Структура капіталу корпорації. Розвиток теорій структури капіталу. Теорія ММ, теорія Г. Донольдсона, теорія С. Майєрса

Паралельно з розвитком "портфельних теорій" Г. Марковиця, У. Шарпа і Дж. Тобіна у США розвивалися також інші розділи на­уки про корпоративні фінанси та управління ними. Зокрема, вони стосувались аналізу структури капіталу компаній, планування капі­тальних витрат, оцінки вартості фірми. Ці проблеми в 50-60-х роках XX ст. висвітлювалися у працях Ф. Модільяні та М. Міллера, які вже стали класичними. Обидва вчені були відзначені Нобелівською премією з економіки (Ф. Модільяні в 1985 p., M. Міллер у 1990 p.). В основу своєї теорії (що дістала в літературі назву теорії MM) вони поклали твердження, що структура капіталу не впливає на його вар­тість. На їхню думку, ринкова вартість корпорації визначається ви­ключно її чистим грошовим потоком, який, у свою чергу, залежить від інвестицій. Виходячи з цього ринкова вартість корпорації не за­лежить від структури капіталу (співвідношення між позиковим і власним капіталом), а визначається шляхом капіталізації очікуваних грошових потоків з урахуванням ризику.

Ринкова вартість V₀ дорівнює сумі ринкової вартості акціонерно­го V^e₀ (оплаченого) капіталу (equity value) та ринкової вартості бор­гу D₀ (debt):

V₀= V^e₀ +D₀., (4.7)

Згідно з теорією MM на ринкову вартість V₀ не впливає структура капіталу корпорації, оскільки якщо підвищується D₀, то відповідно на цю саму суму знижується V^e₀. Отже, ринкова вартість не змінить­ся, якщо корпорація профінансує додаткову потребу в капіталі на 100 % за рахунок боргу, або навпаки, на 100 % акціонерним капіта­лом. Оскільки корпорації сплачують податок на прибуток, то ситу­ація змінюється, тобто теоретично оптимальний варіант — 100 % фінансування за рахунок боргу.

Теорію MM вчені та практики критикували через те, що в ній ігнорувалися реальні умови фінансового ринку, зокрема вплив по­датків, витрати на додатковий випуск акцій, спади ділової актив­ності. Критики теорії MM вважали, що фірми без боргів або з неве­ликими боргами матимуть менше проблем. Що більше фірма використовує для фінансування позики, то вищі витрати, пов'язані з боргами, підвищується ймовірність втратити ліквідність, зменшуєть­ся можливість одержати нові позики, що знижує ринкову вартість фірми V₀. На початку 60-х років з'явилася теорія Г. Дональдсона (Гарвардський університет), яка дістала назву субординації джерел (pecking order). Положення цієї теорії визначали послідовність, якої мають дотримуватися менеджери корпорацій, приймаючи рішення про фінансування. По-перше, слід використовувати внутрішні дже­рела (нерозподілений прибуток та амортизацію). По-друге, визнача­ючи розмір дивідендів, потрібно виходити з необхідності інвестицій для забезпечення певних майбутніх грошових потоків. За звичайних умов частка нерозподіленого прибутку має бути такою, щоб разом з амортизацією забезпечувати фінансування інвестицій. По-третє, ди­відендам має бути властива певна стабільність, особливо в коротко­строковому періоді, їх не можна значно знижувати або підвищувати. Тому компанія залежно від реальних грошових потоків та інвестиційних потреб у конкретному році для підтримки стабільних диві­дендів використовує внутрішні резервні фонди або поповнює їх. По-четверте, якщо постає потреба в залученні зовнішніх джерел, то це слід робити в такій послідовності: банківські кредити, випуск кон­вертованих облігацій і в останню чергу — випуск нових акцій.

На основі порівняння теорій MM і Г. Дональдсона розвивається так звана теорія асиметричної інформації С. Майєрса. Вона ґрунтується на тому, що менеджери корпорації мають повнішу ін­формацію, ніж інвестори. Асиметрична інформація — це різні мож­ливості доступу до інформації. Наприклад, позичальник, який бере позику на фінансування інвестиційного проекту, володіє повнішою інформацією про потенційні доходи і ризик, ніж кредитор. Асиметрична інформація зумовлює виникнення проблеми несприятливого (небажаного) вибору. Припустимо, потенційний покупець акцій не має достатньої інформації і не може відрізнити компанії з високими очікуваними доходами та низьким ступенем ризику від компаній з поганим фінансовим становищем, низькими очікуваними доходами і високим ступенем ризику. У такій ситуації інвестор буде готовий заплатити якусь середню ціну за акції, яка відображатиме середній стан компаній-емітентів. Менеджери компаній, що мають показни­ки, вищі за середні, мають повнішу інформацію щодо стану фірми, ніж інвестор, і не погодяться продавати акції за середньою ціною. За цю ціну будуть готові продавати цінні папери фірми з поганим фі­нансовим становищем. У цьому разі інвестор прийме рішення не ку­пувати цінні папери взагалі. Отже, проблема несприятливого вибору стосується і інвесторів, і емітентів; оскільки фінансовий ринок пога­но функціонуватиме, небагато компаній зможуть мобілізувати капі­тал на такому ринку. На думку С. Майєрса, для того щоб усунути нерівність доступу до інформації, менеджерам корпорацій слід дбати про поширення сприятливої інформації, тоді інвестори платитимуть за акції корпорації більше. Наприклад, коли компанія підвищує ди­віденди й розширює інвестиції, ціна її акцій на ринку зростає і, на­впаки, коли дивіденди знижуються, інвестиції скорочуються, а ком­панія залучає додатково нові зовнішні джерела фінансування, то ціна її акцій падає. Іншими словами, менеджери мають передусім дбати про головне — оптимізацію капітальної вартості, а "субординація джерел", на думку С. Майєрса, відвертає їх від досягнення цієї мети.

Незалежно від засадничих положень різних теорій структури капіталу кожна корпорація у практичній фінансовій діяльності прагне досягти оптимального співвідношення між джерелами фінансування, оскільки структура капіталу впливає на його вартість. Менеджери дбають про зниження згадано­го показника, оскільки це підвищує вартість фірми (цей показник використовують як дисконтну ставку до майбутніх доходів фірми: що вона нижча, то вища ринкова вартість фірми). Оптимальною структурою капіталу є така, що максимізує вартість компанії, сприяє підвищенню курсу її акцій і забезпечує високий рівень ліквідності.

Дата добавления: 2014-10-23