Принцип мирного вирішення міжнародних спорів

Принцип непорушності

(недоторканності) державних кордонів

Принцип непорушності (недоторканності) держав­них кордонів є логічним продовженням принципу те­риторіальної цілісності держав і складає одну з найва­жливіших основ безпеки, насамперед, європейських дер­жав. Фактично цей принцип закріплює непорушність державних кордонів країн Європи за підсумками Дру­гої світової війни.

Цей принцип уперше був сформульований у Заключ­ному акті НБСЄ 1975 року, що, зокрема, говорить, що «держави-учасниці розглядають як непорушні всі кор­дони одна одної, так і кордони всіх держав у Європі, і

тому вони будуть утримуватися зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони».

Тому визнання цього принципу означає також і від­мову від яких-небудь територіальних домагань.

Держави-учасниці НБСЄ тим самим висловили своє визнання існуючих кордонів європейських держав. Це визнання є міжнародно-правовим, що спричиняє певні юридичні наслідки, зокрема, це визнання не можна ану­лювати.

Відповідно до статті 2 Конституції України «тери­торія України в межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною». У силу свого суверенітету і, зокрема, територіального верховенства, кожна держава вправі самостійно встановлювати порядок перетинання її кор­дону громадянами, транспортом і вантажами (видання національного закону про державний кордон), або такий порядок установлюється за згодою заінтересованих держав з урахуванням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (міжнародний договір про правовий режим державного кордону між суміжними державами). Для забезпечення недоторканності кордонів суміжні держави укладають угоди про режим взаємного кордону. Україна має майже з усіма такими країнами угоду про режим взаємного кордону і про розвиток мирного співробітництва на кордонах.

Таким чином, основний зміст принципу непорушно­сті кордонів можна звести до трьох елементів:

— визнання існуючих кордонів у якості юридично
встановлених відповідно до міжнародного права;

— відмова від будь-яких територіальних домагань
на даний момент або в майбутньому;

— відмова від будь-яких інших зазіхань на ці кор­
дони.

Принцип мирного вирішення спорів, будучи покли­каний забезпечити мирне співіснування держав, відно-

ситься до числа норм, що лежать в основі існування і стабільного функціонування міжнародного співтовари­ства. Відповідно до п. З статті 2 Статуту ООН усі члени Організації Об'єднаних Націй вирішують свої міжна­родні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку, і справед­ливість.

Еволюція принципу мирного вирішення міжнарод­них спорів відзначена серією міжнародних договорів і угод, котрі, у міру того як вони обмежували право звер­татися до війни, поступово розвивали засоби мирного вирішення міжнародних спорів і встановлювали юриди­чний обов'язок держав використовувати такі засоби:

— принцип закріплений у Статуті ООН і у всіх між­
народних актах, що викладають принципи міжнарод­
ного права. Йому спеціально присвячений ряд резолю­
цій Генеральної асамблеї ООК, серед яких можна виді­
лити Манільську декларацію про мирне вирішення між­
народних спорів 1982 року;

— першим багатостороннім актом, що встановив обо­
в'язок мирного вирішення спорів, був Статут Ліги На­
цій, її члени зобов'язалися передавати спір, здатний
викликати розірвання, на третейський або судовий роз­
гляд або на розгляд Ради Ліги;

— більш повна формула цього принципу втілена в
Паризькім пакті про відмову від війни 1928 року, у
якому сторони визнали, що врегулювання або вирішен­
ня всіх спорів або конфліктів, здатних виникнути між
ними, якого б характеру або якого б походження вони
не були, повинні завжди вишукуватися тільки в мир­
них засобах;

— відповідно до Статуту ООН Декларація про прин­
ципи міжнародного права 1970 року сформулювала
принцип у такий спосіб: «Кожна держава вирішує свої
міжнародні спори з іншими державами мирними засо­
бами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнарод­
ний мир і безпеку і справедливість».

З приведеного формулювання принципу мирного ви­рішення міжнародних спорів видно, що принцип ста-

вить за обов'язок кожній державі вирішувати будь-які міжнародні спори мирними засобами. Сторони в супе­речці не вправі відмовитися від мирного врегулювання і не можуть виключити з-під дії принципу будь-які спори. Принцип не поширюється на спори, котрі стосу­ються справ, що входять, по суті, у внутрішню компетен­цію будь-якої держави (принцип невтручання).

Попередження і вирішення спорів здійснюються на базі принципів суверенної рівності і сумлінного вико­нання зобов'язань з міжнародного права. Відзначаєть­ся і самостійне значення принципу сумлінності. Дер­жави повинні діяти в дусі сумлінності, із тим щоб уни­кати виникнення спорів, повинні прагнути до якнай­швидшого і справедливого вирішення своїх спорів. Виявляється зв'язок із принципом співробітництва. Духом співробітництва і сумлінності слід керуватися в пошуках раннього і справедливого вирішення спорів. Відзначається і зв'язок із принципом невтручання — мирне врегулювання не повинно супроводжуватися втручанням у внутрішні справи. Особливо підкреслю­ється зв'язок із принципом незастосування сили.

Дата добавления: 2014-10-23