Допомоги: поняття і види

Ст. 46 Конституції України визначає право особи на соціальний захист за рахунок бюджетних коштів. Цей вид соціального забезпечення отримав назву «державна соціальна допомога».

Суб’єктами, соціальної допомоги слід визнавати лише нужденних громадян та членів їхніх родин, а підставою для надання – стан нужденності (бідності), тобто такий рівень доходу, який не досягає прожиткового мінімуму, визначеного законом. Право на соціальну допомогу не повинне обумовлюватися трудовою діяльністю або сплатою страхових внесків. Тому фінансування можливе тільки за рахунок бюджетів різних рівнів. Грошові виплати можуть встановлювати як у твердих розмірах, так і в розмірах, які збільшують доходи до прожиткового рівня, а послуги надають безоплатно або з частковим відшкодуванням їх вартості.

В Україні створено систему соціальної допомоги, яка складається з житлової субсидії, допомоги малозабезпеченим сім’ям, допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомоги сім’ям із дітьми.

Допомогами із соціального забезпечення називають усі, крім пенсій;, державні виплати з відповідних фондів, які надаються громадянам у передбачених законом випадках. Державну соціальну допомогу надають за рахунок коштів Державного бюджету особам, які не застраховані у системі загальнообов’язкового соціального страхування.

На відміну від пенсій – основного та постійного джерела засобів для існування – допомоги, як правило, тимчасово замінюють заробітну плату або є додатком до основного джерела засобів для існування, або виступають як допомога за відсутності основних джерел засобів для існування.

Виходячи з підстав призначення, можна виділити три групи допомог.

Перша група – це допомоги, які виплачують замість утраченого з поважної причини заробітку. Надають упродовж нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку або співвіднесений із розміром прожиткового мінімуму. Характер призначення допомог цього виду вміщує можливість їх отримання одночасно із заробітною платою, хоча і допускає виплату одночасно з пенсією. До цієї трупи належать допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами, а також у зв’язку із доглядом за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Друга група – це допомоги, які надають як додаткову допомогу до заробітку або до допомог першого виду. Вони вже не є заміною основного джерела засобів для існування, а покривають додаткові витрати.

Залежно від того, чи йдеться про покриття разових чи систематичних додаткових витрат, встановлюють щомісячні та одноразові допомоги. До таких допомог належать: допомога при народженні дитини, допомога малозабезпеченим сім’ям.

Третя група, – це допомоги, які надаються тим, у кого відсутні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи (наприклад, допомога інвалідам з дитинства).

Суб’єктивне право на державну соціальну допомогу виникає в разі настання соціальної незабезпеченості осіб, які не підлягають державному соціальному страхуванню або мають дохід, нижчий за прожитковий мінімум, встановлений державою. Це свідчить про те, що законодавство визначає широке коло осіб, які мають право на допомоги, зазвичай не пов’язуючи його з правовим; становищем тих, кого забезпечують.

Отже, державну соціальну допомогу можна визначити як форму організації здійснення права на соціальний захист бідних громадян без урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків.

Державна соціальна допомога є адресною, а основні параметри соціальних гарантій визначають на рівні держави. Нині переважна більшість виплат фінансується за рахунок субвенцій з Державного бюджету України.

Аналіз діяльності держави з надання адресної соціальної допомоги дає підстави стверджувати про проблемність такого виду допомоги. Розмір державної соціальної допомоги має складати різницю мі»с сумою величини прожиткового мінімуму і загальним доходом членів малозабезпеченої сім’ї. Тобто сукупний дохід має дорівнювати прожитковому мінімуму. Але через недофінансування державних програм соціального захисту малозабезпечених верств населення різниця, яка доводила б до прожиткового мінімуму, не виплачується. Розмір виплат фіксується законодавчо і складає незначну суму. Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям встановлено у розмірах 100 грн. для працездатних і 140 грн. для непрацездатних осіб; для сімей із дітьми – на рівні 90 грн. у розрахунку на одну особу.

Заявочний принцип соціальної допомоги скоріше виключає, ніж включає тих, хто потребує допомоги, оскільки населення непоінформоване про можливість отримання допомоги.

Дата добавления: 2014-10-15