Рівень дохідності або норма прибутку фінансової інвестиції

Аналіз фінансових інвестицій у системі прийняття управлінських рішень

Фінансові інвестиції передбачають одержання прибутків від вкладення капіталу в інвестиційні цінні папери – облігації, акції, паї, внески тощо. У процесі формування портфеля фінансових інвестицій підприємству необхідно насамперед проаналізувати співвідношення таких основних характеристик, як дохідність та рівень ризику.

Дохідність цінних паперів залежить від двох чинників:

– очікуваної норми дохідності;

– норм і правил оподаткування доходів від операцій з цінними паперами.

Ризик вкладення капіталу в цінні папери не однорідний за своїм змістом, тому його треба визначати як сукупність основних ризиків, на які наражається інвестор у процесі придбання та зберігання цінних паперів, а саме: ризик ліквідності цінних паперів; ризик їх дострокового відкликання; інфляційний ризик; відсотковий, кредитний та діловий ризик; ризик, пов’язаний із тривалістю періоду обігу цінного паперу.

Рішення щодо купівлі чи продажу певних фінансових інструментів необхідно приймати після ретельного аналізу та обчислення як рівня їхньої дохідності, так і рівня ризику.

Розглянемо методику аналізу дохідності фінансових інвестицій.

Фінансові інвестиції характеризуються такими показниками, як:

1.Ринкова ціна або курсова ціна (Р) – це ціна цінного паперу, що об’єктивно існує на ринку та відображається у відповідних котируваннях.

2. Внутрішня (теоретична або розрахункова) вартість фінансової інвестиції – це розрахунковий показник, значення якого залежить від тієї аналітичної моделі, на базі якої проводяться обчислення. Внаслідок цього в будь-який момент часу цінний папір може мати кілька значень внутрішньої вартості, тому оцінка внутрішньої вартості є певною мірою суб’єктивною.

Порівняння ринкової ціни і внутрішньої вартості визначає доцільність тих чи інших управлінських рішень щодо конкретного цінного паперу. Так, якщо внутрішня вартість цінного паперу, розрахована потенційним інвестором, є вищою за поточну ринкову ціну, то такий папір вигідно в даний момент придбати, оскільки його недооцінили на ринку. Якщо з погляду конкретного учасника ринкова ціна цінного паперу перевищує його внутрішню вартість, то немає сенсу купувати такий папір, оскільки його ринкова ціна завищена. Якщо ж ринкова ціна та внутрішня вартість цінного паперу збігаються, це означає, що операції спекулятивного характеру (з метою одержання доходу від різниці між ціною продажу та купівлі) навряд чи можливі.

У сучасній економічній літературі існують різні підходи до визначення внутрішньої вартості фінансових інструментів, але на практиці найбільш поширеною є фундаменталістська теорія, згідно з якою внутрішня вартість інвестиції, розраховується за формулою, розробленою Дж. Вільямсом у 1938р:

,

де V (t) – внутрішня вартість цінних паперів у момент t; CF_i – очікуваний потік відсоткових виплат за цінним папером в i -й період; d – прийнятна або очікувана дохідність цінного паперу (норма прибутку).

За даною базовою моделлю внутрішня вартість цінного паперу залежить від таких трьох чинників:

– очікуваних грошових надходжень;

– тривалості періоду обігу цінного паперу;

– норми прибутку.

Наведену модель можна використати для розв’язання різних економічних задач, що виникають під час прийняття інвестиційних рішень.

1. Аналіз дохідності облігацій

Облігації належать до боргових цінних паперів, які є зобов’язаннями емітента, розміщеними на фондовому ринку з метою запозичення грошей на певних умовах. Залежно від умов емісії, характеру і термінів обігу, способу забезпечення і виплати доходу виділяють облігації з нульовим купоном, облігації з фіксованою або змінною купонною ставкою, безвідкличні та відкличні облігації. Відповідно до виду облігації модифікується й аналітична модель, за якою розраховується її внутрішня вартість та норма прибутку.

1.1. Облігації з нульовим купоном. Умовами емісії виплату відсотків за такими цінними паперами не передбачено. Дохід інвестора формується як різниця між номінальною вартістю і емісійним курсом облігації, встановленим на дисконтній основі (тобто нижче за номінал). Отже, облігації з нульовим купоном належать до дисконтних цінних паперів. Така облігація генерує грошовий потік лише один раз, дохід інвестор одержує в момент погашення:

V (t) =,

де N – номінальна сума облігації, яка виплачується при її погашенні;

n – тривалість періоду до погашення облігації (роки).

1.2. Облігації з фіксованою купонною ставкою. Облігації, умовами емісії яких передбачено виплату відсотків у розрахунку на номінальну суму інвестиції, називаються купонними. Виплати тут здійснюються за купонами – відрізними талонами з указаною на них величиною купонної ставки. Розрізняють облігації з фіксованою купонною ставкою та з плаваючою, тобто такою, яка може змінюватися протягом періоду обігу. Купонні облігації можуть продаватися як за номінальною вартістю, так і з дисконтом або премією залежно від кон’юнктури ринку та їхньої привабливості для інвесторів. Тому при умові володіння облігаціями з фіксованою купонною ставкою очікуваний дохід інвестора складається з двох частин:

– рівномірних за періодами надходжень відсоткових виплат, обіцяних емітентом;

– імовірних прибутків чи збитків внаслідок зміни ринкової ціни облігації.

Базова модель у такому разі має вигляд:

де k – купонна ставка облігації.

1.3. Облігації з плаваючою купонною ставкою. Якщо умовами емісії облігації рівень купонної ставки не зафіксовано і вона змінюється залежно від рівня інфляції чи ставки відсотку, то такі цінні папери називаються облігаціями з плаваючою купонною ставкою, внутрішня вартість яких обчислюється:

,

де CF_i – грошові потоки, які генерує облігація в i- му періоді.

1.4. Відкличні облігації. Облігації, умови випуску яких передбачають право емітента погасити їх до закінчення періоду обігу, називаються відкличними. У процесі аналізу дохідності відкличних облігацій до уваги береться не номінал облігації, а її викупна ціна, тобто ціна, за якою емітент викуповує облігацію до настання строку погашення. Як правило, за дострокового відкликання викупна ціна облігацій не збігається з їх номіналом. Іноді щодо відкличних облігацій встановлюється ще й термін захисту від дострокового погашення, тривалість якого теж впливає на рівень дохідності такої облігації. Підприємство може вдатися до дострокового продажу цінних паперів з різних причин, наприклад у разі активного підходу до управління портфелем цінних паперів, а також для підтримки ліквідності або ж через необхідність реструктуризації активів.

За умови дострокового відкликання (або продажу) дохідність цінного паперу за період зберігання обчислюється за формулою:

де n – кількість періодів, протягом яких облігація була в обігу;

Р – викупна ціна абопоточна ринкова ціна облігації;

d – дохідність цінного паперу до моменту відкликання або за період зберігання (невідома величина). Таким чином дана формула є рівнянням з одним невідомим d, адже всі інші величини, у т.ч. й викупна ціна Р, відомі.

Крім уже названих, на ринку можуть обертатися безстрокові облігації, які передбачають невизначено тривалий час виплати доходів за фіксованою чи плаваючою ставкою. У такому разі методи обчислення внутрішньої вартості облігації не відрізняються від аналогічних розрахунків щодо акцій (див. далі).

Дата добавления: 2014-10-22