копії рішення. Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України дана категорія справ підсудна господарським судам.

Недобросовісна конкуренція спричиняє однакову шкоду як споживачам, так і підприємствам, які чесно продукують товари чи надають послуги.

Закон надає як споживачу, так і господарюючому суб’єкту однаковий обсяг прав у галузі захисту від недобросовісної конкуренції.

Правопорушення у сфері недобросовісної конкуренції, передбачених законодавством, умовно можна поділити на дві групи.

До першої групи належать правопорушення, які спрямовані на обмеження самої конкуренції на ринку товарів і послуг, у результаті яких завдається шкода споживачам. Основні права споживачів викладені у Законі України „Про захист прав споживачів” та у ст. 39 Господарського кодексу України.

Друга група правопорушень передбачена Законом України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, ГК, КУпАП і трактується як правопорушення у сфері недобросовісної конкуренції.

Потрібно зазначити, що у світовій практиці склалися різні підходи щодо порядку захисту недобросовісної конкуренції. У США, Канаді, Японії норми щодо боротьби з недобросовісною конкуренцією складають частину антимонопольного законодавства, оскільки сама нечесна конкуренція розглядається як один з елементів монопольної практики. У європейських країнах недобросовісна конкуренція є частиною адміністративно-правового та цивільного регулювання, яке існує разом зі спеціальним антимонопольним законодавством.

Паризька конвенція від 1883 року у ст. 10 bis дає таке визначення недобросовісній конкуренції: актом недобросовісної конкуренції є будь-який акт, що суперечить чесним звичаям у промислових та торговельних справах. Паризька конвенція визначили такі види недобросовісної конкуренції:

– всі дії, які здатні сплутати, ввести в оману щодо підприємства продуктів, промислової чи торговельної діяльності конкурента;

– неправдиві ствердження при здійсненні комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство, продукти, промислову чи торговельну діяльність конкурента;

– вказівки чи ствердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести в оману щодо характеру, способу виготовлення, якості, придатності до вживання чи кількості товару.

Таким чином, акт недобросовісної конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності можна розглядати як юридичний факт, що зумовлює спір щодо інтелектуальної власності.

Отже, забезпечуючи на рівні закону захист від недобросовісної конкуренції, кожна країна залишає за собою право самостійно вирішувати, які дії повинні розглядатися, як акти недобросовісної конкуренції.

Дата добавления: 2014-10-17