КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Рубіж ХІХ–ХХ ст. – це не тільки календарна межа, а й період суттєвих соціально-економічних та суспільно-політичних зрушень в історії українського народу
Лекція 10. Українські землі на початку ХХ ст. 1.Геополітична ситуація та соціально-економічний розвиток українських земель на початку ХХ століття. Перш за все необхідно зазначити, що основні українські землі на поч. ХХ ст. залишалися поділеними між двома імперіями – Австро-Угорською (близько 15%) і Російською (85%). Якщо порівняти становище українського народу в складі цих імперій, то можна зробити висновок, що в соціально-економічній сфері в Російській імперії українцям жилося відносно легше, оскільки тут, особливо на Донбасі та Подніпров'ї, після реформ 60–70-х рр. ХІХ ст. відбувався бурхливий промисловий розвиток, були в наявності великі простори земель (південь України) тощо. В Австро-Угорській імперії економічний розвиток західноукраїнських земель був значно уповільнений [більш детально ці проблеми розглянемо в наступних питаннях]. Щодо духовно-культурного і національного розвитку, то слід підкреслити, що, навпаки, в Російській імперії більшість проявів національного життя всіляко придушувалися, досить згадати сумнозвісні Валуєвський 1863 р. та Емський 1876 р. укази [заборона української мови]. В Австро-Угорській імперії українці мали певні (хоч звичайно й обмежені) права, зокрема: навчання в початкових школах велося рідною мовою, видавалися українські газети і журнали, діяли українські товариства "Просвіта", НТШ тощо. Репресивна політика царського самодержавства щодо українства змусила національних діячів з Наддніпрянської України звернути увагу на використання легальних умов Галичини для поширення ідей національного відродження України. Поступово твориться концепція Галичини як "П'ємонту національного відродження" [нагадаємо, що північноіталійський П'ємонт у др. пол. ХІХ ст. відіграв роль осередку національного об'єднання Італії]. До її реалізації спричинилися і наддніпрянські діячі – М.Драгоманов, В.Антонович, О.Кониський, М.Грушевський та ін. Наприкінці ХІХ ст. відбулася політизація українського національного руху – виникли українські політичні партії.
Скасування кріпацтва (1861 р.) та низка буржуазних реформ 60–70-х рр. ХІХ ст. були спробами царизму пристосувати частково реформовану феодальну систему до назрілих потреб часу. Оскільки реформи проводилися згори, то базові елементи феодального суспільства значною мірою зберігали свої позиції. Залишались: самодержавство, поміщицьке землеволодіння, селянська община. Непослідовність і незавершеність реформ 60–70-х рр. суттєво стримували соціально-економічний розвиток Російської імперії, а відповідно і українських земель в її складі. Проте ці реформи були незворотними і давали певний простір запізнілим соціально-економічним перетворенням. Аграрна реформа (1861 р.) звільнила селян від особистої залежності, а також виштовхувала їх заради сплати викупних платежів за землю на ринок робочої сили (цьому сприяв також земельний голод). Значні зміни сталися у сфері землеволодіння та землекористування. Перетворення землі на товар стимулювало активний продаж поміщицької землі. Значно зросла оренда землі, причому з переходом до грошової форми замість відробіткової. Зросли посівні площі, а також відбулися значні зміни в структурі: різко збільшилась питома вага посівів пшениці та ячменю, цукрового буряка, картоплі, тютюну тощо. Таким чином, Україна перетворилася на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції всієї Російської імперії. Так, частка України в експорті пшениці Російської імперії становила 90%, а збір пшениці становив 20% світового врожаю тощо.
В кінці ХІХ ст. в Україні завершився промисловий переворот суть якого полягала в переході від мануфактурного виробництва до фабричного, від дрібного до широкомасштабного, від ручної праці – до машинної. Поряд з економічними кількісними змінами відбулися і значні якісні зміни: 1. Занепадають провідні галузі дореформеного періоду – гуральництво, виробництво сукна, тобто мануфактурна, часто сільське виробництво. 2. Бурхливо розвиваються підприємства важкої індустрії – вугільної, залізорудної, металургійної, машинобудівної та ін. 3. Розширюється залізнична транспортна мережа (на Україну припадає 20% всіх залізниць Російської імперії) тощо. Економічний розвиток українських земель на поч. ХХ ст. відбувався в руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас він мав свої особливості, що зумовлювалось: 1) вигідним географічним розташуванням; 2) природними багатствами; 3) дешевою кваліфікованою робочою силою тощо. Загальними особливостями економічного розвитку українських земель поч. ХХ ст. були: 1. Перетворення Донбасу та Подніпров'я на основну паливно-металургійну базу Російської імперії [70% видобутку кам'яного вугілля імперії тощо]. 2. Більш швидкі порівняно із загальноімперськими темпи розвитку індустрії. 3. Високий рівень концентрації виробництва. 4. Значна частка іноземного капіталу [наприклад, у гірничій промисловості 80–90%]. 5. Структурна та територіальна диспропорційність [гіпертрофоване нарощення виробництва засобів виробництва за рахунок зниження виробництва предметів споживання; промисловий потенціал в основному зосереджено в Донбасі, Подніпров'ї і разом з тим слабо розвивались Правобережна, Північна Україна тощо]. 6. Економіка українських земель розвивалась не як самодостатня, а як органічна частина економічного простору Російської імперії [штучно гальмувались галузі, які конкурували з аналогічним виробництвом російських областей; мережа залізниць будувалась в основному на догоду воєнним та економічним інтересам імперії без особливого врахування інтересів України; побудова підприємств незавершеного виробничого циклу тощо]. Отже, економічний розвиток українських земель відбувався суперечливо і неоднозначно. Але кількісні та якісні зрушення суттєво змінили місце та роль української економіки в складі Російської імперії.
Для аграрного розвитку західноукраїнських земель в складі Австро-Угорської імперії на поч. ХХ ст., як і для економіки в цілому, характерним був поступовий перехід на буржуазно-капіталістичний шлях: 1) зростає товарність сільського господарства; 2) ширше використовується вільнонаймана праця; 3) формується господарча спеціалізація окремих районів тощо. Однак ці позитивні зрушення мали, як правило, локальний, фрагментарний характер, в цілому сільське господарство розвивалося на екстенсивній основі. Гострою була проблема аграрного перенаселення, переконливим свідченням якого стала трудова еміграція західноукраїнських селян за океан – до Канади, США, Аргентини, Австралії, Бразилії тощо. Наприкінці ХІХ ст. із Східної Галичини та Північної Буковини емігрувало понад 250 тис. осіб. Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений колоніальний характер, що виявлялося в: 1) гальмуванні промислового розвитку [вищі податки, ніж в центральних землях імперії; відсутність державної фінансової підтримки; протекціоністська політика австрійській промисловості]; 2) консервації кустарно-ремісничного характеру промислового виробництва [в 1902 р. – понад 94% пром. підприємств Галичини налічували до 5 робітників, а в них працювало понад 50% всього зайнятого в промисловості населення]; 3) деформації структури промислового розвитку [орієнтація на добування та первинну переробку сировини; характерно, що більшість нафти, добутої в Галичині в сирому, не переробленому вигляді, вивозили з краю]; 4) тотальній залежності промислового розвитку від іноземного капіталу; 5) грабіжницькій експлуатації природних багатств краю [вирубка лісів; виснаження родовищ тощо]; 6) перетворенні західноукраїнських земель на ринок збуту та сировинний придаток імперії [90% всього експорту становила сировина, а потреби краю у фабрично-заводській продукції задовольнялись шляхом імпорту]. Таким чином, в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської імперії відбувається поступовий перехід до буржуазно-капіталістичних форм господарювання, проте колоніальне становище економіки краю зумовлювало досить суперечливий характер тогочасного економічного розвитку.
Дата добавления: 2014-10-15; Просмотров: 568; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |