Динаміка професійного розвитку особистості у процесі життя

Як зазначає Л.В.Копець, поведінка особистості в межах такої важливої життєвої сфери, як професійна діяльність, розкриває її суттєві характеристики, тож про­фесійна діяльність розглядається в персонологімному контексті як один із видів психологічного подолання. Професійна майстерність є різ­новидом соціального досвіду особистості, у вигляді якого відбувається і фіксується розвиток стратегій психологічного подолання. Взаємодія осо­бистості із професійною діяльністю є виявленням потенціалу особистісного психологічного подолання, свідченням адаптованості особистості в найбільш важливих вимірах.

Розвиток та зміни особистості, перетворення її психологічної струк­тури, зумовлені засвоєнням і виконанням професійної діяльності, нази­ваються професіогенезом (Гордієнко В., 2001). Професіогенез – це процес розвитку особистості як професіонала – від початківця до творця.

На особистість, що входить у професійну діяльність, впливають такі чинники:

1) виникнення і розвиток системи професій як соціального інституту і процес формування історичних типів професіоналів (історичний профе­сіогенез);

2) динаміка професійної діяльності індивідів і професійних груп при зміні соціально-економічних умов (соціально-економічний професіо­генез);

3) зміни професійної діяльності і професіоналів під впливом нових технологій, у тому числі інформаційних (інформаційно-технологічний професіогенез);

4) розвиток людини як професіонала від моменту самостійного і сві­домого вибору професії до творчої самореалізації особистості (особистісний професіогенез).

У процесі професіогенезу, таким чином, можна виділити різні лінії: історична, економічна, інформаційна, особистісна. Загальною ж закономірністю професіогенезу є те, що всі його лінії охоплюють особистість професіо­нала і вимагають від нього активності в розвитку і утворенні як психоло­гічної структури, що забезпечуватиме професійну діяльність, так і особистісної ідентичності, яка координуватиме психологічні структури вико­нання професійної діяльності. Індивідуальний професійний розвиток, по­при відмінності в конкретних видах праці, має мету – формування осо­бистості професіонала як суб’єкта, що має самостійно і якісно виконувати професійні функції з оптимальними психологічними затратами.

Особистісний професіогенез відбувається у двох напрямках.

1. Формування внутрішньої особистісної професійної ідентично­сті. Формування внутрішніх засобів професійної діяльності: спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних і достатніх для певної предметної сфери, розвиток таких підструктур особистості, як мотивація професійної праці, професійні риси характеру, здатність до професійного спілкування, рефлексія, інтелектуально-творчі якості, адекватний індивідуальний стиль професійної діяльності залежно від психофізіологічних якостей. У цьому процесі відбувається поступова структурна перебудова особи­стості і зростає її автономність у вирішення професійних завдань (Єрмолаєва Є. П., 1998).

2. Формування зовнішньої особистісної професійної ідентичності. Формування та засвоєння зовнішніх (соціальних) засобів професійної діяльності, що супроводжується накопиченням певних соціальних регу­ляторів у професійному співтоваристві; освоєння соціального простору професії, відповідних матеріалів та інформаційних засобів професійної діяльності (Єрмолаєва Є. П., 1998).

У сучасному суспільстві переосмислюється поняття професіоналізму, оскільки професіоналами вважають не просто фахівців, що мають від­повідну кваліфікацію: професіонал – це кваліфікований спеціаліст, що во­лодіє умінням перемагати у вільній конкурентній боротьбі за оплачуване робоче місце, тобто визначити свій життєвий шлях та адаптуватись у конкретному суспільстві.

Професіонал – це соціально компетентна, психологічно зріла осо­бистість з високою професійною майстерністю, яка визначає її спосіб життя, особливий професійно орієнтований, відповідальний світогляд і почуття залученості до професійної спільноти. Професіоналізм як резуль­тат професіогенезу – це інтегративна характеристика професійно зрілої особистості як суб’єкта діяльності, спілкування, праці.

Професійна зрілість включає: соціальну зрілість (володіння право­вими нормами, засобами спільної професійної діяльності, прийнятими в суспільстві прийомами професійного спілкування тощо); особистісну зрілість (володіння засобами самовираження і саморозвитку, засобами протидії професійним деформаціям особистості); діяльнісну зрілість (во­лодіння на високому рівні професійною діяльністю, засобами самореалізації і саморозвитку особистості в межах професії, здатність до творчих проявів своєї індивідуальності) (Єрмолаєва Є., 1998).

Професійна ідентичність особистості складається тільки на достат­ньо високих рівнях оволодіння професією і є результатом узгодження особистістю складних колізій як особистісного, так і професійного роз­витку: усвідомлення предмета і умов діяльності (розуміння суті самої професії, її законів), соціального і професійного світу, а також себе як професіонала. Професійна ідентичність завершується формуванням інди­відуалізованої теорії професійної поведінки, що обумовлює стереотипи поведінки в типових ситуаціях, творчі рішення в непередбачуваних обста­винах, шляхи самореалізації особистості в контексті життєвого і профе­сійного шляху (Гордієнко В., 2001). У структурі професійної ідентич­ності взаємодіють образ ідеального професіонала і себе як професіонала.

Тільки особистісне проникнення у професію забезпечує розвиток майстерності, піднесення до професійних вершин. Професійна діяльність без особистісного опосередкування призводить до виконання стандарт­ного набору функцій, що руйнується, зіткнувшись із несподіваними жит­тєвими та соціальними обставинами. Особистісна професійна ідентич­ність дозволяє особі зорієнтуватися на ринку праці й вірно оцінити свої шанси, індивідуально точно зіставити стратегії пошуку професійної осві­ти, роботи зі своєю особистою цінністю як професіонала.

Професіонал – це особистість, що володіє нормами професії як в мо­тиваційному, так і в інструментальному планах, з високою продуктив­ністю і якістю виконує свою трудову діяльність, відзначається розвину­тими професійними перспективами, самостійно будує сценарій свого професійного життя, розвиває свою особистість й індивідуальність засо­бами професії, протистоїть зовнішнім перешкодам, збагачує досвід про­фесії оригінальним творчим внеском, сприяє підвищенню престижу своєї професії у суспільстві та суспільного інтересу до неї.

На кожній віковій ста­дії особистісний і професійний розвиток відзначаються своєрідним зміс­том, певною динамікою і співвідношенням (Моргун В. Ф., Ткачева Н. Ю., 1981). Особистісний онтогенез є динамічним і насиченим як у періоди ди­тинства, так і дорослості, старості. Про професійний онтогенез з повною визначеністю можна говорити тільки стосовно дорослого періоду. Однак можна вважати, що на початку професійного онтогенезу особистість уже має певний стартовий рівень психічного та соціального розвитку, який можна визначити як стартовий професіогенетичний стан особистості. Оцінка стартового професіогенетичного стану особистості, відображення його в певних критеріях можливе через психологічний аналіз і розкриття головної події особистісного професіогенезу – вибору професії.

Особистісний і професійний розвиток зумовлюють один одного. З одного боку, риси особистості (потреби, інтереси, рівень домагань, інтелектуальні особливості тощо) суттєво впливають на вибір професії таподальший професійний розвиток. Вони можуть сприяти досягненню професійної майстерності, творчій самореалізації, а можуть стати на за­ваді професійному становленню. Дослідниками сформульовано гіпотезу про те, що існує особистісний позитивний професіогенез і особистісний негативний професіогенез (Гордієнко В. І., Копець Л. В, 2002).

Особистісний позитивний професіогенез має місце у разі відпо­відності професії особистісним структурам, досягнення успіхів, майстер­ності в професійній діяльності, що підсилює мотивацію особистого роз­витку і сприяє творчому розвитку і саморозвитку особистості засобами професії. Наприклад, у педагога розвивається спостережливість, профе­сійна увага, зростає креативність, емпатійність. У результаті позитивного професіогенезу відбувається «посилення» особистісний структур і особи­стості в цілому, формується професійний тип особистості з характерною манерою діяльності, поведінки, спілкування, інтересами, позиціями, що все більш надійно і успішно виконує професійні обов’язки, вражає про­фесійне середовище своїм своєрідним професійним стилем, має стабіль­но високі досягнення, вважається незамінним серед професіоналів.

Негативний професіогенез виникає у разі невідповідності особи­стості професії. Особа, що не стала професіоналом (особистість без про­фесійної майстерності), часто характеризується поведінковими усклад­неннями, роздратованістю, конфліктністю, сприймає свою професію як муку, страждає від неї. В результаті негативного професіогенезу в процесі довготривалих професійних занять виникає явище професійної дефор­мації особистості. Не­гативний професіогенез виявляється у загостренні уваги до об’єктів і явищ, пов’язаних з професією, при одночасному зниженні інтересу до всього іншого, що зрештою призводить до однобічності світогляду, обме­женості, професійної упередженості: особистість втрачає чутливість до інших життєвих сфер, окрім професійної діяльності. Ефектом негативно­го професіогенезу є також надмірна заглибленість особи в професійну діяльність – особливий професійний фанатизм, коли особистість пере­творює професію в засіб нових життєвих досягнень, стає конфліктною і жорстокою у відносинах з іншими, формує специфічну професійну етику, що обслуговує її особисті прагнення.

Водночас в окремих випадках професійний розвиток може випере­джати особистісний: людина стає професіоналом з несформованою ще особистістю. Це можливо для тих професій, в яких визначальне значення мають вузькоспеціалізовані професійні знання, вміння і навички техніч­ного рівня (професії з мінімальною навантаженістю особистості). Можна виділити дві групи професій відповідно до ролі особистості у здійсненні професійної діяльності:

а) професії, в яких домінують вузькоспеціалізовані знання, уміння, навички, вплив особистісних якостей на результат праці «відносно» міні­мальний; людина досягає професійної (інструментальної) майстерності незалежно від зрілості особистості, та все одно може вважатися профе­сіоналом;

б) професії типу «людина – людина», в яких особистісна зрілість є головною і неодмінною умовою успішного професійного становлення.

Таким чином, є професіоналізація, що не зачіпає особистісного роз­витку, а є професіоналізація, що суттєво впливає на розвиток особистості. Характер професійного розвитку також відчуває вплив з боку особисто­сті: зріла особистість спрямовує свої професійні орієнтації в тому на­прямку, в якому буде можливий поступальний розвиток особистості (а не тільки професійний успіх або адаптація до соціуму). Зріла особистість може не тільки запропонувати новий тип професіональної діяльності, а й обстоювати його в колі професіоналів, що є виявом досягнення особи­стістю вищого рівня професіоналізму.

Особистість у професійних спільнотах. Вибираючи професію, лю­дина входить у певне професійне оточення. Члени кожної професійної групи характеризуються певною подібністю позицій, цінностей, орієнта­цій; в типових ситуаціях вони майже однаково реагують. Чим більше схожа особистісна спрямованість людини на інтереси певної групи про­фесіоналів, тим вищі для неї шанси досягти професійного і соціального успіху. Дж. Голланд висловив гіпотезу, що існують відповідні типи осо­бистостей, які надзвичайно швидко можуть увійти в своє професійне середовище: реалістичний, інтелектуальний, соціальний, конвенцій­ний, підприємницький, артистичний.

Всередині професійних груп досягнення вершин визнання можливе лише за наявності певних психологічних властивостей і їх постійного розвитку. Кожне професійне середовище декларує ряд вимог, яким мусить відповідати особистість, щоб бути визнаним професіоналом. Більшість професійних груп ставлять достатньо серйозну кількість бар’єрів і пере­шкод (екзамени, стаж, магістерська робота, дисертація і т. ін.), що не до­зволяють легко проникнути в ці групи і сприяють відбору людей з певни­ми бажаними властивостями. Результатом впливу професії на особистість є своєрідність психологічного складу представників певних професійних груп, що усвідомлена суспільним досвідом. У своєму нарисі, присвяче­ному професійному світу, соціолог П. О. Сорокін стверджує: «Від харак­теру професії людини значною мірою залежить характер її ідеології, її ду­ховні надбання, її етика, симпатії та антипатії, смаки, звички і весь світо­гляд. Професія кожного нав’язує йому свою «точку зору», з якої він сприймає світ явищ і реагує на подразнення. Якщо аптекар сприймає його під кутом зору «унцій», то прокурор сприймає його subspecia статей кодексу, священик – з точки зору принципів релігії, солдат – дисципліни і військової справи. Те саме стосується їхніх інтересів, переконань, смаків і всього світо- і життєвідчуття».

Входження у світ професіоналів і його особливості ми називаємо соціальним професіогенезом особистості (Гордієнко В. І., 2001). В ре­зультаті соціального професіогенезу виникає багата особистісна і соціаль­на професіогенетична феноменологія, що починає все більше усвідом­люватись і окреслюватись різними дослідниками.

Професійна діяльність впливає на бюджет часу людини: певні профе­сії іноді вимагають особливого часу, певної частини доби для виконання професійних обов’язків; виходячи з цього, особистість планує інший час на власні потреби. Похідним від професії є спосіб задоволення потреб, розваги (театр, концерт, казино, ресторан, туристичний похід), спосіб спілкування з іншими (вчений спілкується з людьми науки, лікар – з лікарями, виникають політичні, мистецькі «тусовки» і т. ін.). Ряд професій ставить високі етичні вимоги до поведінки, вимагає збереження профе­сійних таємниць (таємниця клієнта, лікарська таємниця, таємниця спо­віді, таємниця комерційної чи дипломатичної угоди), що зумовлює відпо­відне ставлення до представників професійних груп, очікування норма­тивного професійного стилю. Кожен професіонал відповідно створює певний професійний і соціальний побут: вченому відповідає лабораторія, художнику – майстерня, бізнесмену – офіс, робітнику – виробничий цех. Існує навіть узвичаєна суспільством територіальна локалізація професій­них груп (робітничі та студентські гуртожитки, будинки вчених, літера­торів, квартали мистецької богеми).

Професійному розвитку властива певна «особистісна динаміка», яка поки що досліджена лише фрагментарно. Розглянемо особливості взаємо­дії особистісного і професійного становлення на різних етапах життєвого шляху.

Слід зазначити, що різні дослідники визначають межі дорослості не­однаково. Так, Е.Еріксон називає ранню дорослість (20-45 років), серед­ню (40-45-60 років), пізню дорослість (за 60 і далі). У роботах Д.Бромлей дорослість складається із чотирьох стадій: ранньої (21-25 років), середньої (25-40 років), пізньої (40-55 років) і передпенсійного віку (55- 65 років). У періодизації за Ш. Бюллер зрілість знаходиться між 25-30 і 45-50 роками. Дослідники Р.Гаулд, Д.Левінсон, Д.Вейлант виділяють сім періодів дорослого життя, що починається в 16-22 років і закінчується після 50 років. У періодизації В.Моргуна, Н.Ткачової зрілість особистості починається з епохи юності (18-23 роки), включає молодість (24—30 років), період розквіту (30-40 років), період зрілості (40-55 років). Б.Ананьєв дотримувався періодизації, в якій середній вік (зрілість) поділявся на дві фази: 21-22-35 років і 36-55-60 років.

Враховуючи розбіжності у визначенні меж вікових періодів різними дослідниками, ми опишемо період дорослості як період від 20 до 60 років за часовими інтервалами в 10 років. Вибраний підхід поділу за десятиліттями досить умовний, що пояснюється недостатньою вивче­ністю питання періодизації, розбіжностями в підходах різних дослідників та гострою дискусійністю запропонованих ними підходів.

У професіогенезі можна виділити такі етапи: вибір професії, профе­сійне самовизначення, стадія освіти і підготовки, адаптація особисто­сті до професійної діяльності, професіоналізація, досягнення високої продуктивності, професійна самореалізація.

Вибір професії є вихідною точкою професіогенезу, головною подією старту професіогенезу. Вибір професії визначається певними тенденція­ми особистості, її рисами і задатками. Як правило, це життєве завдання вирішується в підлітковому і юнацькому віці (до початку дорослого жит­тя). У виборі професії акумулюється весь досвід особистості з пройдених етапів психічного розвитку.

Особистість, навіть якщо вона має обмежену кількість життєвих пла­нів, будує перспективи щодо майбутнього, і однією з таких життєвих пер­спектив є професія. Це одне з тих рішень, що взагалі дає зрозуміти, яке справді значення має для людини її власне життя. Ця перша серйозна актуалізація творчої сили розвитку дуже глибоко і тонко описана в худож­ній та науковій літературі.

Для великої кількості людей ситуація вибору є дуже складною. Особистість, що не змогла зробити професійного вибору, вибору освіти і кар’єри, відчуває себе розгубленою, нікому не погрібною, перебуває в душевному розладі. Професійний вибір – це одночасно самовизначення і в інших сферах життєдіяльності в конкретній культурно-історичній ситуації Важливим аспектом професійного вибору є необхідність врахувати роз виток своєї особистості, всі його аспекти, адже за вибір, зроблений під літком, буде нести відповідальність зріла людина (інша особистість). При виборі професійного сценарію особистість з’ясовує сенс і етичне призна­чення професії, шукає і відкриває аргументи, що виправдовують її жит­тєву долю, з’ясовує, які базові цінності і устремління вона реалізує, як сприймають цей життєвий сценарій інші, які можливості досягнення ви­щих благ, щастя, задоволення життям буде досягнуто. Практичним вті­ленням розуміння психологічних труднощів цього періоду є поширений у більшості суспільств так званий психосоціальний мораторій, тобто відкладення на певний термін необхідності прийняття молодими людьми дорослих ролей. Термін запровадив Е. Еріксон на позначення інтервалу між підлітковим віком і дорослістю, що відводиться для освіти, пошуків і випробування соціальних та професійних ролей.

Період 20-30 років. До 20 років – початку зрілості – завершується статеве дозрівання, розгортаються і диференціюються розумові здібності, інтереси, індивідуальні особливості особистості. Особистість вже відзна­чається власним світоглядом, життєвою позицією, має цілісний образ «Я», визначені професійні наміри і готова до саморозвитку. Для періоду з 20 до 30 років є характерним включення в усі види соціальної активності та оволодіння соціальними ролями. Основне життєве призначення цього періоду – самовизначення, пошук свого місця в житті. Психологічне ста­новлення відзначається прагненням до незалежності, усвідомленням себе дорослою людиною. У подієвому плані – це період зустрічі із супутником життя, утворення власної сім’ї, народження дітей. Як правило, до 25 років людина знаходить своє покликання або просто постійне професійне за­няття.

Адаптація до професії. Особистість адаптується до професії, розгор­тається процес освоєння професії, оволодіння і прийняття норм діяль­ності, професійного спілкування, усвідомлення сенсу професії і своєї належності до неї. На це спрямована професійна освіта, в ході якої забез­печується як загальний, так і професійний розвиток особистості, станов­лення її професійної культури. Саме в цей період (20-30 років) профе­сійна діяльність є провідною діяльністю, тобто веде за собою психічний розвиток і розвиток особистості.

Як показують емпіричні дослідження (Климов Є.), на початку про­фесійної діяльності зростає тривожність, що поступово знижується і по­вторно зростає на рівні п’яти років роботи, що призводить до збільшення травматизму в цей період. Далі після зниження знову відбувається повтор­не зростання тривожності до рівня оптимального для діяльності. Спе­цифічний підйом тривожності фіксується ще один раз у передпенсійний період. Ці флуктуації тривожності є однією із закономірних реакцій осо­бистості на професію як динамічну життєву обставину.

Входження в доросле життя є психологічно нелегким, тому особи, що молодші за 25 років, переважно незадоволені своєю життєвою ситуацією, тоді як старші за 25 років (що долають ці проблеми) відчувають себе більш задоволеними: вони сприймають своє життя осмисленим, напов­неним (Клімов Є. О.). В кінці десятиріччя особистість відчуває себе від­повідальним професіоналом: професійне самовизначення триває, форму­ються критерії оцінювання себе як професіонала.

Професійна діяльність, отримання практичного професійного досвіду є сенсибілізаційним фактором розвитку особистості і психічних функцій, тому що виникає нове навантаження на психічні функції в нових моти­ваційних умовах. Завдяки цьому відбувається прорив у розвитку психіч­них функцій. У процесі професійної праці і завдяки їй відбувається спе­ціалізація окремих психічних функцій до певних операцій діяльності, наприклад, розвивається окомір, довільна увага. Особливо слід взяти до уваги сензитивні вікові періоди для пам’яті – 24 і 29-33 роки, для мислен­ня – 29 років, що особливо сприятливі для певної професійної спеціа­лізації (Ананьєв Б. Г.). У період ранньої дорослості (20-25 років) ще переважає відносна автономна незалежність психічних функцій. З 26 до 29 років триває відносна стабілізація міжфункціональної структури на більш високому рівні інтеграції, виникає інтегрованість системи інтелек­ту (Ананьєв Б.).

Період 30-40 років. Період 30-40 років характеризується як оптимум інтелектуальних досягнень особистості (Ананьєв Б. Г.). У цей час поси­люється диференціація окремих сторін системи інтелекту (на більш ви­сокому рівні інтегрованості). У проміжку 34-37 років настає другий підйом (пік) у розвитку мислення, встановлюються тісні і стійкі зв’язки між образним, вербально-логічним і практичним мисленням. Однак має місце і можливе зниження деяких розумових і фізичних функцій в ситуа­ціях максимального напруження. Починаючи з 34 років спостерігається деякий спад функціонального рівня властивостей уваги і сенсорно-перцептивних функцій (Ананьєв Б. Г.).

Рівень професійної продуктивності в період з 30 до 40 років залежить від багатьох факторів: міри соціальної активності людини, досягнутого статусу, особливостей перебігу попередніх стабільних і кризових періо­дів. Як правило, це роки накопичення матеріальних засобів, соціальних зв’язків, можливого лідерства, визначення свого професійного статусу.

Зрілій особистості властиві реальні очікування, критичні оцінки власних можливостей. Період життя з 30 до 40 років сприймається особистістю як кульмінація життєвого шляху, тому на межі цього періоду формується така самооцінка (концепція Я), в якій відображені результати життєвого шляху. Досягається стабілізація психічних структур, ціннісних орієнта­цій, рівня домагань – що супроводжується стабільністю і внутрішньою послідовністю образу Я (Кон І. С.). Це «епоха зрілості – вершина жит­тєвого шляху, особливо тоді, коли людина здорова, повна сил, бадьорості, знань, досвіду», це епоха вершин професійної майстерності, колективної творчості (Моргун В. Ф., Ткачова Н. Ф).

Період 40-50 років. У період з 40 до 50 зростає індивідуалізація осо­бистого розвитку, і у професійному аспекті особистість поєднує широку орієнтацію в професійній сфері (професійну універсальність) з унікаль­ними рисами професійної діяльності, індивідуальним стилем. До 50 років особистість отримує значний професійний досвід, має за собою підкорені соціальні і професійні вершини, може надійно і успішно вирішувати професійні завдання. Саме в цей період прогресують вербальні функції, найвищого розвитку вони досягають після 40-45 років (Ананьєв Б. Г).

Період 50-60 років. Пізня зрілість (50-60 років) – це пік загальних соціальних досягнень – становища в суспільстві, влади і авторитету, пе­ріод часткової звільненості від занять і вибору найбільш цікавих для осо­бистості суспільних справ. Професійна діяльність поєднується з новим аспектом професійного самовизначення – аналізом свого професійного досвіду і передачею його наступному поколінню. В розвитку професіо­нала настає період наставництва. Поява учнів, послідовників робить життя особистості наповненим, свідомим і скерованим у майбутнє. Зако­номірним явищем завершення зрілості (60-65 років), як правило, є зни­ження рівня професійних домагань. Вважаємо за необхідне підкреслити, що це явище зумовлене скоріше суспільним диктатом, ніж логікою профе­сійного розвитку особистості.

Пенсійний період – це достатньо довгий період життя (не менш як 16 років у чоловіків і 24 років у жінок). До настання пенсійного віку біль­шість людей досягає максимально можливого професійно-посадового і матеріального рівня, володіє майстерністю, має авторитет у професій­ному середовищі. Вихід на пенсію руйнує звичний життєвий стереотип, призводить до падіння соціального престижу, обмежує соціальні контак­ти сімейним колом. Людина ще сповнена сил, але через вимушену без­діяльність поступово виникає звуження кола інтересів, сум, нудьга, фор­мується зосередженість на собі, розвивається передчасна професійна ста­рість і особистісна деформація (радикалізм, консерватизм, образливість, закритість до нових ідей, упередженість тощо).

Професійна діяльність та вік. Важливо наголосити, що на початку старості інтелектуальні здібності людини не тільки не послаблюються, а навіть удосконалюються. Молоді водії частіше потрапляють в аварійні ситуації, ніж досвідчені. У роботі лікаря з віком зростає якість прийнятих рішень і точність діагностики. Педагогічна діяльність також належить до таких, де велику роль відіграє професійний досвід.

В ході Сіетлського лонгітюдного дослідження, в якому з’ясовувалася суть змін в інтелектуальних здібностях у період дорослості, було до­сліджено 5000 дорослих впродовж 35 років (Ворнер Шай). У дослідженні встановлено: від раннього до середнього віку відбувається невелике по­кращення здатності до індуктивного мислення, просторової орієнтації; вербальна пам’ять і вербальні здібності досягають свого піку в 53 роки; здатність до рахунку дещо знижується починаючи з 60 років; достовірне помітне зниження зафіксоване тільки для перцептивної швидкості. Зафік­совано стійкі розбіжності між чоловіками і жінками: жінки мають пере­ваги в розумінні слів, індуктивному мисленні, чоловіки – в рахунку і про­сторовій орієнтації. Для жінок покращення настає в флюїдних (загаль­них) здібностях, а для чоловіків – у кристалізованих (спеціальних). Флю­їдні здібності починають згасати раніше, але кристалізовані знижуються різкіше, що відбувається до кінця 70-річного віку. Вікове достовірне зни­ження здібностей не може бути підтверджене до 60, за винятком перцеп­тивної швидкості, що значно погіршується з 53 років. Достовірно фіксо­ване зниження має місце в усіх функціях починаючи з 67 років. До 80 років це зниження відбувається в досить помірному діапазоні. Згасання психічних функцій є ступеневим, а не лінійним. Для різних функцій воно проходить з різною швидкістю. За даними В. Шай, згасання здібностей у багатьох людей похилого віку виникає тому, що ці здібності не викори­стовуються. Це згасання не є остаточним і може бути реанімоване, від­новлене, а в окремих осіб, що демонструють стабільність, здібності мо­жуть навіть покращитися завдяки застосуванню активних методів, що було підтверджено експериментально. Психологічні дослідження дають дуже серйозні підстави для перегляду ставлення до професійної діяль­ності людей похилого віку. Вікова дискримінаційна суспільна практика безпідставна і має переглядатися відповідно до інтересів особистості та суспільства. Поки що суспільство бездумно втрачає значну частину свого потенціалу, примушуючи професіоналів пенсійного віку до бездіяльності.

Кризи особистісного та професійного розвитку. Як вважає Л. Копець, професійний розвиток залежить від динамічних особливостей психічного розвитку особистості, а саме від зміни стабіль­них фаз розвитку і кризових. У латентні (відносно стабільні) періоди,коли розвиток здійснюється за рахунок мікроскопічних змін особистості, що розтягуються на багато років і стрибкоподібно виявляються у ново­утвореннях, тому можна припустити, що і професійний розвиток відпо­відним виявляється в змінах психологічної структури особистості. У кри­зові періоди,що є короткочасними, відбуваються різкі зрушення, роз­виток особистості іноді набуває бурхливого катастрофічного характеру. Тож слід очікувати, що в період кризи особистість є більш чутливою до тих впливів, що сприяють формуванню нових певних якостей, гіпоте­тично професійно важливих рис особистості.

Згідно з дослідженнями, перша перехідна криза періоду зрілості роз­гортається у віці 29-32 років. Її суть полягає в усвідомленні перших жит­тєвих і професійних успіхів як досягнутих, зникає почуття повноти і осмисленості буття, виникає потреба підбити підсумки і потреба в но­вому професійному зростанні. У цей період зміна професійної діяльності буде ще цілком доступною. Перехідна криза (криза середини життя) 40- 42 років має вибуховий характер, пов’язана з усвідомленням змен­шення життєвої енергії, втрати молодості, погіршення здоров’я. Криза 50-55 років спрямована на підбиття підсумків: дивлячись у майбутнє, особа мусить уточнити свої задуми з огляду на досягнутий статус, на стан здоров’я і прийняти реалістичні рішення щодо можливих майбутніх досягнень.

Вираженість нормативних особистісних криз може відбиватись і на професійному онтогенезі. Внутрішні умови особистісного зростання (зміни самооцінки, потреби самореалізації, підвищення рівня домагань) можуть стати причинами криз професійного розвитку. Критичні події – це поворотні моменти індивідуального життя людини, що глибоко і емоцій­но переживаються. Всі професійно зумовлені критичні події життєвого шляху можна розділити на три групи.

1. Нормативні критичні події, зумовлені логікою професійного становлення і життя людини (закінчення школи, вступ до професійного навчального закладу, працевлаштування тощо).

2. Ненормативні критичні події, що характеризуються випадко­вими чи несприятливими обставинами (невдача при вступі, відхилення від участі в конкурсі, звільнення з роботи тощо).

3. Екстраординарні події, або наднормативні, що відбуваються в результаті актуалізації зусиль особистості (самостійне рішення про за­лишення роботи чи навчального закладу, зміна професії, особлива про­фесійна ініціатива тощо).

Переживання критичних подій приводить до життєво і професійно важливих вчинків, що виявляють змістовні аспекти особистості та зміню­ють хід професійного розвитку.

нути у власних переживаннях, а, зрозумівши їх причини, підноситися над ними. У своїй праці вони демонструють здатність знаходити відповідні до найскладніших ситуацій рішення і втілювати їх. У сфері ж спілкування професіоналу в стані розквіту властива тенденція встановлення добро­зичливих стосунків не тільки у сфері професійної праці, а й поза нею, тенденція утримувати адекватний статус як у великому, так і у малому соціумі. Високий професіоналізм вимагає високої моральної зрілості осо­бистості, яка відзначається відкритістю, чесністю, безпосередністю у вчинках і словах (Бодальов А. А., 1998).

Особистість та професійний досвід. Творча особистість може бути описана через характеристики її професійного досвіду. Чим значніші до­сягнення особистості у творенні професійного досвіду, тим вагомішими є результати творчої особистості. Професійний досвід творчої особистості охоплює всю професійну сферу, сповнений досягнень, важлива для всієї професійної сфери, а сам особистий досвід являє собою систему ієрархізованих професійних подій, інтегрованих індивідуальною системою оцінок, узагальнень та способів реалізації професійної діяльності.

Уважне ознайомлення з результатами психологічних досліджень особистісного професіогенезу зможе допомогти молодій людині свідомо і цілеспрямовано, без надмірних зусиль, із почуттям задоволення пройти всі етапи становлення професіоналізму від перших спроб і кроків профе­сійного самовизначення до творчого розквіту особистості на шляху ста­новлення професійної майстерності, оминути в майбутньому розчаруван­ня і страждання від професійних криз і деформацій, глухі кути мотива­ційних втрат, подолати і не відчувати професійного старіння і гідно завер­шити свій життєвий шлях, залишаючись у людській пам’яті.

Дата добавления: 2014-10-23