Технологізація консультування

Консультування здійснюється, як правило, у формі консалтингового проекту, що містять такі етапи:

1) діагностика;

2) розробка рішення;

3) впровадження рішення.

Разом з проектною роботою процес консультування містить допроектну і післяпроектну стадії.

На кожному етапі консультування використовуються відповідні соціальні технології. Термін «технологія» походить від двох грецьких слів: «мистецтво» і «наука». У словниках соціальна технологія визначається як наука про алгоритм здійснення людської діяльності з перетворення соціального об’єкта відповідно до заданих параметрів; специфіка цього алгоритму полягає в мистецтві роздроб­лення даної діяльності на окремі процедури й операції за певною послідовністю.

Соціальні технології за сутністю є упровадженням нововведень. Вони призначені для цілеспрямованого перетворення соціальних об’єктів. Функціонально технології направляють процес перетворень у потрібне русло, контролюють діяльність людей за допомогою технічних умов, гарантують задані властивості нововведення.

Інноваційні технології мають на увазі діяльність одних людей для зміни діяльності інших. Вони розділяються на технології прямої та непрямої дії.

1. Інноваційні технології прямої дії спрямовані на трансформацію соці­альних систем. Зокрема, одна з актуальних задач нашого суспільства полягає в переході від командно-адміністративної системи державного управління до демократичної, в переведенні її з жорсткого, централізованого стану в м’який, децентралізований, щоб вона могла відповідати на виклики соціального середовища, продукуючи для цього адекватні відповіді у формі управлінських рішень.

2. Інноваційні технології побічної дії орієнтовані на внутрішньосистемні зміни. У даному випадку йдеться про перетворення організаційних структур, перерозподіл між ними функцій, фінансових та інших ресурсів, вдосконалення публічно-правових зв’язків і відносин з метою приведення їх у відповідність до нових станів системи управління.

Соціальні технології класифікуються відповідно до основних етапів процесу консультування:

а) діагностики;

б) вироблення рішення;

в) впровадження рішення.

1. Технології діагностики визначають стан об’єкта, що вивчається, виявляють міру відхилення його від заданих параметрів.

Розрізняють два підходи до діагностики:

· нормативний, коли соціальному об’єкту визначають цільові орієнтири, що характеризують бажаний стан з погляду управління;

· ситуативний, коли процес дії на об’єкт здійснюється як безперервний ланцюг унікальних ситуацій, які вимагають адекватного рішення.

Мета діагностики – визначити чинники, що знижують ефективність роботи організації, знайти місце концентрації ключових проблем, зрозуміти їх причини і слідства.

Частіше за все серед причин дисфункціональних проявів виділяють втрату стратегії, ціннісних орієнтації, порушення структури, дисбаланс влади і відповідальності, прав та обов’язків, функцій і ресурсів, рольові конфлікти та ін.

2. Технології вироблення рішення пов’язані зі створенням проекту змін в організації. До цієї роботи підключаються керівник і ключові фігури організації, щоб вивчити всі розумні ідеї для можливих рішень. Ефективність розробки рішення залежить від соціологічного забезпечення – оперативного отримання точної та достовірної інформації про реальне положення справ. Така інформація дозволяє агрегувати різні показники діяльності організації.

На основі соціологічної інформації ухвалюється рішення, чи має потребу об’єкт в управлінській дії або коректуванні свого стану. З урахуванням виявлених тенденцій і чинників складається прогноз розвитку об’єкта. Обґрунтований прогноз є умовою для досягнення головної мети організації як в оперативному, так і в стратегічному плані.

3. Технології впровадження передбачають інтервенцію, втручання в поведінку соціального об’єкту, доведення його до заданого стану. За сутністю, це технології нововведення, що є формою керованого розвитку об’єкту.

Перехід до нововведень, як правило, пов’язаний з витратами і тому хворобливо сприймається людьми. У цій ситуації краще всього слідувати принципам «не поспішай» і «не нашкодь». Є сенс спочатку апробовувати рішення на експериментальному майданчику, тобто в якомусь підрозділі, й після його визнання розповсюдити на всю організацію.

Підбиваючи загальний підсумок висловленої теми, підкреслимо, що прикладна функція соціології, виражена в соціоінженерній діяльності, визначає роль і місце цієї галузі знання в організаційно-управлінській сфері, показує її корисність для адміністрування. Очевидно, що без консалтингових послуг соціолога, який опанував сучасні технології і методи забезпечення процесу управління, навряд чи можлива реформа в соціальних організаціях, модернізація структур і механізмів управління.

Дата добавления: 2014-10-22