Передумови, риси й основні періоди англійської буржуазної революції

Розвиток буржуазної держави та права у Великобританії

На початку XVII ст. Англія була типовою аграрною країною. 4/5 від 5 000 000 осіб з їїнаселення проживало в селі. Та капіталістичні відносини в цій країні розвивалися значно інтенсивніше, ніж в інших європейських країнах (окрім Нідерландів). Відбувалося накопичення капіталу в промисловості й торгівлі. Однак розвиток капіталу в Англії стримувався: свавіллям у процесі встановлення та збирання податків; свавіллям судової влади, що перебувала в повній залежності від короля; терором і позасудовими розправами "Зоряної палати" й "Високої комісії""; королівською монополією, що обмежувала свободу торгівлі й урядовими регламентаціями розвитку промисловості; релігійною політикою абсолютизму, що викликала загальне обурення. Отож в Англії складаються об'єктивні (економічні) та суб'єктивні (інтереси буржуазії) передумови до революції, яка розпочалася в середині XVII ст. Вона мала свої особливості:

• революція розпочалася та відбувалася під релігійним стягом. Роль бойової теорії повстанців відіграла ідеологія пуританізму (від англ. ригіїат, лат. ригіїаз - чистота), гаслами якої були реформи панівної англіканської церкви, очищення її від католицизму, створення своєї общини на чолі з пресвітерами, відновлення давніх вольностей. Під час революції пуритани розділилися на три прошарки (напрямки): пресвітеріани (від грецьк. ргехЬуІегох — старійшин, старійшина; відстою­вали інтереси та погляди великої буржуазії: заводчиків, фабрикантів, купців, банкірів), які прагнули встановити в країні парламентську монархію; індепенденти (від англ. іпсіерепсіепіз - незалежні; представники середньої буржуазії, середнього й дрібного дворянства, заможного селянства, дрібних торговців, ремісників) - погоджувалися з ідеєю конституційної монархії (але припускали можливість встановлення республіки) та вимагали, щоби за вільною людиною були визначені права на свободу слова, совісті, друку та ін.; певеллери (від англ. ^еVе^^е^5 — урівнювачі; представ­ники від ремісників і вільних селян) — вимагали ліквідації монархічної влади та встановлення демократичної республіки з однопалатним парламентом і загальним виборчим правом;

• проти абсолютизму англійська буржуазія виступила в союзі з новим дворянством (джентрі), а не з народом;

"Довгий" Парламент, спираючись на підтримку народних мас, зруйнував (з вимушеної згоди короля) основне знаряддя абсо­лютизму та вжив заходів для унеможливленая безпарламентського режиму надалі: були ліквідовані (липень 1641 р.) "Зоряна палата", "Висока комісія", Ради у справах Півночі та Уельсу; скасовано всі монопольні патенти й привілеї, а їхні володарі виведені з Парламенту (літо 1641 р.), ухвалено біль "Про нерозпуск" чинного Парламенту без його згоди (травень 1641 р.); узаконено, що жоден податок не можна стягувати без згоди парламенту; встановлено незалежність суддів від корони та їх незмінність.

Наступ Парламенту означав початок революції-у королівської влади відбиралися основні знаряддя самодержавства. Англія пере­творювалася на конституційну монархію. Та, затвердивши всі за­пропоновані Парламентом акти, Карл І лише очікував моменту, щоб одним ударом покінчити з революцією. Великі надії в цьому сенсі він покладав на розбіжності в Парламенті, що особливо сильно загострилися восени 1641 р. при обговоренні так званої "Великої ремонстраці'Г (204 статті з перерахуванням зловживань корони). Боротьба навколо цієї буржуазно-дворянської програми революції була настільки жорстокою, що вона була прийнята Палатою общин більшістю з перевагою лише в 11 голосів. Основна причина перемог Парламенту, до якого в серпні 1641 р., фактично, перейшла вся влада в країні, полягала в тому, що на його боці стояв повсталий народ. Саме народні маси захистили Парламент, коли в січні 1642 р. Карл 1 вирішив арештувати лідерів опозиції. Король, який втратив владу над повсталою столицею, разом зі своїми прихильниками та части­ною армії виїздить до Оксфорда, що стає центром контрреволюції. "Конституційний період" революції закінчується, обидві сторони розпочинають підготовку до збройної боротьби.

15.3. Перша громадянська війна (1642-1646 рр.) 22 серпня 1642 р. король оголосив війну Парламенту. Розпочалися сутички роялістів (від франц. гоуаі- королівський) - "кавалерів" (лайливе прізвисько, дане прибічниками парламенту своїм супротивникам -роялістам, королівським офіцерам і солдатам) з прибічниками Парламенту - "круглоголовими" (лайливе прізвисько, дане прибіч­никами короля прибічникам Парламенту, походить від поширеного в середовищі буржуазії звичаю стригти волосся в кружок (під скобку, макітру)). Поступово Англія розділилася на два військові табори -на боці Парламенту виступили економічно розвинені південно-східні графства на чолі з Лондоном, на боці короля - більш відсталі граф­ства Сходу та Заходу. Було створено регулярні армії.

Спочатку успіх перебував на боці короля, бо- в розпорядженні Парламенту було лише неорганізоване ополчення графств. До того ж, на думку члена Парламенту О. Кромвеля, основною причиною поразок парламентських сил була відсутність в армії революційної дисципліни та натхнення. Вихід він убачав у перетворенні армії на народну, революційну, здатну перемагати.

11 січня 1645р. було прийнято рішення створити нову парламент­ську армію - армію, так званого, нового зразка. Це була 22-тисячна дисциплінована армія з вільних селян і ремісників, натхненна ціллю перемогти армію роялістів. На офіцерські посади був відкритий доступ кожній здібній людині (полковниками стали Фокс - котельник, Прайд- візник, Рейнсборо - шкіпер та ін.). Демократизація парламент­ської армії посилила її боєздатність. 14 червня 1645 р. в битві при Нейзбі королівську армію було розгромлено. Накінець 1646 р. Перша громадянська війна завершилася перемогою Парламенту. Карл І тікає до Шотландії, але згодом (у 1647 р.) шотландці видають його "довгому" Парламенту.

15.4. Боротьба за поглиблення демократичного змісту революції (1646—1649 рр.)

Па початок 1647 р. в таборі революції вирізняються такі більш-менш організовані сили: Парламент, армія, Сітіта нороднімаси (переважно, Лондоната його передмість). Парламент, як і Сітіз його пресвітеріан­ською більшістю й індепенден гською меншістю, відображав інтереси нового дворянства (джентрі) та буржуазії, котрі вважали революцію майже закінченою, гюзаякїїосновпі цілі були досягнені (великі земле­власники узурпували право приватної власності на землю; в промисло­вості й торгівлі було скасовано монопольні права та частково став панів­ним принцип вільної конкуренції; припинилося регулювання заробітної плати робітників; увесь тягар податків на військові потреби (акциз, помісячне обкладання тощо) було перекладено на плечі простого люду та ін.). З огляду на це, Парламент і Сіті вживали термінових заходів для придушення революційних настроїв народу.

Весною 1647 р. було здійснено спробу розпустити революційну армію, в якій зростало незадоволення серед солдатів, які походили із селян і ремісників, оскільки вони нічого не отримали від революції (навіть процес відгороджування не припинився). Так розпочався конфлікт між Парламентом і армією. Цей конфлікт ускладнився суперечками між дворянсько-буржуазним керівництвом армії ("шовковими" і "грандами") та солдатською масою, Ідо призвело до, так званого, певеллерівського руху.

Левеллери - "урівнювачі" - це середнє селянство та дрібна міська буржуазія. Очолювали цей рух Ц. Лільберн, Р. Овертон і У. Уолвін. Основні вимоги цього руху: демократизація виборчої системи, рівність усіх перед законом; щорічні перевибори парламенту; демократиза­ція судової системи; повна свобода торгівлі та промисловості; пропорційне оподаткування тощо. Левеллери були прихильниками демократичної республіки. Саме вони сформували ідею народного суверенітету, що була ідеєю народовладдя, суть якого полягала в тому, що основним джерелом влади може бути лише народ.

"Гранди" рішуче виступили проти левеллерівського проекту політичного ладу країни, так званої, народної з годи, та протиставили йому власну програму — "Пункти пропозицій", у яких обстоювали "традиційну конституцію" з двопалатним парламентом і королем, який має право вето. Тим часом король утікає з полону та вступає в змову з шотландцями.

Весною 1648 р. розпочинається Друга громадянська війна, що при­мусила індепендентів тимчасово шукати примирення з левеллерами. У битві при Престоні (17-19 серпня 1648 р.) О. Кромвель завдав ви­рішальної поразки шотландцям й англійським роялістам. Короля було заарештовано та за вироком Верховного Суду ЗО січня 1649 р. страчено.

15.5. Індепендентська республіка (1649-1653 рр.)

Першим кроком на шляху до встановлення в Англії республіки була постанова Палати громад про ліквідацію верховної палати Парламенту-Палат лордів (17 березня 1649 р.). Королівську владу було скасовано як "небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англій­ської нації" (19 березня 1649 р.). Спеціальним актом (січень 1649 р.) Палата громад проголосила себе верховною владою в країні. 19 травня 1649 р. спеціальна постанова Парламенту проголосила Англію республікою. Республіка ця виявилася індепендентською олігархією, котру Д. Лільберн назвав "новими ланцюгами Англії". Виконавчу владу зосередила в своїх руках Державна рада, що обиралася Палатою громад терміном на один рік, була їй підзвітною та складалася з верхівки офіце­рів армії на чолі з О. Кромвелем і їхніх парламентських однодумців. Парламент, у якому тепер лишилося тільки близько 100 осіб (він отримав назву "охвістя"), прикривав диктатуру армійських генералів.

Специфічною особливістю проголошеної республіки було те, що принципи буржуазної демократії та парламентаризму не дістали в ній бодай якогось розвитку. Палата громад, хоча де-юре й мала владу над Державною радою, але де-факто цієї влади не мала. Панів­ними класами в республіці стають буржуазія та нове дворянство, що перемогли в революції. Саме їм за безцінь було розпродано

Дата добавления: 2014-10-23