Знос і амортизація основних фондів

Облік та оцінка основних фондів

Облік і оцінювання основних фондів здійснюються в натуральн ій і грошовій формах.

Натуральна форма обліку основних фондів необхідна для визначення їхнього технічного стану, виробничої потужності підприємства, ступеня використання устаткування й інших цілей.

До натуральних показників ОВФ (майна підприємства), які визначаються в фізичному вимірюванні, відносять площу та об’єм приміщення, кількість одиниць обладнання певних категорій, потужність або продуктивність одиниці обладнання певної категорії і т. ін.

Грошове (або вартісне) оцінювання основних фондів необхідне для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вартості, що переноситься на готову продукцію, а також для розрахунків економічної ефективності капітальних вкладень.

Існує декілька видів оцінки вартості ОВФ:

— первісна вартість — це історично фактична вартість необоротних активів, виражена в сумі грошових коштів, яка виплачена або передана для придбання необоротних активів, їх транспортування, складування та монтаж

Вартість_перв = Ц_придб + Т_р + С_к + М,

де Ц_придб — ціна придбання;

Т_р — транспортні витрати;

С_к — витрати на складування;

М — витрати на монтаж.

— відновлювальна вартість — це вартість ОВФ після відновлення їх функціональних можливостей, яка складається з первинної вартості, за винятком зносу, з доданням вартості ремонтів і відновлення;

— переоцінена вартість — це вартість ОВФ після їх переоцінки, яку здійснюють з метою урахування інфляційних процесів або прогресивних змін в розробці аналогічного обладнання.

ОВФ_переоц = ОВФ_перв · У,

де У — індекс переоцінки (У = ОВФ_{справ(ринк)} / ОВФ_залишк).

— амортизаційна вартість — це первісна або переоцінена вартість ОВФ за винятком їх ліквідаційної вартості;

— ліквідаційна вартість — це вартість, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) ОВФ після закінчення терміну їх корисного використання, за винятком витрат, пов’язаних з самою ліквідацією;

— залишкова вартість — це вартість, що дорівнює різниці між первісною вартістю і сумою зносу, який кількісно дорівнює амортизації:

ОВФ_залиш. = ОВФ_{первіс.} — Знос (А).

У процесі виробничого використання основні фонди поступово зношуються і в результаті втрачають свою первісну і споживчу вартість. Економічна сутність зносу полягає у втраті фондами їхньої вартості.

Знос може бути фізичним (зношення) та моральним.

Фізичний знос — це втрата основними фондами своєї споживчої вартості, технічних характеристик та властивостей в результаті експлуатації або бездіяльності, при певних умовах зберігання, фізичних та хімічних впливах (вібрації, терті, атмосферних особливостях).

Моральний знос — це знецінення вартості ОВФ до настання повного фізичного зносу.

Моральний знос може бути двох видів:

— моральний знос першого виду — це втрата вартості ОВФ внаслідок здешевлення їх відтворення в фондостворюючих галузях;

— моральний знос другого виду — це повна або часткова втрата вартості ОВФ у зв’язку з появою нових засобів праці більш удосконалених і продуктивних, більш економних та простих при експлуатації.

Амортизація основних фондів - це перенесення частини вартості основних фондів на знову створений продукт для подальшого відтворення основних фондів до часу їх повного зносу. Амортизація в грошовій формі виражає зношення основних фондів і нараховується на витрати виробництва (собівартість) на основі амортизаційних норм.

Сума амортизаційних відрахувань розраховується на основі норм амортизації (в % від вартості основних фондів).

де - норма амортизації;

- первісна вартість основних фондів;

Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

- срок служби основных фондів (амортизаційний період), роки;

- вартість основних фондів, що амортизується.

У випадку, коли ліквідаційна вартість основних фондів дорівнює нулю, норма амортизації розраховується за формулою:

Відповідно до Податкового Кодексу та П(С)БО 7 «Основні засоби» для нарахування амортизації основні фонди поділяються на групи (Таблиця 1).

Таблиця 1 - Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації.

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років	Річні норми амортизації, %
група 1 - земельні ділянки	-	-
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом
група 3 - будівлі,
споруди,
передавальні пристрої
група 4 - машини та обладнання
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень
група 5 - транспортні засоби
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)
група 7 - тварини
група 8 - багаторічні насадження
група 9 - інші основні засоби
група 10 - бібліотечні фонди	-
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди
група 13 - природні ресурси	-
група 14 - інвентарна тара
група 15 - предмети прокату
група 16 - довгострокові біологічні активи

Законодавець визначив 4 групи активів, які мають невизначений строк корисного використання, а саме: земельні ділянки, природні ресурси, бібліотечні фонди та малоцінні необоротні матеріальні активи.

У групі 4 «Машини та обладнання» виділена окрема підгрупа активів, яку умовно можна назвати «інформаційне обладнання» і яка має скорочений строк корисного використання порівняно з іншими активами, що входять до зазначеної групи. Ця група активів найбільше перебуває під впливом розвитку науково-технічного прогресу та впровадження містких технологій, тому законодавець, впровадивши для цих активів мінімально можливий строк корисного використання (2 роки), фактично надав стимул платникам податку запроваджувати місткі інформаційні системи та забезпечувати їх періодичне оновлення відповідно до потреб ринку.

За вітчизняним законодавством існує два підходи до здійснення амортизаційних відрахувань. Це зумовлено двома підходами до ведення обліку на підприємствах: бухгалтерським і податковим.

За бухгалтерським обліком амортизація нараховується на всі основні фонди підприємства, у тому числі й на невиробничі, незалежно від того, створені вони, придбані чи одержані безоплатно. Амортизації підлягає кожен об’єкт основних фондів, крім землі. Нарахування амортизації призупиняється при реконструкції, модернізації, добудовуванні, дообладнанні і консервації обєкта основних фондів, починаючи з місяця, наступного за початком таких заходів.

Нарахування амортизації за бухгалтерським обліком здійснюється одним з таких методів:

- прямолінійним;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивним;

- виробничим.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічної вигоди від його використання. При цьому для різних об'єктів застосовується окремий метод амортизації.

Дата добавления: 2014-10-23