Поняття міжнародного морського права

МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО

Спеціальні місії.

Спеціальні місії - один зі способів здійснення державами зовнішніх зносин, що зустрічаються найчастіше. Це і найбільш стародавній спосіб підтримки зовнішньополітичних зв'язків. У чинному міжнародному праві поняття спеціальної місії існує для визначення статусу місії, що має представницький і тимчасовий характер, що посилається однією державою до іншої, за згодою останньої, для розгляду визначених питань чи для виконання в цій державі визначеної задачі. Правові й звичаєво-правові норми про спеціальні місії кодифіковані в Конвенції про спеціальні місії 1969 р.

Спеціальна місія завжди має офіційний державний статус. Її міжнародно-правовий статус узагалі дуже близький до статусу дипломатичних представництв, за винятком деяких особливостей, пов'язаних із тимчасовим характером місії. Крім того, спеціальні місії можуть спрямовуватися та прийматися незалежно від наявності дипломатичних чи консульських відносин. Функції спеціальних місій узгоджуються державами в кожному випадку окремо (проведення переговорів, підписання документів, участь в урочистих чи жалобних заходах і т. п.). Згода на прийом спеціальної місії, на відміну від згоди на обмін дипломатичними представництвами, може бути виражена в будь-якій, у тому числі в мовчазній формі. Для призначення голови спеціальної місії одержання агреману не обов'язкове.

Привілеї й імунітети спеціальних місій трохи відрізняються від привілеїв й імунітетів дипломатичних представництв щодо статусу приміщень - спеціальні місії не мають абсолютної недоторканності приміщень, і влада країни перебування може мати доступ у такі приміщення в разі пожежі чи стихійного лиха. В іншому спеціальні місії мають такі самі, що й дипломатичні представництва, привілеї й імунітети (фіскальні привілеї, митні імунітети, недоторканність архівів і документації, свободу пересування для виконання функцій місії, свободу зносин із владою приймаючої держави та своєю владою тощо). Особисті привілеї й імунітети персоналу спеціальної місії включають особисту недоторканність, юрисдикційні імунітети, фіскальні привілеї, митні привілеї та ін.

8. Поняття міжнародного морського права.

9. Внутрішні морські води.

10. Територіальне море.

11. Відкрите море.

12. Континентальний шельф та виключна економічна зона.

13. Міжнародні протоки та міжнародні канали.

14. Міжнародно-правовий режим Арктики.

Міжнародне морське право належить до найстаріших галузей міжнародного права. Ще в давнину виникали питання про порядок використання морського простору. Міжнародні договори, що торкаються морського права, відносяться до початку нової ери, а формування в цій галузі міжнародно-правових звичаїв, поза сумнівом, відбувалося значно раніше. У середні віки спроби великих морських держав встановити свій суверенітет над світовим океаном суттєво ускладнили всякі спроби міжнародно-правового регулювання користування морськими просторами. Розвиток мореплавання поклав кінець тим вимогам і привів до утвердження в міжнародному звичаєвому праві протягом XVII-XV Ш століть понять відкритого моря, територіального моря та вироблення основ їхнього правового статусу. На міжнародних конгресах XIX ст. та на морських конференціях початку XX ст. держави торкались переважно військового мореплавання та рідко звертались до загальних питань міжнародного морського права. Будівництво Суецького та Панамського каналів привело до укладання відповідних конвенцій. Певний внесок у розвиток морського права пов'язаний із боротьбою проти торгівлі невільниками та боротьбою з піратством.

Майже вся історія становлення міжнародного морського права пов'язана з міжнародно-правовими звичаями. Перша й успішна спроба широкої кодифікації міжнародно-правових норм про режим морського простору пов'язана з роботою І Конференції ООН з морського права. її підсумком стало укладення 1958 р. чотирьох конвенцій із морського права: про відкрите море, про територіальне море та прилеглу зону, про континентальний шельф, про риболовлю й охорону живих ресурсів відкритого моря. Лише трохи більше чверті держав відмовились від участі в цих конвенціях.

Міжнародне морське право – це галузь міжнародного права, яка складається із принципів та норм, що визначають режим морських просторів та регулюють відносини суб’єктів міжнародного права з приводу їх діяльності у Світовому океані.

Сучасне міжнародне морське право регламентує питання: розмежування (класифікацію) морських просторів на різні категорії за правовими ознаками; визначення правового статусу і режиму використання кожної правової категорії; захист і збереження під контролем морського середовища.

Всі морські простори Світового океану за їхніми правовими ознаками можна

класифікувати на:

- внутрішні морські води;

- територіальне море;

- архіпелажні води;

- континентальний шельф;

- виняткові економічні зони;

- води відкритого моря;

- води міжнародних проток;

- міжнародний район морського дна.

Міжнародне морське право регламентується Конвенцією, що прийнята 10.12.1982р. і набрала чинності 16.11.1994р. Але ряд положень, що визначають право користування морем, регулюються внутрішнім законодавством держав і відносяться до сфери дії морського права.

Норми міжнародного морського права випливають із основних принципів і означають свободу користування відкритим морем всіма державами світу; право рівного користування природними ресурсами морських просторів і морського дна, принцип загальної спадщини людства.

Необхідно розрізняти морське право та міжнародне морське право. Морське право є правом конкретної держави, тобто внутрішньодержавним правом. Воно засноване на внутрішньодержавних актах і регламентує статус і порядок користування внутрішніми і територіальними водами, а також морськими і річковими суднами, що належать державі. Міжнародне морське право засноване виключно на нормах міжнародного права і стосується поведінки держав за межами власних просторів. Обидві ці галузі є взаємопов’язаними і не можуть розглядатися відокремлено одна від одної, оскільки міжнародне морське право в багатьох аспектах зумовлює зміст морського права.

Дата добавления: 2014-10-17