Тілесні ушкодження

Злочини проти здоров’я

Фізичне й психічне здоров’я є одним із найважливіших людських благ,

Закон захищає здоров’я будь-якої людини. Тобто здоров’я як об’єкт кримінально-правового захисту охоплює поняття будь-якої людської системи, що функціонує, незалежно від її фізичних чи психічний дефектів.

Злочинами проти здоров’я є протиправні умисні або необережні діяння, які безпосередньо спрямовані на завдання фізичної або психічної шкоди здоров’ю інших осіб.

Об’єктом таких злочинів є здоров’я іншої людини. Додатковими об’єктами можуть виступати честь і гідність особи.

Об’єктивна сторона злочинів дроти здоров’я може виражатися як у дії, так і в бездіяльності. Бездіяльність можлива, коли особа, яка повинна і могла б своїми діями запобігти шкідливим наслідкам, не робить цього.

Абсолютна більшість складів злочинів проти здоров’я є матеріальними (формальним є лише погроза вбивством). Тому обов’язковою ознакою їх є причинний зв’язок між відповідними діяннями та наслідками.

Згода особи на завдання шкоди власному здоров’ю не виключає номінальної відповідальності особи, яка ту шкоду завдала. Варто зазначити, що у деяких випадках кримінально караним визнається також завдання шкоди власному здоров’ю. Наприклад, ва злочин вважають, коли шкодять власному здоров’ю для ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335) або для ухилення від військової служби військовослужбовця (шляхом саімоскалічення; ст. 409).

Суб’єкт більшості злочинів проти здоров’я загальний. Суб’єктом злочинів, передбачених ст. 121 і 122, може бути фізична осудна особа віком від 14 років.

Суб’єктивна сторона розглянутих злочинів характеризується умисною (ст. 121–127, 129) або необережною (ст. 128) виною. Злочини, передбачені ст. 130, 133, можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність.

Тілесні ушкодження – протиправне завдання шкоди здоров’ю потерпілої особи, яке полягає у порушенні анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій внаслідок застосування одного чи кількох зовнішніх ушкоджувальних чинників – фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

Згідно з КК України тілесні ушкодження поділяють на три ступені тяжкості: тяжкі тілесні ушкодження, середньої тяжкості тілесні ушкодження, легкі тілесні ушкодження (їх ознаки передбачені відповідно у ст. 121, 122, 125).

Детальне визначення кожного із перерахованих видів тілесних ушкоджень вміщено у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (далі – Правила), затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України 17 січня 1995 р.

Ступінь тяжкості тілесного ушкодження встановлює судово-медична експертиза, призначення якої у випадках заподіяння тілесних: ушкоджень є обов’язковим.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121)

Частина перша цієї статті містить перелік ушкоджень, які віднесено до тяжких. Наприклад, таким є небезпечне для життя в момент заподіяння, а також те, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій; психічну хворобу; інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину; переривання вагітності; непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу (через різні проміжки: часу) спричинюють явища, що загрожують життю (перелік викладено у Правилах) і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті (надання медичної допомоги) не повинно братися до уваги під час оцінювання загрози таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, що розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від часу, що минув після карної дії, має перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв’язку.

До ушкоджень, небезпечних для життя, належать ті, що проникають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку, відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого черепа та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа, забій головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення, забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбура мозку, переломовивихів та. переломів тіл чи обох дуг шийних хребців, проникальні поранення грудної клітки та ушкодження черевної порожнини, ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної, підключичної артерії чи вен, що їх супроводять, тощо.

Ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій і яяке не є загрозливим для життя в момент заподіяння, але належить до тяжких за кінцевим результатом та наслідками – це втрата будь-якого органа чи втрата оденком його функцій (втрата зору, слуху, язика, руки, ноги і репродуктивної здатності).

Під втратою зору розуміють повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на від стані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 й нижче).

Втрата слуху – повна відсутність слуху, або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3–5 см від вушної раковини.

Під втратою мовлення розуміють втрату можливості висловлювати думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих.

Під втратою руки або ноги розуміють відокремлення їх від тулуба (повністю або ампутація на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів) або втрата функцій (параліч: або інший етан, що унеможливлює їх діяльність).

Втрата репродуктивної здатності полягає у втраті спроможності до статевих зносин або до запліднення, зачаття та дітонародження.

Ушкодження, що спричинило психічну хворобу, кваліфікується як тяжке незалежно від тривалості психічного захворювання й ступеня виліковності. До психічних захворювань не належать захворювання, пов’язані з ушкодженнями реактивних станів (психози, неврози тощо).

Ушкодження, що спричинило розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (не менше 33 %). Під цим визначенням розуміють безпосередньо пов’язаний із ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності встановлюють після наслідку ушкодження, що визначився на підставі об’єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі медико-соціальна експертна комісія (МСЕК).

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності належить розуміти таку необоротну втрату функції, що повністю не відновлюється.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її терміну, є тяжким за тих умов, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності – прямий причинний зв’язок. Винний повинен знати про вагітність потерпілої і мати умисел на її переривання (прямий чи непрямий).

Ушкодження, що спричинило непоправне знівечення обличчя. Цей вид ушкодження має два критерії: юридичний (знівечення обличчя) і медичний (непоправність такого знівечення). Констатація факту знівечення обличчя є компетенцією суду (на досудовому слідстві – компетенцією слідчого, прокурора). Він визначається стосовно будь-якої потерпілої особи, виходячи з естетичного оцінювання (базується на загальноприйнятому) нормального вигляду людського обличчя.

Під непоправністю знівечення, яку визначає судово-медичний експерт, розуміють неможливість відтворення (або значного зменшення вираженості патологічних змін) з часом чи під дією хірургічних засобів. Усунення знівечення шляхом оперативного медичного втручання (косметичних операцій) не позбавляє таке знівечення обличчя характеристики непоправності.

Суб’єктивна сторона діяння характеризується умислом (прямим чи непрямим).

Кваліфікаційними ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження є:

а) завдання способом, що має характер особливого мучення;

б) завдання групою осіб;

в) завдання з метою залякування потерпілого або інших осіб;

г) завдання на замовлення;

ґ) коли воно спричинило смерть потерпілого (частина друга ст. 121).

Заподіяння мук (мучення) – це дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення у шкідливих для здоров’я умовах тощо.

Під поняттям «мучити» у цьому випадку розуміють ще й мордування – багаторазове або тривале завдавання болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих, ушкоджень тупими чи то стрими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії.

Визначення наявності ознак мучення (мордування) є компетенцією суду (слідчого, прокурора). Для цього спираються на висновки судово-медичної експертизи, що встановлює наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості предметів для мордування, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості ушкоджень.

За частиною другою ст. 121 зазначені дії можуть бути кваліфіковані як мордування лише у тому разі, якщо в результаті наявний хоча б один із видів тяжкого тілесного ушкодження, вказаного в частині першій цієї статті.

Група осіб передбачає наявність щонайменше двох виконавців злочину, незалежно від наявності чи відсутності попередньої змови між ними.

Тяжке тілесне ушкодження наносять з метою залякування потерпілого або інших осіб, щоб відвернути їх від подальшої політичної, громадської, комерційної та інших видів законної діяльності.

Сутність вчинення тяжкого тілесного ушкодження на замовлення аналогічна тому, що розглядалася стосовно п. 11 частини другої ст. 115.

Смерть потерпілого при нанесенні тяжкого тілесного ушкодження означає, що цей склад злочину передбачає настання двох наслідків. Перший – проміжний – коли тяжке тілесне ушкодження кваліфікують як форму умислу, і другий – кінцевий – коли смерть потерпілого кваліфікують як ферму необережності. Це так звана подвійна форма вини.

Відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (частина друга ст. 121) потребує ретельного з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати, зіставляючи всі обставини злочину, зокрема врахувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поражень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних: діл, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків вчинку: за умисного вбивства смерть є безпосереднім умислом винного, а в разі тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, винний вважає її за необережність.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту завдання ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Оскільки при скоєнні злочину, передбаченого частиною другою ст. 121, психічне ставлення винного до смерті потерпілого є необережним, замах на такий злочин виключається.

Умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості (ст. 122)

Ознаками тілесних ушкоджень середньої тяжкості є: по-перше, відсутність небезпеки для життя та відсутність наслідків, передбачених у ст. 121, тобто таких, що характеризують ушкодження як тяжкі; по-друге, спричинення тривалого розладу здоров’я; або значної стійкої втрати працездатності менше ніж на одну третину.

Тобто для визначення наявності середньої тяжкості тілесного ушкодження достатньо наявності або тривалого розладу здоров’я відповідного відсотка стійкої втрати працездатності.

Тривалий розлад здоров’я здебільшого полягає у тривалому порушенні функцій будь-якого органа або у постійному їх погіршанні (погіршання гостроти зору, слуху, розмовних можливостей, погіршання рухових функцій рукою, ногою тощо). Характерними для цього виду ушкоджень є також переломи ребер, переломи, надломи і тріщини трубчастих кісток, струс головного мозку середнього ступеня та деякі інші травми.

Тривалим слід вважати розлад здоров’я на термін понад 3 тиж. (більше ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміють втрату загальної працездатності від 10 до 33%.

Суб’єктивна сторона характеризується умислом (прямим або непрямим).

Кваліфікаційними ознаками умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості (частина друга ст. 122) є залякування потерпілого або його родичів чи примус до певних дій. (Йдеться про родичів різного ступеня спорідненості, а не тільки про близьких родичів).

Мета примусу полягає у бажанні домогтися від потерпілого виконання певних наказів усупереч волі останнього.

Якщо в результаті нанесення умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості потерпілий помер, діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 119 і 122.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст. 123)

Цей злочин за своїм складом є привілейованим. Йому притаманні всі ознаки (крім наслідків), характерні для умисного вбивства, скоєного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116).

У ст. 123 йдеться лише про нанесення тяжкого тілесного ушкодження. Тобто заподіяння в стані сильного душевного хвилювання умисного легкого тілесного ушкодження або ушкодження середньої тяжкості не утворює складу злочину на противагу тяжкому, яке спричинило смерть потерпілого.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом (прямим і непрямим).

Якщо тяжкі тілесні ушкодження завдано з необережності, діяння кваліфікується за ст. 128. Сильне душевне хвилювання має розглядатись як обставина, що пом’якшує вирок (п. 7 частини першої ст. 66).

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення теж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних длі затримання злочинця (ст. 124)

Цей злочин за своїм складом є привілейованим. Йому притаманні всі риси (крім наслідків), характерні для діяння, передбаченого ст. 118.

Відповідальність за тяжке тілесне ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів із затримання злочинця настає лише за умови, що самозахист винного явно не відповідав ступеню небезпеки посягання чи обстановці затримання, яка склалася.

За заподіяння (умисного або через необережність) легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони чи перевищення заходів, необхідних: для затримання злочинця, кримінальної відповідальності чинним КК України не встановлено.

Суб’єктивна сторона характеризується умислом (прямим або непрямім). Якщо в процесі його вчинення суб’єкт перебував у стані сильного душевного хвилювання, зумовленого протиправними діями потерпілого, кваліфікують дію за ст. 124.

Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125)

Ця стаття передбачає відповідальність за завдання двох видів легких тілесних ушкоджень:

1) такого, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначну втрату працездатності (частина перша);

2) такого, що спричинило хоча б один із вказаних наслідків (частина друга).

Перший вид об’єднує ушкодження, що мають незначні наслідки тривалістю не більше ніж 6 днів (це можуть бути синці, подряпини тощо).

Другий вид зазначених ушкоджень становлять легкі тілесні ушкодження, що спричинили:

а) короткочасний розлад здоров’я тривалістю понад 6 днів, але не більше ніж 3 тиж. (21 день);

б) незначну втрату працездатності, тобто втрату загальної працездатності до 10% (незначне погіршення гостроти зору чи слуху тощо).

Для кваліфікації діяння за частиною другою достатньо одного із зазначених наслідків.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом (прямим; чи непрямим). Необережні легкі тілесні ушкодження не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Якщо легкі тілесні ушкодження є складовою об’єктивної сторони іншого злочину (хуліганство, зґвалтування тощо), вони не потребують окремої кваліфікації.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128)

Ознаки тяжкого і середньої тяжкості тілесних ушкоджень розглянуті вище.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю. Завдання таких тілесних ушкоджень унаслідок злочинної самовпевненості слід відмежовувати від ушкоджень із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала відповідні наслідки, не розраховуючи при цьому на ті конкретні обставини, які могли б їх відвернути), а завдання ушкоджень унаслідок злочинної недбалості – від невинного завдання шкоди (коли особа не передбачала відповідні наслідки, не повинна була і (або) не могла передбачити).

Зазвичай необережне завдання ушкоджень, передбачених ст. 128, обумовлене грубим порушенням правил поведінки у побуті або недодержанням правил безпеки (обачності) у професійній діяльності неслужбовими особами. Якщо ж такі ушкодження (як і смерть) є результатом порушення певних нормативних актів службовими особами або іншими спеціальними суб’єктами, відповідальність накладають за відповідними статтями КК України (зокрема, за ст. 271, 364, 367).

Дата добавления: 2014-10-15