В системі правовідносин екологічної безпеки

Поняття екологічного ризику та його місце

Правове забезпечення екологічної безпеки

Об’єкти правової охорони навколишнього природного середовища

Навколишнє природне середовище е сукупністю усіх природних об’єктів, що перебувають у нерозривному зв’язку та створюють єдину екологічну систему.

Особливості його використання та охорони визначені у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», особливості ж використання г а охорони окремих природних ресурсів встановлюються у ресурсних законах.

У ньому визначені об’єкти правової охорони довкілля. Державній охороні та регулюванню підлягають:

- навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів;

- природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так. і не використовувані в народному господарстві у цей період: земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс, рослинний, тваринний світ;

- території та об’єкти природно-заповідного фонду У країни й інші території та об’єкти, визначені законодавством України;

- здоров’я і життя людей від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки.

Поняття «екологічна безпека» є різновидом ширшого поняття – «безпека», яке походить від англійського слова security.

Екологічна безпека – це «такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки, па виникнення небезпеки для здоров’я людей» (Ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Аналіз чинного законодавства та юридичної літератури дає змогу виділити суттєві юридичні ознаки екологічної безпеки. Перша з них полягає у тому, що екологічна безпека нині є об’єктом екологічного права, складовою частиною національної та транснаціональної безпеки. Друга виявляється в наявності системи державно-правових та інших соціальних засобів запобігання виникненню різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності. Третя стосується спрямованості системи екологічної безпеки на сферу екологічно ризикованих видів діяльності чи природних стихійних явищ, що можуть привести стан довкілля до рівня, небезпечного для життя і здоров’я людей, суспільства і держави. Суть четвертої ознаки екологічної безпеки пов’язана із запобіганням екологічно ризикованим діям, станам і процесам, тобто із запобіжними заходами.

Поняття ризику широко використовують у різноманітних галузях права. Щоправда, визначене воно в них по-різному. Екологічне право, екологічне законодавство і екологічна практика це поняття запозичили з математичних наук, статистики, таких галузей науки, як теорія ймовірності, теорія ігор, теорія прийняття рішень тощо.

Ризик – це ступінь ймовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об’єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами (Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 p.).

У державному стандарті «Безпека промислових підприємств. Терміни і визначення» екологічний ризик визначений як імовірність настання негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, які спричинюють незворотну деградацію екосистеми. На жаль, у цьому визначенні немає навіть згадки про людину, її життя та здоров’я.

У юридичній літературі екологічний ризик визначається як встановлені нормами екологічного законодавства обставини, з якими пов’язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об’єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правосуб’єктності фізичних, юридичних осіб та держави стосовно виявлення, запобігання і усунення природних і техногенних загроз для довкілля, життя і здоров’я населення та особливий режим відповідальності за невиконання чи не належ ж виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, включаючи й випадкове (ймовірне) настання небезпеки.

Отже, екологічний ризик є різновидом більш загальної категорії ризику і є істотною ознакою екологічної небезпеки або екологічно небезпечної діяльності. Він відображає об’єктивну сутність такої діяльності, а саме – імовірність настання небезпеки.

Отже, під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність екологічного характеру зазвичай правомірну, оскільки в разі здійснення неправомірної діяльності вона підлягає припиненню без встановлення ризику на підставі його презумпції. Носіями ризику є також деякі об’єкти та різні речовини природного і штучного походження, їхні суміші, які здатні за певних природних: та соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу для здоров’я і життя людини та довкілля.

Оскільки екологічно небезпечні види діяльності, об’єкти, різні речовини та їх суміші, характеризуються: підвищеним екологічним ризиком, вони підлягають спеціальному регулюванню, зокрема на нормативно-правовому рівні. Йдеться про застосування правових засобів управління екологічними ризиками. До них належать способи впливу на суб’єктів, що здійснюють екологічно небезпечну діяльність. Вони полягають у застосуванні або реалізації норм права, тобто здійснюються безпосередньо на основі права і реалізують його потенціал, у тому числі шляхом:

- державної і громадської екологічної експертизи;

- процедури прийняття і узгодження екологічно значущих рішень, зокрема оцінки впливу на навколишнє середовище в Україні;

- ліцензування діяльності, пов’язаної з використанням джерел ризику для навколишнього середовища та життя і здоров’я людей;

- подання декларації безпеки об’єкта підвищеної небезпеки;

- страхування ризиків;

- сертифікації;

- застосування юридичної відповідальності тощо.

У зв’язку з цим правовідносини щодо забезпечення екологічної безпеки визнаються абсолютними, оскільки, з одного боку, громадянам належить абсолютне право на екологічну безпеку, якому з іншого боку кореспондують зобов’язання держави, юридичних та інших фізичних осіб забезпечити виконання низки обов’язкових вимог стосовно гарантування екологічної безпеки.

Наприклад, Законом України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2001 р.) передбачено, що зацікавлені суб’єкти господарської діяльності, у тому числі ті, які мають намір розпочати експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки, надсилають до відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів селищної або міської рад заяву про отримання дозволу на експлуатацію об’єкта підвищеної небезпеки, до якої додають:

- декларацію безпеки;

- договір обов’язкового страхування відповідальності за шкоду, яку можуть заподіяти аварії на об’єктах підвищеної небезпеки;

- план локалізації та ліквідації аварій на об’єктах підвищеної небезпеки;

- висновки передбачених законом державних та громадських експертиз;

- копію рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об’єкта підвищеної небезпеки на відповідній території;

- копію дозволу на будівництво (реконструкцію) об’єкта підвищеної небезпеки.

Водночас у сфері екологічної безпеки існують інші підстави виникнення правовідносин, зокрема у разі, коли йдеться про загальнолюдське право громадян на природну безпеку. Це право базується на ризику, пов’язаному зрізними явищами природної стихії. Підставою виникнення цієї групи правовідносин є деякі правові норми, які визначають обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України (ст. 16 Конституції України).

Суб’єктами правовідносин у галузі екологічної безпеки є: громадяни України, інші фізичні та юридичні особи, держава.

А об’єктами виступають життя і здоров’я людей, безпечне навколишнє природне середовище та його компоненти (природні умови).

Дата добавления: 2014-10-15