Сільськогосподарське районування

Рослинний світ. Різноманітність рослинного світу України зумовлена як кліматичними, так і едафічними факторами. Серед кліматичних чинників головну роль відіграє гідротермічний режим, що визначає зональний (а в горах – висотний) розподіл рослинності та межі ареалів окремих видів, а серед едафічних – вологість та багатство (трофність) ґрунту. Великий вплив на розподіл рослинних угруповань та їхню структуру має антропогенний фактор у різних його проявах, що зумовлює негативні наслідки [6, с. 196].

Розораність земель зони рисосіяння України

Адміністративно-територіальна одиниця	Розораність земель (% ріллі від площі суходолу адміністративних районів*)
Область/ АРК	Адміністративні райони
Автономна Республіка Крим	Джанкойський	60,1-70,0
Красноперекопський	60,1-70,0
Нижньогірський	70,1-80,0
Роздольненський	60,1-70,0
Совєтський	70,1-80,0
Одеська	Ізмаїльський	70,1-80,0
Кілійський	40,1-60,0
Херсонська	Голопристанський	40,1-60,0
Каланчацький	70,1-80,0
Скадовський	70,1-80,0

* за даними 2004 р.

Слід зазначити, що хімічна меліорація є одним із основних заходів підвищення родючості ґрунтів рисових зрошувальних систем, оскільки є базовою складовою загальної системи управління родючістю солонцевих ґрунтів. Крім того, за висновками вчених, хімічна меліорація сприяє оптимізації складу обмінних і водорозчинних основ, ліквідації лужності, появі тенденцій до збільшення запасів гумусу в орному шарі ґрунту.

В контексті розгляду даного питання слід зазначити, що ґрунтовий покрив України є складним, що зумовлено взаємодією різноманітних умов ґрунтоутворення ‑ кліматичних, геоморфологічних тощо. Ґрунти зони рисосіяння України мають різний рівень родючості та придатні для вирощування більшості сільськогосподарських культур.

Під впливом господарської діяльності людини рослинний світ дуже змінився, внаслідок чого відчутно зменшено обсяги цінних харчових і лікарських рослин. Надзвичайно актуальною залишається проблема збереження рослинного світу.

Поряд зі скороченням та зникненням окремих видів і рослинних угруповань спостерігається зворотний процес поширення адвентивних видів, які здатні вкорінюватися у напівприродні й навіть природні угруповання. Поширення адвентивних рослин зумовлює збільшення кількості видів рослин, вкорінення їх у природні фітоценози, засмічення генофонду.

Геоботанічне районування зони рисосіяння України наведено в (табл. 2.11).

Таблиця 2.11

Геоботанічне районування зони рисосіяння України *

Геоботанічні області, підобласті (зони), провінції, підпровінції, округи	Адміністративно-територіальна одиниця
Херсонська область	Одеська область	Автономна Республіка Крим
Адміністративні райони
Голопристанський Скадовський	Каланчацький	Ізмаїльський Кілійський	Джанкойський Красноперекопський Нижньогірський Роздольненський Совєтський
Область	Євразійська степова
Підобласть (зона)	Зона Степу
Провінція	Понтична степова
Підпровінція	Чорноморсько-Азовська степова
Округ	Нижньодніпровський округ піщаних степів, пісків та плавнів	Присиваський округ полиново-злакових степів, солонців і солончаків	Дунайсько-Дністровський округ злакових та полиново-злакових степів і плавнів	Присиваський округ полиново-злакових степів, солонців і солончаків

* сформовано на основі [6; 8].

Виділено п’ять одиниць районування:

· область (Євразійська степова);

· підобласть (зона Степу);

· провінція (Понтична степова);

· підпровінція (Чорноморсько-Азовська степова);

округи (Нижньодніпровський округ піщаних степів, пісків та плавнів; Присиваський округ полиново-злакових степів, солонців і солончаків; Дунайсько-Дністровський округ злакових та полиново-злакових степів і плавнів).

Отже, різноманітність рослинного світу в зоні Степу України зумовлена як кліматичними, так і едафічними факторами. Серед кліматичних чинників головну роль відіграє гідротермічний режим, що визначає зональний розподіл рослинності та межі ареалів окремих видів, а серед едафічних ‑ вологість та багатство ґрунту.

В основу принципів розміщення сільськогосподарського виробництва, як вважають автори монографії "Економіка виробництва зерна (з основами організації і технології виробництва", покладено "…економічні та економіко-географічні закони, які діють в країні й зумовлені певною економічною політикою уряду, конкретним історичним часом. І в міру того, як вони виконуються, одні принципи змінюються іншими, новими, що відповідають економічним умовам розвитку виробництва. З огляду на сучасні умови, виділяють такі принципи: наявність науково обґрунтованого визначення обсягів і структури виробництва продукції; врахування вимог ринку; забезпечення пропорційності розвитку галузей; варіантність розміщення з визначенням його економічного ефекту; забезпечення раціонального використання виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств і збільшення на цій основі виробництва продукції, підвищення рівня його ефективності, вирішення питання комплексності розвитку регіонів та їх самозабезпеченості продуктами харчування з урахуванням міжрегіонального їх обміну тощо. Внаслідок цього територіальне поєднання усіх виробничих ресурсів (природних і економічних) утворює ресурсний потенціал регіону, а його складові – територіально-компонентну структуру" [3, с. 26, 27].

Як відомо, для врахування територіальних відмінностей природних та економічних умов застосовують природно-сільськогосподарське районування. Воно являє собою науково обґрунтовану систему поділу території, що враховує розподіл природних ресурсів, а також особливості їхнього сільськогосподарського використання [7, с. 3].

В основу сільськогосподарського районування покладено об’єднання сільськогосподарських районів у типи і підтипи (табл. 2.12, рис. 2.7).

Згідно з сільськогосподарським районуванням зони рисосіяння України виділено дві одиниці районування: тип (землеробсько-тваринницький); підтип (зернове господарство, виноградарство і плодівництво, овочівництво, м’ясо-молочне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво).

Можна погодитися з думкою, що "…при розміщенні сільськогосподарських галузей по території зон, областей, районів, насамперед керуються оцінкою комплексу природно-економічних умов, що дає змогу правильно визначити ступінь концентрації ресурсів, у першу чергу в тих регіонах, де вони забезпечують найбільший приріст сільськогосподарської продукції при найменших затратах. Вибір правильного напряму спеціалізації господарства, ефективного його залучення у систему міжрайонних і народногосподарських зв'язків дає змогу максимально використати ресурсний потенціал для реалізації соціально-економічних цілей розвитку. Розв'язання проблеми найефективнішого використання виробничих ресурсів пов'язано з оптимізацією їхнього розподілу між галузями і сферами виробництва, економічними районами та областями. Це забезпечує не тільки високу результативність і економічну ефективність виробництва, а й динамічність розвитку у природному та суспільному середовищі" [3, с. 27, 28].

Таким чином, на основі сільськогосподарського районування можна визначити ті галузі, які можуть забезпечити ефективне формування нових територіально-виробничих, корпоративних та інших структур.

Таблиця 2.12

Сільськогосподарське районування зони рисосіяння України *

Типи і підтипи сільськогоспо-дарських районів	Адміністративно-територіальна одиниця
Херсонська область	Одеська область	Автономна Республіка Крим
Адміністративні райони
Голопристанський Каланчацький Скадовський	Ізмаїльський Кілійський	Джанкойський Красноперекопський Нижньогірський Роздольненський Совєтський
Тип	Землеробсько-тваринницький
Підтип	Зернове господарство, виноградарство і плодівництво, овочівництво, м’ясо-молочне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво

* сформовано на основі [6; 8].

Типи сільсько- господарських районів    

Рис. 2.7. Сільськогосподарське районування *

* сформовано на основі [6; 8].

Дата добавления: 2014-10-17