Центральні органи виконавчої влади спеціальної компетенції

Суб'єкти адміністративно-правового регулювання в агропромисловому комплексі

Агропромисловий комплекс, як уже зазначалося раніше, є комп­лексним утворенням, яке охоплює низку галузей народного гос­подарства 3 метою належного державного впливу на АПК в Україні діють певні органи та організації, метою яких є здійснення адміністративно-правового регулювання АПК.

Суб'єкти, повноваження яких визначено в Конституції України, здійснюють адміністративно-правове регулювання в АПК за раху­нок втілення у життя відповідних норм Основного Закону держа­ви. Це ж стосується і суб'єктів, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах (загальної компетенції) їх пра­вовий статус визначено у положеннях про них, затверджених Пре­зидентом України чи Кабінетом Міністрів України. Особливої значущості набуває питання реалізації повноважень органів спеці­альної компетенції, повноваження яких визначено в різних норма­тивно-правових актах.

І. Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики) - це головний орган у системі центральних органів вико­навчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової та переробної промисловості, рибного господарства та комплексного розвитку сільських територій

Основними завданнями Мінагрополітики є:

· формування та реалізація державної аграрної політики, орга­нізація розроблення та здійснення заходів із забезпечення продо­вольчої безпеки держави,

· здійснення державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової і переробної про­мисловості, рибного господарства,

· розроблення і здійснення заходів, спрямованих на комплексний розвиток галузей агропромислового виробництва і сільських тери­торій,

· участь у формуванні та реалізації інноваційної, інвестиційної і соціальної політики у сільській місцевості,

· координація діяльності органів виконавчої влади з питань ре­алізації державної аграрної політики, забезпечення продовольчої безпеки держави та удосконалення структури галузей агропромис­лового виробництва (постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. № 1541 «Про затвердження Положення про Міністерство аграрної політики України»).

2. Державний комітет рибного господарства (Держкомрибгосп) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики.

У своїй історії вказаний комітет пройшов декілька реорганіза­цій, в результаті останньої він діє на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2007 р. № 42 «Про затвердження Положення про Державний комітет рибного господарства України».

Основними завданнями Держкомрибгоспу є:

· участь у формуванні та забезпечення проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості;

· розроблення та здійснення комплексних заходів щодо забезпе­чення пріоритетного розвитку рибництва, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів у рибогосподарських водоймах України, вивчення стану їхніх запасів та організація рибальства у винятковій (морській) економічній зоні і на континентальному шельфі України, а також у водах за межами юрисдикції України відповідно до міжнародних договорів України;

· здійснення державного управління, регулювання та контролю у сфері охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів;

· здійснення державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства, контролю за ефективністю функціо­нування системи моніторингу риболовних суден.

3. Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України) - це центральний орган виконавчої влади, діяль­ність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Держкомзему України є:

· підготовка пропозицій щодо формування державної політики У сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру та забезпечення її реалізації;

· координація проведення земельної реформи в Україні;

· здійснення державного контролю за використанням та охо­роною земель,

· організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою,

· розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіо­нальних програм з питань регулювання земельних відносин, раціо­нального використання, охорони та моніторингу земель, відновлен­ня родючості грунтів, ведення державного земельного кадастру (Указ Президента України від 14 серпня 2000 р № 970/2000 «Про Положення про Державний комітет України по земельних ре­сурсах»).

Урядові органи державного управління у складі Міністер­ства аграрної політики України.

1. Державна служба з охорони прав на сорти рослин (Держсортслужба) - це урядовий орган державного управління, що діє у складі Мінагрополітики, йому підпорядковується та бере участь у реалізації державної політики у сфері охорони прав на сорти рослин У підпорядкуванні Держсортслужби перебувають:

1) Український інститут експертизи сортів рослин,

2) Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин,

3) Державний центр Автономної Республіки Крим з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Автономної Республі­ки Крим,

4) обласні державні центри експертизи сортів рослин з держав­ними інспекціями з охорони прав на сорти рослин областей,

5) державні сортодослідні станції, лабораторії та інші заклади експертизи

Основними завданнями Держсортслужби є:

· участь у межах своєї компетенції у реалізації державної полі­тики у сфері охорони прав на сорти рослин,

· здійснення державного контролю за набуттям прав на сорти рослин та їх реєстрацією і реалізацією, проведенням експертизи сорпв рослин в Україні на наявність генетично модифікованих організмів, у тому числі під час сертифікації сортів рослин, що ввозяться або вивозяться,

· забезпечення державного контролю та нагляду за збереженіс­тю сортів рослин, реєстрацією ліцензійних договорів на їх викори­стання та виплатою авторської винагороди,

· проведення державної науково-технічної експертизи сортів рослин як об'єктів інтелектуальної власності,

· організація та здійснення державного випробування сортів рос­лин з метою визначення придатності для поширення їх в Україні;

· здійснення контролю за додержанням юридичними і фізични­ми особами законодавства з питань охорони прав на сорти рослин;

· участь у проведенні науково-технічної, технологічної та ін­новаційної політики, впровадженні досягнень науки і передового досвіду у галузях промислового виробництва, охорони прав на сорти рослин та поширення їх в Україні;

· здійснення науково-методичного керівництва державною експертизою сортів рослин {постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 19 серпня 2002 р. № 1182 Про затвердження Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин»).

2. Державний департамент ветеринарної медицини {Держветмедицини) - це урядовий орган державного управління, що діє у складі Мінагрополітики, йому підпорядковується та бере участь у реалізації державної політики в галузі ветеринарної медицини.

Основними завданнями Держветмедицини є:

· участь у межах своєї компетенції в реалізації державної по­літики у галузі ветеринарної медицини;

· здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду за якістю та безпекою сировини, продовольчої сировини, продуктів і харчових продуктів тваринного походження, а також охорони території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин;

· узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розроблення пропозицій щодо вдосконалення цього законодавства;

· розроблення та реалізація в установленому порядку комплек­су заходів щодо:

· охорони території України від занесення з території інших дер­жав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин;

· профілактики, діагностики інфекційних, інвазійних і незараз­них захворювань тварин та їх лікування;

· захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей;

· державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду за виробництвом доброякісної у ветеринарно-санітарному відношен­ні продукції тваринного походження;

· державного ветеринарно-санітарного контролю за якістю ве­теринарних медикаментів і препаратів, кормів, кормових добавок;

· ветеринарно-санітарної експертизи продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, що призначається для харчу­вання людей, подальшої переробки, кормів, кормових добавок, а також у разі їх внутрішньодержавних перевезень, експорту, імпор­ту, транзиту та видачі відповідних ветеринарних документів (сві­доцтв, сертифікатів, довідок тощо),

· бактеріологічного, радіологічного і токсикологічного контролю за якістю продукції тваринного походження на м'ясокомбінатах, у холодильниках та на базах заготівлі, зберігання і реалізації, а на ринках і продукції рослинного походження,

· контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог нормативно-правових актів з питань ветеринарної медицини, у тому числі шляхом обстеження виробничої бази підприємств,

· підвищення кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини та впровадження в практику досягнень ветеринарної науки і пере­дового досвіду,

· розвитку міжнародного співробітництва з питань ветеринар­ної медицини (постаново Кабінету Міністрів України від 8 червня 2001 р № 641 «Деякі питання Державного департаменту вете­ринарної медицини»).

Керуючись реалізацією повноважень у сфері охорони терито­рії України від занесення з території інших держав або з каран­тинної зони збудників інфекційних хвороб тварин, Держветмедицини займався питаннями попередження пташиного грипу у нашій державі Також слід навести приклад стосовно інспекту­вання м'ясо-переробних підприємств інших країн (Білорусі, Молдови, Польщі тощо), які поставляють свою продукцію на україн­ський ринок

3. Державна служба з карантину рослин України - це орган, що здійснює державне управління у сфері карантину рослин, діє у складі Мінагрополітики, йому підпорядковується та бере участь у реалізації державної політики, спрямованої на запобігання занесенню та/або поширенню регульованих шкідливих організмів Під карантином рослин необхідно розуміти систему заходів, спрямованих на запобігання занесенню та/або поширенню регульованих шкідливих організмів або забезпечення контролю за ними (локалізації) Карантин як система заходів з попередження завезення та розповсюдження шкідливих організмів застосовується ще з XIV ст (1374 рік) Термін «карантин» походить від італ quarant, що означає 40-денний термін, протягом якого витримували на віддаленому рейді кораблі, що при­бували до портів Італії зі східних країн Це правило було встановлено з метою попередження завезення небезпечної хвороби людини - чу­ми, «чорної смерті».

Державна служба з карантину рослин України містить:

1) Головну державну інспекцію з карантину рослин України, що діє у складі Міністерства аграрної політики України і підпорядко­вується йому;

2) Центральну науково-дослідну карантинну лабораторію і Центральний фумігаційний загін, які є у віданні Головної держав­ної інспекції з карантину рослин України;

3) державні інспекції з карантину рослин Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, підпорядковані Голов­ній державній інспекції з карантину рослин України;

4) пункти пропуску з карантину рослин на державному кордоні України при морських і річкових портах (на пристанях), на заліз­ничних станціях і в аеропортах (на аеродромах), на підприємствах поштового зв'язку, автомобільних дорогах (автовокзалах, автостан­ціях), зональні та обласні карантинні лабораторії, обласні фумігаційні загони.

Основними завданнями Державної служби з карантину рослин України є:

· охорона території України від занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантинних організмів;

· своєчасне виявлення, локалізація і ліквідація карантинних організмів;

· запобігання проникненню карантинних організмів з каран­тинної зони в регіони України, де вони відсутні;

· здійснення державного контролю за дотриманням карантин­ного режиму і проведенням заходів з карантину рослин при виро­щуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, перевезенні, зберіганні, переробці, реалізації і використанні підкарантинних матеріалів та об'єктів (наказ Міністерства аграрної політики України від 11 грудня 2003 р. № 439 «Про затвердження Положення про Державну слуэ/сбу з карантину рослин України»).

Таким чином, слід наголосити, що основне призначення Держав­ної служби з карантину рослин України - запобігання занесенню та поширенню шкідливих організмів. Виходячи з цього служба готує такий перелік регульованих шкідливих організмів:

а) карантинні організми, відсутні в Україні (список 1);

б) карантинні організми, обмежено поигирені в Україні (список 2);

в) регульовані некарантинні шкідливі організми

Перелік регульованих шкідливих організмів встановлюється на основі переліків шкідливих організмів, що занесені до списків А1 та А2 Європейської та Середземноморської організації захисту рослин та/або списків інших відповідних міжнародних організацій, якщо на основі оцінки фітосанітарного ризику встановлено високий рівень загрози занесення або поширення таких шкідливих організмів для рослин на території України Рівень присутності регульованих не-карантинних шкідливих організмів, який становить зараження, ви­значається для кожного виду насіннєвого та садивного матеріалу

4. Д ержавний департамент харчової промисловості та продовольчого ринку - це урядовий орган державного управління, що діє у складі Мінагрополітики, йому підпорядковується та бере участь у реалізації державної політики у сфері харчової промисло­вості та функціонування продовольчого ринку Вказаний департа­мент створено з метою вдосконалення структури управління хар­човою промисловістю і підвищення ефективності функціонування продовольчого ринку (постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р № 1380 «Про утворення Державного департа­менту харчової промисловості та продовольчого ринку»)

Основними завданнями Державного департаменту харчової промисловості та продовольчого ринку є:

· участь у розробленні пропозицій з основних напрямів аграр­ної та промислової політики, реалізація державної політики у сфе­рі розвитку харчової промисловості,

· розроблення пропозицій щодо оптимального територіального розміщення виробництва продовольчих товарів,

· участь у розробленні та реалізації заходів щодо впроваджен­ня сучасних механізмів вирішення функціональних питань галузе­вого та міжгалузевого характеру, структурної перебудови харчової та переробної промисловості, реформуванні майнових і земельних відносин на основі збереження та якісного оновлення наявного ресурсного потенціалу, у подоланні негативних кризових явищ,

· проведення науково-технічної, технологічної та інноваційної політики, впровадження досягнень науки і передового досвіду у галузях агропромислового виробництва,

· участь у формуванні та вдосконаленні функціонування про­довольчого ринку, оптимізації балансів сировини та продоволь­ства, розроблення заходів, спрямованих на активізацію зовнішньо­економічної діяльності

3. Державний контроль і нагляд в агропромисловому комплексі

Орієнтуючись на важливість діяльності агропромислового комплексу в житті суспільства, доцільно проаналізувати механізм здійснення державного контролю і нагляду в зазначеній сфері Якщо ми говоримо про продовольчу безпеку як фактор забезпе­чення національної безпеки, то, відповідно, важливим убачається контроль і нагляд з боку держави за тим, яким чином забезпе­чується продовольча компонента національної безпеки

На підставі чинного законодавства, нині основними напрямами державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки держави є такі:

· забезпечення належної якості й безпеки продовольчої продук­ції, що реалізується на внутрішньому ринку, та її цінової доступ­ності для населення України,

· стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження відповідно до потреб насе­лення шляхом підвищення рівня забезпеченості аграрно-промисло­вого комплексу матеріально-технічними ресурсами,

· дальше реформування аграрної сфери економіки, утверджен­ня ринкових засад функціонування агропромислового комплексу,

· забезпечення раціонального використання та належної охо­рони земель сільськогосподарського призначення,

· розвиток інфраструктури аграрного ринку, зокрема біржової торгівлі продовольчими ресурсами, із залученням до участі в такій торгівлі сільськогосподарських підприємств, фермерських та осо­бистих селянських господарств, врегулювання діяльності оптових продовольчих ринків,

· підвищення мотивації до продуктивної пращ у сільському го­сподарстві, забезпечення розвитку інфраструктури сільських тери­торій та соціальної сфери села,

· вдосконалення державної підтримки сільською господарства, забезпечення її спрямування на зростання продуктивності, підви­щення конкурентоспроможності та технологічного рівня сільсько­господарського виробництва,

· стимулювання залучення інвестицій в агропромисловий ком­плекс,

· забезпечення формування в повному обсязі га ефективності використання державного резерву продовольства (Указ Президента України від 28 грудня 2005 p. № 1867/2005 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року «Про стан агропромислового комплексу та заходи щодо забезпе­чення продовольчої безпеки України»).

З огляду на зазначене вище, а також на комплексний характер АПК України, існує велика кількість об'єктів контролю і нагляду в агропромисловому секторі економіки держави. Створена і діє низ­ка органів та організацій, для яких контроль чи нагляд є або голов­ним завданням, або одним із декількох. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання в АПК беруть участь і в реалізації контроль-но-наглядової діяльності. Далі буде відзначено основні суб'єкти, серед повноважень яких є контроль та/чи нагляд у сфері АПК. До них належать:

І. Міністерство аграрної політики України та його струк­турні підрозділи.

Керуючись Положенням про Мінагрополітики, воно забезпечує в установленому законодавством порядку здійснення державного контролю і нагляду: за якістю та безпекою сільськогосподарської продукції, сиро­вини і продовольства, їх зберіганням і продажем;у сфері закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти;за охороною і відтворенням водних живих ресурсів, регулю­ванням рибальства.

а) Державна служба з охорони прав на сорти рослин (Держсортслужба), має такі повноваження:

здійснювати державний контроль за набуттям прав на сорти рослин та їх реєстрацією і реалізацією, проведенням експертизи сортів рослин в Україні на наявність генетично модифікованих організмів, зокрема під час сертифікації сортів рослин, що вво­зяться або вивозяться;

забезпечувати державний контроль і нагляд за збереженістю сортів рослин, реєстрацією ліцензійних договорів на їх викорис­тання та виплатою авторської винагороди.

б) Державний департамент ветеринарної медицини (Держветмедицини). Посадові особи Держветмедицини мають право здійснювати державний ветеринарно-санітарний контроль і на­гляд. При цьому під державним ветеринарно-санітарним контро­лем необхідно розуміти спостереження та перевірку лікарями дер­жавних установ ветеринарної медицини правомірності діяльності, а також додержання ветеринарно-санітарних правил суб'єктами господарювання з можливістю втручатися в оперативно-господар­ську та виробничу діяльність для усунення виявлених вад.

Своєю чергою, під державним ветеринарно-санітарним нагля­дом необхідно розуміти діяльність інспекторів ветеринарної меди­цини з метою виявлення та попередження правопорушень стосовно до організаційно не підпорядкованих об'єктів.

Відповідно до вимог чинного законодавства, основними об'єк­тами ветеринарно-санітарного контролю і нагляду виступають:

· якість ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок і засобів ветеринарної медицини;

· надходження і забій тварин, переробка, зберігання, транс­портування та реалізація продукції тваринного походження;

· зоологічні ринки, інші підприємства торгівлі, де організовано продаж тварин, продукції тваринного і рослинного походження;

· державний кордон і транспорт;

· мисливські угіддя тощо.

в) Державна служба з карантину рослин України та її структур ні підрозділи забезпечують:

· здійснення державного контролю за дотриманням каран­тинного режиму і проведенням заходів з карантину рослин у вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, транспортуванні, збе­ріганні, переробці, реалізації та використанні об'єктів регулю­вання;

· контроль за проведенням обробки і фумігації (знезараження) рослин, продуктів рослинного походження та інших об'єктів регу­лювання, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони;

· проведення інспектування та фітосанітарної експертизи об'єктів регулювання тощо.

г) Українська державна насіннєва інспекція Міністерства аг­рарної політики України (Укрдержнасінінспекція) - це самостій­ний структурний підрозділ Міністерства аграрної політики України, що очолює службу державного контролю України у сільськогос­подарському насінництві. Основними його завданнями є:

· визначення перспектив розвитку державного контролю в на­сінництві, направленого на сприяння відповідним суб'єктам господарювання у створенні насіннєвих фондів із високими сорто­вими, гібридними і посівними якостями та на застереження від розповсюдження найбільш злісних і шкідливих бур'янів, шкідни­ків і хвороб рослин;

· здійснення державного контролю за діяльністю суб'єктів усіх форм власності і господарювання в насінництві,

· інспектування виробництва на етапах вирощування, збирання і післязбиральної обробки насіння і садивного матеріалу сільсько­господарських рослин, які підлягають сертифікації,

· проведення лабораторного сортового контролю, контроль­них, перевіркових аналізів, а також аналізів насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських рослин експортних, імпортних партій та експертиз,

· забезпечення контролю за знищенням насіння сільськогоспо­дарських рослин, визнаного непридатним для використання на продовольчі та кормові цілі

д) Управління ревізії та контролю - це самостійний структур­ний підрозділ центрального апарату Міністерства аграрної політи­ки України, основними завданнями якого є:

· організація і проведення згідно з чинним законодавством ре­візій та перевірок господарсько-фінансової діяльності державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управ­ління міністерства,

· здійснення контролю за виконанням чинного законодавства з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю, вияв­лення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов'язкової відповідальності винних у їх вчи­ненні, координація дій щодо виконання у галузі вимог чинного законодавства з цих питань,

· здійснення контролю за цільовим та ефективним використан­ням бюджетних коштів, економним використанням матеріальних і фінансових ресурсів, збереженням державного майна, правильніс­тю і достовірністю ведення бухгалтерського обліку, виявлення та усунення фактів порушення фінансової дисципліни, завданих збит­ків, безгосподарності й марнотратства, перекручення звітності на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління міністерства

є) Головна державна інспекція якості та сертифікації сіль­ськогосподарської продукції - це структурний підрозділ Міністер­ства аграрної політики України, основними завданнями якого є:

організація роботи відповідних служб з питань формування державних та регіональних ресурсів сільськогосподарської продук­ції, її якості, сприяння здійсненню заходів щодо державної під­тримки товаровиробників, цільового використання бюджетних коштів, а також забезпечення державного контролю за якістю, збе­реженням та раціональним використанням зерна і продуктів його переробки, насіння олійних культур, сировини для комбікормово­го виробництва і комбікормів;

підготування і внесення в установленому порядку керівництву міністерства пропозицій щодо вдосконалення нормативно-право­вих актів, які регламентують закупівлю сільськогосподарської продукції та сировини в державні та регіональні фонди, організа­ція їх виконання, здійснення систематичного контролю за реаліза­цією законодавчих актів на місцях;

організація проведення державного нагляду за дотриманням товаровиробниками, закупівельними організаціями і переробними підприємствами стандартів, технічних умов, інструкцій, вказівок щодо правильності приймання, розрахунків і визначення якості сільськогосподарської продукції, зокрема зерна і продуктів його переробки, бобових і олійних культур.

є) Державна інспекція по нагляду за технічним станом ма­шин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів (Держтехнагляд) - це структурний підрозділ центрального апарату Мі­ністерства аграрної політики України, основними завданнями якого є:

забезпечення в межах наданих повноважень реалізації держа­вної політики з питань нагляду за технічним станом машин та об­ладнання підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності.

здійснення через систему органів Держтехнагляду державно­го технічного нагляду на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та громадянами за дотриманням правил техніч­ної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, посівних і збираль­них машин) (надалі - машин), правил транспортування та збері­гання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях галузей агропромислового виробництва (наказ Міністерства аграрної політики України від 8 листопада 2000 р. № 222 «Про положення про структурні підрозділи Мінагрополітики України»),

2. Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України) належить до органів державного контро­лю і нагляду за рахунок повноважень стосовно здійснення держав­ного контролю за використанням та охороною земель. Обіг земель сільськогосподарського призначення перебуває під державним контролем. Пріоритетність земель сільськогосподарського призна­чення визначається перш за все тим, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сіль­ськогосподарського використання.

І, насамкінець, говорячи про такий важливий фактор сільсько­господарського виробництва, як молоко та молочні продукти, варто зазначити, що відповідно до вимог Закону України від 24 червня 2004 p. № 1870-IV «Про молоко та молочні продукти» державний контроль і нагляд у сфері виробництва, переробки, реа­лізації, експорту та імпорту молока, молочної сировини та молоч­них продуктів здійснюють:

· з питань додержання ветеринарно-санітарних вимог у про­цесі утримання тварин, виробництва молока, молочної сирови­ни, використання обладнання, тари, транспортних засобів, постійного контролю, нагляду з проведенням моніторингових досліджень за показниками їхньої безпеки, під час експорту та імпорту молочної продукції - державні установи ветеринарної медицини;

· з питань додержання санітарних норм і правил у процесі роз­роблення технічних умов, технічних регламентів на молочну про­дукцію, визначення показників її безпеки та здійснення періодич­ного нагляду у процесі виробництва молочної продукції, а також за використанням обладнання, відходів вторинної сировини, тари, транспортних засобів - установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби;

· з питань додержання виробником вимог нормативних доку­ментів, технічних регламентів, пов'язаних з якістю продукції (крім ветеринарно-санітарних вимог), вимог періодичного державного метрологічного нагляду та вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів - органи виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Дата добавления: 2014-10-17