Кон'юнктурна складова динамічної рівноваги в економіці України

3.2.1. Теоретичні аспекти динамічної рівноваги в економіці

Світова економіка й економіка будь-якої країни являє собою систему S зі складними зв'язками й взаємодіями. Як будь-яка система економіка перебуває в постійному русі. Окремо взятий суб'єкт господарської діяльності являє собою самостійний елемент економічних взаємин, для якого важливо мати певні подання про функціонування цієї системи й напрямках її розвитку.

У цей час ми маємо наступну основну концепцію теорії рівноваги й динамічного розвитку економічних систем: рівновага в економіці є визначальним моментом її існування, розвиток економіки розвивається хвилеподібно навколо деякого центра рівноваги. Відхилення від центра рівноваги становлять деяку хвилю динаміки процесу. Динаміка хвилі розвитку, крім гармонійної складової, може мати деякий загальний тренд. Цей висновок наводить на думку, що в загальній динаміці присутні кілька складових:

y = f(x) + S(x)+ ε, (3.1)

де в – результативний показник динаміки процесу; f(x) – тренд представляющий динаміку рівноваги процесу; S(x) – цикличная складова процесу; ε – крапка відліку.

У загальному виді динаміка розвитку - це деяке відхилення від крапки (або крапок) рівноваги. На думку багатьох авторів, відхилення від крапок рівноваги відбувається внаслідок впливу зовнішніх сил, які дають деякий імпульс прискорення або вповільнення процесів, однак внутрішні сили повертають його у вихідний рівноважний стан. Т.е. хвиля розвитку це всього лише повторюваний процес коливань навколо крапки рівноваги. Але деякі автори помітили, що в більше сильних збурюваннях система не вертається у вихідну рівновагу. У наявності явне протиріччя концепцій рівноваги. Однак, на нашу думку, це здається тільки на перший погляд.

Подивимося на проблему з іншої сторони. Фізична теорія розвитку матерії говорить про те, що її рух хвилеподібно й основна причина цього складається в дискретності поширення матерії. Якщо виходити з матеріалістичного погляду на матерію, то вона може існувати у двох іпостасях: або вона є, або її немає (матерія - абсолютна порожнеча). Ці дві крайності й визначають хвильовий рух. Пояснимо це на прикладі поширення світла. Як відомо, світло поширюється в просторі викидами, що чергуються, фотонів: є фотон, немає фотона. Людина не бачить дискретності світлового потоку, однак зміни спектра (частоти викидів) впливає на колірне сприйняття світла. Саме хвильове поширення світла й визначає його сприйняття людиною як рівного пучка світла. Чим не концепція рівноваги пучка світла!

Перейдемо від світла до поширення хвиль по водній поверхні. При відсутності вітру поверхня води гладка й на ній відсутні видимі хвилі.

Це перша властивість води, що складає в тім, що молекули води при відсутності зовнішніх збурювань намагаються створити мінімальний обсяг.

При наявності вітру хвиля повітря давить на поверхню води, створюючи певний тиск, що передається хвилеподібно на всю її поверхню внаслідок тих же хвильових внутрімолекулярних зв'язків.

Це друга властивість води - передача хвилеподібних збурювань.

Разом з тим, висота хвилі не може бути більше деякого граничного значення, обумовленого обсягом води й ця третя властивість води.

Таким чином, поняття стану спокою (рівноваги) води можна зіставити тільки щодо вітру, оскільки на молекулярному рівні вода перебуває в постійному хвильовому русі. Якщо вітру ні, то вода перебуває в стані рівноваги й визначає його першу властивість води, у так званій внутрішній рівновазі. Якщо подув вітер, вода виходить із рівноважного стану щодо своєї поверхні, і якщо вітер дує постійно, то в наявності новий стан рівноваги, що визначається механізмом взаємодії води й повітря, тобто взаємодією двох хвильових процесів щодо третьої - погоди, що визначає інтенсивність повітряного потоку. Якщо вітер дує нерівномірно, то на перший погляд поверхня води хаотична, у ній немає рівноваги, однак статику волнообразности можна виявити, знайшовши певні гармоніки в поривах вітру. Крім того, висота хвилі не може бути більше, ніж глибина водойми. Якщо вітер «здуває» водойма, тобто висота хвилі більше його глибини, то водойма перетікає в нове поглиблення (новий стан рівноваги). Погода - це складне поняття, що включає безліч динамічних процесів, сумарний вплив яких і забезпечує хвилеподібну динаміку вітру.

Із цих фізичних аналогій можна зробити деякі певні висновки:

1)рух - це і є хвиля;

2)хвилеподібний рух - це зіставлення протилежних станів матерії;

3)стан рівноваги визначається внутрішніми хвильовими процесами;

4)стан нерівноваги проявляється тільки стосовно зовнішніх сил;

5)вихід зі стану рівноваги можливий, якщо зовнішній вплив перевищує внутрішні взаємодії;

6)динаміка взаємодій різних сил проявляється в зіставленні протилежних станів матерії через механізм передачі хвильових процесів, тобто через динаміку багаторівневої рівноваги.

Дану аналогію можна перенести й на економіку. При аналізі економічних явищ варто виявити внутрішні й зовнішні хвильові процеси. Їхня взаємодія й забезпечує знаходження поворотної крапки динаміки.

Внутрішні хвильові процеси в економіці, описувані деяким результуючим показником, на наш погляд, і являють собою деяку сумарну динаміку багатофакторного процесу, у якому сполучається дія різноманітних механізмів, що генерують і поширюють циклічні імпульси. Проблема циклічності розвитку фокусирует у собі різноманіття господарських зв'язків. Періодичні підйоми й спади, що констатують циклічну форму руху, спостерігаються в динаміку практично всіх економічних показників, а сам феномен циклічності зв'язаний не із зовнішніми поверхневими характеристиками відтворення, а з його найглибшими основними рисами.

Хвилі у фізичних середовищах мають більш чітко виражену класичну форму з набором чисельних характеристик, що вказують на гармонійну складову хвилі. Хвилеподібні коливання в економіці являють собою більше складне явище. Як показує дійсність, економічний ріст не буває рівномірним. Періоди швидкого росту економіки переміняються кризами й застоями, причому процес періодично хвилеподібно повторюється. Однак повторюваність економічного росту дуже віддалено нагадує класичну хвилю циклу. Хвиля економічного росту насправді має складну структуру різних по довжині хвиль. Саме із цієї причини для оцінки економічного росту застосовується термін економічний цикл, а не економічна хвиля. Економічний цикл означає наступні один за іншим підйоми й спади рівнів ділової активності протягом певного часу. Економічні цикли істотно відрізняються друг від друга по тривалості й інтенсивності. Проте, вони мають ті самі фази, властивим хвилеподібним процесам. Розглянемо так званий ідеалізований цикл. Оцінка динаміки економічного процесу можлива на основі зіставлення окремих моментів динаміки розвитку економічних процесів (тренда кон'юнктури). Найбільш точні значення параметрів колеблемости дають кількісні виміри кон'юнктури. Динаміку того або іншого економічного процесу можна описати цілим рядом економічних показників на основі деякої результативної функції:

y = f (x₁, x₂,..., x_n), (3.2)

де y – значення результативного показника, що описує динаміку економічного процесу або системи; x_n (n = 1n) – показники-фактори, що впливають на динаміку процесу.

Функція (3.2) є багатомірною функцією, тому вона малопригодна для формального аналізу. Для простоти аналізу циклічності економічних процесів можна використати двовимірну модель залежності результативного економічного показника y від фактора часу t:

в = f (t). (3.3)

Геометричне подання послідовного порівняння динаміки кон'юнктурних моментів процесу прийнято називати кривої динаміки. У загальному виді періодичну криву динаміки можна представити як гармоніки Фур'є. Так періодична функція з періодом Т на інтервалі – T ≤ t ≤ T розкладається в ряд Фур'є [5, с. 32]:

(3.4)

де величина t визначає номер гармоніки ряду Фур'є; a₀ і a_k, b_k – параметри кривої; k – число гармонік.

Розглянемо так званий ідеалізований тренд ділового циклу, представлений на рисунку 3.3. Відрізок хвилі ділового циклу від т.1 до т.2 характеризується пожвавленням ділової активності, від т.2 до т.4 відбувається зниження ділової активності, що переходить у кризу в мінімальній крапці активності (т.4) з наступним підйомом економіки до т.5 - характеризующей новий етап розвитку економіки (повторення хвилі економічного росту).

Рис. 3.3. Динаміка ділового циклу

Однак інтенсивність напруги й спаду економічної активності не однакова на різних ділянках. На рисунку 3.3 представлена ідеальна хвиля кон'юнктури. На практиці, вплив безлічі факторів істотно “розмиває” чітку картину хвилі внаслідок накладення один на одного хвиль різної довжини, розбіжності їхніх фаз і перекручування форми хвилі. Підсумкова крива розвитку може бути представлена у вигляді суми коливальних процесів з різною частотою щодо деякої усредняющей лінії (тренда). У більше сильному формулюванні цієї гіпотези передбачається, що підсумкова крива являє собою суперпозицію хвиль кратних довжин. Кожному етапу й кожній фазі довгої хвилі відповідає хвиля (або цикл) меншої довжини (рис.3.2).

У результаті накладення хвиль різної довжини в силу наявності окремих імпульсів і перехідних процесів підсумковий тренд стає розмитим, і варто говорити не стільки про визначення довжини, скільки про діапазони хвиль.

Таким чином, якщо розглядати якийсь економічний процес, те внутрішні хвилі, описувані деяким загальним результуючим показником, взаємодіють між собою шляхом накладення однієї хвилі на іншу. Це явище викликає ефект інтерференції - зміна параметрів хвилеподібного процесу, як правило, убік їхнього збільшення.

Розглянемо основні показники, що характеризують форму хвилі ділового циклу, що оцінюють напруженість і напрямок кон'юнктури. Узагальнюючими показниками виду економічного циклу є показники довжини хвилі, її частоти й амплітуди.

Довжина хвилі L характеризує ділянку зміни факторного показника x від початку циклу x_o до його повного завершення x_k:

L = x_k - x₀, (3.5)

Для ділового циклу (оскільки факторним показником є час T, за яке відбувається повторюваність процесу) формула 2.5 буде мати такий вигляд (див. рис. 3.2):

L = T₅ - T₁. (3.6)

Залежно від довжини хвилі в теорії кон'юнктури прийнято виділяти наступні види коливань:

· довгі хвилі;

· цикли середньої довжини (малі цикли ділової активності);

· короткі хвилі;

· сверхкороткие хвилі.

Довгі хвилі тривалістю 40-60 років (цикли Кондратьева) в економіці зв'язують із коливальними тенденціями на макроекономічному рівні, з періодами, що перевищують обрій пізнання одного покоління. Коливання такого роду слабко помітні на тлі быстроменяющейся економічної дійсності.

Відповідно до розглянутого вище концепцією, рівновага довгої хвилі визначається внутрішніми взаємодіями у світовій економіці. Причому, як нам представляються, чим сильніше внутрішні взаємодії між національними економіками, тим вище «поверхневий натяг» у світовій економіці, а значить усе більше пологими стають довгі хвилі й потрібно набагато більше сильний зовнішній вплив для виведення економіки з рівноваги. Але, якщо така взаємодія буде мати місце, це може привести до всесвітньої економічної катастрофи.

Визнано, що основною зовнішньою причиною, що викликає довгі хвилі в економіці, є розвиток НТП. Однак ніхто з авторів не відповідає на основне запитання – чому довжина хвилі 40-60 років. Якщо виходити з фізичної аналогії, то довжина хвилі визначається взаємодіями коливальних контурів взаимовлияющих систем. Ми припускаємо, що в основі розвитку як економіки, так і НТП лежить один «контур» – життєдіяльність людини. А активна фаза людського життя саме й відповідає періоду 50-60 років.

Н.Д.Кондратьев показав, що до початку 1920 року світова економіка пережила дві з половиною хвилі. Дотримуючись “кондратьевского” емпіричного підходу до оцінки динаміки світової економіки, можна виділити п'ять довгих хвиль економічного розвитку сучасної економіки:

Таблиця 3.3

Періодизація довгих хвиль по методу Кондратьева

Хвиля	Підйом	Спад
Роки	Тривалість	Роки	Тривалість
	1789-1814	25 років	1814-1849	35 років
	1849-1873	24 роки	1873-1896	23 року
	1896-1920	24 роки	1920-1945	25 років
	1945-1975	30 років	1975-2000/ 2002	25/27 років
	2000/2002-ц/ч

Кінець четвертої, початок п'ятої хвилі в цей час достатно важко виділити, оскільки більше чітка картина глобальної динаміки виявиться тільки в майбутньому. Крім того, економічний спад останньої чверті ХХ століття збігся із кризами середньої довжини в більшості розвинених країн, що внаслідок накладення хвиль ще більше спотворилася картину глобальної циклічності світової економіки.

Цикли середньої довжини, які прийнято ще називати малими циклами ділової активності, мають довжину хвилі в 7-11 років ("цикли Жугляра").

Короткі хвилі від 3 до 5 років ("цикли Китчена") характерні для галузевої кон'юнктури.

Сверхкороткие (внутрішньорічні) хвиля звичайно зв'язують із сезонними коливаннями.

Наступним показником, що характеризує форму хвилі, є амплітуда. У застосуванні до економічної динаміки амплітуда А характеризує різниця між максимальним (мінімальним) і середнім значенням результативного показника (рис. 3.1):

A = в_{2 (4)} – у_ср., (3.7)

Показник частоти h показує кількість повторюваних циклів ділової активності в одиницю часу Т (десять років, п'ятнадцять років і т.д.):

h =	T	(3.8)
L

Як відносний показник інтенсивності частотних коливань (що можна визначити як колеблемость динаміки економічного процесу) можна використати статистичний показник - коефіцієнт варіації:

(3.9)

де σ_в – среднеквадратическое відхилення:

(3.10)

де y_i – показник, що характеризує рівень ділової активності в і-й рік; – середнє значення показника; n – кількість років у досліджуваному періоді.

З іншого боку, відношення среднеквадратического відхилення до середнього рівня виражає ступінь стійкості динамічних процесів у стандартизованому масштабі (від 0 до 100%). Цей показник називається коефіцієнтом апроксимації. Його можна використати при виборі форми кривій, що щонайкраще апроксимує емпіричні дані. Рівняння тренда вибирається по мінімуму коефіцієнта апроксимації.

Як ми вже відзначали вище, в економіці існує феномен накладення хвиль. У технічному аналізі динаміки кон'юнктури сполучення довжини хвилі й амплітуди визначає наступні принципи відповідності виділених интерферированных хвиль[1]:

· підсумовування динаміки при накладенні хвиль;

· гармонійність довжини хвиль;

· синхронність амплітуд;

· пропорційність амплітуди й довгі хвилі.

Принцип підсумовування хвиль полягає в підсумовуванні динаміки декількох хвиль у загальній хвилі деякого економічного процесу. Геометрична інтерпретація цього принципу представлена на мал. 3.3.

Рисунок 3.4. Принцип підсумовування хвиль

Принцип гармонійності складається в пропорційності довжини однієї хвилі до довжини іншої хвилі. У синхронних хвилях амплітуди коливань збігаються. Геометрична інтерпретація гармонійності й синхронності представлена на рис. 3.5.

Рис. 3.5. Принципи гармонійності й синхронності хвиль

Принцип пропорційності хвиль полягає в пропорційності довжини й амплітуди хвилі (рис. 3.6.).

Рис. 3.6. Принцип пропорційності хвилі

Перераховані принципи визначення форми хвилі дозволяють виділяти певну послідовність в економічній динаміці кон'юнктури.

Для визначення напрямку кон'юнктури й для виявлення форми циклічності можна використати математичні й статистичні методи. Для оцінки тенденцій динаміки процесу використають першу й другу похідні від функції, що описує економічний процес:

lim (x(0

у' =

(3.11)

де a – кут нахилу дотичній до кривої функції.

Знак похідної вказує на характер динаміки процесу. При позитивному знаку спостерігається півищувальна кон'юнктура, яка відзначається ростом динаміки, при негативному - понижувальна - падіння динаміки. У крапках максимального й мінімального значення факторного показника - похідна дорівнює нулю. У крапках тренда, до яких не можна побудувати похідну, міняється характер прискорення динаміки процесу (уповільнений ріст на прискорений, прискорене падіння на вповільнене падіння й навпаки). Для оцінки прискорення зміни показника можна використати значення другої похідної і її знак. Якщо друга похідна до кривої тренда має позитивний знак, то це вказує на прискорення тенденції росту або вповільнення падіння (рис.3.7.6, а). При негативному знаку другої похідної ріст уповільнюється, падіння прискорюється. У крапках перегину й крапках з однобічною межею похідна дорівнює нулю (рис.3.7..6, в, г).

			Q		Q
				г)

Рис. 3.7. Можливі варіанти дотичних до трендів динаміки

У практиці аналізу кон'юнктури доводиться зіштовхуватися не з теоретичними кривими тенденцій, а з окремими фіксованими моментами кон'юнктури. Тому застосування похідної для аналізу напрямку й інтенсивності динаміки мало придатно. При аналізі динаміки зміни економічних показників дуже важливим є питання, як змінюється результативна ознака при зміні факторів. У цьому випадку можна використати показник еластичності, що вказує ступінь реагування результативної величини залежно від зміни факторів.

Найпростішим показником еластичності є відношення приросту факторної ознаки до результативного:

Эабс. =

,

(3.11)

де Э_абс. – показник абсолютної еластичності; Dв – приріст результативної ознаки; Dx – приріст факторної ознаки.

Цей показник указує, наскільки зміниться результативна ознака, якщо факторна ознака зміниться на одиницю. Порівняння двох (момент 0 і момент 1) і більше абсолютних показників еластичності, розрахованих для декількох послідовних рядом розташованих моментів кон'юнктури, дає певне подання про інтенсивність зміни кон'юнктури. Так при порівнянні двох моментів кон'юнктури, якщо:

– Э_{абс∙ 0} > Э_{абс∙ 1}, тенденція прискорюється;

– Э_{абс∙ 0} < Э_{абс∙ 1}, тенденція вповільнюється;

– Э_{абс∙ 0} = Э_{абс∙ 1}, тенденція залишається незмінної.

Якщо абсолютний показник еластичності міняє знак, то це говорить про різку зміну тенденції (випадкової або закономірної колебаемости).

Показник абсолютної колебаемости можна використати тільки для аналізу процесів, що мають однакові показники виміру. Для різних по характері процесів застосовується коефіцієнт еластичності, що показує процентну зміну результативної ознаки при збільшенні на один відсоток факторної ознаки. Тобто формула цього показника має такий вигляд:

Э =

,

(3.12)

де Dв – приріст результативної ознаки; Dx – приріст факторної ознаки; в, x – базисні значення результативної й факторної ознак.

Разом з тим, як було вже відзначене раніше, самі хвилі в даному економічному процесі є рухом, взаємодією з іншими хвилями як економічної, так і іншої природи.

Таким чином, основними завданнями при вивченні динаміки економічного процесу є:

1) виявлення складові динаміки (можливо на основі методів спектрального аналізу);

2) оцінка механізму взаємодії внутрішніх хвильових процесів (побудова моделі взаємодії хвильових процесів економічної системи);

3) виявлення причин зовнішніх взаємодій і оцінка ступеня впливу на хвильову динаміку економічної системи;

4) прогноз критичних і поворотних крапок у динаміку розвитку економічної системи;

5) можлива побудова загальної моделі поводження економічної системи.

Дата добавления: 2014-10-15