Правомірні зміни державної території

Принципи непорушності державних кордонів та територіальної цілісності забороняють будь-які насильницькі дії по зміні територій держав. Але разом з тим в міжнародному праві існують правомірні способи зміни державного кордону. Юридичною основою такої зміни є застосування принципу самовизначення народів. Способами реалізації цього принципу є збройна боротьба, рішення парламенту, плебісцит.

Плебісцит – це всенародне голосування із питання державної приналежності певної території. Воно може проводитись як на основі внутрішньодержавного акту, так і у відповідності із міжнародним договором. Плебісцит організовується та контролюється державним органом або міжнародною організацією.

До іншого правомірного способу зміни території належить цессія. Цессія – це передача частини території однієї держави іншій на основі договору між ними. Цессія зазвичай здійснюється на оплатній основі, тобто вимагає компенсації в грошовій чи іншій формі.

В практиці може існувати також подвійна цессія, тобто взаємний обмін між державами певними ділянками територій. В сучасній доктрині міжнародного права визнається допустимим також відривання території агресора як покарання.

Обмін територіями. Міжнародне право не встановлювало і не встановлює правових основ для обміну державними територіями та спеціально не регулює правила його здійснення. Оскільки правовою формою здійснення такого акта є публічно-правовий договір, він має бути укладений із дотриманням права міжнародних договорів. При обміні територіями неприпустиме порушення принципу рівності та самовизначення. Усі інші умови здійснення обміну державними територіями зазвичай відносять на розсуд сторін.

На практиці обмін територіями є одним із прийнятних способів вирішення прикордонних територіальних спорів. Іноді обмін викликаний прагненням усунути роздробленість території та переслідує економічні цілі. Обмін територіями зберігає значення й у сучасних міжнародних відносинах.

Окупація — спосіб придбання території, яка нікому не належить (terra nullius). Окупація була надзвичайно поширена в епоху великих географічних відкриттів. При цьому населення таких територій, у тому числі народи, що мали державність, вважалися нецивілізованими, і їхні права на територію в розрахунок не брали. Спочатку окупація проводилася за допомогою встановлення прапору держави, яка вважала себе першовідкривачем території, і заяви про її приєднання. Згодом на окупованих територіях держави почали створювати колоніальні адміністрації. У сучасному світі окупація втратила значення як підстава для придбання території, тому що на Землі не залишилося нічийних територій. Гіпотетично окупація можлива в разі, наприклад, виникнення у відкритому морі нових островів у результаті геологічних процесів.

Ефективна окупація можлива в тих випадках, коли держава не має договірного чи судового підтвердження володіння частиною своєї території. Тому питання про ефективну окупацію може розглядатися не тільки щодо terra nullius, а й щодо спірних територій. У разі придбання територій внаслідок ефективної окупації кожна зі сторін, що претендують на територію, доводить, що вона здійснює свій суверенітет на цій території більш ефективно. Тому обґрунтування державою свого права на територію має бути пов'язане не стільки з публічним проголошенням наміру володіти цією територією, скільки з постійним, безупинним і досить тривалим проявом її влади на цій території. У сучасній міжнародно-правовій практиці спори, пов'язані з ефективною окупацією, досить рідкі.

Дата добавления: 2014-10-17