Місце переробників сировини та виробників продуктів харчування у системі продовольчого маркетингу

Переробники сировини і виробники продуктів харчу­вання в основному змінюють форму сировинної продукції сіль­ськогосподарського виробництва, що робить її зручною та більш корисною у споживанні.

Зерно пшениці перемелюють у борошно, м'ясо худоби пере­творюють у м'ясопродукти, фрукти та овочі консервують або за­морожують. Фірми, які займаються переробкою і виробництвом продуктів харчування, перетворюють об'ємні фермерські проду­кти, що швидко псуються, у придатні для зберігання та зовніш­ньо більш привабливі продовольчі товари. При цьому перероб­ники виконують декілька маркетингових функцій: транспорту­вання, зберігання і фінансування. Таким чином, переробники си­ровини посідають стратегічне становище у продовольчому ком­плексі. Через закупки сільськогосподарських товарів їхня діяль­ність тісно пов'язана з фермерською. Вони також тісно контак­тують зі споживчим ринком, будучи основними рекламодавцями у продовольчій галузі та виступаючи ініціаторами багатьох нови­нок, пов'язаних із продуктами харчування.

Багато які новинки та різновиди продукції продовольчої галузі з'являються саме у секторі переробки сировини.

Нововведення (Інновація) — це відкриття, вияв і використан­ня нової ідеї. Для виробників харчових продуктів важливе зна­чення мають:

Нові методи та прийоми маркетингу, які часто підвищують ефективність виробництва.

Нові продукти або послуги, які додають продуктам нові цінні властивості.

Нові підприємницькі організації, такі як харчопереробний ко­оператив, спільні підприємства різних фірм або нові канали мар­кетингу (наприклад, збут швидко приготовлених продуктів, на­півфабрикатів, кулінарних виробів і страв).

Нові види продовольства проходять «цикл життя продукту». На початковій стадії при розробці їх потрібні значні витрати на дослідження і маркетинг. Якщо новий продукт досягає стадії ви­знання, це стає досить вигідним для фірми «першопрохідця». Ко­ли продукт вступає у стадію масового збуту, він починає привер­тати увагу плагіаторів і втрачає первісну унікальність, а прибутки зменшуються

Стадію насичення ринку характеризують зниження ціни, зме­ншення до мінімуму прибутків та поширення імітацій і підробок. У цей час фірма розраховує отримати наступний продукт- новинку для впровадження. Лише деякі фірмові марки і продукти уникають такого «життєвого циклу».

Маркірування дозволяє виробникам харчових продуктів засві­дчити їхню якість, показати доброзичливість фірми щодо нових товарів і тим самим виділити свій продукт з-поміж виробів кон­курентів.

Загальновідома, популярна фірмова марка, що викликає дові­ру, здатна завоювати підприємству добру репутацію і забезпечи­ти привілеї з боку споживачів. Це може стати корисним при впровадженні на ринок нових видів продукції та замінників менш дорогих марок, а також для продовження життєвого циклу про­дукту.

Останнім часом переробники харчової сировини віддають пе­ревагу виробництву зручних у користуванні продуктів, приділя­ючи увагу «вбудованим» у них послугам (приготування страв варінням в упаковці, виготовлення розчинної кави та ін); ство­ренню нових методів виливу — дегідратації, прогріву СВЧ — випромінюванням, сублімаційній сушці, а також використанню нових пакувальних матеріалів: фольги, целофану, поліетилену. Пошуки нових продуктів харчування породжують нові галузі ви­робництва, які або вступають у конкуренцію зі старими, або до­повнюють їх (наприклад, заморожені продукти конкурують із продукцією консервної промисловості).

Кількість переробників сировини та виробників харчових продуктів за останні роки скорочується, а середні розміри фірм збільшуються.

Кількість переробників сировини скорочується головним чи­ном за рахунок дрібних фірм та фірм, які обслуговують місцеві ринки. Виживають більші фірми регіонального та загальнонаціо­нального масштабу.

Значна частина крупних фірм харчової промисловості — бага- топрофільні. Багато компаній розширюють свою діяльність, вто­ргаючись у нехарчові галузі (транспорт, видавнича справа, виро­бництво одягу та ін.). Одночасно існує велика кількість різнома­нітних середніх за розмірами харчових виробництв.

Одним із визначальних факторів у продовольчому маркетингу є територіальне розміщення переробних виробництв.

Місцезнаходження конкретного переробного підприємства за­лежить від вартості сировини та доставки готової продукції спо­живачам. Як правило, якщо сировина досить об'ємна у порівнян­ні з кінцевим продуктом переробки, а кінцевий продукт відносно дорожчий вихідного, підприємство, цілком імовірно, буде розмі­щено поблизу джерела сировини, яку вирощують фермери. Це характерно для борошномельних, м'ясопереробних, олійних та сироварних виробництв.

Якщо кінцевий продукт втрачає якість швидше, ніж сировина, то переробний завод найчастіше розміщують ближче до спожи­вача, наприклад, виробництво хліба або морозива.

Переробник харчової сировини намагається звести до мініму­му витрати на перевезення сировини і готової продукції. Якщо сировину перевозити дешевше, ніж кінцеві продукти, то розмі­щення підприємств буде орієнтовано на споживача. У випадку, коли транспортування сировини дорожче, ніж кінцевої продукції, завод розміщують поблизу сировинної бази. Зміна вартості до­ставки сільськогосподарської сировини або готової продукції може викликати переміщення підприємств у місця, де забезпечу­ється зниження витрат.

Одні переробники сировини продають свою продукцію тільки на місцевих або регіональних ринках, інші реалізують її всюди і мають свої збутові підрозділи на території всієї країни.

Переробники визначають розмір ринкової території, яка об­слуговується кожним підприємством та центром збуту продукції відповідно до закону ринкових зон. Суть цього закону полягає в тому, що територіальний кордон між двома чи більшою кількіс­тю ринків або виробничих підприємств є геометричним місцем точок, де ціни на кінцеву продукцію, включно з транспортними витратами, однакові для продавців на кожному з ринків. Припус­тимо, що підприємство «А» має заводську ціну 2 дол. за одиницю продукції, а у підприємства «Б» собівартість тієї ж продукції ви­ща і ціна її вже 3 дол. за одиницю. Обидва підприємства ділять між собою зону у 800 км таким чином, що підприємство «А» бу­де обслуговувати ділянку протяжністю 480 км, а підприємство «Б» — 320 км. У цьому пункті, або на кордоні ринків, кожне під­приємство встановлює одну і ту ж ціну реалізації — 5 дол. У всіх інших точках або підприємство «А», або підприємство «Б» має конкурентну перевагу. Зрозуміло, зміна собівартості або ціни по­рушує ринковий кордон.

Проблема кількості та розмірів нових підприємств — одна з істотних для переробників. Виграш в ефективності виробництва на крупних централізованих підприємствах може бути зведений до нуля витратами на заготівлю великих обсягів сировини з ферм і доставку готової продукції на значні відстані. Заміна одного ве­ликого підприємства кількома дрібними може здешевіти збиран­ня і транспортування сировини, але й зменшити ефективність ви­робництва.

Переробні підприємства по-різному забезпечують себе сиро­виною: одні купують її безпосередньо у фермерських господарс­твах або через сільські закупівельні контори; інші користуються послугами незалежних маркетингових агентств (комісіонерів із заготівлі худоби, зерна, брокерів плодоовочевого профілю).

Є три основні ринки для переробників сировини і харчових продуктів: промислові споживачі, сервісні фірми у галузі громад­ського харчування та ринки споживачів. Усі вони можуть бути пов'язані продажем товарів у місцевому, регіональному, загаль­нонаціональному та міжнародному масштабах (АПК: экономика, управление. — 1992. — № 5. — С. 33—37).

Дата добавления: 2014-10-17