Інші злочини, що небезпечні для життя та здоров’я особи

Незаконне проведення аборту (ст. 134)

Операцію штучного переривання вагітності (аборт – від лат. abortzis – викидень) проводять за бажанням жінки в акредитованих закладах охорони здоров’я до 12-го тижня вагітності. Аборт на 12–28 тижнях вагітності за соціальними і медичними показниками: роблять в окремих, передбачених законодавством, випадках.

Цю операцію можуть, робити тільки лікарі акушери-гінекологи.

З об’єктивної сторони злочин полягає у:

1) проведенні аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (частина перша ст. 134);

2) незаконному проведенні аборту, якщо воно спричинило: а) тривалий розлад здоров’я; б) безплідність; в) смерть потерпілої (частина друга ст. 134).

Аборт – це протиправне штучне переривання вагітності жінки за наявності її згоди на проведення операції.

Аборт, що зробила особа, яка не має спеціальної медичної освіти, завжди незаконний. Також аборт є таким, якщо його проводить акушер-гінеколог, не враховуючи медичні протипоказання, відсутність соціальних і медичних показань для аборту, відповідну акредитацію закладу, використовуючи заборонені засоби, а також якщо вагітність більше 12 тиж.

Тривалим слід вважати розлад здоров’я терміном понад 3 тиж. (більше ніж 21 день).

Безплідність – це нездатність жінки до запліднення, виношування плоду та пологів.

Злочин, передбачений частиною першою ст. 134, вважається закінченим з моменту фактичного переривання вагітності, а злочин, передбачений частиною другою ст. 134 – з моменту настання зазначених у ній наслідків.

Суб’єктом злочину, відповідно до частини першої ст. 134, є особа, яка досягла 16-річного віку і не має спеціальної освіти (будь-яка особа, крім лікарю акушера-гінеколога), а також особа, яка таку освіту має.

Суб’єктивна сторона характеризується умисним ставленням до діяння і необережністю до наслідків (частина друга ст. 134).

За наявності непрямого умислу скоєне варто кваліфікувати за частиною другою ст. 134 та відповідно статтями 115, 121, 122 КК, що передбачають відповідальність за заподіяння шкоди життю чи здоров’ю особи.

Залишення в небезпеці (ст. 135)

З об’єктивної сторони злочин полягає у бездіяльності суб’єкта – залишає без допомоги особу, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена змоги собі допомогти через малоліття, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. При цьому такі дії є кримінально караними лише за умови, що той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і міг надати їй допомогу, а також у разі, коли він особисто винний у небезпечному для життя стані потерпілого.

Обов’язок піклуватися про іншу особу випливає із закону або іншого нормативного акта (згідно з частиною третьою ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток), з договору (наприклад, згідно з главою 57 Цивільного кодексу, договору про довічне утримання (догляд).

Створення суб’єктом для життя потерпілого небезпечного стану може само по собі мати як злочинний (наприклад, спихання жартома в річку людини, яка, як виявилося, не вміє плавати), так і незлочинний (наприклад, завдання фізичної шкоди потерпілому в результаті ДТП, за відсутності вини водія) характер. Перебування потерпілого в небезпечному для життя стані означає загрозу смерті.

Відповідальність (згідно зі ст. 135) настає у тому разі, коли суб’єкт міг допомогти потерпілій особі. Відповідно, відсутність такої змоги виключає відповідальність (напри; ж лад, водій, що винен у ДТП, зобов’язаний доставити потерпіли л у лікарню, однак через власне травмування не здатен цього зробити).

Залишити без допомоги означає, що суб’єкт не вжив усіх можливих заходів із відвернення небезпеки життю потерпілого. Відповідальність не виключається і в тому разі, коли винний надає допомогу, не знаючи, що це все одно не врятує життя потерпілого.

Певна небезпека і ризик при наданні допомоги також не завжди можуть виступати підставою для відмови суб’єкта допомогти потерпілим.

Злочин вважається закінченим із моменту залишення без допомоги особи, що потрапила в небезпечну для життя ситуацію.

Суб’єкт злочину – спеціальний – особа, була зобов’язана піклуватися про потерпілого або сама поставила його в небезпечний для життя стан.

Суб’єктивна сторона характеризується: прямим умислом. Відповідно до закону, завідоме залишення без допомоги означає, що суб’єкт усвідомлює небезпечний для життя стан особи і відсутність змоги власноруч собі допомогти. Він також усвідомлює, що зобов’язаний надати допомогу і має змогу це зробити, але не діє.

Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (частина третя ст. 135) є необережним.

Кваліфікаційні ознаки, злочину (частина друга ст. 135): скоєння злочину матір’ю щодо новонародженої дитини, якщо матір не перебувала у стані післяпологового психозу. Новонародженою вважається дитина до 28 днів.

Післяпологовий психоз – психоз, який виникає після пологів і пов’язаний із ними. Такий стан не виключає кримінальної відповідальності за частиною першою ст. 135.

Особливо кваліфікаційними ознаки злочину (частина третя ст. 135) – спричинення смерті особи або інших тяжких наслідків (інвалідності, тяжкого хронічного захворювання тощо).

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136)

З об’єктивної сторони злочин може бути скоєний у формі:

а) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані за можливості надати таку допомогу (кинути; рятівне коло, впустити до оселі обігрітися тощо);

б) неповідомлення про наявну небезпеку належним установам чи особам (на станцію швидкої допомоги, у міліцію, пожежну охорону, воднорятувальну службу тощо).

Обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого частиною першою ст. 136, є заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження не утворюють складу злочину. У разі, якщо допомогу не надають малолітньому (частина друга ст. 136), для наявності цього складу злочину ознак ушкоджень закон не вимагає.

Крім того, ця стаття згадує про обов’язок надавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров’я стані, а також виключає відповідальність особи за ненадання допомоги у разі наявності для неї реальної небезпеки.

Склад злочину відсутній у випадках, коли особа взагалі ве мала змоги надати допомогу потерпілому або повідомити про його став належним установам чи особам.

Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Не несуть відповідальності за ст. 136 медичні працівники, інші особи, які за законом чи цивільно-правовим договором зобов’язані були надати; допомогу потерпілому, а також особи, які поставили його в небезпечне для життя становище (тобто за відсутності тих ознак, які характеризують суб’єкт злочину, передбаченого ст. 135).

Суб’єктивна сторона характеризується умислом до бездіяльності й необережністю до наслідків злочину.

Кваліфікаційною ознакою (частина третя ст. 136) є смерть потерпілого.

Дата добавления: 2014-10-15